Австралію за правом можна вважати країною емігрантів. Насамперед такою вона була для мешканців Великої Британії та Ірландії – і згодом для колоній і домініонів імперії. З кінця ХІХ століття із Західної Європи не численно на материк ендеміків почали прибувати німецькі, французькі, італійські та грецькі емігранти, серед яких було чимало євреїв. Дуже важко прослідкувати скільки людей з числа українців виїхало до Австралії у ХІХ ст. та все ж таки ім’я одного мандрівника-українця називають усі джерела.
У 1820 до Сіднея прибув російський корабель «Открытие». На берег вийшов хворий матрос Федір Зубенко, уродженець Полтавщини. Він залишився в Австралії, але будь-які подальші сліди про нього губляться. За деякими даними, наступними українцями були емігранти зі Львова: лікар Джон Луцький (або Лоцький), що прибув до Австралії 1832 р. і займав посаду державного ботаніка. У Тасманії проживали Казимир Кабат та Володимир Коссак, які працювали згодом у поліції. 1854 осів у Джилонгу (штат Вікторія) 16-річний юнак із Шотландії, син сполонізованого українця – Юрко Горецький.
Протягом двадцятого століття мільйони українців змушені були покинути свої домівки у пошуках кращого життя на чужині. Одних спонукали до цього економічні причини, других – політичні обставини. Українська спільнота Австралії майже виключно складається з політичних емігрантів (колишніх «переміщених осіб») та їх нащадків. Попри свою географічну ізольованість вона є однією з найкраще організованих та найактивніших спільнот в українському світі. [1,12]
Після Другої Світової війни уряд Австралії видав ряд законодавчих актів, які давали змогу приймати порівняно дешеву робочу силу з інших країн, переважно європейських. Зокрема, українські біженці почали прибувати до цієї держави після угоди уряду Австралії з Міжнародною організацією у справах біженців (IRO). Цей документ передбачав щомісяця приймати до тисячі емігрантів з 12 таборів для переміщених осіб з Німеччини, Австрії та Італії. У 1948 році на австралійську землю ступили українці - переміщені особи з британської зони Німеччини. Емігранти, вік яких становив від 20 до 40 років, підписували дворічний контракт на певну працю в різних галузях економіки, сфери обслуговування. Поки чоловіки працювали, їхні дружини та діти перебували в спеціальних таборах. Після успішного виконання умов контракту іммігранти отримували право на постійне проживання в Австралії. П’ять років перебування в країні давали право на громадянство. [1,13]
Після виконання дворічних трудових контрактів майже всі нові австралійці оселилися в містах, насамперед у Мельбурні, Сіднеї та Аделаїді, а також у Перті, Брісбені та Канберрі. Наприкінці 1949 р. вийшли дві україномовні газети - «Єдність» в Аделаїді та «Вільна думка» в Сіднеї. Того ж року в Аделаїді було офіційно створено першу «громаду». За короткий час громади запрацювали у Вікторії, Новому Південному Уельсі, Квінсленді та Західній Австралії. Як правило, кожна громада будувала чи купувала великий громадський центр.
Найбільш яскравою і найпопулярнішою книгою про подорож українців до Австралії є книга Лідії Мамчак «Галіція». Вона є вчителькою середньої школи на пенсії з Сіднея. Як зазначає авторка: «Я написала напівбіографічну книгу під назвою «Галиція», яка базується на спогадах моїх батьках, власному досвіді та документах, які залишив мені мій батько, доктор Іван Мамчак». [5]
Деякі світлини, що увійшли до цієї книги є вкрай рідкісними – це кольорові фотографії міста Львова. Є документи, написані польською, російською, німецькою та французькою мовами з їхніми перекладами на англійську та фотографії відповідних людей, формування української дивізії в 1943 році, карти та багато інших фотографій Австрії та документів, що стосуються виїзду родини до Австралії, табір Грета, різні газетні вирізки – все це унікальний літопис, який вмістився на сторінках «Галіції».
