dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 70
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 8-08-2022, 10:48
8-08-2022, 10:48

Венгровська Оксана Дмитрівна. Частина друга

Категорія: Публікації

Венгровська Оксана Дмитрівна. Частина другаЖили досить скромно. Пам’ятаю, як купили перші фабричні меблі. Магазин був у приміщенні костелу. Ми з молодшим братом в руках несли спинку від дивану, а потім стільці. В магазині побачила спальний гарнітур –
ліжко і дві тумбочки. Так просила тата купити одну тумбочку, що він вмовив продавчиню її продати і та тумбочка опинилась в нас вдома. Я вирішила поставити її в кімнаті батьків між їхніми залізними ліжками. Тато здивувався, бо думав, що на ній стоятиме радіола. Колись мені запала в душу картинка з інтер’єром спальні і захотілось, що б у нас в дома було так само гарно.
Дядько Іван з Микулич привозив ялинку аж на Різдво. Нам було трохи прикро, що в усіх ялинки вже стояли вбрані, навіть шкільні новорічні ранки вже відбули, а нам треба було чекати. Тато казав що то совєцьке свято,
спочатку має бути Різдво, а вже потім Новий рік. На Різдво нам клали під подушку подарунки, здебільшого одяг.
Коли я вже виросла і ходила до школи, то сама купувала ялинку і ставила її на радянський Новий рік. Все ніяк не могла збагнути, чому у нас тато притримувався колишніх звичаїв. Ялинка в нас завжди була розкішна.
Ми вішали цукерки, які привозив мамин брат Женя з Нововолинська. Тато приносив маленькі червоненькі райські яблучка. Цілий рік збирали в коробочку фантики з шоколадних цукерків, берегли їх, і потім у те «золотко» загортали горішки. Були маленькі свічки на прищепках. Розкладали на ялинкові гілки сніжки з вати. Якось мама роздобула срібний дощик, то ми дуже акуратно з ним поводились, щоб лишався на довго. Згодом почали з’являтися у продажі готові іграшки: сова на прищепці, зелена жабка, кукурудза, вертоліт, снігурочки, діти на санках, горішки, полуничка, різні шишки. Потім мама десь купляла скляні кольорові кульки. А ще були
кольорові скляні гірлянди. Мамин брам Петро працював на міжрайбазі, то в нас почали з’являтися досить гарні іграшки: яскрава верхівка, великі, гарно розмальовані кулі. Цукерки нас манили. Славік навчив мене, як акуратно витягти цукерку, щоб не було видно. Мама з татом раділи, що ми їх не чіпаємо, бо цукерки можна було їсти, як розбирали ялику. Коли ж тато дізнався про наш обман, то казав, що більше їх чіпляти не буде.
Інформація до новини
  • Просмотров: 95
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-08-2022, 10:49
5-08-2022, 10:49

Венгровська Оксана Дмитрівна

Категорія: Публікації

Венгровська Оксана ДмитрівнаТато Дмитро Іванович Венгровський родом із Рівненщини, народився у 1926 році. Мій дідусь Венгровський Іван Станіславович жив на хуторі між селами Великі Стедині і Малі Стедині. Мав хороше господарство і велику
пасіку. Перша його дружина померла, лишилось двоє діток – Володя і Надя. Александрович Неоніла Миколаївна – це вже моя бабуся, стала його другою жінкою. У них народилися донька Галя і троє синів – Дмитро, Борис та Міша. Дідусь був війтом гміни. У 1917 році на тих теренах був сильний рух прибічників Петлюри за самостійність України. Очевидно, дідусь знав Симона Петлюру особисто і з ним співпрацював, бо залишилась фотографія з
дарчим надписом. Дід працював у фінвідділі разом з сином Володимиром. Звідти його направили в Микуличі на посаду головного бухгалтера в колгосп. Спочатку жив у місті Володимирі, забрав доньку Галину і сина Володимира. Жінка залишилась на хуторі. Потім переїхали в Микуличі всією сім’єю і жили на зйомній квартирі.
Інформація до новини
  • Просмотров: 130
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-07-2022, 10:25
22-07-2022, 10:25

