dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 137
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-11-2021, 11:52
25-11-2021, 11:52

Філоненко Ірина Степанівна

Категорія: Публікації

Філоненко Ірина СтепанівнаНародилася 17 лютого в 1934 році на Островку. Хата, яку будував мій дідусь, стоїть ще і досі. Сім’ї тоді були великі. Мій тато був 11-им.
Під час І Світової війни у 1914 році дідусева сім’я виїхала в Росію. Дід був старостою у церкві. Тато ходив до школи у перший клас. Його мама давала йому з собою дві скибки хліба, посипаних сіллю і крючок (маленька пляшечка) олії, щоби він на перерві міг собі поїсти. Якось дідові треба було зайти в певній справі до батюшки і він взяв з собою сина. Якраз був піст. Батюшка саме обідав. Стіл аж вгинався від наїдків: і гуси, і ковбаси, і всякі смаколики. Малий був вражений, що батюшка в піст таке їсть, а в нього самого був тільки хліб. Так воно йому запало в душу… З тих пір він не злюбив попів.
У 1918 році сім’я повернулась назад до Володимира, на Островок. Хата стояла ціла, тож мали де жити. Тато згодом одружився, працював бухгалтером. Я народилась ще у тій старій хаті.
На Островку в центрі по вулиці Шкільній був побудований магазин.
У 1936 році почали будувати нам хату. Посадили садок. Мали стодолу, хлів і тримали велике господарство. Дід мене дуже любив. Змайстрував для мене дерев’яне ліжечко, столик і кріселко на колесах. Через трохи народилися братик Зіновій і сестричка Валя.
Інформація до новини
  • Просмотров: 314
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-11-2021, 11:39
18-11-2021, 11:39

Солодуха (Лисюк) Антоніна Володимирівна

Категорія: Публікації

Солодуха (Лисюк) Антоніна ВолодимирівнаЯ хочу написати про своє село, в якому народилася, виросла, жила до юнацьких літ. Село, якого немає сьогодні.
Моє село мій дім, моє коріння й доля, моя сповідь і вічна туга… Його сьогодні не знайти на карті, як і сотень йому подібних малих сіл, що назавжди зникли з лиця землі. Але ті маленькі батьківщини залишаться в пам’яті і душах поколінь, які там народилися, зросли і зазнали лихої долі вигнанців…
Лише у нашому районі, за даними збірника «Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ», припинили своє існування 33 малих села і хутори. Серед них і моє село Вєров.
Існує легенда, а може й правда, про заснування мого села. Це лише з уст в уста передавалося. В усі часи землі комусь належали. Один пан (до наших днів прізвище не дійшло), власник цих піщаних земель був неабияким запеклим гравцем в карти. Грали в карти в основному закладаючи щось: землю, маєтки, кріпаків і навіть своїх близьких. Тож цей пан програв у карти і землю, і маєток, і навіть свою дружину Вєру. А наступні власники цих земель так і назвали це поселення Вєров (Вєрув, Вірів). В різні часи, різні пани називали його на свій лад (російський, польський, український).
Інформація до новини
  • Просмотров: 174
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 4-11-2021, 10:31
4-11-2021, 10:31

Адамчук (Жуковська) Галина

Категорія: Публікації

Адамчук (Жуковська) ГалинаЯ походжу з простої родини. Мама була прибиральницею. Вона дуже рано стала сиротою. Її мама померла через три місяці після пологів. А тато був директором сільської школи. Викладав українську мову. У 1932 році його вивезли в Сибір, бо хтось із селян доніс «куди треба», що він був проти колективізації. І вже його дочку, мою маму, забрала до себе сестра і виховала, як свою. Мамин тато, збираючись на Сибір, просив грубо обібрати картоплю і зварити в дорогу тих лушпайок, бо картоплю не дали б пронести. То сестра зварила так, як він просив, і всередину заховала шматочок сала. Те сало знайшли і забрали, а лушпайки віддали, на цьому і вижив. Його брата ксьондза розстріляли прямо під костелом, а сестру Марію селяни заховали і не видали.
Потім мама розповідала, що страшенно голодували в 1932-му році. Їй було всього 10 років на той час. Баба Марія у яру недалеко від костелу викопала льох, і там приховала картоплю і трохи круп, і якщо люди з нашої родини вже геть нічого не мали їсти, то вона по трохи давала картоплі і зерна, і так всі вижили, і ніхто про цей льох не взнав. А люди у цьому селі Старосілля, що на Житомирщині, вмирали один за одним.
Інформація до новини
  • Просмотров: 473
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-10-2021, 14:39
5-10-2021, 14:39