Союз українців в Австралії було створено 1950 року під час першого Всеавстралійського з’їзду державних громад у Мельбурні. На наступному конгресі в Сіднеї в 1953 р. союз було розширено за рахунок представництв інших громадських організацій і з часом було перейменовано на Австралійську федерацію українців. [4]
Велику консолідуючу роль в українському культурному та громадському житті в Австралії відігравала національна преса та радіомовлення. У1960-х роках виходило понад 20 різноманітних видань, з яких тепер продовжує існувати небагато. Наймасовішими є дві газети-тижневики: «Вільна Думка» в Сіднеї (виходить з 1949 року, перша українська газета в Австралії, загально громадська і позапартійна) та «Церква і Життя» в Мельборні (з 1968 p., орган УКЦ, зі значною перевагою світських матеріалів). Серед видань, що припинили своє існування, варто згадати газети «Єдність» (Аделаїда, 1949-1956 pp.) та «Українець в Австралії», що виходила в Мельборні в 1956-1985 pp. Продовжують виходити інформаційні квартальники громад, на досить високому рівні видається квартальник СУА «Наше слово». У 1980-х роках виходив англомовний квартальник «Українські питання», а на початку 1990-х «Вільна Думка» та «Церква і Життя» почали подавати англомовну сторінку або принаймні кілька англомовних матеріалів практично у кожному числі. [1,36]
Для дослідників, які більш детально хочуть описати життя наших переселенців Австралії є окремі архіви українських організацій, які зберігаються в Cтейтовій бібліотеці Нового Південного Уельсу. У Національній бібліотеці в Канберрі знаходиться архів відеозаписів свідчень про Голодомор 1932–1933 рр., які зібрала історик Елізабет Вотерс, а також листування та інша документація бібліографа Cтепана Радіона.
Фото 1. Степан Радіон
У Центрі україністики Університету ім. Монаша є архів матеріалів до історії українського театру в Австралії. В Аделаїді є музей-архів української скаутської організації Пласт, що перебуває в прибудові до приватного будинку його керівника – Омеляна Cлободяна. Існують цінні, однак маловідомі, архівні матеріали, наприклад, магнітофонні записи автобіографічних розповідей емігрантів, що їх зробила мельбурнська вчителька Орися Cтефин. На жаль, далеко не всі архіви українських організацій відповідно упорядковані і збережені. [2]
До Австралії у 1949 р. емігрував з табору переміщених осіб у Німеччині Степан Радіон, уродженець с. Сильне колишнього Ківерцівського району (тепер - Луцький) Волинської області. Він закінчив Австралійську Школу Журналістики і постійно дописував до багатьох українських часописів Австралії, Канади, США, тож став літописцем австралійської україністики на п’ятому континенті, громадським діячем, бібліографом і автором наукових праць, новел, оповідань та нарисів у царині української літератури, а також критиком і перекладачем з англійської мови. В історію української літератури увійшов, як член Об’єднання українських письменників “Слово” в Нью-Йорку та Спілки письменників України, почесний доктор літератури університету Арізони (США), дійсний член Інституту Дослідів Волині, член Наукового Товариства ім. Шевченка в Австралії, член Асоціації австралійських письменників.[2]
Володимир Завадський народився 15 липня 1904 року в містечку Миляновичі (нині село в Ковельському районі) на Волині. У 1914 році родина Завадських евакуювалась до Харкова, втікаючи від наступаючих німецько-австрійських військ. З приходом більшовиків родина Завадських нелегально, з різними пригодами, повернулась на західну Волинь, яка опинилась під пануванням Польщі.
