Тато Іван Олександрович був військовим. У 1943 році, коли звільнили Маріуполь, пішов на фронт. Служив у кінній розвідці. Під кінець війни був в Угорщині, потім на Кавказі. Закінчив в Одесі училище і попав на службу в
Німеччину. Бабуся Прасковія Кирилівна жила в Маріуполі. На життя заробляла шиючи мішки на рибу.
Мама Марія Форостецька закінчила школу і працювала на швейній фабриці. Бабуся Марфа Димидера мала два гектари землі. Вирощувала соняшник, кукурудзу, буряки і картоплю. Мала більше тисячі кущів винограду, з якого робили домашнє вино. Крім того, вона працювала у свинарнику. А ще бабуся була повитухою і її кликали до породіль. На подвір’ї був колодязь, вода підходила високо і була смачною і м’якою. Бабуся Марфа знала багато казок. Розповідала нам різні життєві історії. Ми дуже любили її слухати. Найцікавіше, а водночас і страшно було слухати про вовків, яких багато розвелося в степу у 1930-ті роки.
Тато з мамою познайомились, коли вона працювала у військовій частині. Я народилась у м. Балта Одеської області. Коли тато вчився, жили в Одесі, потім в Болграді. В 1959 році перевели на службу в Німеччину, то в
школу в перший клас я вже пішла там.

Боротьба за незалежність української церкви точиться давно. Починаючи з 1920-х років ХХ століття на теренах Західної України гостро постало питання українізації церкви. Щоб відділити православних вірян від московського патріархату, у 1922 році у Польщі відбулось проголошення автокефальної Православної церкви, а 13 листопада 1924 року Константинопольський патріарх Григорій VII підписав «Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенського Патріархата про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною». Переважну частину прихожан цієї церкви становили українці (70%). Проте, більшість у духовенстві все ще була за вихованцями російських семінарій.

На сторінках польської газети “Tygodnik handlowy” за 15 березня 1939 році – вдалося натрапити на цікаву замітку «Новини з Волині. З Володимира».
Йдеться про те, що 12 березня 1938 року відбулася щорічна загальна нарада Польської Торговельної Асоціації у Володимирі, якою керує пан Борис Зубович. Зі звіту попереднього Правління ми дізналися, що протягом останніх дванадцяти місяців було досягнуто значного рівня організаційно-професійної роботи. Збільшилася кількість членів (раніше - 31, зараз 93) і розширилася сфера діяльності Асоціації, що зумовило потребу у збільшенні чисельного складу Правління до семи осіб.

У далекому 1938 року у світі кіно пролунав акорд, який і до сьогодні вабить глядача своєю неповторною гармонією. "Забута мелодія" - кінокласика 1930-х років, яка показала з екранів кінотеатрів глядачам вишуканість епохи. Звісно, цей кінофільм побачили і мешканці Володимира. Як бачимо з афіші - фільм транслювали у кінотеатрі з 9 по 12 квітня 1938 року.

«Забута мелодія» (Zapomniana melodia) — польський чорно-білий музичний фільм, комедія 1938 року.
Сюжет фільму розгортається навколо Геленки, дочки власника косметичної фабрики «Роліч». Вона випадково знайомиться зі Стефаном, племінником професора музики. Професор дає їй уроки музики. Стефан вирішує прикинутися дядьком. Батько Геленки думає, що він із конкуруючої фірми косметики Роксі.