Лонткевич Анна Євгенівна

Категорія: Публікації

Лонткевич Анна ЄвгенівнаЯ, Лонткевич Анна Євгенівна народилася у Луцьку 19 листопада 1954 року. У нашій родині було прийнято багато фотографуватися, казали, що фото це пам'ять, що на кожній світлині зберігається мить, яка вже ніколи не повернеться. І під час всіх незгод у моїй родині рятували, в першу чергу, ікони і світлини, бо все інше, то наживне. А втрачені іменні родинні ікони яким по двісті по триста років і, звичайно, родинні фото, вже ніколи не повернути. Світлини тоді були дорогими, але моя родина могла собі це дозволити і в мене зберігається їх чимало, в тому числі і початку ХХ ст.
Мене виховували чотири бабусі які часто між собою сперечалися, хто буде мене доглядати. Вони жили неподалік від нашого будинку, який знаходився у Луцьку по вулиці Ковельській. І кожна з моїх бабусь вклала в мене щось хороше. Одна бабуся була росіянка. Вона ніколи жодного слова по-українськи не промовила і я з нею розмовляла тільки російською. Вона мене називала «девочка моя дорогая, мое солнышко». Інша бабця розмовляла тільки українською. Вона була дуже доброю. Вона казала до мене «доцю», незважаючи на те, що я її онука. Мені здається, що коли вона так мене називала, то ніби бачила в мені своє продовження. А може вона називала мене доцею, бо хотіла мати дочку, а мала тільки сина, мого тата.
Інформація до новини
  • Просмотров: 321
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 10-09-2021, 14:10
10-09-2021, 14:10

Олянський Василь Васильович

Категорія: Публікації

Народився у селі Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області у квітні 1934 року.
Ходив до школи в село Заліщики. Коли мені було 11 років загинула мама. Розірвався снаряд близько від неї. Ми з братом залишилися напівсиротами. Батько працював на цукровому заводі слюсарем.
У 1947 році був голод. Ми добряче голодували. У нас була корова Люся. На цукровому заводі був відкормочний пункт для корів. Односельці ходили красти сіно і жом на корм тваринам. Але завдяки корові можна було вижити. Продавали молоко, щоб купити бодай найдешевшої крупи на кашу. Діти ходили просити хліба. Голодували страшенно. Люди, хто геть бідний, ходили опухлі.
У сьомому класі ми вирішили цілим класом кудись поступати. Я поступив у Заліщиках у сільськогосподарський технікум. А виявилось, що всі решта пішли у восьмий клас. Я закінчив І-й курс і повернувся назад до школи до своїх однокласників.
Інформація до новини
  • Просмотров: 325
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-08-2021, 15:01
27-08-2021, 15:01

Бащук Олександр Юхимович

Категорія: Публікації

Я народився на саме Благовіщення – 7-го квітня.
Мама померла в 1946 році і моїм вихованням займалася бабуся. Вона була простою селянкою, вела своє господарством. Знала багато приказок та прислів’їв: «Кому война, а кому мать родна», «Якби знав де впадеш – соломки підстелив би». Батько незабаром одружився вдруге. З мачухою відносини у мене не склалися. Дуже сварливою вона була.
Ходили в усьому домотканому. Ще з осені готували льон. До Різдва пряли, після свят ставили верстат і ткали полотно. Шили одяг спочатку вручну, а потім в мачухи появилась машинка, то вона вже більше шила.
У нашому селі школи не було, ходили у сусіднє. У піонери нас не приймали. Ми тільки в книжках читали і розглядали картинки про те, як живуть при радянській владі піонери: одягнені в білі сорочки, в пілотках, в туфлях. Ми тоді ходили в домотканому одязі і босі. Як ми їм заздрили! Думали, що то конкретні люди десь так добре живуть, і що тільки нам тут так погано. В комсомол теж боялися поступати, бо «хлопці з лісу» приходили і лякали. На той час були популярні такі плакати: під зображенням «серп і молот» був напис – «смерть і голод»; ВЛКСМ – «вибирай лопату, копай собі могилу». Ми боялися страшенно. Боялися усього. Коли підходив вік поступати в комсомол, а це десь було у 8-му, чи 9-му класі, то був жах. Директор школи отримав вказівку від партії, що всі учні старших класів мали бути комсомольцями. Для цього десятикласникам були роздані анкети і вони мусили заставити всіх старшокласників їх підписати, могли навіть побити за відмову. Ми страшенно боялися слова «анкета», але виходу не було, мусили підписувати. Потім ці анкети завезли у Камінь-Каширський райком комсомолу і викликали учнів групами, щоб вручити документи.
Інформація до новини
  • Просмотров: 291
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 15-07-2021, 10:36
15-07-2021, 10:36

Дуліба (Прокоп’юк) Зоя Іванівна

Категорія: Публікації

Дуліба (Прокоп’юк) Зоя ІванівнаМій дідусь був муляром. Серед інших робітників - брав участь у будівництві нашого залізничного вокзалу. Збудував не одну хату. Був добрим шевцем, бо родина була велика і взути та одягнути треба було всіх. Тоді сім’ї жили з городу. Вирощували цибулю, редьку, розсаду різних рослин, продавали, і так жили. Тато завжди працював на важких роботах: був слюсарем, а також ходив на тартак. Мама була домогосподаркою, бо тато вважав, що жінка має достатньо роботи по дому.
Коли розпочалась війна і почали бомбити Володимир, неподалік від нашої хати розірвалась бомба і електричний стовп, що стояв біля хати впав через вікно у кімнату. Нам дали пульмана – товарний вагон на дві сім’ї, і ми поїхали у Польщу. Там жила мамина рідна сестра - тьотя Ліда. У неї було троє дітей. Але в такій біді мусили і нас прихистити.
Інформація до новини
  • Просмотров: 2844
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 7-07-2021, 16:14
7-07-2021, 16:14

Ой, на Івана, ой, на Купала...

