Різдво – це одне з найбагатший, найколоритніших свят в Україні. З покоління в покоління передавалися обряди та унікальні звичаї святкування народження Божого сина. Різдво – це свято де звучить колядка, а окремі традиції святкування несуть в собі багато символів та віри з добро. Деякі з них призабулися, тож ми хочемо про них нагадати:
1. У старі часи наші предки святковий стіл встеляли соломою, а долівку – сіном. На стіл насипали й трохи зерна і накривали скатертиною, під яку клали зубчики часнику, який символізував здоров’я і на кутики столу – монети, що символізували достаток;
2. Ворожінням на Різдво займалися тільки дівчата. До прикладу, після вечері, дівчина мила посуд і йшла з ним надвір, постукуючи мисками. Звідки загавкає собака – туди й заміж піде;
3. В деяких областях на заході України перед Різдвом обов’язково потрібно було помитися у мисці (балії) з копійками. Це робили для того, щоб грошей було, як води;

Володимир – місто, яке дихає історією. Крім відомих нам історичних та архітектурних пам’яток, майже кожна вулиця чи будинок зберігає відгомін подій та постатей минулого. У цій статті ми хочемо детальніше розповісти про родину Саббо, чиє життя тісно переплелось з нашим містом у ХІХ-ХХ століттях.
Розпочнемо із Яна Саббо, який народився близько 1820 року. За спогадами його родини, він закінчив Вільнюський університет, де вивчав іноземні мови: французьку та латинську, а згодом викладав у гімназії. Сім'я проживала в Гродненському воєводстві, Волковиський повіт, село Свіслоч. Мали тут земельний маєток (600 десятин), який був подарований їм королем. Предки роду походили з Угорщини. До Польщі вони потрапили наприкінці XVI ст., як помічники при дворі королеви Ядвіги, були поселені у Волковиський повіт (нині територія Білорусі). Походили зі знатного угорського роду, мали свій герб, на жаль, на сьогодні втрачений.

Про школу Українських Січових Стрільців у Володимирі в нас на сайті було опубліковано декілька цікавих матеріалів. У Фондах Державного архіву Волинської області зберігаються деякі справи про нашу школу. Мені вдалося віднайти у фонді 519, справа № 5 "Класні журнали учнів 1-4 класів української народної школи та список учнів за 1916 рік". Що саме цікаво, у журналі ми бачимо багато прізвищ дітей, які за національністю не були українцями, але з радістю пішли до українців у школу.
Але спочатку нагадаємо трохи історії, як саме утворилася наша школа. Заснована вона була місцевим Комісаріатом Січових Стрільців на чолі з чотарем Миколою Саєвичем, яку згодом назвали ім’ям Тараса Шевченка. Керівництво цією школою Стрілецька Рада довірила молодій але досвідченій вчительці зі Львова Савині Сидорович. Ось як пізніше згадували стрільці про цю подію: «Зараз ми внесли подання до окружної команди на видачу подорожньої карти для управительки цієї школи Савини Сидорович, котра приїхала до Володимира-Волинського 2 квітня 1916 року. Небавом приїхали ще вчительки Ангелина Гайдучківна, Ада Бігунівна, Теодора Лещинська і дня 20 травня 1916 року відбулось торжествене отворення школи». Викладали тут, в основному вчителі-галичани, але між ними працювали вже двоє місцевих. Це були Надія Мосюк і Антоніна Савич.
Урочисте відкриття школи висвітлювали тогочасні засоби масової інформації. Ось як писав про цю подію «Вісник Союза визволення України»: «Будинок прикрашено наверх українськими, австрійськими й угорськими стягами. Шкільну залю та гостинну кімнату, яку призначено для запрошених гостей і родичів дітей, прибрано килимами та зеленю. На стінах висіли портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Бориса Грінченка й образи: В’їзд Б. Хмельницького до Києва і Гість з Запорожа. Портрет Шевченка прибрано рушниками, вишивками та білим бозом … Свято викликало в гостей і в самих дітей надзвичайно миле та гарне вражінє та зостане для них одним з найяскравіших днів, які їм довелося пережити за час сеї грізної світової завірюхи».