Фото 2. Володимир Завадський
Під час Другої світової війни в 1944 році Володимир Завадський втік перед приходом більшовиків до Німеччини. Після війни з Німеччини емігрував до Австралії. В Австралії перші три роки працював на фермі в НПВ. Тяжкою працею, заощадивши 1,500 фунтів, виїхав до Західної Австралії, де купив чималу власну ферму. Володимир Завадський - один з найбільших філантропів Катедри Українознавства в Австралії. [1,264]
Йосип Стрільчук народився 6 квітня 1923 року в селі Стенжаричі Володимирського району Волинської області. До Австралії приїхав 14 травня 1948 року. Активний член в житті українського організованого суспільства. За його проектами, остаточними планами і жертвенною працею розбудовано Народній Дім УГПА в Аделаїді, а також побудовано храм-церкву Св. Михаїла УПЦА, Кройдон, ПА. Довголітній член Парафіяльної Ради, неодноразово секретар, як Парафіяльної Ради, так і Братства, і Сестринства.
Фото 3. Йосип Стрільчук
Його дружина Марія Стрільчук (дівоче прізвище Їжак) народилася 28 грудня 1925 р. в селі Медведівка Харківської області.
Фото 4. Марія Стрільчук
До Австралії приїхала 29 лютого 1949 року. Брала активну участь в українському мистецькому житті УГ Південної Австралії, в хорі «Гомін» і жіночому хорі «Ластівка». Подружжя Йосипа та Марії Стрільчук знане своєю жертвенною працею для добра українського організованого життя в Південній Австралії та щедрими пожертвами для різних українських організацій. [1, 313]
Віталій Турчик народився і виріс на Володимирщині. Закінчив українську гімназію в Луцьку, а вищі студії – в політехніці в Данцігу (відділ хімії). Був одним із основоположників Українського Пласту на Волині. Перший курінний і засновник 83-го Куреня Пластунів ім. Симона Петлюри в Луцьку.
Фото 5. Віталій Турчик
Будучи гімназистом, редагував стінну газету «Промінь» і журнал «Юнак». Переслідуваний польською поліцією за культурно-освітню і національну діяльність на Володимирщині. Коли більшовики захопили в 1939 р. Волинь, виїхав на Захід і продовжував виховну діяльність, будучи провідником «Виховної Спільноти Української Молоді» в Варшаві.
Після закінчення війни працював у таборах українських біженців при організації церковного життя і у відновленому Пласті. В 1948 р. емігрував до Австралії. Відбув свій контракт у Канберрі, де організував Українську Громаду й був її першим головою. Брав активну участь у діяльності Пласту, Церковної Громади та Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка. [1,316]
Олексій Черкаський народився 29 жовтня 1916 року в селі Підубці Луцького повіту на Волині. За фахом - інженер-аґроном, в 1939 році закінчив сільськогосподарську школу в Варшаві. Працював в державних сільськогосподарських установах Польщі, України, Чехії та Словаччини, Австрії.
До Австралії прибув в 1949 році й поселився в Вікторії. Працював робітником. В 1957 році в Мельборнському університеті О. Черкаському визнано диплом інженера на рівні диплома Мельборнського університету «Бачельор оф Аґрікальчер Саєнс» й О. Черкаський почав працювати в Науково-Дослідному Інституті садівництва, як агроном-дослідник. По реорганізації інституту, останніх десять років керував селекційним відділенням, в якому виводили нові сорти персиків. Перед відходом на пенсію, інженер О. Черкаський визначив на селекційній ділянці з-поміж 25 тисяч гібридних сіянців персика, понад двісті для дальшого обстеження, як майбутніх нових сортів, і мав надію, що серед них буде вибрано кілька нових високої якості, які матимуть українські найменування .
Як науковець брав участь у стейтових, всеавстралійських та міжнародних конгресах садівництва, був запрошений особисто на Міжнародній конгрес садівництва у Варшаві. В 1978 році відвідав кілька університетів і дослідних інститутів садівництва в США та Канаді. Відповідні публікації про досліди були в фахових журналах США й Австралії. [1,325]
Уляна Подригуля народилася в селі Боголюби Луцького повіту на Волині. З ранньої молодості цікавилася і брала активну участь в культурно-освітній діяльності, зокрема належала до драматичних гуртків та народніх хорів.
