dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 478
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-05-2018, 10:54
18-05-2018, 10:54

Володимирський змій на ім’я Смок

Категорія: Історія

Багато років тому я тримала в руках дуже цікавий документ – легенду про володимирського Змія. Текст був набраний на друкарській машинці на стандартному листі паперу формату А4 і займав приблизно третину листка. У тексті було вказано, що легенда записана зі слів жительки Володимира-Волинського.
У давні-прадавні часи посеред родючих заплав річки Луги жили працьовиті та привітні люди. Вони орали землю, випасали худобу, ростили дітей. І все було би добре… Та оселився поблизу селища Змій, який почав викрадати дівчат. Дуже швидко в селищі залишилась тільки князівська донька.
І тоді прийшов лицар. І зійшовся в двобої з ненажерливим Змієм. Довго вони билися. Вдалося знайти лицарю єдине вразливе місце Змія - пащеку. З останніх сил він всадив свій спис в пащу Змія.
Довго ще вмирав той Змій. І стільки в нього ще було сили, що лапами та хвостом вирив глибокий рів. Той рів наповнився водою і став річкою. Назвали її Риловиця.
У соціально-економічному паспорті міста Володимира-Волинського за 2002 – 2003 роки викладено таку інтерпретацію даної легенди.
Про лихого і лютого змія, який жив біля Володимира
Теперішня вулиця Київська розташована понад крутими берегами річки Луги. Внизу ростуть старі клени. Далі – територія зеленого господарства. А у прадавні часи десь на цьому місці було язичницьке капище. Тут же знаходилися великі ями і підземні ходи, у яких жив лихий і лютий змій. І не давав він людям спокою, тримав їх у страху і покорі.
Часто змій виповзав зі свого лігва-капища і пожирав принесену йому жителями їжу. Проте це йому скоро набридло. І зажадав змій, щоб до його нори-капища щотижня приводили молоду дівчину, яку він затягував до себе і там з’їдав.
Так тривало довго-довго, аж поки в місті зовсім не стало молодих дівчат. Залишилася єдина дівчина – дочка князя Володимирського – єдина у батьків дитина. Не хотів батько віддавати єдину дочку на погибель лютому змієві. Розіслав він в усі краї гінців, щоб вони оголосили про те, що той, хто переможе змія – отримає дочку його за дружину. Багато відважних лицарів відгукнулося на цей заклик і виступило на бій із чудовиськом. Але ніхто не зміг перемогти змія.
І ось приїхав із далеких країв ще один молодий лицар і у важкому двобої переміг змія та знищив його. А допомогли йому здобути перемогу молитва і любов дочки князя. Вперше побачивши лицаря, вона полюбила його і увесь час, поки він бився зі змієм, переживала і молилася за нього на високій горі.
Мужній воїн переміг змія. І коли той конав, то сильно бив хвостом по землі і вирив ним глибокий рів. З річки Луга зайшла у той рів вода та й залишилася у ньому, і назвали люди цей рів річкою Риловиця. А в самому місці, де відбувався двобій, протікає річка Смоча.
Молодий же лицар після перемоги одружився із дівчиною, а на тому місці, де вона стояла і молилася за нього, поставив каплицю на честь святого архангела Михаїла.
І нарешті третій, найбільш архаїчний варіант даної легенди записаний зі слів директора Володимир-Волинського історичного музею Стемковського Володимира Володимировича. Цю легенду він почув від своєї бабусі Марії Яківни Стемковської, дівоче прізвище якої Зай.
Цю легенду я почув коли мені було вісім років, тому не можу переповісти її дослівно. У нас в місті (Володимирі-Волинському) є два топонімічні об’єкти тісно пов’язані між собою. Це річки Смоча і Риловиця. Вони знаходяться близько одна від одної. Річка Смоча витікає з озера-болота і впадає в Лугу. Вона невелика, на перший погляд її можна ногами переступити, але глибока. І її береги були дуже заболочені. Смоча вважалася дуже небезпечною річкою. Переповідали що в ній потонуло багато людей. Я запитав у бабці, що то за річка така, неглибока, а стільки людей в ній втонуло? Ось що вона мені розповіла.
В давні часи на березі річки, поблизу того місця де тепер стоїть Василівська церква, жив змій, який називався Смок. Змій тримав у покорі всіх жителів міста. Щоразу вимагав нову данину. Коли у людей закінчилися гроші вони почали віддавати йому худобу. Приносили всіляку їжу. Смокові добре там жилося, він навіть побудував собі велику вежу на березі Луги. Проте людські запаси не вічні. Скінчилася худоба, свині, кури і всіляка домашня живність. Тоді змій став вимагати, аби з кожного двору йому давали по дівчині. Жителі міста обурилися:
- Коли вже він нажереться!
