Жили на Росі чи Славуті славні поляни Житий і Добрина. І народилося в них дві доньки – чарівні, як богині. Одна з’явилася на світ у Полі під час весняних робіт, тож нарекли волхви її Поляною, або Полею. А друга народилася тоді, коли Добрина пішла прати до води у долину. Тож дівчину так і назвали Додолою.
Поля була старша і така гарна, що навіть старі волхви не могли відвести од неї погляду. Її палко полюбив юнак з Роденя – прудконогий Стриба. Переможець молодецьких змагів, Стриба багато подвигів учинив на честь красуні й дістав право взяти її собі у жони. Та чарівну Поляну вздрів з небес сам Перун. І розтопилося серце громовержця. Уперше в своєму вічному житті закохався грізний Бог блискавки й грому.

Український народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, нерідко день за днем передбачає відповідно до конкретних умов даного регіону всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі. Це енциклопедія знань про життя людей праці, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища. Українські календарні традиції, звичаї, обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ідентичність. Саме календарна обрядовість допомогла народу єднатись і зберегти його самобутній національний дух, вижити і розвиватись.

Українська кухня з давніх часів відзначалась великою різноманітністю страв. Вона поживна, смачна та ароматна. Українська кухня створювалась протягом багатьох століть, тому одержала поширення далеко за межами України і тому вона найпопулярніша серед усіх слов’янських кухонь. Українську кухню не сплутаєш із жодною в світі – в неї свої особливі секрети і свої особливі страви. За свідченнями археологічних розкопок, населення, котре проживало в далекі часи на території України, мало можливість, завдяки сприятливим географічним умовам, харчувалося рослинною так і тваринною їжею. Згідно з літописами – їжа була досить багатою і різноманітною. Крім зернових продуктів і овочевих, до складу їжі входило м'ясо свійських тварин (свиней, овець, корів, кіз та телят) і птиці (гусей, курей, качок, рябчиків, голубів, тетерів). З диких тварин вживали вепрів та зайців. Значне місце відігравала риба (короп, лящ, сом, вугор, щука та лин).

В жовтні – листопаді місто заполонили єврейські біженці, одні повернулися з колишнього радянського кордону, що так і не відкрився для них, інші нелегально проникли з окупованої німцями території. Новий радянсько-німецький кордон проходив вздовж Бугу, за дванадцять кілометрів від Володимира-Волинського. В першу неділю грудня в місті було встановлено комендантський час. На залізниці з’явилися так звані «телячі поїзди». З кожним днем їх ставало все більше і більше. Врешті ними були заставлені всі під’їзні шляхи. Розпочалася депортація «ворогів народу». В першу чергу це було пов’язано з ліквідацією польської системи управління. Без врахування політичних поглядів підлягали виселенню службовці колишнього державного апарату, судової влади, прокуратури, поліції, армії. Репресивні заходи вживалися і щодо членів їхніх сімей. Що стосується «осадників», то радянською владою вони були оголошені «злісними ворогами трудового народу». По місту ходили чутки про брутальне ставлення до населення під час нічних обшуків та арештів.
5 грудня 1939 року були проведені масові арешти та депортація.

Спроможність людини залишити глибокий слід в історії, а особливо в державотворенні, котра є творцем та охоронцем власної культури – це велика рідкість. Князь Роман Мстиславович зумів повною мірою приєднатись до числа тих, хто був центральною фігурою історичних реалій. С. Томашівський зазначив: «Незважаючи на те, що кожна епоха вшановує своїх героїв, критерій оцінки їх вартості сталий – це здійснення ними справ не тільки «великих» але й насамперед корисних для людей».
Роман був сином київського князя Мстислава Ізяславовича та польської княжни Агнеси. Політичну кар’єру розпочав ще будучи молодим юнаком. Київський літописець під 1168 роком занотував: «Прислали новгородці до Мстислава, просячи в нього сина, і той дав їм Романа». Це було за традицією, ще за часів київських князів. Після втрати Мстиславом престолу, він був змушений відступити у м. Володимир.

Відвідуючи незнайомі міста, ми робимо чимало знімків. На пам’ять, щоб показати рідним та знайомим. Згодом, аби поринути у приємні спогади, варто лише взяти в руки альбом зі світлинами, кожна з яких переносить нас в минуле. А як часто ми фотографуємо рідне місто? Володимир-Волинський невпинно змінюється, та ми, зустрічаючись з ним щоденно, рідко помічаємо ці зміни. І за кілька років ледве можемо пригадати, як виглядали знайомі нам з дитинства вулиці. І тільки світлини, що і донині подекуди зберігаються в старих родинних альбомах, допоможуть вам пригадати минуле та побачити те, чого вже давно не існує. У 1911 році Володимир-Волинський був невеликим повітовим містечком. «Перепис населення з 1910–11 рр. виявляє в Володимирі 15621 людей, з них – 6610 українців, 1901 – поляків, 7060 – євреїв. Були у місті 1 монастир, 5 православних церков, 1 римо-католицький костел, 1 синагога і 9 єврейських молелень. Зі шкіл слід назвати одну хлоп’ячу державну й одну жіночу приватну гімназію, міську школу й одну початкову школу. А також були ще два шпиталі, три парові млини, гута (виробництво скляних виробів), бровар (пивоварня), цегельня, 2 трачки (пилорами), 2 товариства взаємного кредиту. Бюджет міста рівнявся в 1911 році 35 тисячам карбованців» (О.Цинкаловський).

