Цікаво, що всі розповіді про підземний хід від Володимира до Зимно і від Зимно до Володимира звучать приблизно однаково. Проходили кілька метрів, чи кілька кроків і чули шум річки, тому далі не йшли боялись обвалу. Так само як і краєзнавці Микола Ваврисевич та В’ячеслав Ковальський, які у 60-х роках детально досліджували комплекс Зимненського монастиря, стверджували, що під монастирем є кілька підземних ходів. Одним із таких ходів краєзнавці пройшли 100 метрів у напрямку до Володимира, але коли в тиші почули, що над ними шумить вода, злякалися і повернулися назад. Про це розповідав нині покійний Петро Заклекта. [12]
Версію про те, що зимнівське підземелля простягається до самого Володимира я почула і від монахині яка провадила екскурсійну групу печерами монастиря. Впевнено казала, що саме так все і було, що й до Луцька, і до Почаєва теж можна було дістатись тими підземними ходами. Та додавала, що ті ходи були такі широкі, що і кіньми можна домчати і повіз пройде. Чудова історія. Та відразу постає питання, а для чого?Для чого витрачати величезні кошти та неймовірні людські ресурси для такого нерентабельного проекту. Так, тоді в ті далекі часи, так само, як і сьогодні, багаті та можновладні люди могли дозволити собі і не таку забаганку. Та, думаю, здоровий глузд частіше брав гору.
Замки, монастирі, фортеці середньовіччя завжди будувалися з чітко продуманою системою ходів, тунелів, криниць, погребів, схованок. Неможливо уявити жодної оборонної споруди того часу без таємничих ходів, що ведуть за їх межі. Готуючись до осади, ворог в першу чергу намагався зібрати свідчення про об’єкти оборонців: водні ресурси, резервуари, колодязі, підземелля і т.п. Такий колодязь і досі існує в одному з внутрішніх дворів Зимненського монастиря. Цілком вірогідно, що цей колодязь з’єднаний з основними підземними ходами монастиря. Загалом я чула і те, що підземелля монастиря мали кілька поверхів. Мені розповідали, що спеціалісти з вуглерозвідки проводили дослідження і пускались на нижні поверхи. Жодного документального підтвердження цього факту я не знайшла. Ще розповідали, що під час війни в цих підземеллях ховались солдати, а один навіть заблудився і не зміг вибратись на поверхню.
Якось мені довелося почути ще одну, дуже цікаву версію, про те, з чого починався Зимненський монастир. Про те, що сюди, на Святу гору, ще за часів Великоморавської держави, прийшли монахи. Вони викопали печери та заснували монастир. Підтвердження даної версії я ніде не зустрічала. Але можливо вони і дійсно викопали досить розгалужену багатоповерхову систему підземних камер, хто ж знає.

Майже неймовірно знайти об’єкти матеріальної культури, які б були оповиті такою кількістю легенд та таємниць, як підземні ходи та підземні споруди минулого. Письмові свідчення про них майже неможливо віднайти в архівах, та й взагалі в будь яких історичних джерелах. До того ж свідчення випадкових очевидців можуть лише натякнути на загадкові підземні об’єкти, та подібну інформацію часом дуже важко відрізнити від звичайних міських легенд. А ще додають загадковості і численні факти провалів в землі, які час від часу виникають там, де як кажуть «ніби нічого ніколи не було» і ніби вказують вказують на загадкові підземні ходи, які пронизують древнє місто Володимир.
Будівництво підземних споруд у всі часи вимагало відповідних знань і було ознакою високої будівельної майстерності. Великі підземелля могли включати в себе підземні ходи (як правило декілька), іноді некрополі, колодязі, сховища, схованки і будувались як у військових цілях так і в громадських (для зберігання цінностей, церковних реліквій, товарів), або використовувались як в’язниці. Що стосується підземних ходів , то це були окремо прориті під землею тунелі між двома або декількома пунктами з певною метою. Значення розвинутої системи підземних споруд для оборони міста в ті часи прирівнювалося до значення міцності та боєздатності стін, башт, валів. До нас не дійшли плани середньовічного Володимира. То що вже говорити про плани підземних споруд. Їх утаємничений характер не дозволяв наносити їх на карти, або згадувати про них письмово. Та все ж одне повідомлення про такий потаємний хід прийшла до нас з тих далеких часів. Це згадка про підземний хід яким втікала княгиня Анна разом з малими Данилком та Васильком від галицьких бояр. Запис датується 1202 роком: «А назавтра княгиня Анна вчинила раду з воєводою Мирославом…і на ніч утекли вони в Ляхи… а Василька взяв піп Юрій з кормилицею і вийшов із города дірою городської стіни… (в Іпатському літописі «дырею градной», очевидно йдеться про підземний хід (потерну) під городською стіною») [1] Найімовірніше ми ніколи не дізнаємось де починалась і куди вела та «діра градная», адже з того часу минуло багато віків. Та ми можемо робити певні припущення на основі того, про що розповідають свідки певних подій.