Фото 6. Уляна Подригуля
До Австралії прибула разом з родиною наприкінці 1949 року і відразу включилася в церковне і громадське життя. Довгі роки співала в церковних і світських хорах та брала участь в діяльності драматичних колективів.[1,349]
Євген і Катерина Заєць народилися в селянських родинах на Волині і там же закінчили народні школи УСС.
Фото 7. Євген і Катерина Заєць
Євген Заєць – бувший вояк Української Повстанської Армії. Коли опинився поза межами України, то завжди брав активну участь у суспільно-національному житті. На початку поселення в Австралії був членом Української Громади в Аделаїді та організаційним референтом. [1,351]
Наталя Солошенко-Тиравська свою мистецьку працю розпочала в 1941 році, як солістка балету в Українському Волинському Театрі в Луцьку. Народилася 9-го березня 1924 року в містечку Ківерці біля Луцька, в свідомій родині старшини Петлюрівської Армії полтавця Семена Яковича Солошенка. Щезмалку виявляла здібності до танцю і сцени. Отримавши середню освіту в українській гімназії ім. Л. Українки в Луцьку та фахову освіту в балетній школі Софії Вігурської, Наталя до 1944 р. працювала в Луцькому театрі, з яким і виїхала до Німеччини та включилася до театрального товариства «Вінета» в Берліні.
Фото 8. Наталя Солошенко-Тиравська
Прибувши до Австралії з чоловіком і двома донечками, відразу включилася в українське громадське й культурне життя, спочатку в таборі Ґрета, а відтак, на терені Сіднею - різні роки, при різних громадах, почавши від Редферну, тоді в Кабраматті, Сефтоні і на кінець в Лідкомбі.
Від самих початків ті ансамблі, якими керувала Наталя Тиравська, вели перед у хореографічному мистецтві серед етнічних груп і здобували численні признання і нагороди.
Щодо нової хвилі емігрантів з України в Австралію після повномасштабного вторгнення, то Уряд Австралії прийняв близько 11 400 переміщених українців після російського нападу на Україну в лютому 2022 року.
Діаспора, а це в основному діти та онуки переселенців 1948 року, активно допомагають новоприбулим влитися в життя цього незвичного континенту. Є декілька фондів, які збирають кошти для України. Зокрема фонд AFUO’s Defend Ukraine Appeal – це єдиний австралійський фонд, який надає нелетальне оборонне обладнання. Вони постійно інформують австралійське суспільство про поточну ситуацію в Україні, наочно демонструючи жахи російського терору та протистоять російським наративам в Австралії.
Не менш активно працює акція «Знайди місцевого депутата», метою якої є знайти депутата від свого округу і переконати його проголосувати за виділення коштів на допомогу Україні. Донести ключові повідомлення про допомогу Україні до уряду Австралії та ширшої аудиторії – основна мета таких акцій, бо російська пропаганда теж там активно просувається. Так само члени нашої діаспори долучаються до бойкотування компаній, які залишаються працювати в росії. Це насамперед Unilever (Dove, Magnums, Cornetto’s і Domestos), Emirates, Qatar і Etihad Airlines, Lacoste і Yamaha.
Список використаних джерел
1. Альманах українського часопису "Вільна Думка" та Фундації українознавчих студій в Австралії = Almanac the free thought Ukrainian weekly and the Ukrainian Studies Foundation in Australia / передм. В. Шумський. – Сідней: [б.в.], 1994. – 936 c.: іл.
