[center]
Під час археологічних робіт на теплотрасі, у рамках виконання проєкту реконструкції міських тепломереж, археологічною експедицією було знайдено фрагменти двох скляних пляшок, на яких можна прочитати напис польською «własność… Drozdowskiego» («власність … Дроздовського»). Оскільки на місці розкопок раніше знаходились торгові лавки та заклади – ми вирішили більше дізнатись про людину, прізвище якого було викарбувано. І нам вдалось знайти інформацію про броваря Лютославського – вихідця зі знатного роду, власника пивоварні у селі Дроздово.
Після скасування кріпосного права, багато поміщиків опинились у скрутному становищі і їм довелось повністю перебудовувати свій звичний уклад життя та шукати нові джерела доходу. Багато кому, через труднощі з кредитуванням, часто доводилося вдаватися до лихварства, і це стало початком розорення багатьох маєтків.
Однак, деякі землевласники все ж змогли використати умови своєї власності, оскільки, уважно придивившись майже у кожному великому маєтку можна було знайти місцеві багатства, які можна було б використати у промисловості. У деяких з них були родовища доброї глини, що посприяло виникненню цегельних заводів, достатній рівень води допомагав встановленню млинів, торф забезпечував дешеве паливо, а в іншому місці хороша вода дозволяла відкрити пивоварню. Ті власники, які вибрали шлях розвитку промисловості, першими здобули незалежність і, крім доходів від виробництва, також збільшили дохід сільського господарства від своїх товарів. Національні інституції радо приймали промислових фермерів серед своїх клієнтів.

За часів Першої світової війни більшість жителів Волині, Холмщини і Підляшшя були вивезені на територію Катеринославщини, тепер Дніпропетровська, Кіровоградська, Херсонська області, дехто і сам тікав на
своїй же підводі. На місцях залишились тільки євреї-космополіти і польські сім’ї. Поляки вважали, що їхні землі тут, тому їм не треба було нікуди тікати, а православні мусили втікати від окупантів. Єврейські сім’ї займались
торгівлею. Скуповували у селян телят, відгодовували їх купленою картоплею
і кормами, і перепродували у Варшаву. Жили краще за наших селян.
Чоловік бабусі Февронії - Артем був катеринославським революціонером. Загинув у Криму. Швидше за все, був з махновцями. За наказом Троцького махновці пішли через Сиваш на Врангеля. Перемогу то вони здобули, але багато з них загинуло, а решту постріляли ті ж троцькісти. Потім і сам Троцький був вбитий сталінськими агентами.
Мама народилась у вересні 1917 року, а в 1919 році її батько загинув. Після повернення сім’ї Вознюків на окуповану пілсудчиками Волинь вона жодного дня не ходила до школи, бо мусила доглядати молодших сестер.
Влітку наймалась до людей на роботу. Мусила працювати, щоб щось заробити на життя.
Тато розповідав, що коли її побачив, то відразу полюбив, і навіть бився з іншими хлопцями за неї, бо була дуже гарна, маленька і зграбна.
Тато народився в Амбукові в 1911 році у селянській родині. Сім’я мала землі на Прибужжі, були свої свої сіножаті. В 1913 році його батько загинув. Злазив з підводи з сіном, а хтось поставив вила зубами до верху і він на них настромився. Щоб лікувати такі рани треба було продати все господарство, а інших засобів для існування не було. Безкоштовне лікування призвело до смерті.
І тато і мама були напівсиротами з дворічного віку. Тато закінчив чотири класи у Цуцневі. Хоч жили в Лудині, то від провалля, де стояла хата бабці Таці до Цуцнівської школи було ближче, ніж до своєї, Лудинської. У Цуцнівській школі був дуже хороший вчитель, привив дітям любов до науки. Учні його любили і шанували. Тато в четвертому класі навчився складати вірші і почав малювати. Перемальований ним портрет Т.Г.Шевченка зі зробленою ним рамкою з мореного дуба і досі зберігається, як сімейна реліквія.