Гранатів – село колишнього Локачинського, а нині Володимирського району у сорокових роках минулого століття об’єднало долі мешканців двох районів.
Польська колонія
Дослідити появу цього населеного пункту доволі важко, оскільки в ряді історичних джерел, де вказуються населені пункти Волині на початку ХХ століття воно відсутнє.
В праці професора Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» згадані навколишні села Шельвів та Вілька Садовська. Саме остання знаходиться найближче до сучасного Гранатова. В кінці ХІХ століття у Вільці Садовській було 40 будинків та 239 жителів. До речі, в цьому селі у 1932 році була заснована польська громада Церкви адвентистів сьомого дня. До її членів входили родини Тунських, Коженьовських, Пінковських, Романовських та Лозовських.
На карті польського інституту географічного за 1926 рік село Гранатів – відсутня. Можна припустити, що в ці роки, тобто, в середині двадцятих років двадцятого століття воно починає формуватися як виключно польська колонія. Свідченням цього є той факт, що Гранатів належав до парафії Святого Архангела Михаїла в Шельвові.
Ця парафія заснована у 1925 році і мала мурований храм з 1765 року як філіал парафії в Конюхах. До складу парафії входили: Шельвів, Баконівка, Гранатів, Кшеменець, Ліньов, Листопадівка, Пілсудщизна, Войнін, Вілька Шельвівська та Запуст. Села ці розташовувалися в гмінах Хорув та Свінюхи Горохівського повіту. У 1938 році парафія налічувала 1100 парафіян. Церква була зруйнована після 1945 року.
У газеті «Przegląd Wołyński» за 1931 рік є невеличка стаття під назвою «Стрілецький святвечір у підрозділі Стрілецького союзу в Гранатові Горохівського повіту». Тобто, на цей рік колонія Гранатів уже існує. Ось ця стаття:
«Часто в таких малих населених пунктах ті діячі, які виховували молодь, запрошували стрільців до себе додому. Саме так зробив Станіслав Зачек, заступник голови правління Стрілецького союзу в Гранатові в Горохівському повіті. Першого дня 1931 р. хлопці з гранатівського підрозділу разом із родинами, комендантом та членами правління підрозділу Стрілецького союзу «Гранатів» сіли за щедро заставлений стіл у будинку заступника голови. Поділившись оплатком та побажавши одне одному всього найкращого, вони виконали улюблені колядки, а після почастунку прибрали меблі з кімнати й розпочали веселощі, які тривали до 22.00».
В переліку господарств станом приблизно на 1939 рік, що опублікований на польському сайті «Strony o Wolyniu» значиться 38 господарств з прізвищами власників. Усі за національністю – поляки. Під час окупації Волині радянськими військами розпочався терор місцевого населення з боку органів НКВС. 19 польських родин вивезли на Сибір. Їх розселили у двох поселеннях - Сухона та Куклово Няндомського району, Архангельської області.
Амністію ці родини отримали наприкінці серпня – на початку вересня 1941 року, але ймовірно додому у Гранатів не поверталися.
Українське село
Осінь 1939 року. Волинь окуповують радянські війська. І долі двох віддалених майже на сто кілометрів сіл Гранатова Локачинського району та Кладнева Володимир-Волинського переплітаються. Кладнів, який розташовувався над Західним Бугом по тепер новому кордону, підлягав виселенню в примусовому порядку. Дуже швидко, за два тижні, збудовані прикордонні застави на відстані п’яти кілометрів одна від одної. Кладнівчани отримують наказ – збирати речі та виселятися.
Тим часом у Гранатові польських громадян депортують на Сибір. Звільняються хати в які вселяють примусово вивезених з прикордонної полоси кладнівчан. Зокрема під таке переселення потрапляє дід краєзнавця Олександра Ольховського. Загалом у список на поселення в Гранатові потрапили до 20 сімей з Кладнева: Ольховський Павло Миронович, його брат Ольховський Дмитро Миронович, Андрощук Параска Іванівна (прабабуся краєзнавця), її брат Пеценюк Михайла Івановича, Корсак Марія Михайлівна, Федонюк Антон Антонович, Фільбарчук Микола, сім'ї Градів, Мельничуків та ін.
- Поселили їх у хатах поляків. Моя родина отримала будинок поляка Токарського. За три роки були б згнили – дуже волога хата. Зіпсувався одяг та меблі. В ній жити було неможливо. Брат діда Дмитро з сім'єю поселився у хатині в полі за два кілометри від села.
У 1942 році родичі, знайомі поляків почали підкидати записки передавати «привіти» українцям з натяки на виселення. Восени 1942 року кладнівчани вирішують повертатися додому. Дехто повернувся навіть у 1954-56 роках. Брат мого діда Дмитро Ольховський залишився у Гранатові. Змінив три хати. Моя прабабуся Андрощук Параска з трьома доньками теж залишилась у Гранатові. До 60-х років так і жила в землянці, поки не купили у с. Турівка будинок та не перевезли туди, - розповідає Олександр Ольховський.
Кладнів після повернення у нього жителів відбудувався, але уже за два кілометри від Західного Бугу. Села нині не існує.
До Гранатова експедиція ДІКЗ «Стародавній Володимир» завітала у вересні 2025 року. Ми пройшли шляхом, яким 76 років тому до цього села вимушено прибували кладнівчани. Відшукали будинок прабабусі Олександра Ольховського Параскеви Андрощук. На жаль, він в аварійному стані. У Гранатові чимало порожніх, покинутих будинків, але є й ті, які ще тримаються.
