dle 9.7 8DLE
Логін:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Поиск по сайту:
 
Володимирський змій на ім’я Смок
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 18-05-2018, 10:54 | Просмотров: 240
Багато років тому я тримала в руках дуже цікавий документ – легенду про володимирського Змія. Текст був набраний на друкарській машинці на стандартному листі паперу формату А4 і займав приблизно третину листка. У тексті було вказано, що легенда записана зі слів жительки Володимира-Волинського.
У давні-прадавні часи посеред родючих заплав річки Луги жили працьовиті та привітні люди. Вони орали землю, випасали худобу, ростили дітей. І все було би добре… Та оселився поблизу селища Змій, який почав викрадати дівчат. Дуже швидко в селищі залишилась тільки князівська донька.
І тоді прийшов лицар. І зійшовся в двобої з ненажерливим Змієм. Довго вони билися. Вдалося знайти лицарю єдине вразливе місце Змія - пащеку. З останніх сил він всадив свій спис в пащу Змія.
Довго ще вмирав той Змій. І стільки в нього ще було сили, що лапами та хвостом вирив глибокий рів. Той рів наповнився водою і став річкою. Назвали її Риловиця.
Комментарии (0) Подробнее
Ілюк Тамара Олександрівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 17-05-2018, 10:57 | Просмотров: 127
Народилася я в селі Лишнівка Маневицького району. Тато, Мишковець Олександр Микитович, працював в Лишнівці головою сільради, а мама – Омельчук Люба Власівна була вчителькою. Мама приїхала з села Жадьки Житомирської області. Її направили в Лишнівку на роботу.
Мій тато був родом з села Городок Маневицького району. Він походив з багатодітної сім’ї. В їхній родині було шестеро синів і одна дочка. Під кінець війни батька демобілізували та направили вчитися. Коли він закінчив курси вчителів йому прийшла повістка в армію. Батько міг залишитись в рідному селі і вчителювати, або іти в армію. Його мама, моя бабуся сказала:
- Краще йди в армію, бо тут тебе все рівно вб’ють.
Він пішов в армію. Його направили на Далекий Схід. Тоді, в 1945 році війна з японцями ще не закінчилася. Батько разом з військом пройшов пішки через всю Маньчжурію Якось під час наступу його частина дуже швидко пішла вперед. Авіація, що підтримувала наступ, прийняла їх військовий підрозділ за японський і почала бомбардування. В тому бою тато отримав осколкове поранення в ногу.
Комментарии (0) Подробнее
Дядіо Алла Феодосіївна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 8-05-2018, 12:20 | Просмотров: 160
Устилуг… Містечко мого дитинства. Багато років минуло з того часу. Мені уже 74-й рік. Що запам’яталось з того життєвого шляху, спробую занотувати.
Мій дід Степан Якович Корнелюк, родом з села Вілька, що розкинулось понад самим Бугом (від Устилуга в напрямку до села Видранка, тепер село Пархоменкове). Село було вільне, не панське. Дід був заможним селянином, мав господарство, землю, пасіку, великий сад. Був старостою у селі. Бабуся Марта родом з Лужкова. Прадід – Костюк Іван. Мали вони п’ятеро дочок і двох синів – Євгена і Феодосія (мій батько).
У 1939 році знову відбувся розподіл України. Прийшла Радянська влада. По селу пройшов кордон. Почали терміново вивозити людей, хто чим мав тим і їхав, забирали свої пожитки найпершої необхідності. Решта – йшла під знос. Село Вілька було стерте з лиця землі. На той час діти діда Степана вже мали свої сім’ї, залишився нежонатим молодший Феодосій – мій тато. Вивезли їх під Луцьк, де були німецькі колонії. Важко було звикати до таких умов життя, а старшим людям особливо. Там тато зустрів свою суджену – Панасюк Лідію Семенівну з с. Боратин (нині село Веселе) і в 1940 році вони одружилися.
Комментарии (0) Подробнее
Нікітін Геннадій Андрійович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 26-04-2018, 14:17 | Просмотров: 277
Моя сім’я походить з південного Уралу з міста Челябінська. Жили ми на станції «Потаніно».
