Кобзар – таке ім’я дав народ славетному поетові Тарасу Григоровичу Шевченку. І донині його ім’я є уособленням волі, сили духу, пророчого дару. Кобзар – хранитель народної душі, її одвічний охоронець, один з духовних наріжних каменів української державності.Аби вшанувати пам'ять великого сина українського народу та в честь його 200-річного ювілею 2014 рік в Україні оголошено Роком Тараса Григоровича Шевченка. Однією з найбільш популярних та особливих форм вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка є спорудження пам’ятників.
Походження роду Ходкевичів є предметом численних дискусій серед істориків. Більшість дослідників сходяться до думки, що Ходкевичі належать до родин Великого князівства Литовського. Першу відмінну від інших версій висунув польський геральдист кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Адам Бонецький. Він звернув увагу на згадку в документі від 1436 року Ходку Юрійовича, а також лист князя Бєльського Івана до Григорія Ходкевича в 1567 році, в якому згадується, що Ходкевичі походять від київських бояр. Єдине дослідження у ХХ ст., що було спеціально присвячено походженню роду Ходкевичів належить польському історику Сигізмуду Радзимінському. Беручи до уваги гіпотезу Бонецького, Радзимінський звернув увагу на те, що в джерелах кінця XIV ст. зустрічаються згадки про людей, яких називали Ходка і при цьому взагалі не пов’язані з Ходкою Юрійовичем. Їх сини вже іменуються Ходковичами чи Ходкевичами.
Корецькі – україно-польський князівський рід гербу «Погоня» з династії Гедиміновичів, прізвище яких пов’язане з містом Корець на Волині (нині районний центр Рівненської області), яким родина володіла довгий час. Корецькі належали до головного прошарку найвпливовіших князівських родин. Їх називають «княжатами головними». Це особливе становище в державі, дозволяло Корецьким не підлягати юрисдикції місцевої адміністрації, оскільки вони мали право особистої підсудності виключно великому князеві. Корецькі разом з Острозькими чимали чи малі татарські корогви, можливо з полонених та їхніх нащадків, що були заселені на княжих землях під умовою збройної служби.
У ніч з 13 на 14 січня відбуваються чарівні дійства, адже цими святковими днями небеса відкриті для молитви і навколо все покривається містерією свята. Маланка – народне свято напередодні «старого Нового року», своєрідний магічний обряд з передяганням у тварин та різних фольклорних персонажів. Більшість етнологів схиляються до думки, що Маланка – це найдавніше українське свято і сягає ще неоліту. Вечір 13-го у народі називають Щедрим або Багатим. Це пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл. Найхарактернішою прикметою новорічного дійства є щедрування – народний звичай, під час якого групи щедрувальників обходять хати із побажанням щастя, здоров’я та достатку господарям. Щедрування супроводжується музикою, танцями та іграми.
Хоч народне прислів'я і стверджує, що сумний грудень у свято і в будень, але саме останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичну хвилю, бо хоч зима і повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо. 
В 2009 році розпочалися археологічні дослідження на валах городища. Під час розкопок були знайдені залишки стіни замку польського короля Казимира Великого. Проте, крім середньовічних знахідок, були виявлені масові поховання. Дослідження георадаром дало можливість встановити, що вся східна частина городища ховає в собі багато ям з людськими останками. Площа у кілька сотень квадратних метрів… І усюди, де не копни, - могили. 
Свято Катерини можна вважати одним із найколоритніших серед жіночих свят, бо в цей день дівчата ворожать і заклинають долю. Гадання – найрізноманітніші, в залежності від регіону проживання. З давніх-давен ворожать по зорях, місяцю, на воді, вогні, за допомогою тварин, лініях долоні, сновидіннях, голосах, на свічках, на дзеркалах, квітах, зернах тощо. Дівчата, зазвичай, на ворожіння одягали найкращий одяг, чепурилися. У коси заплітали стрічки та на шию вішали гарне намисто.