Солодуха-Лисюк Антоніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Спогад Лиходіда
В книгу «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», я хочу написати про людей, які в воєнні роки були дотичні до нашого міста. А саме, привідкрити завісу щодо двох людей, які перебували у володимир-волинському концтаборі для полонених радянських офіцерів, командирів і політпрацівників «Офлаг - ХІІ», пізніше цей табір був названий «Шталаг» - «Норд-365». Гітлерівці його створили на північно-східній околиці Володимира. А в західній околиці з боку Устилузької вулиці був «філіал» табору, називали його панцерним. Тут перебували рядовий і сержантський склад радянських військовополонених.
По архівних даних у таборі «Офлаг № 365 «Норд» одночасно перебувало від 4 до 8 тисяч полонених, а через сам табір пройшло 42 тисячі чоловік. Померло з голоду, холоду, хвороб, розстріляно близько 25 тисяч, а по даним, які написані на пам’ятникові – 56 тисяч радянських військовополонених. Щоденно вмирало 15-30 чоловік. З їжі в основному була бруква, жом, 100 г хліба-ерзацу, пів літри баланди-кави.
Інформація до новини
  • Просмотров: 167
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 7-06-2022, 12:04
7-06-2022, 12:04

Камінський Євген Володимирович

Категорія: Публікації

Камінський Євген ВолодимировичВся наша родина походить з Горохова. Дід Іван був українцем, а баба Анна – полячка. У них було семеро дітей. Бабуся покинула діда і перебралася за Буг у Польщу, забравши з собою дочок, Іван лишився з синами. Пізніше вони намагалися з нами спілкуватися, але за часів Сталіна всі боялися мати родичів за кордоном.
Батько трохи служив у польській армії. Коли німці напали на Польщу і перейшли кордон, батька забрали в радянську армію.
Лінія фронту проходила по річці Турія. Всіх, хто жив уздовж річки евакуювали під Рожище. Бабуся Єлизавета не пережила дорогу і її поховали у селі Трилісці. Через певний час повернулись назад, а хатів нема, все розібране і складене в бліндажі, всі садки вирізані. Спочатку жили у баби Лікери. Їсти було нічого. Якраз було по жнивах. Мама ходила пішком з під Гайків копати картоплю аж під П’ятидні, і в мішку на плечах приносила додому. А нічого ліпшого не було. Дуже бідували. А ще збирали у лісі потайки від лісничого смолянисту лучину, вдома запалювали і світили, бо свічок не було.
Інформація до новини
  • Просмотров: 266
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-11-2021, 11:52
25-11-2021, 11:52

Філоненко Ірина Степанівна

Категорія: Публікації

Філоненко Ірина СтепанівнаНародилася 17 лютого в 1934 році на Островку. Хата, яку будував мій дідусь, стоїть ще і досі. Сім’ї тоді були великі. Мій тато був 11-им.
Під час І Світової війни у 1914 році дідусева сім’я виїхала в Росію. Дід був старостою у церкві. Тато ходив до школи у перший клас. Його мама давала йому з собою дві скибки хліба, посипаних сіллю і крючок (маленька пляшечка) олії, щоби він на перерві міг собі поїсти. Якось дідові треба було зайти в певній справі до батюшки і він взяв з собою сина. Якраз був піст. Батюшка саме обідав. Стіл аж вгинався від наїдків: і гуси, і ковбаси, і всякі смаколики. Малий був вражений, що батюшка в піст таке їсть, а в нього самого був тільки хліб. Так воно йому запало в душу… З тих пір він не злюбив попів.
У 1918 році сім’я повернулась назад до Володимира, на Островок. Хата стояла ціла, тож мали де жити. Тато згодом одружився, працював бухгалтером. Я народилась ще у тій старій хаті.
На Островку в центрі по вулиці Шкільній був побудований магазин.
У 1936 році почали будувати нам хату. Посадили садок. Мали стодолу, хлів і тримали велике господарство. Дід мене дуже любив. Змайстрував для мене дерев’яне ліжечко, столик і кріселко на колесах. Через трохи народилися братик Зіновій і сестричка Валя.
Інформація до новини
  • Просмотров: 482
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-11-2021, 11:39
18-11-2021, 11:39