Зібрали раду. Ніхто не хотів віддавати змієві своїх дочок. З тим прийшли вони до князя. Князь сказав, що віддасть Смокові свою доньку. Віддав він змієві князівну, а сам пустив поголос у всі землі, що той хто вб’є змія і визволить дочку отримає місто, та всілякі привілеї. Прийшов у місто лицар і сказав князеві, що вб’є змія.
Доньку князя змій посадив на самому вершечку своєї вежі. І бій розпочався неподалік тієї вежі, трохи вище по течії річки Луги. Довго вони билися. Змій звивався, бив лапами і хвостом, так сильно, що вирив цілу річку, яку пізніше назвали Риловицею. Якщо подивитися на карті, то річка дійсно дуже нагадує слід змії. Я запитав бабусю:
- А куди потім той змій Смок подівся?
- Пішов у річку. Довго вмирав, а потім зайшов у Лугу і зник назавжди. Більше його ніколи не бачили.
Варто додати, що за часів мого дитинства гирло річки Риловиця, де вона впадала в Лугу, дуже нагадувало голову величезного змія.
Величезний змій, що в давні часи жив у Володимирі? Що це: легенда, чи дійсність? Оскільки ця надзвичайно романтична історія в різних інтерпретаціях поширена не лише в Україні, а і далеко за її межами, то виходить, що величезні змії в ті далекі часи могли жити поряд з людьми і навіть спілкувалися з ними. Та при цьому мали паскудну вдачу, потребували багато м’яса і часто викрадали дівчат. Саме за це їх нещадно винищували лицарі та богатирі. Інколи за цю нелегку справу брався могутній коваль, чи Кирило Кожум’яка, що жив на Подолі, і навіть учень чоботаря який хитрістю переміг зажерливого вавельського Смока. Та, на превеликий жаль, решток величезних зміїв на теренах України, як і ніде інде поки що не знайдено, а, отже, ця версія не знаходить жодного наукового підтвердження. Чудово розумію що на це твердження можна знайти безліч заперечень, особливо з погляду на появу в наш час безлічі варіантів альтернативного розвитку історії. Та в даному випадку пропоную розглянути дану легенду використовуючи дослідження офіційної науки.
Михайло Грушевський дає таке визначення легенди - це оповідання, в якім дійсність перемішана з чудесним, але взятим з обсягу виображінь і вірувань. Міф, який перестав бути священним для тих, хто його розповідає і слухає. [1] Міф, що дійшов до нас, передаючись з уст в уста зазнавши при цьому безліч змін, та різноманітних інтерпретацій. Отже можна припустити, що легенда про величезного змія-дракона це пам’ять про прадавню віру.
То який же священний міф може лежати в основі легенди про володимирського Змія? Для того, аби відповісти на це питання для початку спробуємо визначитись з «особою» самого Змія. Відповідь на це питання може дати назва невеликого острова, що таївся колись серед боліт якраз навпроти того місця, де відбулася битва лицаря зі Змієм. Де річка Смоча омиває вали древнього городища. Де річка Риловиця, вирита вмираючим Змієм впадає в річку Лугу. Де Змій ввійшов в річку Лугу і зник назавжди. Острів, який позначений на карті Олександра Миколайовича Цинкаловського та В’ячеслава Лукича Ковальського. Острів прадавнього бога Велеса – Велесівщина, або Волосослав.
Так описує його О.М. Цинкаловський: «Нижче, вздовж річки Луг, на півдороги від Володимира до села Зимне, серед недоступних боліт та багнів, які й тепер годі пройти, лежить острів, який зветься «Онупрійщиною» або «Велесівщиною». Острів цей, наскільки пам’ятають старі люди, був укритий густим лісом, який вирубали щойно пару літ тому.» [2] М.М. Кучінко вважає, що останнє найменування острова не є випадковим. Найімовірніше в далекому минулому тут існував язичницький храм, або капище, присвячене слов’янському богу скотарства Велесу. [3] О.М. Цинкаловський навпаки вказує, що місце, де здіймалася постать бога Велеса у Володимирі, за народніми переказами, було там, де стояв Михайлівський монастир. Навпроти острова «Велесівщина». [4]