Наполеон Орда – знаменитий художник, композитор і піаніст, та в історію він ввійшов як майстер архітектурного пейзажу. Народжений у Білорусії, художник змальовував шедеври зодчества яких уже давно немає. Батько назвав свого сина на честь Наполеона Бонапарта, бо переможне ім’я французького імператора було на вустах всієї Європи. Батько – Михайло Орда був Кобринським маршалком, провідником дворянства Кобринського повіту, мати – Юзефа Бутримович, дочка пінського старости Матея Бутримовича. Батька не стало коли Наполеону виповнилося два роки і мати виховувала його одна. Навчався у Віленському університеті на фізико-математичному факультеті. Входив до складу таємного студентського товариства «Зоряни», за що був у 1826 році виключений з університету. Разом з Адамом Міцкевичем, Яном Часот, Ігнатієм Дамайко Наполеон Орда був заарештований і більше року провів у Віленській в’язниці. Чим далі тим більше життя робило свої корективи. Брав участь у повстаннях, за що був зарахований до числа «заколотників другого розряду». Після конфіскації родового маєтку у Воронцевичах (Білорусь) Наполеон Орда покинув Батьківщину і помандрував по світу.

Середньовічний Володимир був великим містом зі складною системою оборони. Про довершеність і масштабність міської забудови в 1231 році висловився і угорський король Андрій під час вдалого походу на руські землі, про що збереглися літописні свідчення. „І коли він прийшов до Володимира, він, здивувавшись, сказав «Гóрода такого я не знаходив навіть у німецьких землях» - такий він був з оружниками, що стояли на нім: блищали щити і оружники, подібно до сонця”. Місто складалося з дитинця і окольного граду. Причому, розглядати дитинець, як аристократичний центр, а окольний град – як осередок ремісників і торгівців, дещо спрощено. Імовірно картина заселення міста була набагато складнішою. Цікаво вже те, що в багатьох випадках будинки, виявлені на дитинці, були біднішими ніж в окольному місті. До наших днів збереглися лише мізерні залишки валів і ровів, що оточували колись наше древнє місто.Спробу реконструкції плану давніх укріплень окольного міста Володимира в 30-х рр. XX ст. зробив О. М. Цинкаловський. Окольне місто з трьох боків було захищене валом і ровом, а з четвертого – р. Лугою.Вали починалися від сходу, з урочища Михайлівщина, що неподалік від Василівської церкви, і тягнулися до вул. Луцької, де була Київська брама. Звідти вал ішов у північному напрямку до болота-озера, що, хай і в набагато меншому вигляді,а ніж в ті далекі часи, але збереглися і донині. Від півночі місто захищало болото, яке ще наприкінці XIX ст. було абсолютно непрохідним, район залізничного вокзалу. В урочищі Шкаратани, розміщеному на півострові, що вклинюється в ці болота, в частині найбільш наближеній до міста, також проходить вал. Далі лінія валу повертала на захід і доходила до Ковельського тракту, до передмістя Зап’ятниче, де була П’ятницька брама, недалеко від нинішньої Миколаївської церкви.

Святий Онуфрій Великий - єгипетський ранньохристиянський святий та пустельник, один з Отців Церкви. Постать Преподобного Онуфрія, високого тонкого чоловіка з довгою білою бородою, яка спадає до його ніг, служить глибоким прикладом для східних християн сотнями літ.
Онуфрій є покровителем подорожуючих, породіль, родин що є бездітними, покровителем достатку в родині. Фігури святого, в старовину, частенько ставили на перехресті доріг, щоб святий беріг подорожуючих; у монастирях, надбрамні церкви-каплиці називали на його честь, щоб він вимолював ласки для тих, хто приходить до монастиря, чи відходить з нього. Онуфрій мав ласку покликання від Бога, він покинув заможне життя, обрав монашу убогість, але завжди пам’ятав про потреби родин, і завжди молився за них, щоб Бог опікувався ними і їм нічого не бракувало, особливо, цінував молодь і дітей – «це цвіт майбутньої святості», - стверджує передання його слова. З теренами Галицько-Волинської держави пов'язується поширення культу св. Онуфрія серед східних християн.