Записано зі слів моєї бабусі Гринчук Петруні Георгівни.

1 квітня 1969 року моя бабуся вперше приїхала в місто Володимир-Волинський, одержавши направлення на роботу. Родом бабуся з Буковини, навчалася у Чернівецькому житлово-комунальному технікумі. За спеціальністю – промислове та цивільне будівництво. Бабуся дуже боялася, бо при розподілі на роботу, студенти говорили між собою, що на Волині одні болота і там нема, що будувати. Казали, щоб без гумових чобіт я суди не їхала, бо тут навіть асфальту нема. Приїхавши до Луцька, бабуся з подружкою Лідою, залишивши речі на вокзальному готелі, о 4 годині ранку, пішли дивитися чи асфальтовані вулиці міста. Заспокоївшись, що вулиці впорядковані, ми повернулись в готель і спокійно заснули. На другий день я поїхала у Володимир-Волинський у Рембуддільницю № 10 по вулиці Тельмана. Поселили у готель по вулиці Комсомольській, 18 (нині житло священиків по вулиці Миколаївська, 18).

Городище, град, замчище, дитинець – по різному називають вали, що їх насипали наші далекі предки на високому пагорбі над заплавою річки Луга.
Вже в прадавні часи родючі ґрунти річки Луги були привабливим місцем проживання для різноманітних етнічних груп місцевого і прийшлого населення.
Річка Луга протікала по заболоченій долині де утворювала різні за розміром водойми. Її притока Смоча витікала з озера-болота, що ще й зараз існує в північно-східній частині міста, та омивала, з двох боків, найвищий пагорб який мав природний круговий огляд. Це робило його епіцентром ландшафту.

20 червня, четвер
Володимир-Волинський культурно-мистецький центр
08.00 – від’їзд з м.Луцька
08.00-10.00 – переїзд до Володимира-Волинського
10.00-11.00 – заїзд та реєстрація учасників конференції
11.00-11.30 – урочисте відкриття конференції
11.30 - 14.00 – урочисте пленарне засідання, присвячене 1025-ій річниці першої писемної згадки про м.Володимир-Волинський

Розповів мій дідусь Кікінчук Федір Федорович.
«Готуючись відзначати знаменну дату 1000-ліття Володимира-Волинського міська влада поставила перед собою ряд завдань щодо святкування ювілею. На той час у місті планували проводити багато заходів, виставок і святкових концертів.
17-18 вересня 1988 року у центрі Володимира-Волинського,на автостанції (яку на святкування перенесли до старих корпусів технікуму) під валами старого городища проводили Володимирський ярмарок. Я був головою Управління торгівлі міста, тому організація ярмарку лягала на мої плечі й голову райспоживспілки району.
Щоб показати і продати свою продукцію з'їхалися жителі не тільки міста і району, а й ремесляни з різних куточків України. Вони привезли гуцульську кераміку, вироби з дерева, одяг, взуття, продукти харчування.
Сьогодні торговий центр «Роксолана» прикрашає чудове панно Галицько-Волинського князівства. А тоді у 1987-1988 роках, коли добудували складське приміщення універмагу, то ця будова дала тріщину. Тому на Львівській кераміко-скульптурній фабриці зробили панно, яке б закривало цю тріщину.
Роботу виконували декілька років, і тільки в теплу і хорошу погоду. А змен-шений зразок зробили на керамічних сувенірних тарілках, які вішали на стіну. Їх і продавали на ярмарку, як згадку про 1000-ліття Володимира!»

багато міст відіграли таку помітну роль в історії України та Східної Європи за доби середньовіччя, як Володимир – давній центр Західного Побужжя, перша княжа столиця Волинського краю. Місто пройшло тривалий шлях розвитку від удільного князівського столу до столиці – Галицько-Волинської держави. Столиця Волинської землі, з 988 і по 1336 роки - Володимир-Волинський по праву носить титул найстаровиннішого міста Волині.
Звичайно, що на час першої писемної згадки про Володимир у 988 році, пов’язаної з його передачею київським князем Володимиром Святославовичем своїм синам – спочатку Борису, згодом - Всеволоду, місто вже існувало. Передача влади синам була свого роду адміністративною реформою яка сприяли послабленню впливу місцевої знаті та посиленню слов’янської держави.
В період свого найбільшого розквіту Володимир був одним із найбільших міст на території Київської Русі. На початку ХІІ ст. у місті налічувалося понад 20 тис. жителів. Піклування про місто князівської верхівки сприяло формуванню у Володимирі на початку ХІІ ст. власної архітектурно-мистецької школи. У ХІІІ ст. в місті було вісім кам’яних храмів. До найзначніших пам’яток архітектури князівської доби можна віднести Мстиславів храм, церкву св. Дмитра, що знаходилася в урочищі «Стара катедра», Василівську церкву. Поступово місто ставало не лише політичним і адміністративним центром, але й торгівельним осередком. На той час це було велике, багате, торгове місто, про що можна судити по кількості колоній чужоземців, про які згадується в літописах ХІІІ ст. Про значний культурний розвиток міста свідчать і відомості про перебування в ньому літописця Нестора, письменника Клима Смолятича. У Володимирі писався Галицько-Волинський літопис, в якому описані події з 1201 по 1291 рік.

Право патронату – це церковне право за яким певній особі чи закладу надається сукупність прав і обов’язків. Це право застосовувалося якщо були певні заслуги перед церквою (пожертвування земельної ділянки, зведення церков). Особа, що мала патронат, мала право висувати свого кандидата на вакантну посаду в церкві, по відношенню до якої існує патронат. Римо-католицьке право патронату ділилось на патронат світський – коли право патронату належало світській особі, духовний – коли право патронату належало духовній особі чи церковному закладу. Патронат був наділений ще й почесними правами – це місце на хорах під час богослужіння, місце в церковних процесіях, поминання в церковних молитвах, нагляд за управлінням церковним майном та право на аліменти від церкви у разі бідності через несприятливі обставини, без власної вини.[8]

Інформація про бабусю, яка поділилася спогадами.
Татарчук Галина Степанівна. Народилася 12 березня 1944 року . Проживає в Володимирі-Волинському з 1988р. Є дружиною Татарчука Леоніда Івановича.
Леонід Татарчук – самобутній художник, написав сотні картин і портретів, що перебувають у багатьох колекціях в Україні і на Далекому Сході – у Магадані та Хабаровську.