Я народився і все життя прожив у Володимирі. Навчався в сорок другій залізничній школі. Вона була восьмилітня і розміщувалася по вулиці Чапаєва (зараз Гайдамацька). Там був дуже гарний садок. Учні, що вчилися, їздили на практику на львівську дитячу залізницю. Потім з сорок другої школи зробили третю. Третя школа мала кілька корпусів. Один з них був там де зараз пенсійний фонд, інший – це нинішній будинок центру занятості, в якому розміщувались фізкабінет та хімкабінет. Ще один корпус – приміщення, де зараз ДАІ. А там де «Метелик» були майстерні і спортивний майданчик. Це була російська школа. У Володимирі було кілька російських шкіл. Це пов’язано з тим, що у місті було багато військових, зі всього Радянського союзу. Стояла повноцінна дивізія. Було багато переміщень військових, як в самій країні, так і за кордоном. Багато з них приїжджали з Німеччини. Діти там навчалися на російській мові і тут для них відкривали російські школи.

Важко знайти у створеному людиною матеріальному середовищі об’єкти, які б не були оповиті такою кількістю численних легенд та таємниць, як підземні ходи та споруди минулого. Письмових свідчень про такі споруди ви не знайдете ні в архівах, ні в історичних джерелах. Тільки інформація випадкових очевидців натякає на існування цих загадкових підземних об’єктів. Її іноді важко відділити від легенд і байок. Та ще численні випадки просідання землі, фундаментів, які інколи виникають там, де, як кажуть, «ніби нічого ніколи не було», вказують на загадкові підземні об’єкти.

За більш ніж тисячолітню історію Володимира-Волинського, про його підземні ходи складали легенди, так і наводили правдиві факти, підтвердженням яких є просідання грунту, яке час від часу трапляється в центрі міста і оголює перед перехожими глибокі ями. Це породжує різноманітні чутки про існування під містом розгалуженої мережі підземних ходів. У місті побутує кілька легед про підземні ходи, що прямують від Зимненського монастиря до Володимира ,а також від монастиря домініканів до костелу Іоакима та Анни. Як згадує краєзнавець Петро Заклекта, під час прокладання кабелів зв’язку у 70-х роках на вулиці Устилузькій, якраз навпроти домініканського монастиря, зв’язківці на глибині до одного метра наштовхнулися на цеглу. Тоді відкопали цегляне бочкоподібне склепіння, яке простежувалося у напрямку до костелу Святих Іоакима та Анни. Петро Заклекта навіть особисто пройшов декілька метрів, поки вистачило повітря. На жаль, через ряд обставин, дослідження здійснювати не дозволили.

Пам’ятаю, що після війни костел, котрий зараз на площі не був зруйнованим, а навколо нього був залізний паркан. У ньому навіть ще правилось. Трохи пізніше ксьондза звинуватили у чомусь і вигнали. Біля костелу Іоакима та Анни стояв двохповерховий будиночок в якому були маленькі магазинчики. В одному продавали воду, а в іншому - продукти. По вулиці Івана Франка був гарний будинок, там був РАГС. Навпроти колишнього пологового будинку був великий будинок з колонами. Коли пологовий перевели в лікарню, то тут зробили фінвідділ. А поруч була ветеринарна клініка. В 50-х роках її забрали за місто, а там зробили дитячу кухню.

Я народився 1933 року. В 1935 році мої батьки знімали квартиру у заможного віруючого чоловіка, який навіть не брав з них квартплати. Він мав будинок одразу за переїздом по Луцькій. Там, де зараз розміщуються будівлі колишнього маслозаводу, було його поле. Мама варила для нього їсти, жала жито, допомагала по господарству. Вулиця Луцька взагалі дуже змінилася з тих пір. Там, де консервний завод, вона була набагато нижчою. Зараз її рівень можна прослідкувати за старими будинками, що навпроти консервного заводу. Вони ніби знаходяться в ямі. Тротуари були дерев’яні, їх не мили і не прибирали. Діти бігали босі і часто заганяли в ноги тріски.

