Місто Володимир ще з давна величаво красувалося куполами храмів. За різними версіями їх нараховувалось більше 2-х десятків. До нашого часу вони не достояли адже були дерев’яними.
Св. Миколаївська церква знаходилась на Жидівській вулиці, поблизу кам’яної єврейської синагоги. Коли і ким побудована – невідомо. Безсумнівним є тільки те, що вона існувала вже в першій половині ХІІІ ст. Перша згадка про неї відноситься до 1235р. В Іпатіївському літописі від 1235р. згадується, що Великий Галицько-Волинський князь Данило Романович, збираючись на війну проти галичан і князів Болоховських, моливсь Богу і святому архієрею Миколаю, щоб показав чудо своє.

У вересні 1941 року почав діяти концтабір відомий під назвами «Офлаг-ХІІ», «Шталаг-365», «Норд-365». В адміністративному апараті працювало приблизно 50-60 німців. Очолював їх полковних Едвін Потьєц, що підпорядковувався командуючому таборами військовополонених в Україні генерал-майору Вольфу. Динаміка ув’язнених змінювалась, іноді кількість полонених досягала 8 тис. осіб. За весь час через табір пройшло до 42 тис. полонених. Табір розміщувався на території військового містечка у Володимир-Волинському і складався з двох відділень. Перше – по вулиці Ковельській (військові казарми). Це відділення для офіцерів. Рядових солдатів розміщували на західній околиці міста по вулиці Устилузькій. Табір розташовувався у 10 чотириповерхових казармах-корпусах з надвірними побудовами та господарськими будинками на околицях міста, був огороджений колючим дротом, охоронявся німецьким батальйоном № 736. Військовополонених розподілили на роти, батальйони та полки під командуванням старшого командного офіцерського складу. Усі військовополонені були поділені за національною ознакою. З наближенням німецько-радянського фронту табір евакуювали на територію Німеччини. Тут загинуло до 25 тис. осіб.

Війна завжди має два боки - героїв та катів. Одні ціною власного життя боронять рідну землю, інші сіють ненависть та відбирають життя у безневинних. Однак часто ці ролі змішуються, і кожна дія має далеко не одну правду.

Парадоксом Другої світової війни є те, що багатьом злочинцям вдалося уникнути покарання за свої злочини. До таких, на жаль, належить гебітскомісар Володимира-Волинського Вільгельм Вестерхайде, який жодного дня не сидів у в’язниці за скоєні злочини.

«Я ПРИЗНАЧЕНИЙ СЮДИ ФЮРЕРОМ, ЩОБ ЗНИЩУВАТИ»

У роки німецької окупації Володимир-Волинський став одним із центрів гебітскомісаріатів – німецької адміністративно-територіальної одиниці. Його очолював Вільгельм Вестерхайде з вересня 1941 року по березень 1943 року.

Вільгельм - уродженець Білефельда. Він поділяв усі расистські погляди нацистів та долучився до гітлерівців у 1929 році, коли йому був 21 рік.

На Нюрнберзькому процесі, де судили головних нацистів, були зачитані наступні висловлювання Вестерхайде: «На сході нам потрібні чоловіки, а не мимри. Давайте уявно поглянемо на карту Європи. Посередині – ми, німці, це люди. Зліва від нас негроїди, вони підлягають знищенню. Справа від нас – монголоїди – росіяни, вони також підлягають знищенню. Ви мені будете говорити про Шіллера та Гете, а я плювати на них хотів. Якщо б вони сто років тому замість писати дурні вірші зрозуміли, що потрібно знищувати, ми б тепер стояли на Уралі… Я призначений сюди фюрером, щоб знищувати. Це завдання я виконую. В перші дні перебування тут я велів привести 250 жінок із числа цих недолюдей і випробував на них свій пістолет. Запевняю вас, панове офіцери, що після того, як я їх розстріляв, вечеря мені видалася особливо смачною».

Сергій Гуденко - перший казах, який отримав високе звання Героя Радянського Союзу, в перші дні нападу Німеччини на Радянський Союз воював з нацистами на Волині. Саме тут він і загинув смертю хоробрих.

Про того, хто народився в далеких степах Казахстану, а спочиває вічним сном на українській землі - в рубриці «Волинь не забуває».

У Володимир-Волинський район 22 червня 1941 року німці вторглися в перші хвилини війни. Бійці Володимир-Волинського укріпрайону, не дивлячись на те, що більшість ДОТів ще була недобудована, захищалися мужньо.

Саме гарнізони ДОТів, які мали на озброєнні гармати та кулемети, влучно били по ворожих військах, наносячи їм втрати, та затримували блискавичний наступ. Гарнізони багатьох ДОТів чинили опір по кілька днів. Стійко та героїчно оборонявся ДОТ біля села Тростянка Володимир-Волинського району, яким командував казах, Герой Радянського Союзу, лейтенант Сергій Гуденко.