Тато Іван Олександрович був військовим. У 1943 році, коли звільнили Маріуполь, пішов на фронт. Служив у кінній розвідці. Під кінець війни був в Угорщині, потім на Кавказі. Закінчив в Одесі училище і попав на службу в
Німеччину. Бабуся Прасковія Кирилівна жила в Маріуполі. На життя заробляла шиючи мішки на рибу.
Мама Марія Форостецька закінчила школу і працювала на швейній фабриці. Бабуся Марфа Димидера мала два гектари землі. Вирощувала соняшник, кукурудзу, буряки і картоплю. Мала більше тисячі кущів винограду, з якого робили домашнє вино. Крім того, вона працювала у свинарнику. А ще бабуся була повитухою і її кликали до породіль. На подвір’ї був колодязь, вода підходила високо і була смачною і м’якою. Бабуся Марфа знала багато казок. Розповідала нам різні життєві історії. Ми дуже любили її слухати. Найцікавіше, а водночас і страшно було слухати про вовків, яких багато розвелося в степу у 1930-ті роки.
Тато з мамою познайомились, коли вона працювала у військовій частині. Я народилась у м. Балта Одеської області. Коли тато вчився, жили в Одесі, потім в Болграді. В 1959 році перевели на службу в Німеччину, то в
школу в перший клас я вже пішла там.