• 1005 років від часу смерті київського князя Володимира Великого – засновника м. Володимир-Волинський;
• 55 років з часу побудови кінотеатру ім. Т.Г. Шевченка (1960р.);
• 85 років з часу побудови пам’ятки місцевого значення житлового будинку по вулиці Соборна, 16 (1930р.);
• 105 років з часу побудови гімназії (червона школа) по Драгоманова, 11 (1910р.);
• 165 років з часу припинення місії оо. Домініканців і закриття монастиря домініканців (1850 р.);
• 260 років з часу побудови Собору Різдва Христового (1718-1755 рр.);

Розмова зі Святославом Володимировичем була записана в 2010 році.
Після смерті Пілсудського в 1937 році змінилася політика Польщі щодо українців. Українець не мав права купувати землю (продати міг). Відбувалося насильне окатоличення місцевого населення. Колишні польські «легіонери», що в 20-х відбудовували Польщу, отримали на Волині земельні наділи, кредити – так появилися «осадники». Мій батько був писарем при штабі Брусилова. 1939 рік, вересень… Осінь. Було гарно, сонячно, в церкві дзвонять дзвони, а вже тиждень йде війна. У Володимирі було багато біженців. Уряд Польщі зупинився в Олиці, проїжджав через Володимир. На Володимир було скинуто бомби, пролетіло три німецьких літаки. Понищені вулиці Островецька, 20 Липня, Луцька. По вулиці Зимненській їхали польські урядовці. Вони втікали в Румунію. Часто зупинялися по вул. 20 Липня, там бували нальоти.

У грудні минулого року відзначали 75-річчя створення Волинської області. В радянській історіографії прихід совітів на Волинь називають пафосно – «золотим вереснем». Але тепер, коли час розставив крапки над «і», зрозуміло, що наслідками того приходу стали націоналізація промисловості, банків, транспорту, землі, примусова експропріація майна, репресії та депортації населення.

За свою понад тисячолітню історію земля Володимирщини накопичила чимало цікавинок для нащадків княжої столиці – це і залишки древніх дохристиянських поселень, і забуті стародавні поховання, і навіть загублені скарби.

З кінця 19 століття культурні нашарування древнього Ладомира викликають науковий інтерес у численних істориків, археологів та краєзнавців. Та інколи несподівані археологічні знахідки заганяють дослідників у глухий кут…

Наша родина приїхала до Володимира у 1944 році. Злидні, бруд, голод. Головної площі ще не було. Була вулиця, багато дерев’яних будиночків. Костел ще відправляли служби. Він був обгороджений цегляним муром. Поряд стояв будинок ксьондза та ще кілька будиночків. На Жидівській вулиці стояла зруйнована синагога. На місці п’ятиповерхового будинку, що на площі, містились магазини – книжковий, канцтовари та столова. На розі Ковельської і Луцької була швейна фабрика. Неподалік, де знаходиться офіс С.Ковальчука, стояв кінотеатр наполовину дерев’яний, а наполовину цегляний. Сеанси були щодня. А фільми різні – про любов, про війну, а також довоєнні. Біля кінотеатру влаштували танцплощадку. Посередині стояв великий дуб. Багато молоді там відпочивало. Поряд були казарми, в яких пізніше розмістили готель, а зараз - житло священиків. На розі вулиць Луцької та Ковельської стояла швейна фабрика. Одна єдина аптека на ціле місто знаходилася в районі теперішнього магазину «Маяк». На місці магазину «Салют» було домоуправління. Поряд, де зараз автостанція, розміщувався базар. Магазинів не було. Люди їздили в села, щоб заробити якусь поживу. Разом з селянам садили та обробляти картоплю, допомагали по господарству. За це отримували зерно, городину, часом шматок сала. Так і виживали. Під час війни були запроваджені хлібні картки.