Категорія: Публікації

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят, яке відзначають у ніч з 6 на 7 липня – це свято молоді – Купайло, яке з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято. Проте давній сюжет свята залишився незміненим у своїй основі. Обряд Купайла – це, насамперед, самоочищення від злих духів за допомогою води й вогню. Тому напередодні влаштовували спеціальні дійства, за допомогою яких можна було позбавлятися нечистої сили. Свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші.
Інформація до новини
  • Просмотров: 285
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-05-2021, 15:10
20-05-2021, 15:10

Селецький Микола Олександрович. Закінчення

Категорія: Публікації

Показали як переробляється деревина. Завезли у Павлівку показали розплідник і ліс. Було дуже холодно, а він був одягнений благенько, бо в них клімат тепліший, то ще й довелося йому дати шалик, щоб хоч якось зігрівся. Потім зайшли у будиночок. Там вже була заздалегідь приготовлені трилітрова банка самогону, домашня ковбаска, шматками наламана, і сало. «А що то таке?», - питає. «Та то сало, наше українське сало!» Випив він півстакана самогонки, а в нас пили двістіграмовими стаканами, і почав задихатися. Бігом простягнув йому хліб зі шматком сала, щоб закусив. А він каже що в них такого не їдять. Але ж горілку то добре закушували сальцем, а опісля вже домашньою ковбаскою. Добре його напоїли і завезли в готель ночувати.
Не вдалася йому того разу поїздка. У лісництві він купив 2 тисячі ялинок. Забрати їх мали машиною з Франції, що везла товар у Москву. Машину на кордоні не пропустили. Поїхали через Білорусію. Машина зламалась. Поки її відремонтували, поки погрузили ті ялинки і повезли до Франції, наступили Новорічні свята. У них купують ялинки до Миколая, а потім вже ні. На їхньому митному контролі їх не пропустили і ті дві тисячі ялинок там і знищили. Не повезло йому. Потім він ще приїжджав. До нього приєдналися економічні розвідники. Їздили з ним, збирали потрібну інформацію з газет і з того, що могли побачити. Складали довідки, за які їм добре платили. Я звернув увагу, що їздять одні і ті самі люди, ніякі бізнесові справи не ведуть. Якось підозріло. Мусив звернутися в КДБ і ще написав листа у наше посольство у Франції з проханням взнати, що то за люди до нас приїжджають, з якої вони фірми. Згодом вияснилось, що то була підставна фірма.
Таких різних фірм іноземних було багато. Робити не хотіли, а цікавились тільки прибутками. До Львова їздили, до Києва. Чим же займались їхні фірми? А вони були посередниками. Французька фірма купувала в Росії нафтопродукти і продавала в Україні, а в Україні купували цукор і продавали в Росії. На кожній продажі мали по 30 відсотків з кожної сторони Заробляли багато і жили на широку ногу.

Спогади записала Кучерява Романна
Інформація до новини
  • Просмотров: 178
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-05-2021, 15:05
20-05-2021, 15:05

Селецький Микола Олександрович

Категорія: Публікації

Селецький Микола Олександрович
Народився у 1941 році в селі Городок Рівненської області. Там жили батьки мого батька.
Мама походить з села Журавець Локачинського району. Познайомилися мої батьки на Шпанівському цукровому заводі, що знаходиться за 4 км від села Городок. Батько працював інженером. На фронт його не забрали, а залишили на заводі охороняти майно. Радянська влада надіялась, що війна скоро закінчиться. Німці не зачіпали батька. Пробували запустити завод, але їм це не вдалося. Коли радянська армія верталася, батька забрали і він загинув під Ленінградом.
Ми з мамою залишилися жити у дідовій хатині. На той час село спеціалізувалося на вирощуванні помідорів, а сусіднє село – на вирощуванні полуниці. Продукцію возили у Рівне на базар.
До заміжжя мама працювала у селі Кисилин прислугою. Вона куховарила у жінки аптекаря.
Назад Уперед

Хмарка тегів

Архів новин

Листопад 2021 (4)
Жовтень 2021 (1)
Вересень 2021 (2)
Серпень 2021 (1)
Липень 2021 (4)
Травень 2021 (2)
^