Народилася в 1947 році на Хмельниччині у Летичеві, що знаходиться на Південному Бузі, а зараз я живу у містечку недалеко від Західного Буг. Мама ще перед війною вчилася у педагогічному училищі, але війна не дала
змоги його закінчити. З дому моє прізвище Панасюк. Тата Панасюка Григорія Тарасовича комісували у 1944 році і направили до Володимира. Сюди ми переїхали у 1949 році. Тато був заступником директора по політичній частині (виховній частині) у школі механізації. З 1958 року цей учбовий заклад – училище знаходиться в Овадно. У школі були шестимісячні курси трактористів, комбайнерів, а згодом вивчали принцип роботи інших сільськогосподарських машин. Навчальний комплекс складався з навчального корпусу, майстерні, гуртожитоку і пральні у підвальному приміщенні. Директором школи був Костенко. Сільські хлопці і дівчата могли тут вивчитись на трактористів, ознайомитись з роботою іншої техніки. Після навчання поверталися у свої колгоспи і там працювали.

На вулиці Ковельській у Володимирі розміщується гарний будинок з колонами. Раніше там було фінуправління, а тепер магазин «Є таке». А от до Другої Світової війни у цьому будинку проживав лікар Соломон Шехтер і проводив медичну практику.

Володимирська Просвіта була досить дієвою, про що свідчать численні документи, які зберігаються в Державному архіві Волинської області. Окрім читалень, які мала Просвіта по цілому повіту, організація активно займалася театральними постановками, пропагуючи українську культуру для широких мас.
29 січня 1921 року у Володимирі ставили «Наталку Полтавку» Івана Котляревського. Як бачимо з афіші, яку було надруковано в типографії А. Рапопорта, яка розміщувалася по вулиці Ковельській, 17 – вистава проходила в залі «Кіно». Окрім оперети виконувалися народні пісні під орудою Ф. Мояка (у касовій книзі товариства Просвіта, вказано, що Мояка звали Федір і він активно сплачував членські внески).

Трапилася ця оказія у 1927 році за сприяння «Російського Народного Об’єднання». Про це йдеться на сторінках газети «Діло» № 74 за квітень 1927 року. І хоч Володимир у ці роки був під владою Польщі – РПЦ мала великий вплив на нашій території.
Отож, подаємо весь текст статті, аби не опустити жодного важливого моменту: «Як відомо з преси під натиском «Російського Народного Об’єднання» митрополит Діонізій вирішив відібрати від українців православний собор у Володимирі на Волині, де вже три роки богослуження відбувалося українською мовою, і передати його москвофілам. Спочатку мав навіть особисто приїхати заступник митрополита архієрей Теодозій, на цю урочистість, але довідавшися про рішучий настрій української парафії у Володимирі та про неминучі ексцеси, які повстали би на першу спробу такої «передачі» української святині москалям, він зрезингував з того наміру.

Володимирська «Просвіта» була чи не найактивнішою на Волині. Ще б пак, адже тут не обійшлося без Олександра Цинкаловського – відомого дослідника, професора та археолога. У Державному архіві Волинської області зберігаються цікаві документи Ф.390. оп.1. сп. 4. «Дозвіл староства на проведення постановок і афіші». Такою знахідкою я була приємно втішена, адже про діяльність «Просвіти» у Володимирі мені неодноразово розповідала племінниця Олександра Цинкаловського – Грабарчук Наталія Назарівна. Вона з теплотою згадувала ці приємні дитячі роки, коли дідусь Микола брав її за руку та вів у Просвіту, а там вже оживало ціле царство в її дитячій уяві. Наталя й сама неодноразово була запрошення до театральної сцени, адже мала хорошу пам'ять і гарно декламувала вірші. Пригадувала Наталя Назарівна, як зіграла роль Потерчати з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». З приємністю згадувала голову Просвіти Станіслава Полянського та його дружину Дору Полянську, вчителя Миколу Звойницького, свого приятеля Станіслава Панасевича, подругу мами Ніну Річинську.

Друзі, у нас чудова новина!!! До нас у гості приїде письменник, журналіст, мандрівник і на даний час військовослужбовець ЗСУ Олександр Волощук, який написав книгу про наших земляків із села Лудин, які поїхали шукати своє щастя аж у Парагвай. У своїй книзі автор описав життя переселенців з Волині, які у 1937 виїхали у Парагвай.
Автор книги протягом 20-ти років подорожує світом та спілкується з українською діаспорою. В основу книги лягли його дослідження, які він зробив піч час мандрівки Південною Америкою. Два місяці Олександр Волощук жив в Парагваї та вивчав історії життя української діаспори.

Запрошуємо Вас 23 вересня о 13.00 в приміщення ТІЦ (колишній будинок РБК) на зустріч з автором.

ДАРТ розширило карту туристичних магнітів: до списку увійшли шість об'єктів Волині
Загалом у переліку «Туристичних магнітів» — 170 місць з усіх 25 регіонів України, зокрема й Криму, повідомляє Державне агентство розвитку туризму України.

