Великдень — одне з найдавніших і найважливіших свят українців, яке поєднує в собі християнську віру, народну обрядовість і тисячолітні культурні нашарування. Це не лише релігійна подія, що символізує Воскресіння Христа, а й глибоко вкорінене народне свято оновлення життя, весни і перемоги світла над темрявою. В українській традиції «Свято свят» є кульмінацією всього календарного року — як у духовному, так і в господарському сенсі.
Походження свята: від язичницьких витоків до християнської традиції
Свято Великодня в Україні має складну й багатошарову історію, яка сягає ще праслов’янських часів. Його сучасна форма — це своєрідний код нації, унікальний результат поступового синкретизму дохристиянських вірувань, християнської теології та народної культури.

Давні витоки: дохристиянська доба
Історія святкування Нового року в Україні сягає глибокої давнини, ще часів язичницького світогляду. Для давніх слов’ян початок нового року не мав фіксованої дати й був тісно пов’язаний із природними циклами. Найчастіше новий рік асоціювався з весняним рівноденням, коли природа «оживала», починався новий землеробський цикл, а день ставав довшим за ніч.
У цей період відбувалися обрядові дійства, спрямовані на забезпечення врожаю, добробуту та захисту громади від злих сил. Люди співали обрядові пісні, приносили жертви богам родючості, запалювали вогнища як символ оновлення та очищення. Таким чином, ідея «нового року» була насамперед сакральною, а не календарною.
Мороз як сила природи
В українській традиційній культурі мороз ніколи не був просто погодним явищем. Його сприймали як живу, персоніфіковану силу природи, здатну як допомагати людині, так і шкодити їй. Мороз уявлявся духом зими, холоду й випробувань, який перевіряє людей на щедрість, гостинність і повагу до природних законів.
У народній уяві він міг «ходити» селами, «стукати» в шибки, «кусати» за щоки та «зв’язувати» ріки кригою. Саме тому до Мороза ставилися з пошаною й навіть зі страхом.
Пронизливий холод уявлявся слов’янам подихом божества морозу, бурульки сприймалися як його сльози, іній - як скуті кригою слова, а снігові хмари ототожнювали з його волоссям, що огортає небосхил і землю. Таке образне бачення природи свідчить про глибоку міфологізацію світу в язичницькій свідомості.
Як і кожне язичницьке божество, він мав власне родовідне походження. Його батьком вважався Велес - один із наймудріших і найшанованіших богів слов’янського пантеону, пов’язаний із магією, знанням і потойбічям. Матір’ю ж бога холоду була Мара - богиня смерті, зими та згасання життєвих сил.

У далекому 1938 року у світі кіно пролунав акорд, який і до сьогодні вабить глядача своєю неповторною гармонією. "Забута мелодія" - кінокласика 1930-х років, яка показала з екранів кінотеатрів глядачам вишуканість епохи. Звісно, цей кінофільм побачили і мешканці Володимира. Як бачимо з афіші - фільм транслювали у кінотеатрі з 9 по 12 квітня 1938 року.

«Забута мелодія» (Zapomniana melodia) — польський чорно-білий музичний фільм, комедія 1938 року.
Сюжет фільму розгортається навколо Геленки, дочки власника косметичної фабрики «Роліч». Вона випадково знайомиться зі Стефаном, племінником професора музики. Професор дає їй уроки музики. Стефан вирішує прикинутися дядьком. Батько Геленки думає, що він із конкуруючої фірми косметики Роксі.

Різдво – це одне з найбагатший, найколоритніших свят в Україні. З покоління в покоління передавалися обряди та унікальні звичаї святкування народження Божого сина. Різдво – це свято де звучить колядка, а окремі традиції святкування несуть в собі багато символів та віри з добро. Деякі з них призабулися, тож ми хочемо про них нагадати:
1. У старі часи наші предки святковий стіл встеляли соломою, а долівку – сіном. На стіл насипали й трохи зерна і накривали скатертиною, під яку клали зубчики часнику, який символізував здоров’я і на кутики столу – монети, що символізували достаток;
2. Ворожінням на Різдво займалися тільки дівчата. До прикладу, після вечері, дівчина мила посуд і йшла з ним надвір, постукуючи мисками. Звідки загавкає собака – туди й заміж піде;
3. В деяких областях на заході України перед Різдвом обов’язково потрібно було помитися у мисці (балії) з копійками. Це робили для того, щоб грошей було, як води;

У Державному архіві Волинської області зберігаються декілька справ про діяльність Просвіти у місті Володимирі. Раніше я вже писала про «Наталку Полтавку» та «Заручини по смерті». Остання афіша, яку вдалося засканувати – це комедія Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці».
Як нам відомо - ця соціально-побутова комедія була видана у 1836 році у Харкові. Перша редакція п'єси була зовсім коротесенькою (всього 16 сторінок). Згодом Квітка-Основ'яненко значно переробив й доповнив п'єсу і вона ввійшла у посмертне зібрання його драматичних творів.

Нещодавно у соціальній мережі фейзбук на сторінці групи ВолодимирІнфо володимирчани пригадували застарілі слова, архаїзми, що вийшли з вжитку або мало використовуються нині. Молоде покоління вже не знає, що таке шопа, нецьки та обчаси. А ще буквально 40-50 років тому вони були у кожному господартві, у кожній оселі.
Адміністрація ДІКЗ "Стародавній Володимир" вирішила пояснити і показати на фото, що це за речі і, як вони виглядають.
почнемо з куфра або ж кофра. У мене вдома ще такий є. Слово має французьке походження (coffre — "скриня") - скриня або дорожня скриня з пружним каркасом. Кофри використовували, як дорожню валізу. Вони були дерев'яні. Пізніше - шкіряні.
Як недивно, але кофри використовуються і нині. Вони широко застосовується серед мотоциклістів та скутеристів. Перевагою кофрів є зміщення центру ваги в нижньому напрямку, завдяки чому підвищується стійкість транспортного засобу щеплення з дорожнім покриттям. Тепер - це своєрідний багажник або бардачок.

