Формування сімейного бюджету, а отже і ціни на продукти харчування та побутові товари є важливою складовою фінансової грамотності. Оскільки, населення України періодично зіштовхується з економічними труднощами, такими як інфляція, зміни валютного курсу та інше, питання цін для нас інколи аж надто болюче. Українці часто порівнюють свою купівельну спроможність з тою, яка була 5,10,20 років тому.
У газеті «Волинь» за 3 березня 1935 року зустрічаємо цікаву замітку про підрахунки, зроблені Головним товариством закупівель. Опрацювавши дані, отримані зі свого кооперативу, вони склали підсумок місячних покупок на одну сім’ю. Звіт був складений на основі досліджень за 6 місяців року. Згідно з ним, середня вартість покупок на 1 сім’ю з 5 осіб становила 10,89 злотих. В список покупок входили:

Про діяльність пана Казимира у Володимирі залишилося не так багато інформації. Декілька протоколів із засідання володимирського староства зберігається в Державному архіві Волинської області і стосуються вони виключно податків. Також зберігся список службовців володимирського староства за 1925 рік. Власне, Казимир Бжостовський вже на той час був старостою повіту і його каденція підбігала кінця, але він ще встиг заступити на посаду мера міста Ковеля. У 1927 році він помер у віці 45 років від важкої недуги.
Завдяки газеті «Życie Wołynia», яка щотижня виходила у Луцьку, у № 12 за 27 березня 1927 року знаходимо некролог Казимира Бжостовського та короткий опис його діяльності:
«Помер землевласник з Кресовщини високошляхетний, видатний патріот з широким розумінням справ громадських, який був цілковито відданий цим справам, маючи загальну прихильність та повагу навіть серед своїх політичних опонентів - спочивай у мирі. Казимир Бжостовський. Помер у квіті віку, підламаний важкою хворобою».

«Нацисти відібрали у нього дитинство, тому він навчив світ гратись». Володимирська історія Генрі Оренштейна – батька трансформерів, зірки Залу Слави Покеру
Генрі Оренштейна знають як «батька іграшки», учасника зали Слави Покеру, мільйонера та мізантропа. Саме він, викупив патент та представив компанії Harsbro всесвітньовідому іграшку - трансформера. Однак, мало хто знає, що 2 роки свого дитинства він провів у Володимирі та на Волині. Тут він відвідував школу, вперше закохався. У своїх мемуарах Генрі розказує про цей період свого життя.
Ми б хотіли познайомити вас з періодом від народження до повернення у Польщу.
Грубешів
Генріх Оренштейн народився у Грубешові, в сім’ї Лейба та Гольди 13 жовтня 1923 року. У сім’ї було п’ятеро дітей: Фред, Фелікс, Сем, Генрі та єдина дівчинка Ханка.
У 1918 році батько Генрі розпочав видобуток та продаж торфу. Торф був хорошим опалювальним матеріалом та через нестачу вугілля та деревини у місті дуже добре продавався. Його бізнес був настільки успішним, що наприкінці війни він зміг придбати найбільшу будівлю у місті – 3 поверховий будинок у центрі. Родина переїхала у квартиру на 2 поверсі яка складалась з 6 великих кімнат та кімнати для покоївки. Для Грубешова, де більшість будинків були одноповерховими та маленькими, це було надзвичайно розкішне помешкання. Пізніше, Лейб взяв у партнери Моше Ліхтенштейна, торговця тканинами, та на першому поверсі будинку відрив найбільший магазин тканин у місті. В подальшому його бізнес розвивався – Лейб почав купувати у поляків кукурудзу, пшеницю, зерно. Більшість йшла на експорт. Також відкрив власне зерносховище та викупив половину борошномельного заводу. На момент народження Генрі у 1923 році, родина була найзаможнішою у Грубешові та могла дозволити собі прислугу та поїздки на курорти.

Тато Іван Олександрович був військовим. У 1943 році, коли звільнили Маріуполь, пішов на фронт. Служив у кінній розвідці. Під кінець війни був в Угорщині, потім на Кавказі. Закінчив в Одесі училище і попав на службу в
Німеччину. Бабуся Прасковія Кирилівна жила в Маріуполі. На життя заробляла шиючи мішки на рибу.
Мама Марія Форостецька закінчила школу і працювала на швейній фабриці. Бабуся Марфа Димидера мала два гектари землі. Вирощувала соняшник, кукурудзу, буряки і картоплю. Мала більше тисячі кущів винограду, з якого робили домашнє вино. Крім того, вона працювала у свинарнику. А ще бабуся була повитухою і її кликали до породіль. На подвір’ї був колодязь, вода підходила високо і була смачною і м’якою. Бабуся Марфа знала багато казок. Розповідала нам різні життєві історії. Ми дуже любили її слухати. Найцікавіше, а водночас і страшно було слухати про вовків, яких багато розвелося в степу у 1930-ті роки.
Тато з мамою познайомились, коли вона працювала у військовій частині. Я народилась у м. Балта Одеської області. Коли тато вчився, жили в Одесі, потім в Болграді. В 1959 році перевели на службу в Німеччину, то в
школу в перший клас я вже пішла там.