2. Павлишин Марко. Українці в Австралії: стан дослідження [Електронний ресурс] https://www.inst-ukr.lviv.ua/files/23/740Pavlyshyn.pdf
3. Тимочко Марія. Українська громада Австралії. (За матеріалами відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника). [Електронний ресурс] https://idud.oa.edu.ua/wp-content/uploads/2008/06/nz_vyp_11_037.pdf
4. The Australian Federation of Ukrainian Organisations (AFUO). Faces and Places [Електронний ресурс] https://afuo.org.au/ukrainians-in-australia/history-of-ukrainians-in-australia/faces-and-places/
5. The Australian Federation of Ukrainian Organisations (AFUO). Galicia [Електронний ресурс] https://afuo.org.au/ukrainians-in-australia/history-of-ukrainians-in-australia/galicia/
Орися Остапчук - наукова співробітниця сектору обліку паспортизації та наукових досліджень адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир»
У 1820 до Сіднея прибув російський корабель «Открытие». На берег вийшов хворий матрос Федір Зубенко, уродженець Полтавщини. Він залишився в Австралії, але будь-які подальші сліди про нього губляться. За деякими даними, наступними українцями були емігранти зі Львова: лікар Джон Луцький (або Лоцький), що прибув до Австралії 1832 р. і займав посаду державного ботаніка. У Тасманії проживали Казимир Кабат та Володимир Коссак, які працювали згодом у поліції. 1854 осів у Джилонгу (штат Вікторія) 16-річний юнак із Шотландії, син сполонізованого українця – Юрко Горецький.
Протягом двадцятого століття мільйони українців змушені були покинути свої домівки у пошуках кращого життя на чужині. Одних спонукали до цього економічні причини, других – політичні обставини. Українська спільнота Австралії майже виключно складається з політичних емігрантів (колишніх «переміщених осіб») та їх нащадків. Попри свою географічну ізольованість вона є однією з найкраще організованих та найактивніших спільнот в українському світі. [1,12]
Після Другої Світової війни уряд Австралії видав ряд законодавчих актів, які давали змогу приймати порівняно дешеву робочу силу з інших країн, переважно європейських. Зокрема, українські біженці почали прибувати до цієї держави після угоди уряду Австралії з Міжнародною організацією у справах біженців (IRO). Цей документ передбачав щомісяця приймати до тисячі емігрантів з 12 таборів для переміщених осіб з Німеччини, Австрії та Італії. У 1948 році на австралійську землю ступили українці - переміщені особи з британської зони Німеччини. Емігранти, вік яких становив від 20 до 40 років, підписували дворічний контракт на певну працю в різних галузях економіки, сфери обслуговування. Поки чоловіки працювали, їхні дружини та діти перебували в спеціальних таборах. Після успішного виконання умов контракту іммігранти отримували право на постійне проживання в Австралії. П’ять років перебування в країні давали право на громадянство. [1,13]
Після виконання дворічних трудових контрактів майже всі нові австралійці оселилися в містах, насамперед у Мельбурні, Сіднеї та Аделаїді, а також у Перті, Брісбені та Канберрі. Наприкінці 1949 р. вийшли дві україномовні газети - «Єдність» в Аделаїді та «Вільна думка» в Сіднеї. Того ж року в Аделаїді було офіційно створено першу «громаду». За короткий час громади запрацювали у Вікторії, Новому Південному Уельсі, Квінсленді та Західній Австралії. Як правило, кожна громада будувала чи купувала великий громадський центр.
Найбільш яскравою і найпопулярнішою книгою про подорож українців до Австралії є книга Лідії Мамчак «Галіція». Вона є вчителькою середньої школи на пенсії з Сіднея. Як зазначає авторка: «Я написала напівбіографічну книгу під назвою «Галиція», яка базується на спогадах моїх батьках, власному досвіді та документах, які залишив мені мій батько, доктор Іван Мамчак». [5]
Деякі світлини, що увійшли до цієї книги є вкрай рідкісними – це кольорові фотографії міста Львова. Є документи, написані польською, російською, німецькою та французькою мовами з їхніми перекладами на англійську та фотографії відповідних людей, формування української дивізії в 1943 році, карти та багато інших фотографій Австрії та документів, що стосуються виїзду родини до Австралії, табір Грета, різні газетні вирізки – все це унікальний літопис, який вмістився на сторінках «Галіції».
