Околиці
Близько 4 кілометрів на південь від Володимира розташоване село Зимно, яке, за місцевими переказами, колись було зимовою резиденцією руських князів (звідси й назва), а на його місці залишився укріплений руський монастир із шістьма вежами, збудований у 1495 р. князями Чарторийськими, ймовірно, у готико-візантійському стилі, як і багато тогочасних оборонних храмів. Це споруда, побудована аналогічно луцькому замку кінця XIV століття.
Зимненський монастир, 1888
Збереглися дві квадратні цегляні вежі, третю переробили на церковну дзвіницю. На подвір'ї монастиря стоїть тринавна православна церква з двома вежами, підперта контрфорсами. У підвалі під церквою колись був Святогірський монастир, імовірно XIII ст. Зараз тут діє жіночий монастир. Окрім того, у Зимному є не діюча Свято-Троїцька церква, за переказами заснована Володимиром Великим, але швидше за все збудована у 15 столітті.
Це архаїчна візантійська споруда з чотиригранною навою, увінчаною круглим тамбурним куполом, і круглим пресвітерієм.
І купол, і пресвітерій вкриті конічними дахами, пошкодженими під час війни.
На південний захід від Володимира розташовані Бискупичі, колишній маєток Луцьких єпископів, де 1915 року австріяки зруйнували дерев’яний костел.
У тому ж напрямку Низкиничі (20 км), резиденція старого роду Киселів. Гарний бароковий костел 1653 року, заснований Адамом Киселем -київським воєводою, відомим укладенням Гадяцької угоди. Церква з центральним плануванням має чотири куполи та два декоративні барокові портали. Всередині - гробниця засновника в стилі бароко з мармуру та алебастру, на якій зображено його в панцирі з булавою в руці, з польськими та латинськими надписами, частково пошкоджена під час війни, коли в 1915 році угорці пограбували труну а також тіло воєводи
За 27 км. від Володимира знаходяться Будятичі, де ще зберігся мурований пам’ятник, пошкоджений під час війни.
Успенська церква села Низкиничі. Бароковий іконостас
Барельєф з родовим гербом Адама Кисіля
За 7 км. на схід від Володимира розташоване Когильне, де серед боліт, на пагорбі збереглися старі руїни.
Наступна станція після Володимира – Бубнів (68 км), село, яке колись належало родині Чарторийських, потім родині Чацьких і, нарешті, родині Урусових.
По сусідству (5 км.) – Селець, де над ставком стоїть знищений під час війни палац Чацьких та прекрасний парк, до якого колись примикав ботанічний сад. Від палацу залишилися лише руїни; колись в ньому було багато портретів Берти Чацької, уродженої Потоцької (+ 1824). На кладовищі збереглися могили Чацьких. У костелі в стилі бароко заснованому у1668 р. Геленою Сапежанкою є ікони написані Бертою Чацькою з зображеннями св. Трійці, Богоматері та св. Юзефа.
6 км. на південь від Бубнова лежить Мишів, де мурована каплиця збудована на кошти Чацьких була зруйнована у 1915 році австріяками.
Іваничі (80 км). 8 км. на схід (доїзд кіньми лісовою дорогою). Порицьк, містечо з 2200жителями, гарно розташоване на пагорбі над озером. Це родинне гніздо князів Порицьких, у XVI столітті його успадкували Збаразькі, пізніше Конєцпольські, 1648 року- Загоровські, а з 1694 року протягом XVIII i XIX століть - Чацькі. У 1765 році тут народився знаменитий Тадеуш Чацький. Колись цей не дуже великий маєток займав площу 120 км2, та складався з одного містечка і 7 сіл.
Костел у стилі переходу від рококо до класицизму заснували батьки Тадеуша - Чацькі Міхал і Констанція (уроджена Вельгорська). Він був побудований між 1759 і 1774 роками єзуїтом Анджеєм Агорном, він також був автором фресок, які дехто приписує Пастелю. Під час реконструкції в 1857 році фрески були зруйновані Олександром Рицерським та Ігнацієм Важневським. Донедавна перед великим вівтарем у стилі рококо у вічній лампаді містилося серце Тадеуша Чацького (+ 1816), викрадене у 1920 році більшовиками. Тут також знаходиться його могила. У 1915 році костел, фасад якого був прикрашений двома вежами, під час відступу підпалили росіяни, попередньо викравши цінні ризи і гобелени XVII-XVIII століть у кількості 30 штук. Під час пожежі внутрішній інтер'єр частково вцілів. Зберігся також гарний великий вівтар XVII ст., з цінною іконою Богоматері. Від попереднього костелу також залишилась пам’ятка - стара кам’яна купіль.
