У 1946 році в місті Ухта Комі слідчими органами Міністерства державної безпеки СРСР було переглянуто кримінальну справу проти громадянки Матвєєвої Стефанії Адамівни – жительки м. Володимир. Документ, що дійшов до наших днів у вигляді слідчої справи, дозволяє зазирнути всередину механізму радянських репресій у перші повоєнні роки.
Справу оформлено за всіма канонами тогочасної бюрократії: титульний аркуш із позначенням НКВС, внутрішній опис документів, а також постанова про прийняття справи до провадження. Уже з перших сторінок видно - перед нами не виняток, а типовий продукт системи. Таких справ було тисячі…

У квітні завершилися життєві шляхи двох надзвичайних особистостей - Олександра Цинкаловського (9 січня 1898 - 19 квітня 1983 р.) та Арсена Річинського (25 червня 1892 - 13 квітня 1956 р.) біографії яких доводять, що боротьба можлива не лише зброєю, а й думкою. Попри випробування і трагізм долі, їх об’єднували дружба, українська ідея та місто Володимир.
Володимир, як осередок українського життя у міжвоєнний період (1919–1939 роки) перебував у складі Польської держави (Другої Речі Посполитої). У цих умовах місцеве населення зазнавало політичного та культурного тиску. Однак саме тут формувалися осередки інтелігенції, які працювали на збереження національної ідентичності. Місто, знаходячись на стику, геополітичних плит, стало точкою перетину інтелектуальних, релігійних і дипломатичних течій. Це історія не лише воєн і бурхливих змін, а передусім історія інакомислячих людей, котрі формували нашу свідомість у складних умовах бездержавності. Тут діяли народні товариства, культурні ініціативи, а також підпільні структури ОУН. У цьому середовищі працювали Цинкаловський і Річинський.