dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 429
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 30-09-2022, 09:55
30-09-2022, 09:55

Де у Володимирі була церква Різдва Святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

Категорія: Історія

Церква Св. Іоанна Предтечі знаходилась в урочищі Лозовщина (урочище тягнулося між старою Островецькою вулицею до сучасних – Привокзальної і Князя Олега), на оточеному болотами острові. Від тодішнього міста – в 1 версті (1,0668 км), а саме, на схід від нього, між містом і підміським маєтком шляхтян Загоровських. Тобто, церква знаходилась майже навпроти с. Острівок.
Коли і ким побудована церква – невідомо. В візитії Володимирських церков 1695р. вона названа «стародавньою» і являється настільки занедбаною, що в ній неможливо здійснювати богослужіння. Дзвіниця при ній стояла без даху, який знесло вітром.
Інформація до новини
  • Просмотров: 325
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 31-08-2022, 11:36
31-08-2022, 11:36

Де у Володимирі була Введенська церква?

Категорія: Історія

Поблизу річки Луга, між міським замком і Василівською церквою, на Луцькій вулиці є невеличкий пагорб. На цьому пагорбі до 1859 року стояла Введенська церква. В цьому році вона згоріла і після пожежі не відновлювалася. Серед речей котрі належали Введенській церкві, за словами протоієрея С. Косовища - був дзвін, нібито з написом, що він відлитий у 1346 році, якщо це правильно, то можна припустити, що церква побудована не раніше першої половини XIV ст. Документальне існування Введенської церкви підтверджується тільки з 1558 року, під яким вона перший раз згадується в актах.
Інформація до новини
  • Просмотров: 456
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 8-08-2022, 10:48
8-08-2022, 10:48

Венгровська Оксана Дмитрівна. Частина друга

Категорія: Публікації

Венгровська Оксана Дмитрівна. Частина другаЖили досить скромно. Пам’ятаю, як купили перші фабричні меблі. Магазин був у приміщенні костелу. Ми з молодшим братом в руках несли спинку від дивану, а потім стільці. В магазині побачила спальний гарнітур –
ліжко і дві тумбочки. Так просила тата купити одну тумбочку, що він вмовив продавчиню її продати і та тумбочка опинилась в нас вдома. Я вирішила поставити її в кімнаті батьків між їхніми залізними ліжками. Тато здивувався, бо думав, що на ній стоятиме радіола. Колись мені запала в душу картинка з інтер’єром спальні і захотілось, що б у нас в дома було так само гарно.
Дядько Іван з Микулич привозив ялинку аж на Різдво. Нам було трохи прикро, що в усіх ялинки вже стояли вбрані, навіть шкільні новорічні ранки вже відбули, а нам треба було чекати. Тато казав що то совєцьке свято,
спочатку має бути Різдво, а вже потім Новий рік. На Різдво нам клали під подушку подарунки, здебільшого одяг.
Коли я вже виросла і ходила до школи, то сама купувала ялинку і ставила її на радянський Новий рік. Все ніяк не могла збагнути, чому у нас тато притримувався колишніх звичаїв. Ялинка в нас завжди була розкішна.
Ми вішали цукерки, які привозив мамин брат Женя з Нововолинська. Тато приносив маленькі червоненькі райські яблучка. Цілий рік збирали в коробочку фантики з шоколадних цукерків, берегли їх, і потім у те «золотко» загортали горішки. Були маленькі свічки на прищепках. Розкладали на ялинкові гілки сніжки з вати. Якось мама роздобула срібний дощик, то ми дуже акуратно з ним поводились, щоб лишався на довго. Згодом почали з’являтися у продажі готові іграшки: сова на прищепці, зелена жабка, кукурудза, вертоліт, снігурочки, діти на санках, горішки, полуничка, різні шишки. Потім мама десь купляла скляні кольорові кульки. А ще були
кольорові скляні гірлянди. Мамин брам Петро працював на міжрайбазі, то в нас почали з’являтися досить гарні іграшки: яскрава верхівка, великі, гарно розмальовані кулі. Цукерки нас манили. Славік навчив мене, як акуратно витягти цукерку, щоб не було видно. Мама з татом раділи, що ми їх не чіпаємо, бо цукерки можна було їсти, як розбирали ялику. Коли ж тато дізнався про наш обман, то казав, що більше їх чіпляти не буде.
Інформація до новини
  • Просмотров: 407
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-08-2022, 10:49
5-08-2022, 10:49