Батько у 1935 році був зв’язковим на залізниці. Мав броню і на фронт його не забрали. Дуже рано пішов з життя - в 35 років. Мама, а їй тоді було 27 років, залишилась з трьома дітьми. Не мала ніякої освіти. Коли були організовані лікнепи, трохи навчилася читати і рахувати. Згодом померли брат і сестра. Мама пішла працювати на залізницю стрілочницею, а потім ходила перевіряти колію та виявляти неполадки. Морози були дуже сильними і рейки тріскалися та розколювалися. Зі спорядження мала лише важкий молоток і петарди, які виставлялися по обидва боки аварійного місця на колії, щоб можна було попередити про небезпеку. За зміну мала пройти 12 кілометрів. Цілий день мама була на роботі. Я жив сам по собі: сам кашоварив, як вмів. Дитинство було голодним. Часом з хлопцями ранньою весною, як тільки зійде сніг, ходили на поля збирати колоски. Говорили, що коли зерно перезимує на землі на морозі, то стає отруйним. Тому нас ганяли з тих полів і кінна міліція, і охоронці з колгоспу. А їсти ж ми хотіли, то й знову йшли туди.
Створили біля нас два колгоспи. Розкуркулили людей - вихідців з України, майно забрали, а самих заслали на Урал і на основі їхнього господарства організували колгосп. Він був успішним. Видно, що колишні господарі заклали хорошу основу господарства. Другий колгосп організували місцеві жителі і щось там не так йшло. Голови колгоспів мінялися один за другим. То один зап’є, то другий… Ми з мамою ходили в колгосп на сезонні роботи. Для мене справжнім задоволенням було частування після виконаної роботи. Наварять смачного червоного борщу – ото вже я відводив душу. А ще часом давали свинячу, або телячу голову додому. То було справжнє свято.
Комментарии (0) Подробнее
Заповідник запрошує до "Клубу юного історика"
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 24-04-2018, 12:45 | Просмотров: 113
Ми живемо в місті яке оповите легендами. Легендами, які прийшли до нас з дуже далеких часів. Ось що розповідає одна з таких легенд:
В давні прадавні часи, посеред родючих заплав річки Луга, жили працьовиті та привітні люди. Вони орали землю, випасали худобу, ростили дітей. І все б було добре, та оселився поблизу селища Змій, та почав викрадати дівчат. Дуже швидко в селищі залишилась тільки князівська донька.
І тоді прийшов лицар. І зійшовся в двобої з ненажерливим Змієм. Довго вони билися. І зрозумів лицар, що єдине вразливе місце Змія це пащека. З останніх сил він всадив свій спис в пащу Змія.
Довго ще вмирав той Змій. І стільки в нього ще було сили, що лапами та хвостом він вирив глибокий рів. З часом той рів наповнився водою і став річкою. І назвали ту річку Риловиця.
Ця гарна легенда прийшла до нас з дуже давнього часу. Можливо тоді в наших краях жили справжнісінькі дракони, хто ж знає?
Та світ, що нас оточує не стоїть на місті. І вже настав час з’явитися новим легендам про місто в якому ми з вами живемо. Отож, запрошуємо дітей прийняти участь у конкурсі «Легенди Володимира». Ми пропонуємо Вам, наші юні жителі Володимира-Волинського, створити свою легенду про рідне місто. Про вулицю, будинок, церкву, річку. Буде чудово коли Ви не тільки напишете легенду, а ще й намалюєте малюнок про це. І хай ваша фантазія створить новий небачений світ легенд. А заповідник «Стародавній Володимир» на основі Ваших легенд створить книгу. Кожен, хто візьме участь в конкурсі «Легенди Володимира» отримає цю книгу в подарунок.
Творчі роботи приймаються до 15 вересня. Вік учасників необмежений.
Ми чекаємо вас кожен четвер з 11 години в заповіднику для консультацій по конкурсу «Легенди Володимира». Адреса: м.Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 10. Телефон для довідок: 3-89-89
Комментарии (0) Подробнее
Звинувачена у чарівництві
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 18-04-2018, 14:35 | Просмотров: 690
Якщо уявити собі, як виглядала чи виглядає відьма, то в нашій уяві, звичайно, постане стара, згорблена бабуся з горбатим носом і скуйовдженим волоссям. Чи, можливо, наша уява видасть нам чорноволосу красуню з карими очима, гострими нігтиками та химерними атрибутами. Тож образ чарівниці залежить від нашої фантазії, адже зараз нам важко збагнути, що відьмою кілька сотень літ тому, могла бути навіть проста синьоока красуня з маленького села чи навіть власна зрадлива дружина. Звинуватити у чародійстві можна було будь-кого, головне знайти більш-менш потрібні докази і вже небавом ваша «затята суперниця» відьма!