Загалом територія, де за легендою жив володимирський Змій, де він бився з невідомим лицарем нерозривно пов’язана з культом бога Велеса. Бога таємничого та мінливого. Велес - бог багатства, всякого достатку, торгівлі, опікун купців та мандрівників. Бог ремесел та промислів. Велес наділяє людей віщунськими уміннями і чарівними якостями. Він - покровитель волхвів, музикантів, поетів, співців та нічного часу. Велес є володарем та опікуном, а одночасно і пастухом небесних отар - хмар, міфічних дощових корів. Саме він вранці викочує на небо золоту колісницю Сонця - Коня Суражого, а потім вдень починає вертіти золоті кола сонячного сяйва. [5] Головною функцією Велеса (Волоса), як свідчать джерела, було заступництво худоби. Саме у такій якості згадується цей бог у "Повісті минулих літ" під 907 й 971 рр., а також у "Слові якогось христолюбця" за списком Троїце-Сергієвої Лаври. Це дозволяє висловити припущення, що Велес був пов'язаний з культом рослин (головним джерелом їжі для худоби) й відтак нижчим підземним світом, де "мешкали" померлі пращури. У"Повісті минулих літ", під 971 р. в описі укладання угоди київського князя Святослава з представниками Візантійської імперії, русичі закликали у свідки Велеса та Перуна і обіцяли не ламати своїх клятв. Інакше їм судилося б загинути на війні.[6]
Можна здогадуватись, що у володимирчан добре розгосподарованих, і таких, що будували свій добробут на господарстві, великою повагою користувався Велес – бог скота, пізніше взагалі всякого господарства й добробуту. Це була релігія своєрідна, своя народна, до того ж природна, тільки на жаль, ми мало що про неї знаємо. [7]
А от далі ми ступаємо на хитку поверхню давніх переказів, легенд та казок. Адже зв'язок літописного Велеса – Волоса з зооморфними культами змія та ведмедя викликає велику полеміку серед сучасних вчених. [8] Якщо вірити багатьом дослідникам нашої прадавньої віри, одним із символів Велеса як Бога земноводної стихії є Змій. Змій охороняє вхід в підземне царство, володіння Велеса. Змій є зв'язківцем світу живих зі світом Предків – Раєм, Ірієм. Змій чи вуж служить оберегом плідної сили всього земного. Змій земний чи повітряний (летючий Змій – тотожний східному Дракону) є символом невловимого незбагненного свята – "празника" душі. [9] Відповідно до переказів, Змій - Волось (Велес) якимсь чином сполучає у своєму вигляді волохатість і луску, літає на перетинчастих крилах, уміє видихати вогонь (хоча сам до смерті боїться вогню, у першу чергу блискавки) і дуже любить яєчню й молоко. Тому інше ім'я Велеса Смок, Цмол. [10] Тобто і в цьому випадку одне з імен бога Велеса перекликається з назвою річки Смочі, яка витікає з озера-болота та впадає в річку Лугу, омиваючи при цьому древнє городище Володимира-Волинського. Отже, з персоналією Змія ми визначились. Тепер варто придивитись до головного супротивника Велеса-Змія?
Відомості по східнослов'янській міфології з ранніх письмових джерел і пізніх вірувань, накопичені до середини XX століття, дозволили відомим ученим В. В. Іванову й В. Н. Топорову висунути гіпотезу про «основний» міф, що базується на порівняльно-типологічному методі й методі реконструкції. Ці методи припускають порівняння наявного слов'янського матеріалу з міфологічними поданнями інших індоєвропейських народів, насамперед з даними балто-слов'янської й індо-іранської міфології, і - на основі цього - відновлення сюжетів східнослов'янських міфів. На думку дослідників, що є прихильниками гіпотези про «основний міф», у східних слов'ян існував ряд міфологічних сюжетів, що поєднують деяких з язичеських богів, насамперед - Перуна й Волосся (Велеса). При реконструкції «основного» міфу використовувалися язикові дані й фольклорні матеріали східних слов'ян і деяких інших слов'янських традицій, зокрема численні загадки, казкові, билинні, пісенні й інші міфо-поетичні тексти, що містять, на думку дослідників, трансформовані залишки слов'янських міфів. Основу міфу становить двобій Перуна із супротивником. В образі вершника на коні або на колісниці, що співвідноситься з пізнішою іконографією Іллі Пророка, Перун вражає своєю зброєю змієподібного ворога. [11] І відразу хочеться згадати лист, що зберігається в місті Штральзунді: «Шановним мужам і визначним панам радникам і громаді у місті Штральзунді – радники і громада міста Володимира [засвідчують] свою вірність, а також схильність до всього та готовність. Дано року Божого 1324, в Обрітення святого Хреста. Для засвідчення цієї справи до документа підвішено нашу печатку». Печатка відтиснута у восковій кустоді натурального кольору, округла (діаметр близько 6 см.), має однобічне зображення святого Юрія на коні (повернутий по-геральдичному вправо), який списом убиває змія. [12] Можливо зображення на даній печатці так само як і зображення не гербі Юрія І Львовича. [13] це також відгомін прадавніх вірувань, відгомін священних міфу про боротьбу між Перуном та Велесом.