Венгровська Оксана Дмитрівна

Категорія: Публікації

Венгровська Оксана ДмитрівнаТато Дмитро Іванович Венгровський родом із Рівненщини, народився у 1926 році. Мій дідусь Венгровський Іван Станіславович жив на хуторі між селами Великі Стедині і Малі Стедині. Мав хороше господарство і велику
пасіку. Перша його дружина померла, лишилось двоє діток – Володя і Надя. Александрович Неоніла Миколаївна – це вже моя бабуся, стала його другою жінкою. У них народилися донька Галя і троє синів – Дмитро, Борис та Міша. Дідусь був війтом гміни. У 1917 році на тих теренах був сильний рух прибічників Петлюри за самостійність України. Очевидно, дідусь знав Симона Петлюру особисто і з ним співпрацював, бо залишилась фотографія з
дарчим надписом. Дід працював у фінвідділі разом з сином Володимиром. Звідти його направили в Микуличі на посаду головного бухгалтера в колгосп. Спочатку жив у місті Володимирі, забрав доньку Галину і сина Володимира. Жінка залишилась на хуторі. Потім переїхали в Микуличі всією сім’єю і жили на зйомній квартирі.
Інформація до новини
  • Просмотров: 327
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-08-2022, 12:37
2-08-2022, 12:37

Де були церква Святого Апостола і Євангеліста Луки та церква Святих Косми і Даміана?

Категорія: Історія

Дві напівлегендарні церкви колись прикрашали старий Володимир. Хоча правильніше сказали молодий Володимир, адже до нашого часу не збереглося жодних відомостей коли вони були побудовані, тому є ймовірність, що дані церкви возвеличувалися над містом під час розквіту князівських династій. Про їх меценатів, священнослужителів та місце побудови не має жодних даних, тому їх існування є напівлегендарним. Вони збереглися в народній пам’яті, але не в офіційних документах.
Інформація до новини
  • Просмотров: 2729
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 28-07-2022, 10:00
28-07-2022, 10:00

Сивочолому Володимиру 1034 роки. 34 маловідомих фактів про княже місто

Категорія: Історія

Рік за роком час невблаганно стирає з людської пам'яті будинки, вулиці, квартали... Колесо історії рухається далі, залишаючи нам, подекуди, цілі повісті, а інколи лише маленьку згадку про ту чи іншу подію. Міняються люди. Вже не пожоджають по сивочолому стольному граду могутні князі, вже і сліду нема того величного Володимирського князівства. Лише де-не-де визирають із-за новобудов пам'ятки, котрі "бачили" славетного князя Романа та його синів. Лишень стежка по під валами досі щемливо пам'ятає прогулянки Ольги Романівни та Володимира Васильковича, а зовсім маленька річечка Смоча вже ледь-льдь несе свої води до Луги.
Вже 1034 років розквіту і занепаду. Десятки, а то й сотні боїв... Татари, поляки, литовці, росіяни, австрійці і німці спустошували наше місто. Але воно розквітало, воно довго й вірно чекало на своїх героїв. Воно чекало Україну. Воно пам'ятає козаків Богдана Хмельницького, пам'ятає Українських Січових Стрільців, красиво зодягнених солдатів армії УНР, кучерявих молодих хлопців з ОУН і мужніх безстрашних воїнів УПА. Місто жило, живе і буде жити... Воно щодня пише свою новітню історію. Воно має нових герої, молодих, світлих і ще зовсім юних воїнів, які віддали своє життя, захищаючи Україну від одвічного російського окупанта. Місто ніколи не забуде їхніх імен. Місто завжди пам'ятатиме про своїх синів.
Інформація до новини
  • Просмотров: 356
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-07-2022, 14:33
25-07-2022, 14:33

Де у Володимирі була церква Святого Великомученика Прокопія?

Категорія: Історія

Володимир – це справжня столиця сакрального мистецтва. До нашого часу збереглися унікальні церкви, що століттями зустрічали і проводжали парафіян, цілі покоління одного роду, однієї великої міської родини. На жаль, не всі храми відчиняють перед нами ворота й досі, адже у місті не залишилося жодного дерев’яного храму, який би вабив перехожого своїми золотими куполами, запрошуючи на святкове богослужіння. У різні періоди у місті Володимирі та околицях функціонували 22 храми, які не збереглися до нашого часу.
Однією з таких пам’яток є церква Святого Великомученика Прокопія. Прокопівська церква, як називали її у народі, стояла на лівому березі річки Луги, вище Білобережанських млинів, - на тому місці, де закінчувалося с. Заріччя і починалося с. Білі Береги.
Коли і ким була побудована церква - невідомо. Вперше вона згадується в актах від 3 лютого 1584 року, в якому крилошани (хористи, які співають на крилосі) Успенського обору, в числі яких числиться священик Дмитро Прокопінський, заявляють, що вони не зможуть з’явитися на королівський суд по шлюборозвідній справі дворянина Василя Загоровського.
Інформація до новини
  • Просмотров: 361
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-07-2022, 10:25
22-07-2022, 10:25