Союз українців в Австралії було створено 1950 року під час першого Всеавстралійського з’їзду державних громад у Мельбурні. На наступному конгресі в Сіднеї в 1953 р. союз було розширено за рахунок представництв інших громадських організацій і з часом було перейменовано на Австралійську федерацію українців. [4]
Велику консолідуючу роль в українському культурному та громадському житті в Австралії відігравала національна преса та радіомовлення. У1960-х роках виходило понад 20 різноманітних видань, з яких тепер продовжує існувати небагато. Наймасовішими є дві газети-тижневики: «Вільна Думка» в Сіднеї (виходить з 1949 року, перша українська газета в Австралії, загально громадська і позапартійна) та «Церква і Життя» в Мельборні (з 1968 p., орган УКЦ, зі значною перевагою світських матеріалів). Серед видань, що припинили своє існування, варто згадати газети «Єдність» (Аделаїда, 1949-1956 pp.) та «Українець в Австралії», що виходила в Мельборні в 1956-1985 pp. Продовжують виходити інформаційні квартальники громад, на досить високому рівні видається квартальник СУА «Наше слово». У 1980-х роках виходив англомовний квартальник «Українські питання», а на початку 1990-х «Вільна Думка» та «Церква і Життя» почали подавати англомовну сторінку або принаймні кілька англомовних матеріалів практично у кожному числі. [1,36]
Для дослідників, які більш детально хочуть описати життя наших переселенців Австралії є окремі архіви українських організацій, які зберігаються в Cтейтовій бібліотеці Нового Південного Уельсу. У Національній бібліотеці в Канберрі знаходиться архів відеозаписів свідчень про Голодомор 1932–1933 рр., які зібрала історик Елізабет Вотерс, а також листування та інша документація бібліографа Cтепана Радіона.
Фото 1. Степан Радіон
У Центрі україністики Університету ім. Монаша є архів матеріалів до історії українського театру в Австралії. В Аделаїді є музей-архів української скаутської організації Пласт, що перебуває в прибудові до приватного будинку його керівника – Омеляна Cлободяна. Існують цінні, однак маловідомі, архівні матеріали, наприклад, магнітофонні записи автобіографічних розповідей емігрантів, що їх зробила мельбурнська вчителька Орися Cтефин. На жаль, далеко не всі архіви українських організацій відповідно упорядковані і збережені. [2]
До Австралії у 1949 р. емігрував з табору переміщених осіб у Німеччині Степан Радіон, уродженець с. Сильне колишнього Ківерцівського району (тепер - Луцький) Волинської області. Він закінчив Австралійську Школу Журналістики і постійно дописував до багатьох українських часописів Австралії, Канади, США, тож став літописцем австралійської україністики на п’ятому континенті, громадським діячем, бібліографом і автором наукових праць, новел, оповідань та нарисів у царині української літератури, а також критиком і перекладачем з англійської мови. В історію української літератури увійшов, як член Об’єднання українських письменників “Слово” в Нью-Йорку та Спілки письменників України, почесний доктор літератури університету Арізони (США), дійсний член Інституту Дослідів Волині, член Наукового Товариства ім. Шевченка в Австралії, член Асоціації австралійських письменників.[2]
Володимир Завадський народився 15 липня 1904 року в містечку Миляновичі (нині село в Ковельському районі) на Волині. У 1914 році родина Завадських евакуювалась до Харкова, втікаючи від наступаючих німецько-австрійських військ. З приходом більшовиків родина Завадських нелегально, з різними пригодами, повернулась на західну Волинь, яка опинилась під пануванням Польщі.
Фото 2. Володимир Завадський
Під час Другої світової війни в 1944 році Володимир Завадський втік перед приходом більшовиків до Німеччини. Після війни з Німеччини емігрував до Австралії. В Австралії перші три роки працював на фермі в НПВ. Тяжкою працею, заощадивши 1,500 фунтів, виїхав до Західної Австралії, де купив чималу власну ферму. Володимир Завадський - один з найбільших філантропів Катедри Українознавства в Австралії. [1,264]
Йосип Стрільчук народився 6 квітня 1923 року в селі Стенжаричі Володимирського району Волинської області. До Австралії приїхав 14 травня 1948 року. Активний член в житті українського організованого суспільства. За його проектами, остаточними планами і жертвенною працею розбудовано Народній Дім УГПА в Аделаїді, а також побудовано храм-церкву Св. Михаїла УПЦА, Кройдон, ПА. Довголітній член Парафіяльної Ради, неодноразово секретар, як Парафіяльної Ради, так і Братства, і Сестринства.