Серед них — шість волинських:

Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир»
Історико-культурний заповідник «Старий Луцьк»
Берестечко
Олицький замок
Озеро Світязь
Національний природний парк «Прип’ять-Стохід»

[center]
Під час археологічних робіт на теплотрасі, у рамках виконання проєкту реконструкції міських тепломереж, археологічною експедицією було знайдено фрагменти двох скляних пляшок, на яких можна прочитати напис польською «własność… Drozdowskiego» («власність … Дроздовського»). Оскільки на місці розкопок раніше знаходились торгові лавки та заклади – ми вирішили більше дізнатись про людину, прізвище якого було викарбувано. І нам вдалось знайти інформацію про броваря Лютославського – вихідця зі знатного роду, власника пивоварні у селі Дроздово.
Після скасування кріпосного права, багато поміщиків опинились у скрутному становищі і їм довелось повністю перебудовувати свій звичний уклад життя та шукати нові джерела доходу. Багато кому, через труднощі з кредитуванням, часто доводилося вдаватися до лихварства, і це стало початком розорення багатьох маєтків.
Однак, деякі землевласники все ж змогли використати умови своєї власності, оскільки, уважно придивившись майже у кожному великому маєтку можна було знайти місцеві багатства, які можна було б використати у промисловості. У деяких з них були родовища доброї глини, що посприяло виникненню цегельних заводів, достатній рівень води допомагав встановленню млинів, торф забезпечував дешеве паливо, а в іншому місці хороша вода дозволяла відкрити пивоварню. Ті власники, які вибрали шлях розвитку промисловості, першими здобули незалежність і, крім доходів від виробництва, також збільшили дохід сільського господарства від своїх товарів. Національні інституції радо приймали промислових фермерів серед своїх клієнтів.

За часів Першої світової війни більшість жителів Волині, Холмщини і Підляшшя були вивезені на територію Катеринославщини, тепер Дніпропетровська, Кіровоградська, Херсонська області, дехто і сам тікав на
своїй же підводі. На місцях залишились тільки євреї-космополіти і польські сім’ї. Поляки вважали, що їхні землі тут, тому їм не треба було нікуди тікати, а православні мусили втікати від окупантів. Єврейські сім’ї займались
торгівлею. Скуповували у селян телят, відгодовували їх купленою картоплею
і кормами, і перепродували у Варшаву. Жили краще за наших селян.
Чоловік бабусі Февронії - Артем був катеринославським революціонером. Загинув у Криму. Швидше за все, був з махновцями. За наказом Троцького махновці пішли через Сиваш на Врангеля. Перемогу то вони здобули, але багато з них загинуло, а решту постріляли ті ж троцькісти. Потім і сам Троцький був вбитий сталінськими агентами.
Мама народилась у вересні 1917 року, а в 1919 році її батько загинув. Після повернення сім’ї Вознюків на окуповану пілсудчиками Волинь вона жодного дня не ходила до школи, бо мусила доглядати молодших сестер.
Влітку наймалась до людей на роботу. Мусила працювати, щоб щось заробити на життя.
Тато розповідав, що коли її побачив, то відразу полюбив, і навіть бився з іншими хлопцями за неї, бо була дуже гарна, маленька і зграбна.
Тато народився в Амбукові в 1911 році у селянській родині. Сім’я мала землі на Прибужжі, були свої свої сіножаті. В 1913 році його батько загинув. Злазив з підводи з сіном, а хтось поставив вила зубами до верху і він на них настромився. Щоб лікувати такі рани треба було продати все господарство, а інших засобів для існування не було. Безкоштовне лікування призвело до смерті.
І тато і мама були напівсиротами з дворічного віку. Тато закінчив чотири класи у Цуцневі. Хоч жили в Лудині, то від провалля, де стояла хата бабці Таці до Цуцнівської школи було ближче, ніж до своєї, Лудинської. У Цуцнівській школі був дуже хороший вчитель, привив дітям любов до науки. Учні його любили і шанували. Тато в четвертому класі навчився складати вірші і почав малювати. Перемальований ним портрет Т.Г.Шевченка зі зробленою ним рамкою з мореного дуба і досі зберігається, як сімейна реліквія.

Приємна новина - спогади будуть. І це наші 10-ті ювілейні спогади "Володимир, яким ми його пам'ятаємо. Людські долі".
Цього року до збірника ввійшли унікальні розповіді про людей, доля яких завела в Володимир. Розкуркулені, виселені, тавровані, як вороги народу... Історії місцями важкі, болючі...
Але наші оповідачі здолали цей гіркий шлях і сьогодні діляться родинними розповідями.
Друга частина книги - це раніше неопублікована праця Святослава Панасевича "Дезертир", в якій розповідається про евакуацію його родини під час Першої світової війни.
Запрошуємо Вас на презентацію збірника спогадів 28 липня о 14.00 в приміщення ТІЦу (колишній районний будинок культури) по вулиці Данила Галицького, 7.