Місто, в якому ми народилися, назавжди оселяється у наших душах. Яким би воно не було – гамірливим задушливим мегаполісом чи тихим замріяним районним центром. І де б ти не був, що б не переживав, що б не
робив, які б думки не огортали би, краєвиди найріднішого куточка на землі повсюдно супроводжуватимуть тебе. У снах, у спогадах, у думках, у словах… У всьому…
Народилася я 24 листопада 1971 року у пологовому будинку, що тоді розміщувався у самісінькому центрі міста. Моя Матуся любить згадувати, що коли напередодні вирушила зі своєю сестрою Фелею до роддому, то намело такі величезні кучугури снігу, що обидвоє попадали у ті замети і не могли піднятися. «Я уже думала, що народжу тебе там, посеред глибокого й безкінечного снігу», - каже Мама. Але, на щастя, допомогли перехожі, і сестри якось усе ж таки добрели до тієї будівлі.
Дитинство моє проминуло в одноповерховому будиночку № 18 милої й тихої вулички Поштової у центрі міста. Жодні історичні хурделиці й буревії не змогли вплинути на її назву - Поштова так і лишилася Поштовою аж дотепер! І ця місцина є для мене найдорожчою на землі, адже саме звідти почався мій життєвий шлях, мої мандри світом.

Я народилась 24 листопада 1948 року в селі Гранатів. З’явитись на світ мені допомогла повитуха. Її звали Стефа. Вона і тьотя Надя – татова сестра стали моїми хрещеними мамами. Сергій – чоловік татової сестри Тоні був
хрещеним батьком. Другого я не пам’ятаю. В садочок я не ходила, няньок було багато, бо родина велика. Більше часу проводила у бабусі Єви Міщанчук.
У перший клас ішла двічі у 1955 і в 1956 роках. Перший раз я провчилась три місяці і захворіла, треба було серйозно лікуватися. У туберкульозній лікарні працювала наша сусідка. Вона посприяла, щоб мені дали путівку в санаторій. Мама відразу повезла мене в Яремче, де я прожила майже рік. Пам’ятаю, як я плакала за мамою, як виглядала її. Мене відразу помістили в бокс, самій було страшно, та все обійшлося, я вилікувалась.
Вдруге я пішла у перший клас у ту ж саму школу №1. Потім там вчилися мої сини. До школи я йшла з мамою у новенькій формі з білим комірцем і фартушком. Мала великий букет. Нас зустрічала дуже гарна молода і привітна вчителька Надія Захарівна Поліщук. Всі діти її полюбили.
На щодень ходили в чорних фартушках. Портфелик і все шкільне приладдя мені купили батьки. Наш клас був хороший і дружний. У старших класах нашою керівничкою була вчителька російської мови і літератури - Елла Борисівна Єремеєва. Мала підхід до кожного учня, за що всі її любили. Вона мені дуже подобалась, була молода, гарна і добра. Ми ходили з нею і в ліс, і на екскурсії, і металолом та макулатуру збирали.

Про дідуся - Бацанського Омеляна мені розповідала мама. Я його ніколи не бачила. У 1943 році, коли почалися сутички між поляками і українцями його вбили. До того часу поляки і українці жили мирно в одному селі, були добрими сусідами. Молодь збиралася разом на вечорниці. Мамин найстарший брат - Янек народився в 1915 році. Був одружений з полячкою. У 1940 році в них народилася донечка Тося. Дід походив з Люблінського воєводства у Польщі. Народився в селі недалеко від Грубешова. Одружений був з українкою Василиною Гайдук. Вона була сула сиротою, проживала в селі Радовичі Іваничівського району. Її взяла до себе на виховання заможна польська сім’я на прізвище Брус. Мали своїх четверо синів і до дівчини також добре ставились. Заміж віддали, як належить. Я пам’ятаю, що в Радовичах жила бабусина рідна сестра Тетяна і ми на свята їздили до неї.