Цікаво, що всі розповіді про підземний хід від Володимира до Зимно і від Зимно до Володимира звучать приблизно однаково. Проходили кілька метрів, чи кілька кроків і чули шум річки, тому далі не йшли боялись обвалу. Так само як і краєзнавці Микола Ваврисевич та В’ячеслав Ковальський, які у 60-х роках детально досліджували комплекс Зимненського монастиря, стверджували, що під монастирем є кілька підземних ходів. Одним із таких ходів краєзнавці пройшли 100 метрів у напрямку до Володимира, але коли в тиші почули, що над ними шумить вода, злякалися і повернулися назад. Про це розповідав нині покійний Петро Заклекта. [12]
Версію про те, що зимнівське підземелля простягається до самого Володимира я почула і від монахині яка провадила екскурсійну групу печерами монастиря. Впевнено казала, що саме так все і було, що й до Луцька, і до Почаєва теж можна було дістатись тими підземними ходами. Та додавала, що ті ходи були такі широкі, що і кіньми можна домчати і повіз пройде. Чудова історія. Та відразу постає питання, а для чого?Для чого витрачати величезні кошти та неймовірні людські ресурси для такого нерентабельного проекту. Так, тоді в ті далекі часи, так само, як і сьогодні, багаті та можновладні люди могли дозволити собі і не таку забаганку. Та, думаю, здоровий глузд частіше брав гору.
Замки, монастирі, фортеці середньовіччя завжди будувалися з чітко продуманою системою ходів, тунелів, криниць, погребів, схованок. Неможливо уявити жодної оборонної споруди того часу без таємничих ходів, що ведуть за їх межі. Готуючись до осади, ворог в першу чергу намагався зібрати свідчення про об’єкти оборонців: водні ресурси, резервуари, колодязі, підземелля і т.п. Такий колодязь і досі існує в одному з внутрішніх дворів Зимненського монастиря. Цілком вірогідно, що цей колодязь з’єднаний з основними підземними ходами монастиря. Загалом я чула і те, що підземелля монастиря мали кілька поверхів. Мені розповідали, що спеціалісти з вуглерозвідки проводили дослідження і пускались на нижні поверхи. Жодного документального підтвердження цього факту я не знайшла. Ще розповідали, що під час війни в цих підземеллях ховались солдати, а один навіть заблудився і не зміг вибратись на поверхню.
Якось мені довелося почути ще одну, дуже цікаву версію, про те, з чого починався Зимненський монастир. Про те, що сюди, на Святу гору, ще за часів Великоморавської держави, прийшли монахи. Вони викопали печери та заснували монастир. Підтвердження даної версії я ніде не зустрічала. Але можливо вони і дійсно викопали досить розгалужену багатоповерхову систему підземних камер, хто ж знає.

Майже неймовірно знайти об’єкти матеріальної культури, які б були оповиті такою кількістю легенд та таємниць, як підземні ходи та підземні споруди минулого. Письмові свідчення про них майже неможливо віднайти в архівах, та й взагалі в будь яких історичних джерелах. До того ж свідчення випадкових очевидців можуть лише натякнути на загадкові підземні об’єкти, та подібну інформацію часом дуже важко відрізнити від звичайних міських легенд. А ще додають загадковості і численні факти провалів в землі, які час від часу виникають там, де як кажуть «ніби нічого ніколи не було» і ніби вказують вказують на загадкові підземні ходи, які пронизують древнє місто Володимир.
Будівництво підземних споруд у всі часи вимагало відповідних знань і було ознакою високої будівельної майстерності. Великі підземелля могли включати в себе підземні ходи (як правило декілька), іноді некрополі, колодязі, сховища, схованки і будувались як у військових цілях так і в громадських (для зберігання цінностей, церковних реліквій, товарів), або використовувались як в’язниці. Що стосується підземних ходів , то це були окремо прориті під землею тунелі між двома або декількома пунктами з певною метою. Значення розвинутої системи підземних споруд для оборони міста в ті часи прирівнювалося до значення міцності та боєздатності стін, башт, валів. До нас не дійшли плани середньовічного Володимира. То що вже говорити про плани підземних споруд. Їх утаємничений характер не дозволяв наносити їх на карти, або згадувати про них письмово. Та все ж одне повідомлення про такий потаємний хід прийшла до нас з тих далеких часів. Це згадка про підземний хід яким втікала княгиня Анна разом з малими Данилком та Васильком від галицьких бояр. Запис датується 1202 роком: «А назавтра княгиня Анна вчинила раду з воєводою Мирославом…і на ніч утекли вони в Ляхи… а Василька взяв піп Юрій з кормилицею і вийшов із города дірою городської стіни… (в Іпатському літописі «дырею градной», очевидно йдеться про підземний хід (потерну) під городською стіною») [1] Найімовірніше ми ніколи не дізнаємось де починалась і куди вела та «діра градная», адже з того часу минуло багато віків. Та ми можемо робити певні припущення на основі того, про що розповідають свідки певних подій.