Матеріал підготувала Ярослава Колоскова
Польська колонія
Дослідити появу цього населеного пункту доволі важко, оскільки в ряді історичних джерел, де вказуються населені пункти Волині на початку ХХ століття воно відсутнє.
В праці професора Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» згадані навколишні села Шельвів та Вілька Садовська. Саме остання знаходиться найближче до сучасного Гранатова. В кінці ХІХ століття у Вільці Садовській було 40 будинків та 239 жителів. До речі, в цьому селі у 1932 році була заснована польська громада Церкви адвентистів сьомого дня. До її членів входили родини Тунських, Коженьовських, Пінковських, Романовських та Лозовських.
На карті польського інституту географічного за 1926 рік село Гранатів – відсутня. Можна припустити, що в ці роки, тобто, в середині двадцятих років двадцятого століття воно починає формуватися як виключно польська колонія. Свідченням цього є той факт, що Гранатів належав до парафії Святого Архангела Михаїла в Шельвові.
Ця парафія заснована у 1925 році і мала мурований храм з 1765 року як філіал парафії в Конюхах. До складу парафії входили: Шельвів, Баконівка, Гранатів, Кшеменець, Ліньов, Листопадівка, Пілсудщизна, Войнін, Вілька Шельвівська та Запуст. Села ці розташовувалися в гмінах Хорув та Свінюхи Горохівського повіту. У 1938 році парафія налічувала 1100 парафіян. Церква була зруйнована після 1945 року.
У газеті «Przegląd Wołyński» за 1931 рік є невеличка стаття під назвою «Стрілецький святвечір у підрозділі Стрілецького союзу в Гранатові Горохівського повіту». Тобто, на цей рік колонія Гранатів уже існує. Ось ця стаття:
«Часто в таких малих населених пунктах ті діячі, які виховували молодь, запрошували стрільців до себе додому. Саме так зробив Станіслав Зачек, заступник голови правління Стрілецького союзу в Гранатові в Горохівському повіті. Першого дня 1931 р. хлопці з гранатівського підрозділу разом із родинами, комендантом та членами правління підрозділу Стрілецького союзу «Гранатів» сіли за щедро заставлений стіл у будинку заступника голови. Поділившись оплатком та побажавши одне одному всього найкращого, вони виконали улюблені колядки, а після почастунку прибрали меблі з кімнати й розпочали веселощі, які тривали до 22.00».
В переліку господарств станом приблизно на 1939 рік, що опублікований на польському сайті «Strony o Wolyniu» значиться 38 господарств з прізвищами власників. Усі за національністю – поляки. Під час окупації Волині радянськими військами розпочався терор місцевого населення з боку органів НКВС. 19 польських родин вивезли на Сибір. Їх розселили у двох поселеннях - Сухона та Куклово Няндомського району, Архангельської області.
Амністію ці родини отримали наприкінці серпня – на початку вересня 1941 року, але ймовірно додому у Гранатів не поверталися.
Українське село
Осінь 1939 року. Волинь окуповують радянські війська. І долі двох віддалених майже на сто кілометрів сіл Гранатова Локачинського району та Кладнева Володимир-Волинського переплітаються. Кладнів, який розташовувався над Західним Бугом по тепер новому кордону, підлягав виселенню в примусовому порядку. Дуже швидко, за два тижні, збудовані прикордонні застави на відстані п’яти кілометрів одна від одної. Кладнівчани отримують наказ – збирати речі та виселятися.
Тим часом у Гранатові польських громадян депортують на Сибір. Звільняються хати в які вселяють примусово вивезених з прикордонної полоси кладнівчан. Зокрема під таке переселення потрапляє дід краєзнавця Олександра Ольховського. Загалом у список на поселення в Гранатові потрапили до 20 сімей з Кладнева: Ольховський Павло Миронович, його брат Ольховський Дмитро Миронович, Андрощук Параска Іванівна (прабабуся краєзнавця), її брат Пеценюк Михайла Івановича, Корсак Марія Михайлівна, Федонюк Антон Антонович, Фільбарчук Микола, сім'ї Градів, Мельничуків та ін.
- Поселили їх у хатах поляків. Моя родина отримала будинок поляка Токарського. За три роки були б згнили – дуже волога хата. Зіпсувався одяг та меблі. В ній жити було неможливо. Брат діда Дмитро з сім'єю поселився у хатині в полі за два кілометри від села.
У 1942 році родичі, знайомі поляків почали підкидати записки передавати «привіти» українцям з натяки на виселення. Восени 1942 року кладнівчани вирішують повертатися додому. Дехто повернувся навіть у 1954-56 роках. Брат мого діда Дмитро Ольховський залишився у Гранатові. Змінив три хати. Моя прабабуся Андрощук Параска з трьома доньками теж залишилась у Гранатові. До 60-х років так і жила в землянці, поки не купили у с. Турівка будинок та не перевезли туди, - розповідає Олександр Ольховський.
Кладнів після повернення у нього жителів відбудувався, але уже за два кілометри від Західного Бугу. Села нині не існує.
До Гранатова експедиція ДІКЗ «Стародавній Володимир» завітала у вересні 2025 року. Ми пройшли шляхом, яким 76 років тому до цього села вимушено прибували кладнівчани. Відшукали будинок прабабусі Олександра Ольховського Параскеви Андрощук. На жаль, він в аварійному стані. У Гранатові чимало порожніх, покинутих будинків, але є й ті, які ще тримаються.
Матеріал підготувала Ярослава Колоскова