Солодуха (Лисюк) Антоніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Солодуха (Лисюк) Антоніна ВолодимирівнаЯ хочу написати про своє село, в якому народилася, виросла, жила до юнацьких літ. Село, якого немає сьогодні.
Моє село мій дім, моє коріння й доля, моя сповідь і вічна туга… Його сьогодні не знайти на карті, як і сотень йому подібних малих сіл, що назавжди зникли з лиця землі. Але ті маленькі батьківщини залишаться в пам’яті і душах поколінь, які там народилися, зросли і зазнали лихої долі вигнанців…
Лише у нашому районі, за даними збірника «Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ», припинили своє існування 33 малих села і хутори. Серед них і моє село Вєров.
Існує легенда, а може й правда, про заснування мого села. Це лише з уст в уста передавалося. В усі часи землі комусь належали. Один пан (до наших днів прізвище не дійшло), власник цих піщаних земель був неабияким запеклим гравцем в карти. Грали в карти в основному закладаючи щось: землю, маєтки, кріпаків і навіть своїх близьких. Тож цей пан програв у карти і землю, і маєток, і навіть свою дружину Вєру. А наступні власники цих земель так і назвали це поселення Вєров (Вєрув, Вірів). В різні часи, різні пани називали його на свій лад (російський, польський, український).
Інформація до новини
  • Просмотров: 244
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 4-11-2021, 10:31
4-11-2021, 10:31

Адамчук (Жуковська) Галина

Категорія: Публікації

Адамчук (Жуковська) ГалинаЯ походжу з простої родини. Мама була прибиральницею. Вона дуже рано стала сиротою. Її мама померла через три місяці після пологів. А тато був директором сільської школи. Викладав українську мову. У 1932 році його вивезли в Сибір, бо хтось із селян доніс «куди треба», що він був проти колективізації. І вже його дочку, мою маму, забрала до себе сестра і виховала, як свою. Мамин тато, збираючись на Сибір, просив грубо обібрати картоплю і зварити в дорогу тих лушпайок, бо картоплю не дали б пронести. То сестра зварила так, як він просив, і всередину заховала шматочок сала. Те сало знайшли і забрали, а лушпайки віддали, на цьому і вижив. Його брата ксьондза розстріляли прямо під костелом, а сестру Марію селяни заховали і не видали.
Потім мама розповідала, що страшенно голодували в 1932-му році. Їй було всього 10 років на той час. Баба Марія у яру недалеко від костелу викопала льох, і там приховала картоплю і трохи круп, і якщо люди з нашої родини вже геть нічого не мали їсти, то вона по трохи давала картоплі і зерна, і так всі вижили, і ніхто про цей льох не взнав. А люди у цьому селі Старосілля, що на Житомирщині, вмирали один за одним.
Інформація до новини
  • Просмотров: 626
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-10-2021, 14:39
5-10-2021, 14:39

Лонткевич Анна Євгенівна

Категорія: Публікації

Лонткевич Анна ЄвгенівнаЯ, Лонткевич Анна Євгенівна народилася у Луцьку 19 листопада 1954 року. У нашій родині було прийнято багато фотографуватися, казали, що фото це пам'ять, що на кожній світлині зберігається мить, яка вже ніколи не повернеться. І під час всіх незгод у моїй родині рятували, в першу чергу, ікони і світлини, бо все інше, то наживне. А втрачені іменні родинні ікони яким по двісті по триста років і, звичайно, родинні фото, вже ніколи не повернути. Світлини тоді були дорогими, але моя родина могла собі це дозволити і в мене зберігається їх чимало, в тому числі і початку ХХ ст.
Мене виховували чотири бабусі які часто між собою сперечалися, хто буде мене доглядати. Вони жили неподалік від нашого будинку, який знаходився у Луцьку по вулиці Ковельській. І кожна з моїх бабусь вклала в мене щось хороше. Одна бабуся була росіянка. Вона ніколи жодного слова по-українськи не промовила і я з нею розмовляла тільки російською. Вона мене називала «девочка моя дорогая, мое солнышко». Інша бабця розмовляла тільки українською. Вона була дуже доброю. Вона казала до мене «доцю», незважаючи на те, що я її онука. Мені здається, що коли вона так мене називала, то ніби бачила в мені своє продовження. А може вона називала мене доцею, бо хотіла мати дочку, а мала тільки сина, мого тата.
Інформація до новини
  • Просмотров: 430
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 10-09-2021, 14:10
10-09-2021, 14:10

