Місто, в якому ми народилися, назавжди оселяється у наших душах. Яким би воно не було – гамірливим задушливим мегаполісом чи тихим замріяним районним центром. І де б ти не був, що б не переживав, що б не
робив, які б думки не огортали би, краєвиди найріднішого куточка на землі повсюдно супроводжуватимуть тебе. У снах, у спогадах, у думках, у словах… У всьому…
Народилася я 24 листопада 1971 року у пологовому будинку, що тоді розміщувався у самісінькому центрі міста. Моя Матуся любить згадувати, що коли напередодні вирушила зі своєю сестрою Фелею до роддому, то намело такі величезні кучугури снігу, що обидвоє попадали у ті замети і не могли піднятися. «Я уже думала, що народжу тебе там, посеред глибокого й безкінечного снігу», - каже Мама. Але, на щастя, допомогли перехожі, і сестри якось усе ж таки добрели до тієї будівлі.
Дитинство моє проминуло в одноповерховому будиночку № 18 милої й тихої вулички Поштової у центрі міста. Жодні історичні хурделиці й буревії не змогли вплинути на її назву - Поштова так і лишилася Поштовою аж дотепер! І ця місцина є для мене найдорожчою на землі, адже саме звідти почався мій життєвий шлях, мої мандри світом.