У скарбниці є гарна риза, виготовлена у Франції на початку 18 ст., одна з небагатьох, яку не вкрали росіяни. Костел оточують монастирі зі старими розписами.
До війни над озером стояли два кількаповерхові палаци Чацьких, в стилі ампір, збудовані у 1806 році Тадеушем Чацьким. Один - під бібліотеку та музей. Головний палац був прикрашений ґанком з чотирма доричними колонами. У 1916 році палац було пограбовано, при цьому знищено бібліотеку та порцелянову колекцію. Проте, другий палац – той, у якому жив Тадеуш Чацький, спалений у 1915 році австрійськими військами, нині виглядає, як суцільна руїна. Разом з ним згорів і архів Чацьких. 15 000 томів з бліотеки Тадеуша Чацького було вивезено до Пулав невдовзі після його смерті.
Порицьк.Палац Чацьких. Малюнок Наполеона Орди.
Крім того, у Порицьку є православна церква, заснована родиною Чацьких. Поруч із костелом стоїть красива скульптура Діви Марії. Збереглась і дерев’яна синагога з 17 століття, типова, досить поширена на східних землях Польщі; своєрідні міщанські будиночки з ганками і гарно різьбленими колонами. До війни на озері, площею 61 га було добре розвинене рибне господарство (форелі і сигі).
У 1831 році під Порицьком відбувся бій між корпусом генерала Дверніцького та армією генерала Ридигера, загиблі у цій битві поховані в Могилі біля хутора Старий Порицьк.
12 км. на південь від Порицька, на самому кордоні воєводства, розташований Милятин - містечко з 500 жителями, з православною церквою і двома синагогами, російською митницею, що існувала до війни. Між Милятином і Порицьком – Трубки - родове помістя князів Трубецьких.
6 км. на захід від Іванич - Заболоття з костелом в стилі бароко, збудованим Гуровським в 1760-73 роках.
7 км. далі на захід, над річкою Буг - село Литовеж з 1600 жителями. Розташоване в місці, де сходяться кордони Волинського воєводства (Володимирського повіту), Люблінського воєводства (Грубешівського повіту) і Львівського воєводства (Сокальського повіту). Під час поділів сюди сягала найпівнічніша частина Галіції. Колись Литовеж був у центрі великого землеволодіння, що охоплював площу 230 км2 від Бугу до Луги, з 16 селами та Сільцем. Ці багатства раніше належали Чарторийським, згодом Острозьким, у 1753 році на підставі кольбушовської угоди перейшли до Потоцьких, а в 1778 році – до Вільгів. Тут був дерев'янаий костел 1615 р., фундований князем Янушем Островським, каштеляном краківськм.
З попередньоєю залізничною лінією у Володимирі Волинському перетинається збудована під час війни лінія Завада-Замосць-Грубешів-Війница, що пролягає із заходу на схід, та перетинає територію Волині на мосту через Буг перед Устилугом.
Першою станцією в межах Волині є Устилуг, єврейське містечко з 4000 жителів, розташоване в гирлі( устьє) Лугу в Буг. До війни там було 5 тис.жителів. Готелі по вул. Володимирській № 38 і 14, ресторани Лотвіновського на вул. Варшавській 49 та Варшавській 14. У 18 столітті місто мало назву Ружямполь. На початку У XVIII століття належало Любомирським. Над Буом збереглися чотирикутні вали замку, досить високі; за місцевими переказами, були зведені у ХІІІ ст. Залишились також сліди мурів.
Вали над Бугом в Устилузі
Фотокартка підхорунжого та співпрацівника органів Пресової квартири січових стрільців Миколи Угрин-Безгрішного, церква Святої Трійці м. Устилуг, 1916 р
Колись Устилуг був головним торговим портом Волині, де зерно сплавляли Бугом і Віслою до Гданська. З того часу залишилося кілька великих зерносховищ, специфічні заїзні двори (корчми) з широкими воротами. В одному з них, з автентичним ганком XVIII ст., нині розташована аптека. Колись тут був монастир капуцинів, заснований у 1747 році, ліквідований у 1832 році і перетворений на парафіяльний, після 1863 року там функціонувала православна церква. У 1919 році його повернули католикам. За хорами є своєрідна каплиця.