Боротьба за незалежність української церкви точиться давно. Починаючи з 1920-х років ХХ століття на теренах Західної України гостро постало питання українізації церкви. Щоб відділити православних вірян від московського патріархату, у 1922 році у Польщі відбулось проголошення автокефальної Православної церкви, а 13 листопада 1924 року Константинопольський патріарх Григорій VII підписав «Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенського Патріархата про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною». Переважну частину прихожан цієї церкви становили українці (70%). Проте, більшість у духовенстві все ще була за вихованцями російських семінарій.

На сторінках польської газети “Tygodnik handlowy” за 15 березня 1939 році – вдалося натрапити на цікаву замітку «Новини з Волині. З Володимира».
Йдеться про те, що 12 березня 1938 року відбулася щорічна загальна нарада Польської Торговельної Асоціації у Володимирі, якою керує пан Борис Зубович. Зі звіту попереднього Правління ми дізналися, що протягом останніх дванадцяти місяців було досягнуто значного рівня організаційно-професійної роботи. Збільшилася кількість членів (раніше - 31, зараз 93) і розширилася сфера діяльності Асоціації, що зумовило потребу у збільшенні чисельного складу Правління до семи осіб.

У далекому 1938 року у світі кіно пролунав акорд, який і до сьогодні вабить глядача своєю неповторною гармонією. "Забута мелодія" - кінокласика 1930-х років, яка показала з екранів кінотеатрів глядачам вишуканість епохи. Звісно, цей кінофільм побачили і мешканці Володимира. Як бачимо з афіші - фільм транслювали у кінотеатрі з 9 по 12 квітня 1938 року.

«Забута мелодія» (Zapomniana melodia) — польський чорно-білий музичний фільм, комедія 1938 року.
Сюжет фільму розгортається навколо Геленки, дочки власника косметичної фабрики «Роліч». Вона випадково знайомиться зі Стефаном, племінником професора музики. Професор дає їй уроки музики. Стефан вирішує прикинутися дядьком. Батько Геленки думає, що він із конкуруючої фірми косметики Роксі.

На початку ХХ століття світ охопила справжня транспортна лихоманка. Кожен хотів мати власний автомобіль, та для більшості це була нездійсненна мрія. Ми не знаємо, яка була реакція володимирчан, коли вони вперше побачили на вулицях міста це диво, але мабуть, здивуванню не було меж.
Отож, перші власники транспортних засобів на Волині були абсолютними щасливчиками. У цій статті ми розповімо власне, хто у Володимирі та Володимирському повіті мав автомобіль.
В середньому волинянин у 1930-х роках заробляв 100 злотих, службовці до 350 злотих. Найбільше отримували військові – до 350-380 злотих. Найдешевший автомобіль «Fiat 500» коштував 3800 злотих, а от Opel майже 7000 тисяч злотих. Були й значно дорожчі автомобілі.

Осінь 1933 року, у багатонаціональному місті Володимир, на вулиці Фарній, поблизу костелу збирається великий натовп євреїв, щоб не допустити проведення вінчання. Про цей незвичний випадок було написано у тижневику "Волинь" 22 жовтня 1933 року.
16 жовтня 1933 року до церкви прибуває молода пара: обоє жителі Володимира, він - 19-річний єврей Мордко-Герш Литвак, вона – 17-річна православна українка Антоніна Котловіце-Дячук. Натовп все збільшується, багато учасників збирається, як навколо костелу, так і всередині. Тому, для недопущення сутичок та припинення блокування входу для молодих, на місце прибуває державна поліція на чолі з комісаром Подгорським.

До Торгового реєстру окружного суду в Луцьку, розділ А, від 31 січня 1934 року № 7762 було занесено такі дані про одну з компаній в м. Устилузі: Деревообробна промисловість «Ludwik - Stefan Goszcz і Spółka»: Парова лісопилка та електростанція в Устилузі, корпоративна компанія. Суб'єктом діяльності підприємства є ведення лісопромислового комплексу, експлуатація лісопильного заводу та електростанції, що знаходилися в Устилузі. Офіс фірми був у м. Устилуг.