Скільки себе пам'ятаю різдвяні свята у нас проходили весело. А це 50-60-ті роки. Ялинку батько приносив з лісу і ставив у хаті не 1 січня, а на Різдво, в переддень Святвечора. Які були тоді ялинки бідові, але для нас дітлахів, це було за щастя, її вбирати. Іграшки на ялинці у нас були , якісь чудернацькі "бані", космонавти, собачки "бєлка і стрєлка", бо ж тоді у 50-ті роки першими злітали у космос собачки. Різні сніговики, сосульки, сріблясті шишки золотиста кукурудза. Бо те ж тоді саме за правління Хрущова простий радянський народ тільки і їв, що кукурудзяний хліб, то і іграшки на ялинці були відповідні, і політиці, і системі існування держави. З соломи, кольорового паперу і вати робили ланцюжки на ялинку, бо ж ще навіть звичайного"дощику" спочатку не було. Електрики в хатах не було , а продавались різнокольорові свічки на прищепках і їх чіпляли до гілок, запалювали ці свічки на ялинці, і не боялися, що може бути пожежа. Чіпляли на ялинку цукерки, пряники і горішки. Горішки обмотували у сріблясту фольгу з фантиків цукерок, впихали сірника всередину і за ниточку чіпляли на ялинку. Отакі у нас були ялинки, не те що тепер у внуків, та навіть моїх дітей, як підростали, то вже іграшки були нові, хоч радянські, але сучасніші.А наші ялинки стояли до весни, і ми діти не хотіли їх розбирати.

В рамках проєкту адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир» «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі», я написала власні новорічні спогади. Маю надію, що Вам шановні читачі буде цікаво.
Що для мене особисто Новий рік? Найперше, це - очікування дива, а по-друге це - мандарини. Дуже добре пам’ятаю свою першу мандаринку. Я прокинулась новорічного ранку і побачила біля своєї подушки неймовірну яскраво-помаранчеву кульку. Я довго роздивлялась її, а потім взяла і поклала собі на долоню. Кулька була м’якенька і чудово пахла чимось незнайомим, але таким приємним. Намилувавшись, я справедливо вирішила, що це щось їстівне і вкусила її. Шкірка була несмачна, а ось те, що було всередині назавжди стало для мене смаком Нового року. Мені тоді було п’ять років. А в п'ятнадцять я перший раз відчула, що таке багато мандаринів. Була велика весела компанія і для дітей накрили стіл в окремій кімнаті, і принесли цілий пакет мандаринів. Пакет, сам по собі був гарний, яскравий і дефіцитний. А мандарини… це було справжнє Новорічне диво, принаймні для мене.

Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VI ст. Проте, зразки української вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. Є досить багато цікавих фактів, які вказують на те, що вишиванка - це не тільки одяг, а справжній оберіг, який використовувався спочатку для певних ритуально-обрядових дійств.

І колись, і тепер найулюбленіше свято і дорослих і дітей – Різдво. Святкова атмосфера починалася за кілька днів. Хтось із чоловіків - тато або дідусь приносив з лісу ялинку, а мами і бабусі починали готували найсмачніші страви.
Захарова Мирослава Іванівна (1926 р.н.)
Всі дітлахи з нетерпінням чекали Різдва. У хату приносили ялинку. Ми робили ялинкові прикраси з яєчних шкаралупок – паяци. З кольорового паперу складали ланцюжки. На ялинку купували свічки. Вішали яблука, печиво, горішки. На святвечір готували 12 страв: пісний борщ з грибами, кутю, вареники з капустою, пісні голубці, оладки, оселедець, фаршировану рибу, узвар. На тарілці лежали оплатки. Ми ними ділилися, бажали один одному здоров’я. Батько завжди на стіл під скатертину клав сіно. Стільки радості було! Наступало Різдво і всі йшли до костелу на Пастерку в Торчин. Співали колядки. Батьки під ялинку завжди клали подарунки: цукерки і щось з одягу – нову сукенку, чи блузку, або й черевички. На столі були святкові страви: м'ясо, ковбаска, бігос, кльоцкі з маком, пироги, пончики, вино. У Торчині був дуже гарний костел, стояв на підвищенні. До нього вели сходинки. Поки вийдеш по них наверх, то втомишся. Внизу росли розкішні дуби і звивалася гарна річка. Взимку вона замерзала і ми каталися на ковзанах по льоду. Спускалися з горки на санках. Мені їх тато зробив. Каталися, переверталися в снігу, гралися в сніжки, галасували, що було сили. Збиралося багато дітей. Будували фортеці, гралися в хованки, ліпили снігову бабу і шукали морковку на ніс. Було весело. Багатші діти мали навіть лижі. Як приїжджав з Варшави мій брат Едик, то вчив мене кататися на ковзанах.
Певний час після війни я працювала в інтернаті. Для дітей завжди на Новий рік ставили ялинку. Директор привозив цукерки, горіхи, яблука і з цього складали подарунки. Дід Мороз і Снігурочка їх роздавали. Учням, що мали хорошу поведінку, давали кращий подарунок . І це було стимулом для інших дітей, щоб покращити свою поведінку та підтягнутися в навчанні.