Фотокарткакомплексу монастиря і костелу капуцинів, м. Устилуг, 1920–1930-ті рр
Устилуг до поділу Польщі та й тепер вважався найзахіднішим містом Волинського воєводства. На заході за Бугом, а на півночі в лісах за Лугою починалося Белзьке воєводство. З півдня та сходу місто примикало до єпископських маєтків, добре розвинених і густонаселених завдяки родючості ґрунту.
3 км. на південь на чорноземах знаходиться Хотячів, село з двома православними церквами, колись власність латинських єпископів луцьких, пізніше Мошинських, в кінці кінців Ожешків. На хотячівському напрямку єпископи мали у власності 5 сіл площею 40 км2.
5 км. на схід від Устилуга розташоване село Микуличі з православною церквою; колись було центром земель володимирських епископів, що охоплювали 7 добре розвинених сіл, площею 68 км 2. І тут, і в селах Амбуків та Цуцнів, розташованих на південний схід від Устилуга, над Бугом збереглися високі кургани часів татарських набігів.
15 км. на північ, над Бугом розташована Коритниця, невелике містечко з двома православними церквами, костелом і синагогою, збудованою в 1800 році і повністю знищеною в 1915 році. У костелі з 1867 р. є образ св. Антонія Чудотворця. До поділу Польщі Коритниця входила до земель королівської власності у Белзькому воєводстві. Після 1772 року, коли майже все воєводство відійшло до Австрії, Коритниця разом з Дубенкою та 26 селами з околиць все ще становили маленьке Белзьке воєводство, яке залишалося польським аж до третього поділу. Під час козацьких та швецьких воєн містечко було повністю зруйноване, так що у 1667 році тут було лише 8 міщан.
18 км. на захід від Устилуга, недалеко від Грубешова, на Бузі в гирлі Гучви розташований Ґрудек, де мав стояти замок Волинь, від якого, за словами Длугоша, походить назва всього краю. Збереглася православна церква 1801 р., заснована Кристином Грудецьким.
Володимир-Волинський (13 км) описаний вище.
За Володимиром на схід через болотисту та лісисту місцевість проходить залізнична колія. Станція Хворостів (32 км), село з православною церквою, яке раніше належало родині Збаразьких, потім родинам Вишневецьких, Чацьких і Ледуховських. У напрямку на північ, серед лісів було багато німецьких і чеських колоній з назвами частково польськими (Ewin, Barbarów, Władysławów, Augustów, Wandowola. Dominopol) і частково російськими (Nikolajpol, Elizabetpol, Nadezhdopol, Fedorpol). Серед них село Свійчів, в якому є бароковий костел з 1607 року, збудований каштеляном Яном Лагодовським, а також православна церква. 10 км. на південь від Хворостова - Замличі, село на річці Луга, колишнє князівське володіння князів Козиків, займає 65 км2 разом із селами.
Кінцева залізнична станція - Війниця (41 км.). Біля села є австрійський військовий цвинтар для 400 полеглих.
8 км. на південь - Локачі - місто, що налічує 1900 жителів. Там збереглися руїни замку XVI ст., що належав Чарторийським, а пізніше - Сангушкам, мурований костел 1771 р., заснований родиною Вільгів, в якому є чудова ікона св. Антонія. Є також дерев'яна православна церква та синагога. Сангушки - власники місцевих маєтків, називали себе князями в Локачах, маєток охоплював площу 130 км2, одне місто та 10 сіл. У 1753 році маєток з Литовижем перейшов до Потоцьких а в 1778 році - до Вільгів.
6 км. на південний схід — Звореничі, колись власність князів Курцевичів. В околиці Загорова зберігся гарний бароковий костел.
18 км. на південь від Війниці- Конюхи, де під час війни було зруйновано палац Чацьких у стилі класицизму, а також стару в’їзну браму в стилі бароко. У чудовому парку знаходяться руїни колишнього замку. Дерев'яний костел 1677 року, збудований Вацлавом Гулевичем.
Село Конюхи. Фото палацу часів Першої світової війни.