Фото 3. Йосип Стрільчук
Його дружина Марія Стрільчук (дівоче прізвище Їжак) народилася 28 грудня 1925 р. в селі Медведівка Харківської області.
Фото 4. Марія Стрільчук
До Австралії приїхала 29 лютого 1949 року. Брала активну участь в українському мистецькому житті УГ Південної Австралії, в хорі «Гомін» і жіночому хорі «Ластівка». Подружжя Йосипа та Марії Стрільчук знане своєю жертвенною працею для добра українського організованого життя в Південній Австралії та щедрими пожертвами для різних українських організацій. [1, 313]
Віталій Турчик народився і виріс на Володимирщині. Закінчив українську гімназію в Луцьку, а вищі студії – в політехніці в Данцігу (відділ хімії). Був одним із основоположників Українського Пласту на Волині. Перший курінний і засновник 83-го Куреня Пластунів ім. Симона Петлюри в Луцьку.
Фото 5. Віталій Турчик
Будучи гімназистом, редагував стінну газету «Промінь» і журнал «Юнак». Переслідуваний польською поліцією за культурно-освітню і національну діяльність на Володимирщині. Коли більшовики захопили в 1939 р. Волинь, виїхав на Захід і продовжував виховну діяльність, будучи провідником «Виховної Спільноти Української Молоді» в Варшаві.
Після закінчення війни працював у таборах українських біженців при організації церковного життя і у відновленому Пласті. В 1948 р. емігрував до Австралії. Відбув свій контракт у Канберрі, де організував Українську Громаду й був її першим головою. Брав активну участь у діяльності Пласту, Церковної Громади та Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка. [1,316]
Олексій Черкаський народився 29 жовтня 1916 року в селі Підубці Луцького повіту на Волині. За фахом - інженер-аґроном, в 1939 році закінчив сільськогосподарську школу в Варшаві. Працював в державних сільськогосподарських установах Польщі, України, Чехії та Словаччини, Австрії.
До Австралії прибув в 1949 році й поселився в Вікторії. Працював робітником. В 1957 році в Мельборнському університеті О. Черкаському визнано диплом інженера на рівні диплома Мельборнського університету «Бачельор оф Аґрікальчер Саєнс» й О. Черкаський почав працювати в Науково-Дослідному Інституті садівництва, як агроном-дослідник. По реорганізації інституту, останніх десять років керував селекційним відділенням, в якому виводили нові сорти персиків. Перед відходом на пенсію, інженер О. Черкаський визначив на селекційній ділянці з-поміж 25 тисяч гібридних сіянців персика, понад двісті для дальшого обстеження, як майбутніх нових сортів, і мав надію, що серед них буде вибрано кілька нових високої якості, які матимуть українські найменування .
Як науковець брав участь у стейтових, всеавстралійських та міжнародних конгресах садівництва, був запрошений особисто на Міжнародній конгрес садівництва у Варшаві. В 1978 році відвідав кілька університетів і дослідних інститутів садівництва в США та Канаді. Відповідні публікації про досліди були в фахових журналах США й Австралії. [1,325]
Уляна Подригуля народилася в селі Боголюби Луцького повіту на Волині. З ранньої молодості цікавилася і брала активну участь в культурно-освітній діяльності, зокрема належала до драматичних гуртків та народніх хорів.
Фото 6. Уляна Подригуля
До Австралії прибула разом з родиною наприкінці 1949 року і відразу включилася в церковне і громадське життя. Довгі роки співала в церковних і світських хорах та брала участь в діяльності драматичних колективів.[1,349]
Євген і Катерина Заєць народилися в селянських родинах на Волині і там же закінчили народні школи УСС.