Шукаєте яку книгу почитати про рідний Володимир? Ласкаво просимо до нашої добірки книги, які варто прочитати про наше місто. Незалежно від того, чи є ви досвідченим читачем, чи шукаєте щось оригінальне на подарунок – у Державному історико-культурному заповіднику «Стародавній Володимир» ви знайдете книги «на всі випадки життя». Ми запропонуємо вам добірку цікавих книг, що охоплюють різні періоди історії Володимира, від археології до спогадів сучасників.
«Місто над Лугою. Спомини літ моїх минулих» Святослав Панасевич
У автобіографічній книзі Святослав Панасевич описує період свого життя від раннього дитинства до 1949 року. Автор згадує яким тоді був Володимир, без замовчувань і перекручень, не з підручників і без прикрас. Тут ви знайдете детальні описи зародження комунізму в місті, нациську окупацію, боротьбу УПА, підпілля. Тут ви зустрінете знайомі прізвища, прогуляєтеся старими вулицями, доторкнетеся до місцевого колориту. Святослав Панасевич викладає свою розповідь на сторінки книги живою мовою, доступно і глибоко, з бажанням бути почутим і донести правду.
Варто зазначити, що це перша книга про Володимир написана українцем про український Володимир саме в художньому стилі. І це додає їй ще більше плюсів. Чесно признаюся – це моя улюблена книга про наше місто. Вона написана для нащадків, для майбутніх володимирчан. Тут розкритий великий пласт історії, і те, як Святослав Панасевич подав події того часу – варте поваги і подяки.
Вартість книги – 300 грн.

Околиці
Близько 4 кілометрів на південь від Володимира розташоване село Зимно, яке, за місцевими переказами, колись було зимовою резиденцією руських князів (звідси й назва), а на його місці залишився укріплений руський монастир із шістьма вежами, збудований у 1495 р. князями Чарторийськими, ймовірно, у готико-візантійському стилі, як і багато тогочасних оборонних храмів. Це споруда, побудована аналогічно луцькому замку кінця XIV століття.
Збереглися дві квадратні цегляні вежі, третю переробили на церковну дзвіницю. На подвір'ї монастиря стоїть тринавна православна церква з двома вежами, підперта контрфорсами. У підвалі під церквою колись був Святогірський монастир, імовірно XIII ст. Зараз тут діє жіночий монастир. Окрім того, у Зимному є не діюча Свято-Троїцька церква, за переказами заснована Володимиром Великим, але швидше за все збудована у 15 столітті.
Це архаїчна візантійська споруда з чотиригранною навою, увінчаною круглим тамбурним куполом, і круглим пресвітерієм.
І купол, і пресвітерій вкриті конічними дахами, пошкодженими під час війни.

У ці святкові дні Пасхи у соціальній мережі фейсбук було викладено світлину 1917 року, яка підписана, як Великдень селі Шистів. На ній зображено священника, який освячує паски. Це дуже унікальне фото, адже насправді у Шистові ніколи не було церкви, а шистовці були прихожанами або Зимнівського монастиря, або Успенського собору у м. Володимирі.
Саме село досить мальовниче, тут є глибоке синє озеро, яке носить назву Безодня, і колись дійсно повністю відповідало цій назві. Максимальна глибина Безодні – 7,5 м. Саме з Безоднею пов’язана сільська легенда про церкву. Старожили розповідали, що на місті озера була церква, яка пішла під землю, а на її місці утворилася глибока водойма.
Та власне у дослідника волинської старовини, історика, професора, археолога Олександра Цинкаловського не має жодної інформації про шистівську церкву. Натомість історія села доволі цікава і вказує на те, що Шистів дуже старе село. Сама топонімічна назва села Шистів – теж невідома. Шист – це гірський сланець, але у нашій місцевості не має ніяких гір. Тоді чому Шистів так назвали?