4 км. на схід знаходиться містечко Свинюхи (2000 жителів), колись це були земельні володіння , що налічували 13 сіл, якими у 1650 р. володіли Собеські, у 1664 р. - Лещинські, у 1765 р. - Вацлав Жевуський. Під час війни місто було повністю зруйноване. В околицях є багато військових кладовищ. Неподалік - село Бубнів, з палацом Стройновських, де в 1787 р. двічі приймали короля Станіслава Августа.
16 км. на північний схід від Війниці, серед лісів і пісків лежить містечко Киселин, колись власність родини Киселів. За їхнього панування тут на поч. XVII ст., існувала аріянська школа, яку закрили в 1644 р. Тоді ж була зруйнована арійська церква, парохом якої був відомий арійський теолог Анджей Вішоватий. Тутешні землі належали до родин Кердеїв, Чапликів, Голуховських, Ледуховських (1773) і, нарешті, - графів Олізарів. До війни, в 1900 році граф Ян Олізар збудував тут палац, в якому були бібліотека та величезна гардеробна. У 1915 році і палац, і костел були зруйновані російськими військами. Цей костел був заснований у 1691 році для кармелітів родиною Голуховських, завершений у 1720 році в стилі бароко, а після розпуску монастиря у 1832 році був перетворений на парафіяльний.
Від палацу залишились руїни, а костел відбудували.
Киселин розташований на річці Стохід, недалеко від її витоків. З тієї самої височини у південній стороні Затурців витікає Турія. В околицях є кілька великих військових цвинтарів, найбільші з яких - німецькі цвинтарі в Яхимівці (340 могил) і Журавцях (304 могили). Холопичі розташовані між Киселином і Війницею, де в 1915 році російські війська повністю знищили старовинну садибу відомого діяча та публіциста Євгенія Старчевського і стару парафіяльну церкву. Це колишні маєтки родини Сангушків.
Кисилин .Внутрішній вигляд костелу. 1916рік
7 км. на схід розкинулось село Затурці над річкою Турією, де в 1642 р. волинським мечником Валерієм Подгороденським був збудований костел у бароковому стилі, що колись належав ордену Августинців, пізніше став парафіяльним. Росіяни повністю знищили його в 1915 році. Зараз його відбудовують. Така ж доля спіткала стару парафіяльну церкву і садибу Казимира Липинського.
Маєток Липинських
9 км. на північний схід від Киселина - Ворончин, резиденція княжого роду Воронецьких, пізніше Четвертинських. На початку 19 століття - резиденція генерала і поета Людвіка Кропінського. Старий палац був повністю зруйнований росіянами в 1915 році.
Матеріал підготувала Романна Кучерява
Близько 4 кілометрів на південь від Володимира розташоване село Зимно, яке, за місцевими переказами, колись було зимовою резиденцією руських князів (звідси й назва), а на його місці залишився укріплений руський монастир із шістьма вежами, збудований у 1495 р. князями Чарторийськими, ймовірно, у готико-візантійському стилі, як і багато тогочасних оборонних храмів. Це споруда, побудована аналогічно луцькому замку кінця XIV століття.
Збереглися дві квадратні цегляні вежі, третю переробили на церковну дзвіницю. На подвір'ї монастиря стоїть тринавна православна церква з двома вежами, підперта контрфорсами. У підвалі під церквою колись був Святогірський монастир, імовірно XIII ст. Зараз тут діє жіночий монастир. Окрім того, у Зимному є не діюча Свято-Троїцька церква, за переказами заснована Володимиром Великим, але швидше за все збудована у 15 столітті.
Це архаїчна візантійська споруда з чотиригранною навою, увінчаною круглим тамбурним куполом, і круглим пресвітерієм.
І купол, і пресвітерій вкриті конічними дахами, пошкодженими під час війни.
На південний захід від Володимира розташовані Бискупичі, колишній маєток Луцьких єпископів, де 1915 року австріяки зруйнували дерев’яний костел.
У тому ж напрямку Низкиничі (20 км), резиденція старого роду Киселів. Гарний бароковий костел 1653 року, заснований Адамом Киселем -київським воєводою, відомим укладенням Гадяцької угоди. Церква з центральним плануванням має чотири куполи та два декоративні барокові портали. Всередині - гробниця засновника в стилі бароко з мармуру та алебастру, на якій зображено його в панцирі з булавою в руці, з польськими та латинськими надписами, частково пошкоджена під час війни, коли в 1915 році угорці пограбували труну а також тіло воєводи
За 27 км. від Володимира знаходяться Будятичі, де ще зберігся мурований пам’ятник, пошкоджений під час війни.