Комментарии (0) Подробнее
Гаманович Галина Василівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 12-04-2018, 09:51 | Просмотров: 311
Народилась 8 травня 1945 року. У нашій сім’ї було шестеро дітей. Спочатку жили по вулиці Поштовій, а потім на Спортивній, далі - по Осипенка. Мама розповідала, що коли по вулиці вели військовополонених, то місцеві мешканці виносили і кидали їм хліб, картоплю, а за пляшку горілки, чи шмат сала взагалі можна було викупити полоненого, сказавши, що це брат чи родич. Перший чоловік мами – офіцер танкового полку, загинув під Москвою. Мама вдруге вийшла заміж і мене виховував вітчим, як рідну.
Вчилася у дівчачій школі № 5. Директором була Крініцька Марія Василівна. Першого вересня у другий клас я прийшла до школи ще на світанку – о четвертій годині, дуже переживала, що спізнюся. А школа була закрита. Я постукала у двері і сторож мене впустив до середини. Я присіла на лавку, та й заснула. Аж діти прийшли і мене розбудили. Ну треба ж так!
Комментарии (0) Подробнее
Янкевич Жанна Євгеніївна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 5-04-2018, 10:54 | Просмотров: 224
Народилася у сім’ї військовослужбовця 1 січня 1941 року. Тато з мамою одружилися в Славуті у 1941 році. Мама працювала провізором в аптеці, тато закінчив Київський ветеринарний інститут. У 1941 році тата перевели в Шепетівку. Коли почалася війна, батька забрали на фронт у званні офіцера, а мама зі мною поїхала до своєї мами у село Велика Ведмедівка, недалеко від Хроліна у Шепетівському районі Хмельницької області. Тато походив з Дунаєвецького району. У селі, де він народився, є костел з органом, що збереглися до цього часу. Ксьондз жив у бабці на квартирі.
Комментарии (0) Подробнее
Утворення українських шкіл при комісаріаті УСС в Володимирі-Волинському
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 30-03-2018, 13:56 | Просмотров: 278
Завдяки старанням Українських Січових Стрільців, населення збіднілої Волині, розореної війною і владою, отримало можливість знову відчути себе українцями. А, щоб почуватися господарем власної землі, для початку треба мати освіту. Бідне українське селянство не тільки не мало змоги оплатити навчання своїм дітям, а щей зазнавало утисків від так званих «національних меншин», котрі були більш освіченішими. Активну пропаганду серед міського і сільського населення проводили Українські Січові Стрільці. Пожертви на функціонування волинських шкіл отримували з різних куточків Галичини, і навіть з самого Відня. У часописі «Діло» за 3 березня 1917 року зустрічаємо детальний звіт про використання коштів:
Комментарии (0) Подробнее
Камінська Надія Петрівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 22-03-2018, 15:01 | Просмотров: 435
У 1948 році батька забрали в в’язницю. Мама у цей час була в санаторії у Рівному і там народила донечку, тобто мене. По сьогоднішній день ніхто не знає, де батько. Казала мама, що батька посадили за політику. Він був росіянином, а мама – українкою.
Жили у Володимирі. Потім рідний дядько мами забрав нас в Охнівку. Жили в землянці. Через трохи – пішли на квартиру, жили окремо. Мама влаштувалася працювати дояркою. Мене не було кому доглядати, тож мама прив’язувала мене за ногу до яблуні, інакше я могла наробити шкоди у городі, була вертка і все хотіла знати. Ось так і жили.
Чомусь добре запам’яталося, як помер Сталін, хоча мала лише 5 років. Біля гучномовця стояло багато людей, всі плакали і казали, що то їхній батько помер. Я повернулась до мами і запитала: «Чи то теж мій батько?» Вона промовчала. Підійшла односельчанка і сказала: «Слава Богу! Може наші батьки і чоловіки повернуться з тюрми додому.» Її чоловік повернувся, а мій батько - ні.
Тітку мамину посадили в в’язницю за бандерівщину. Вона торгувала в магазині. З лісу прийшли хлопці і сказали, щоб дала їм сірників, продуктів, тільки щоб нікому про них не розказувала. Звичайно, вона дала і сірників, і хліба. А виявилось, що то були переодягнені НКВДисти, перевіряли, як населення відноситься до совєтів і націоналістів. Тій жінці присудили 15 років в’язниці. Її мама мала в Лісках хату і покликала мою маму Марію жити до себе.
Комментарии (0) Подробнее