У квітні завершилися життєві шляхи двох надзвичайних особистостей - Олександра Цинкаловського (9 січня 1898 - 19 квітня 1983 р.) та Арсена Річинського (25 червня 1892 - 13 квітня 1956 р.) біографії яких доводять, що боротьба можлива не лише зброєю, а й думкою. Попри випробування і трагізм долі, їх об’єднували дружба, українська ідея та місто Володимир.
Володимир, як осередок українського життя у міжвоєнний період (1919–1939 роки) перебував у складі Польської держави (Другої Речі Посполитої). У цих умовах місцеве населення зазнавало політичного та культурного тиску. Однак саме тут формувалися осередки інтелігенції, які працювали на збереження національної ідентичності. Місто, знаходячись на стику, геополітичних плит, стало точкою перетину інтелектуальних, релігійних і дипломатичних течій. Це історія не лише воєн і бурхливих змін, а передусім історія інакомислячих людей, котрі формували нашу свідомість у складних умовах бездержавності. Тут діяли народні товариства, культурні ініціативи, а також підпільні структури ОУН. У цьому середовищі працювали Цинкаловський і Річинський.