За 7 км. на схід від Володимира розташоване Когильне, де серед боліт, на пагорбі збереглися старі руїни.
Наступна станція після Володимира – Бубнів (68 км), село, яке колись належало родині Чарторийських, потім родині Чацьких і, нарешті, родині Урусових.
По сусідству (5 км.) – Селець, де над ставком стоїть знищений під час війни палац Чацьких та прекрасний парк, до якого колись примикав ботанічний сад. Від палацу залишилися лише руїни; колись в ньому було багато портретів Берти Чацької, уродженої Потоцької (+ 1824). На кладовищі збереглися могили Чацьких. У костелі в стилі бароко заснованому у1668 р. Геленою Сапежанкою є ікони написані Бертою Чацькою з зображеннями св. Трійці, Богоматері та св. Юзефа.
6 км. на південь від Бубнова лежить Мишів, де мурована каплиця збудована на кошти Чацьких була зруйнована у 1915 році австріяками.
Іваничі (80 км). 8 км. на схід (доїзд кіньми лісовою дорогою). Порицьк, містечо з 2200жителями, гарно розташоване на пагорбі над озером. Це родинне гніздо князів Порицьких, у XVI столітті його успадкували Збаразькі, пізніше Конєцпольські, 1648 року- Загоровські, а з 1694 року протягом XVIII i XIX століть - Чацькі. У 1765 році тут народився знаменитий Тадеуш Чацький. Колись цей не дуже великий маєток займав площу 120 км2, та складався з одного містечка і 7 сіл.
Костел у стилі переходу від рококо до класицизму заснували батьки Тадеуша - Чацькі Міхал і Констанція (уроджена Вельгорська). Він був побудований між 1759 і 1774 роками єзуїтом Анджеєм Агорном, він також був автором фресок, які дехто приписує Пастелю. Під час реконструкції в 1857 році фрески були зруйновані Олександром Рицерським та Ігнацієм Важневським. Донедавна перед великим вівтарем у стилі рококо у вічній лампаді містилося серце Тадеуша Чацького (+ 1816), викрадене у 1920 році більшовиками. Тут також знаходиться його могила. У 1915 році костел, фасад якого був прикрашений двома вежами, під час відступу підпалили росіяни, попередньо викравши цінні ризи і гобелени XVII-XVIII століть у кількості 30 штук. Під час пожежі внутрішній інтер'єр частково вцілів. Зберігся також гарний великий вівтар XVII ст., з цінною іконою Богоматері. Від попереднього костелу також залишилась пам’ятка - стара кам’яна купіль.
У скарбниці є гарна риза, виготовлена у Франції на початку 18 ст., одна з небагатьох, яку не вкрали росіяни. Костел оточують монастирі зі старими розписами.
До війни над озером стояли два кількаповерхові палаци Чацьких, в стилі ампір, збудовані у 1806 році Тадеушем Чацьким. Один - під бібліотеку та музей. Головний палац був прикрашений ґанком з чотирма доричними колонами. У 1916 році палац було пограбовано, при цьому знищено бібліотеку та порцелянову колекцію. Проте, другий палац – той, у якому жив Тадеуш Чацький, спалений у 1915 році австрійськими військами, нині виглядає, як суцільна руїна. Разом з ним згорів і архів Чацьких. 15 000 томів з бліотеки Тадеуша Чацького було вивезено до Пулав невдовзі після його смерті.
Крім того, у Порицьку є православна церква, заснована родиною Чацьких. Поруч із костелом стоїть красива скульптура Діви Марії. Збереглась і дерев’яна синагога з 17 століття, типова, досить поширена на східних землях Польщі; своєрідні міщанські будиночки з ганками і гарно різьбленими колонами. До війни на озері, площею 61 га було добре розвинене рибне господарство (форелі і сигі).
У 1831 році під Порицьком відбувся бій між корпусом генерала Дверніцького та армією генерала Ридигера, загиблі у цій битві поховані в Могилі біля хутора Старий Порицьк.
12 км. на південь від Порицька, на самому кордоні воєводства, розташований Милятин - містечко з 500 жителями, з православною церквою і двома синагогами, російською митницею, що існувала до війни. Між Милятином і Порицьком – Трубки - родове помістя князів Трубецьких.