Згідно з реконструйованим В.Івановим і В.Топоровим “головним”, або грозовим, міфом слов’янської (індоєвропейської) міфології, Перун і Велес тісно між собою пов’язані, виступаючи як головні учасники: бог грози Перун, який живе на небі, на вершині гори, переслідує свого змієподібного ворога, Велеса, що живе внизу, на землі; причина їхньої ворожнечі – викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах – дружини громовержця (одним з імен якої було Мокош); після перемоги бога грози над змієм – Велесом з’являється вода, іде дощ, що приносить врожай, а змій ховається в земних водах. Таким чином, Перун і Велес у слов’янській міфології (та їхні прообрази – першооснови) були, з одного боку, постійними й непримиренними супротивниками. Але, з іншого боку, вони як головні учасники “головного" міфу були богами нерозривно пов’язаними, рівновеликими, що володіли верховною природою. [14]
Автори теорії вважають, що "основний міф" став основою для формування міфологічних систем всіх індоєвропейських народів. Зокрема, він знайшов своє відображення в східнослов'янських казках про боротьбу богатиря зі змієм - автори проводять паралель між Іллею Муромцем, Іллею-Пророком і Перуном і між Змієм Гориничем і Велесом-Волосом. [15]
Не можна не відзначити, що далеко не всі вчені розділяють гіпотезу про «основний» міф, представлену В. В. Івановим і В. Н. Топоровим. Важливим аргументом, що ставить під сумнів створену реконструкцію, опоненти вважають значне залучення для відтворення міфу неслов'янських міфологічних джерел. [16] Академік Б. А. Рибаков зазначає, що реконструкція В.В. Іванова і В. Н. Топорова зроблена "недостатньо солідно". Їх книга, на його думку, "не є цілісним дослідженням", а більше схожа на частково систематизовану докладну картотеку. Автори, як вважає Рибаков, пов'язують з ім'ям Волоса-Велеса "матеріали, абсолютно не стосуються справи". [17]
Проте, яке має значення «основний» це міф, чи просто один із прадавніх священних міфів який розповідає про будову всесвіту в уяві наших далеких предків. Перун, що очолив пантеон Володимира і Скотьий Бог Велес були рівнозначними богами слов’янського світу. То ж не дивно, що через їх стосунки, їх протистояння прадавні міфи оповідають нам про світ, що оточував наших предків, про природні явища і їх вплив на життя людей, про устої і відношення між людьми, про їх світосприйняття. Передаючись із уст в уста давня віра збереглася в пам’яті людей у вигляді легенди про зажерливого змія, прекрасної князівни та хороброго лицаря.

Список використаної літератури
1. Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1993. — Т. 1. — С. 330-368.
2. Охріменко Г., Скляренко Н., Каліщук О., Ткач В., Романчук О. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. Луцьк, 2007. с.167
3. Кучінко М.М. Володимир середньовічний. Історико-археологічні нариси. Луцьк, 2006, ст.20 -21
4. Охріменко Г., Скляренко Н., Каліщук О., Ткач В., Романчук О. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. Луцьк, 2007. – С. 161
5.С. Лесной. Велесова книга Донское слово, 1995
https://bookz.ru/authors/s-lesnoi/velesova_027.html
6. Козлов М.М., Миколаївський державний університет ім.В.О.Сухомлинського
https://svit.in.ua/stat/kozlov_nebizh.pdf
7. Охріменко Г., Скляренко Н., Каліщук О., Ткач В., Романчук О. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. Луцьк, 2007,С. 161
8. Козлов М.М., Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського Небіжчик у підземному світі та уособлення смерті.
https://svit.in.ua/stat/kozlov_nebizh.pdf
9. С. Лесной Велесова книга Донское слово, 1995 https://bookz.ru/authors/s-lesnoi/velesova_027.html
10. Міфи Словянська міфологія Волос — Бог Міжсвіття і Прикордоння.
http://supermif.com/slovjane/veles.html
11. Там же.
12. Купчинський Олег Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть. Дослідження. Тексти. Львів, Наукове товариство імені Шевченка, 2004
13. Олександр Цинкаловський Стара Волинь і Волинське Полісся Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року. Т.І Вінніпег 1984, ст.55
14. Наталія Стратонова Християнська перцепція дохристиянських Києворуських богів у літературних пам’ятках Київської Русі ISSN 2076-5894. Наукові записки Національного університету «Острозька академія» Серія «Філософія». 2015. Випуск 17 cт.121
http://eprints.oa.edu.ua/3896/1/24.pdf
15. Козлов М.М., Миколаївський державний університет ім.В.О.Сухомлинського Небіжчик у підземному світі та уособлення смерті https://svit.in.ua/stat/kozlov_nebizh.pdf
16. Міфи Слов’янська міфологія Волос — Бог Міжсвіття і Прикордоння.
http://supermif.com/slovjane/veles.html
17. Козлов М.М., Миколаївський державний університет ім.В.О.Сухомлинського. Небіжчик у підземному світі та уособлення смерті
https://svit.in.ua/stat/kozlov_nebizh.pdf

Федосєєва Світлана Анатоліївна
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^