Олянський Василь Васильович

Категорія: Публікації

Народився у селі Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області у квітні 1934 року.
Ходив до школи в село Заліщики. Коли мені було 11 років загинула мама. Розірвався снаряд близько від неї. Ми з братом залишилися напівсиротами. Батько працював на цукровому заводі слюсарем.
У 1947 році був голод. Ми добряче голодували. У нас була корова Люся. На цукровому заводі був відкормочний пункт для корів. Односельці ходили красти сіно і жом на корм тваринам. Але завдяки корові можна було вижити. Продавали молоко, щоб купити бодай найдешевшої крупи на кашу. Діти ходили просити хліба. Голодували страшенно. Люди, хто геть бідний, ходили опухлі.
У сьомому класі ми вирішили цілим класом кудись поступати. Я поступив у Заліщиках у сільськогосподарський технікум. А виявилось, що всі решта пішли у восьмий клас. Я закінчив І-й курс і повернувся назад до школи до своїх однокласників.
Інформація до новини
  • Просмотров: 381
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-08-2021, 15:01
27-08-2021, 15:01

Бащук Олександр Юхимович

Категорія: Публікації

Я народився на саме Благовіщення – 7-го квітня.
Мама померла в 1946 році і моїм вихованням займалася бабуся. Вона була простою селянкою, вела своє господарством. Знала багато приказок та прислів’їв: «Кому война, а кому мать родна», «Якби знав де впадеш – соломки підстелив би». Батько незабаром одружився вдруге. З мачухою відносини у мене не склалися. Дуже сварливою вона була.
Ходили в усьому домотканому. Ще з осені готували льон. До Різдва пряли, після свят ставили верстат і ткали полотно. Шили одяг спочатку вручну, а потім в мачухи появилась машинка, то вона вже більше шила.
У нашому селі школи не було, ходили у сусіднє. У піонери нас не приймали. Ми тільки в книжках читали і розглядали картинки про те, як живуть при радянській владі піонери: одягнені в білі сорочки, в пілотках, в туфлях. Ми тоді ходили в домотканому одязі і босі. Як ми їм заздрили! Думали, що то конкретні люди десь так добре живуть, і що тільки нам тут так погано. В комсомол теж боялися поступати, бо «хлопці з лісу» приходили і лякали. На той час були популярні такі плакати: під зображенням «серп і молот» був напис – «смерть і голод»; ВЛКСМ – «вибирай лопату, копай собі могилу». Ми боялися страшенно. Боялися усього. Коли підходив вік поступати в комсомол, а це десь було у 8-му, чи 9-му класі, то був жах. Директор школи отримав вказівку від партії, що всі учні старших класів мали бути комсомольцями. Для цього десятикласникам були роздані анкети і вони мусили заставити всіх старшокласників їх підписати, могли навіть побити за відмову. Ми страшенно боялися слова «анкета», але виходу не було, мусили підписувати. Потім ці анкети завезли у Камінь-Каширський райком комсомолу і викликали учнів групами, щоб вручити документи.
Назад Уперед

Хмарка тегів

Архів новин

Серпень 2022 (3)
Липень 2022 (3)
Червень 2022 (2)
Травень 2022 (5)
Лютий 2022 (3)
Січень 2022 (3)
^