6 км. на захід від Іванич - Заболоття з костелом в стилі бароко, збудованим Гуровським в 1760-73 роках.
7 км. далі на захід, над річкою Буг - село Литовеж з 1600 жителями. Розташоване в місці, де сходяться кордони Волинського воєводства (Володимирського повіту), Люблінського воєводства (Грубешівського повіту) і Львівського воєводства (Сокальського повіту). Під час поділів сюди сягала найпівнічніша частина Галіції. Колись Литовеж був у центрі великого землеволодіння, що охоплював площу 230 км2 від Бугу до Луги, з 16 селами та Сільцем. Ці багатства раніше належали Чарторийським, згодом Острозьким, у 1753 році на підставі кольбушовської угоди перейшли до Потоцьких, а в 1778 році – до Вільгів. Тут був дерев'янаий костел 1615 р., фундований князем Янушем Островським, каштеляном краківськм.
З попередньоєю залізничною лінією у Володимирі Волинському перетинається збудована під час війни лінія Завада-Замосць-Грубешів-Війница, що пролягає із заходу на схід, та перетинає територію Волині на мосту через Буг перед Устилугом.
Першою станцією в межах Волині є Устилуг, єврейське містечко з 4000 жителів, розташоване в гирлі( устьє) Лугу в Буг. До війни там було 5 тис.жителів. Готелі по вул. Володимирській № 38 і 14, ресторани Лотвіновського на вул. Варшавській 49 та Варшавській 14. У 18 столітті місто мало назву Ружямполь. На початку У XVIII століття належало Любомирським. Над Буом збереглися чотирикутні вали замку, досить високі; за місцевими переказами, були зведені у ХІІІ ст. Залишились також сліди мурів.
Колись Устилуг був головним торговим портом Волині, де зерно сплавляли Бугом і Віслою до Гданська. З того часу залишилося кілька великих зерносховищ, специфічні заїзні двори (корчми) з широкими воротами. В одному з них, з автентичним ганком XVIII ст., нині розташована аптека. Колись тут був монастир капуцинів, заснований у 1747 році, ліквідований у 1832 році і перетворений на парафіяльний, після 1863 року там функціонувала православна церква. У 1919 році його повернули католикам. За хорами є своєрідна каплиця.
Устилуг до поділу Польщі та й тепер вважався найзахіднішим містом Волинського воєводства. На заході за Бугом, а на півночі в лісах за Лугою починалося Белзьке воєводство. З півдня та сходу місто примикало до єпископських маєтків, добре розвинених і густонаселених завдяки родючості ґрунту.
3 км. на південь на чорноземах знаходиться Хотячів, село з двома православними церквами, колись власність латинських єпископів луцьких, пізніше Мошинських, в кінці кінців Ожешків. На хотячівському напрямку єпископи мали у власності 5 сіл площею 40 км2.
5 км. на схід від Устилуга розташоване село Микуличі з православною церквою; колись було центром земель володимирських епископів, що охоплювали 7 добре розвинених сіл, площею 68 км 2. І тут, і в селах Амбуків та Цуцнів, розташованих на південний схід від Устилуга, над Бугом збереглися високі кургани часів татарських набігів.
15 км. на північ, над Бугом розташована Коритниця, невелике містечко з двома православними церквами, костелом і синагогою, збудованою в 1800 році і повністю знищеною в 1915 році. У костелі з 1867 р. є образ св. Антонія Чудотворця. До поділу Польщі Коритниця входила до земель королівської власності у Белзькому воєводстві. Після 1772 року, коли майже все воєводство відійшло до Австрії, Коритниця разом з Дубенкою та 26 селами з околиць все ще становили маленьке Белзьке воєводство, яке залишалося польським аж до третього поділу. Під час козацьких та швецьких воєн містечко було повністю зруйноване, так що у 1667 році тут було лише 8 міщан.
18 км. на захід від Устилуга, недалеко від Грубешова, на Бузі в гирлі Гучви розташований Ґрудек, де мав стояти замок Волинь, від якого, за словами Длугоша, походить назва всього краю. Збереглася православна церква 1801 р., заснована Кристином Грудецьким.
Володимир-Волинський (13 км) описаний вище.