Фото 7. Євген і Катерина Заєць
Євген Заєць – бувший вояк Української Повстанської Армії. Коли опинився поза межами України, то завжди брав активну участь у суспільно-національному житті. На початку поселення в Австралії був членом Української Громади в Аделаїді та організаційним референтом. [1,351]
Наталя Солошенко-Тиравська свою мистецьку працю розпочала в 1941 році, як солістка балету в Українському Волинському Театрі в Луцьку. Народилася 9-го березня 1924 року в містечку Ківерці біля Луцька, в свідомій родині старшини Петлюрівської Армії полтавця Семена Яковича Солошенка. Щезмалку виявляла здібності до танцю і сцени. Отримавши середню освіту в українській гімназії ім. Л. Українки в Луцьку та фахову освіту в балетній школі Софії Вігурської, Наталя до 1944 р. працювала в Луцькому театрі, з яким і виїхала до Німеччини та включилася до театрального товариства «Вінета» в Берліні.
Фото 8. Наталя Солошенко-Тиравська
Прибувши до Австралії з чоловіком і двома донечками, відразу включилася в українське громадське й культурне життя, спочатку в таборі Ґрета, а відтак, на терені Сіднею - різні роки, при різних громадах, почавши від Редферну, тоді в Кабраматті, Сефтоні і на кінець в Лідкомбі.
Від самих початків ті ансамблі, якими керувала Наталя Тиравська, вели перед у хореографічному мистецтві серед етнічних груп і здобували численні признання і нагороди.
Щодо нової хвилі емігрантів з України в Австралію після повномасштабного вторгнення, то Уряд Австралії прийняв близько 11 400 переміщених українців після російського нападу на Україну в лютому 2022 року.
Діаспора, а це в основному діти та онуки переселенців 1948 року, активно допомагають новоприбулим влитися в життя цього незвичного континенту. Є декілька фондів, які збирають кошти для України. Зокрема фонд AFUO’s Defend Ukraine Appeal – це єдиний австралійський фонд, який надає нелетальне оборонне обладнання. Вони постійно інформують австралійське суспільство про поточну ситуацію в Україні, наочно демонструючи жахи російського терору та протистоять російським наративам в Австралії.
Не менш активно працює акція «Знайди місцевого депутата», метою якої є знайти депутата від свого округу і переконати його проголосувати за виділення коштів на допомогу Україні. Донести ключові повідомлення про допомогу Україні до уряду Австралії та ширшої аудиторії – основна мета таких акцій, бо російська пропаганда теж там активно просувається. Так само члени нашої діаспори долучаються до бойкотування компаній, які залишаються працювати в росії. Це насамперед Unilever (Dove, Magnums, Cornetto’s і Domestos), Emirates, Qatar і Etihad Airlines, Lacoste і Yamaha.
Список використаних джерел
1. Альманах українського часопису "Вільна Думка" та Фундації українознавчих студій в Австралії = Almanac the free thought Ukrainian weekly and the Ukrainian Studies Foundation in Australia / передм. В. Шумський. – Сідней: [б.в.], 1994. – 936 c.: іл.
2. Павлишин Марко. Українці в Австралії: стан дослідження [Електронний ресурс] https://www.inst-ukr.lviv.ua/files/23/740Pavlyshyn.pdf
3. Тимочко Марія. Українська громада Австралії. (За матеріалами відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника). [Електронний ресурс] https://idud.oa.edu.ua/wp-content/uploads/2008/06/nz_vyp_11_037.pdf
4. The Australian Federation of Ukrainian Organisations (AFUO). Faces and Places [Електронний ресурс] https://afuo.org.au/ukrainians-in-australia/history-of-ukrainians-in-australia/faces-and-places/
5. The Australian Federation of Ukrainian Organisations (AFUO). Galicia [Електронний ресурс] https://afuo.org.au/ukrainians-in-australia/history-of-ukrainians-in-australia/galicia/
Орися Остапчук - наукова співробітниця сектору обліку паспортизації та наукових досліджень адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир»