Солодуха-Лисюк Антоніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Спогад Лиходіда
В книгу «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», я хочу написати про людей, які в воєнні роки були дотичні до нашого міста. А саме, привідкрити завісу щодо двох людей, які перебували у володимир-волинському концтаборі для полонених радянських офіцерів, командирів і політпрацівників «Офлаг - ХІІ», пізніше цей табір був названий «Шталаг» - «Норд-365». Гітлерівці його створили на північно-східній околиці Володимира. А в західній околиці з боку Устилузької вулиці був «філіал» табору, називали його панцерним. Тут перебували рядовий і сержантський склад радянських військовополонених.
По архівних даних у таборі «Офлаг № 365 «Норд» одночасно перебувало від 4 до 8 тисяч полонених, а через сам табір пройшло 42 тисячі чоловік. Померло з голоду, холоду, хвороб, розстріляно близько 25 тисяч, а по даним, які написані на пам’ятникові – 56 тисяч радянських військовополонених. Щоденно вмирало 15-30 чоловік. З їжі в основному була бруква, жом, 100 г хліба-ерзацу, пів літри баланди-кави.
Інформація до новини
  • Просмотров: 451
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 15-06-2022, 13:04
15-06-2022, 13:04

Дім Дитини імені маршала Пілсудського

Категорія: Історія

Дім Дитини імені маршала ПілсудськогоУ грудні 1931 року в школі підхорунжих у м. Володимирі було створено організацію, що мала на постійній основі опікуватися найбіднішими дітьми у місті. Було вирішено побудувати дитячий будинок та назвати його на честь маршала Юзефа Пілсудського. Відразу ж було розпочато роботу. На спеціальній сесії було обрано Тимчасовий комітет з будівництва будинку у Володимирі, що поставив собі завдання якнайшвидше зібрати кошти необхідні для будівництва.
За перший рік було зібрано 5151,89 злотих як були внесені на ощадну книжку школи підхорунжих. Наступного року Тимчасовий комітет було замінено Відділом будівництва Дому Дитини при Культурно-Освітньому осередку. Переймаючи роботу від своїх попередників, Відділ охоче продовжив діяльність, не обмежуючись передусім збором коштів, а й проводив різноманітні заходи. Дані акції були проведенні максимально широко, свої заощадження приносили учні, інструктори (викладачі). Внески давали різні міські товариства, доходи сумувалися з різних заходів, які організовувались у школі, також було додано кошти, які були зібрані під час різдвяних канікул.
Великою допомогою у цій акції став дар місцевої римо-католицької парафії, яка подарувала ділянку під будівництво.
Інформація до новини
  • Просмотров: 349
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 7-06-2022, 12:04
7-06-2022, 12:04

Камінський Євген Володимирович

Категорія: Публікації

Камінський Євген ВолодимировичВся наша родина походить з Горохова. Дід Іван був українцем, а баба Анна – полячка. У них було семеро дітей. Бабуся покинула діда і перебралася за Буг у Польщу, забравши з собою дочок, Іван лишився з синами. Пізніше вони намагалися з нами спілкуватися, але за часів Сталіна всі боялися мати родичів за кордоном.
Батько трохи служив у польській армії. Коли німці напали на Польщу і перейшли кордон, батька забрали в радянську армію.
Лінія фронту проходила по річці Турія. Всіх, хто жив уздовж річки евакуювали під Рожище. Бабуся Єлизавета не пережила дорогу і її поховали у селі Трилісці. Через певний час повернулись назад, а хатів нема, все розібране і складене в бліндажі, всі садки вирізані. Спочатку жили у баби Лікери. Їсти було нічого. Якраз було по жнивах. Мама ходила пішком з під Гайків копати картоплю аж під П’ятидні, і в мішку на плечах приносила додому. А нічого ліпшого не було. Дуже бідували. А ще збирали у лісі потайки від лісничого смолянисту лучину, вдома запалювали і світили, бо свічок не було.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (2)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^