За Володимиром на схід через болотисту та лісисту місцевість проходить залізнична колія. Станція Хворостів (32 км), село з православною церквою, яке раніше належало родині Збаразьких, потім родинам Вишневецьких, Чацьких і Ледуховських. У напрямку на північ, серед лісів було багато німецьких і чеських колоній з назвами частково польськими (Ewin, Barbarów, Władysławów, Augustów, Wandowola. Dominopol) і частково російськими (Nikolajpol, Elizabetpol, Nadezhdopol, Fedorpol). Серед них село Свійчів, в якому є бароковий костел з 1607 року, збудований каштеляном Яном Лагодовським, а також православна церква. 10 км. на південь від Хворостова - Замличі, село на річці Луга, колишнє князівське володіння князів Козиків, займає 65 км2 разом із селами.
Кінцева залізнична станція - Війниця (41 км.). Біля села є австрійський військовий цвинтар для 400 полеглих.
8 км. на південь - Локачі - місто, що налічує 1900 жителів. Там збереглися руїни замку XVI ст., що належав Чарторийським, а пізніше - Сангушкам, мурований костел 1771 р., заснований родиною Вільгів, в якому є чудова ікона св. Антонія. Є також дерев'яна православна церква та синагога. Сангушки - власники місцевих маєтків, називали себе князями в Локачах, маєток охоплював площу 130 км2, одне місто та 10 сіл. У 1753 році маєток з Литовижем перейшов до Потоцьких а в 1778 році - до Вільгів.
6 км. на південний схід — Звореничі, колись власність князів Курцевичів. В околиці Загорова зберігся гарний бароковий костел.
18 км. на південь від Війниці- Конюхи, де під час війни було зруйновано палац Чацьких у стилі класицизму, а також стару в’їзну браму в стилі бароко. У чудовому парку знаходяться руїни колишнього замку. Дерев'яний костел 1677 року, збудований Вацлавом Гулевичем.
4 км. на схід знаходиться містечко Свинюхи (2000 жителів), колись це були земельні володіння , що налічували 13 сіл, якими у 1650 р. володіли Собеські, у 1664 р. - Лещинські, у 1765 р. - Вацлав Жевуський. Під час війни місто було повністю зруйноване. В околицях є багато військових кладовищ. Неподалік - село Бубнів, з палацом Стройновських, де в 1787 р. двічі приймали короля Станіслава Августа.
16 км. на північний схід від Війниці, серед лісів і пісків лежить містечко Киселин, колись власність родини Киселів. За їхнього панування тут на поч. XVII ст., існувала аріянська школа, яку закрили в 1644 р. Тоді ж була зруйнована арійська церква, парохом якої був відомий арійський теолог Анджей Вішоватий. Тутешні землі належали до родин Кердеїв, Чапликів, Голуховських, Ледуховських (1773) і, нарешті, - графів Олізарів. До війни, в 1900 році граф Ян Олізар збудував тут палац, в якому були бібліотека та величезна гардеробна. У 1915 році і палац, і костел були зруйновані російськими військами. Цей костел був заснований у 1691 році для кармелітів родиною Голуховських, завершений у 1720 році в стилі бароко, а після розпуску монастиря у 1832 році був перетворений на парафіяльний.
Від палацу залишились руїни, а костел відбудували.
Киселин розташований на річці Стохід, недалеко від її витоків. З тієї самої височини у південній стороні Затурців витікає Турія. В околицях є кілька великих військових цвинтарів, найбільші з яких - німецькі цвинтарі в Яхимівці (340 могил) і Журавцях (304 могили). Холопичі розташовані між Киселином і Війницею, де в 1915 році російські війська повністю знищили старовинну садибу відомого діяча та публіциста Євгенія Старчевського і стару парафіяльну церкву. Це колишні маєтки родини Сангушків.
7 км. на схід розкинулось село Затурці над річкою Турією, де в 1642 р. волинським мечником Валерієм Подгороденським був збудований костел у бароковому стилі, що колись належав ордену Августинців, пізніше став парафіяльним. Росіяни повністю знищили його в 1915 році. Зараз його відбудовують. Така ж доля спіткала стару парафіяльну церкву і садибу Казимира Липинського.
9 км. на північний схід від Киселина - Ворончин, резиденція княжого роду Воронецьких, пізніше Четвертинських. На початку 19 століття - резиденція генерала і поета Людвіка Кропінського. Старий палац був повністю зруйнований росіянами в 1915 році.
Матеріал підготувала Романна Кучерява
