Художня система оздоблення сакрального предметно-просторового середовища українських храмів зароджувалася ще в княжих часах. Своїм корінням вона сягає періоду будівництва перших давньоруських християнських святинь. На етапі становлення й утвердження християнства при будівництві церков та при їхній обставі, облаштуванні й оздобленні інтер'єрів іконами, меблями, священним посудом, а також літургійними тканинами, вишивками та гаптами (гапти - ткані вироби, вишиті золотими або срібними нитками, часом шовком), як і іншими компонентами, характерною була тенденція наслідування художньої системи ошатного оздоблення царгородських, дещо меншою мірою - західних латинських храмів. Зокрема, тривалий час у давньоруських церквах (як і в інтер'єрах помешкань заможних осіб та у їхньому вбранні) використовувалися коштовні тканини, привезені з Близького Сходу та Західної Свропи, а саме: східно візантійські, перські оксамити, парча, золототкані та шовкові вироби, а також середньо азійські тканини, з яких виготовлялися вироби літургійного призначення для священних облачень та інтер'єрів.

Кожен з нас - це унікальний літопис подій. Часто ми навіть самі до кінця не усвідомлюємо скільки безцінної інформації зберігаємо у своїй пам'яті. Працівники адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир" хочуть зібрати Ваші безцінні спогади про місто аби залишити їх прийдешнім покоління. Всі хто бажає поділитися спогадами просимо зателефонувати за номером 3-89-89 чи завітати до нас за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 29 або надіслати е-mail: v.v.zapovidnyk@gmail.com

Собор Різдва Христового був побудований на кошти зібрані орденом єзуїтів.
Вже сама поява єзуїтів у Володимирі пов’язана зі щедрими пожертвами Ядвіги Загоровської, яка 23 лютого 1718 році записала в актах гродських Володимира на користь місії 72000 злотих обумовивши разом з цим свою волю, щоби члени ордену «….згідно з правами й конституціями своїми не лише в навколишніх місцях спасінню душ людських слугували, але і у віддалених - на Сході, в Криму, Волощині, Україні, Бескидах, у глибокому Поліссі та скрізь, де польські єзуїти звикли відправляти свої місії». В місії, що була створена у Володимирі постійно жили двоє монахів ордену, згодом троє і четверо. Крім своєї місіонерської діяльності вони працювали при кафедрі парафіяльного костелу Іоакима і Анни.

Благові́щення Пресвято́ї Богоро́диці — християнське свято, що відзначає подію, коли архангел Гавриїл провістив Діві Марії, що вона непорочно зачне від Святого Духа і народить Сина Божого — Ісуса Христа. Християни східного обряду відзначають Благовіщення 7 квітня (за юліанськиим календарем), а західного — 25 березня (григоріанський календар).
З поширенням християнства на Україні Благовіщення стало одним із 12-ти основних церковних свят, але його святкували ще далеко до християнства наші предки слов’яни. Саме від слов’ян нам залишилися багато повір’їв і оповідок про це свято. Вони акумулювалися в християнські вірування і тепер чудово співіснують.

Володимир-Волинський дорогий мені, бо це моя друга батьківщина. Тут із 15-и років навчалася, майже півстоліття трудилася, тут створилася моя сім’я, народилися діти, внуки, тут дочекалася правнуків. Мені не байдуже до того, що відбувається у місті, усе бачу, усім цікавлюся, бо знаю, яким воно було після війни. А пам’ятаю його із 1946 року. Тоді вкотре за свою історію воно стояло у руїнах, особливо центр. Тут незруйнованими залишилися лише критий ринок і триповерховий будинок, де за радянських часів була школа, а сьогодні - Пенсійний фонд. Городяни, а також студенти технікуму, педшколи розчищали територію, а на місці, де зараз будинок культури, міськрада, частково площа Героїв, садили дерева, ставили лавочки, і руїни перетворювалися на скверики. Таких скверів у центрі було декілька. З роками їх витіснили забудови.