У другій половині ХІХ ст. поїздка між волинськими містами та повітовими центрами була складною і це було ще те випробування. У 1889 році шлях з Волині до Житомира пролягав виключно суходолом – кінними обозами, приватними диліжансами або подорожнім екіпажом, адже залізничне сполучення в регіоном ще не було прокладене.
Дороги, переважно ґрунтові, залежали від пори року й погоди: влітку пилюка і вибоїни, восени та навесні – багнюка. Попри це маршрут залишався важливим, адже Житомир був адміністративним центром всієї Волинської губернії. До міста їздили чиновники, купці, військові та представники дворянства, які, зважаючи на дальню дорогу, розраховували на поштових коней та нічліги в заїжджих домах