dle 9.7 8DLE
Логін:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Поиск по сайту:
 
Дворянка Софія Мандрика з портрету Врубеля
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 10-07-2019, 10:29 | Просмотров: 113
Про Софію Мандрику нам розповіла Наталя Назарівна Грабарчук. Вона не була з нею знайома особисто. Її знала Тетяна Герштанська, дочка священика Василівської церкви Євгена Герштанського. Вона запам’ятала Софію Мандрику поважною дамою, навіть більше – справжньою аристократкою, і при цьому жінкою похилого віку, яка вже перестала ретельно слідкувати за своїм зовнішнім виглядом. Софія Мандрика подарувала Тетяні Герштанській порцелянові чашечки з зображенням російських імператора та імператириці. Ці чашечки були виготовлені в честь звільнення Західної України від кріпосного права. Софія Мандрика була непересічною жінкою, адже вона сподобалась відомому художнику Михайлу Врубелю і він намалював її портрет. Ця загадкова жінка до самої смерті жила у Володимирі в родині відомого художника Мирослава Зубінського і була похована на Ладомирському кладовищі.
Ця історія зацікавила нас і ми вирішили більш детально дізнатись про життя Софії Мандрики. Пошуки розпочали з портрету намальованого Врубелем. Виявилося, що портрет знаходився в колекції відомого лікаря Д. Л. Сігалова. В своїй анотації до картини він написав, що Софія Андріївна Мандрика була сестрою генерала, який служив в Києві. Йому дали направлення в інше місто і генерал вирішив замовити на пам’ять портрет своєї сестри, та не в якогось місцевого художника, а саме в Михайла Врубеля, який приїхав з Петербурга.
Комментарии (0) Подробнее
Маркеєв Анатолій Олександрович
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 2-07-2019, 12:00 | Просмотров: 90
Народився у Ліпецькій (колишній Курській) області. Наша сім’я жила близько 6-ти кілометрів від КурськоїОрловської дуги. Мама розповідала, що коли летіли снаряди, особливо в ночі, то здавалося небо горить. Місцеве населення і німці мирно співіснували. Порядок був. Якось один німець поглумився над жінкою, то його відразу відправили у штраф-батальйон.
Комментарии (0) Подробнее
У валах городища вшанували жертв Другої світової війни
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 21-06-2019, 12:07 | Просмотров: 68
На площі Героїв, біля обеліску Слави у Володимирі-Волинському, згадували тих, хто загинув в роки Другої світової війни. Цього року захід відбувся без представників релігійних громад.

Після покладання квітів, учасники заходу пройшли до пам’ятника жертвам тоталітарних режимів, що знаходиться у валах городища на території Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир".

Там, теже згадали усіх, кого знищив безжальний комуністичний режим. Відомо, що в перші дні війни, в червні 1941 року на території валів городища, за наказом комуністичної влади, проводились масові розстріли в’язнів Володимир-Волинської тюрми. Лише останніми роками з території городища було ексгумувано останки 2736 людей і перепоховано на місцевому кладовищі.
Комментарии (0) Подробнее
Чим жило місто у 1909 році?
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 6-06-2019, 09:55 | Просмотров: 264

Становлення та розвиток місцевої влади у Володимирі-Волинському має давню тисячолітню історію. Минали роки, змінювалася сама держава, падали і утворювалися нові території. Лише сивочолий Володимир набирав нового шарму, потрохи марнів, руйнувався, але знову відроджувався. Тож у 1909 році Володимир був звичайним тихим провінційним містечком, де життя протікало розмірено та одноманітно.
Міська Управа:
Міський голова – почесний громадянин Іван Казимирович Зубович. Члени: н.ч. Адольф Климентович Флік, н.ч. Іван Омелянович Березовський. Секретар – н.ч. Іван Микитович Казимірук.

Повітовий предводитель дворянства – колезький секретар Василь Омелянович Дверницький. Письмоводитель (діловод) – Олександр Тимофійович Кунаков.

Лікарі:
Повітовий статський радник Олександр Олександирович Кізо. Головний лікар н. ч. Болеслав Осипович Слодковський.

Поштово-телеграфна контора:
Начальник – надвірний радник Христофор Фрідріхович Корбін. Помічник – колезький асесор Іван Васильович Сукманський. Поштово-телеграфний чиновник 5 розряду н.ч. Костянтин Петрович Шевченко.
Комментарии (0) Подробнее
Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 24-05-2019, 10:31 | Просмотров: 272
Роки летять у вічність, календар обриває день за днем не тільки святкові та буденні дні, а й чиїсь життя – для когось близькі, для когось далекі. Руйнуються будинки, стираються вулиці, ламаються епохи і падають монархії. Час справедливий до всіх – багатих і бідних. Він не вибирає кого стирати першим, він просто досконало робить свою роботу. І лише в нашій пам’яті залишаютьсяч згадки про людей, що були сміливцями, винахідниками, вченими, митцями, героями чи пройдисвітами. Знає історія і тих, хто вмів «вдало вскочити» і «вдало виїхати» у буремному життєвому коловороті. Бо в історію можна ввійти, а можна й вляпатися. І в обох варіантах про тебе пам’ятатимуть, навіть якщо ти просто повісив мішок на голову Лєніна.
А нащадкам залишаються лише вицвілі фотограції на якіх зображена малода прабабця у вишуканому капелюсі зі статечним чоловіком поруч. Маленькі, чепурні та водночас величні будинки красуються на фоні позаду бабаці і бережуть образ старого доброго Володимира. А, що було в тих будинках? Чи буяла там буденність, чи розквітала святкова атмосфера, чи поєднувалися там закохані серця, тихо погасивши свічку? Коли розглядаєш фотографію за фотографією, то дуже жалієш, що цього нічого нема. Цей загадковий шарм міжвоєнного періоду, застиг на цих сірих світлинах молодого невідомого фотографа. А хто тоді творив цю епоху? Походжав по місту у супроводі милих панянок, заглядав до кожного «склепу» та міцно тиснув руку поважнову сивому чоловікові, що розкладав свіжі газети у своєму скромному магазинчику? Тож сьогодні наша розповідь про людей, які надавали місту щоденне пульсування та відігравали не останні ролі в державних, культурних, освітніх справах.
Комментарии (0) Подробнее
Рубан (Шатух) Лідія Пилипівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 11-05-2019, 11:40 | Просмотров: 163
Батьки мої родом із Запорізької області, з села Ново-Троїцьке Бердянського району. Історія села дуже цікава, до радянської влади воно називалося Алтаул. В нашій місцевості жили турки-нагайці і місто так називалося Нагайськ.
А зараз Приморськ, районний центр. В 1911 році цар вчинив з ними так, як в 1944 році радянська влада вчинила з татарським народом в Криму – депортував нагайців в Туреччину. Я не знаю скільки їх по чисельності було, із
сотні тисяч до Туреччини дісталося кілька десятків тисяч, а решта померли. Після війни батьки переїхали в Донецьку область, Мар’їнський район, де я й народилася в 1946 році. Тато працював на вугільній шахті. Але так сталося, коли мені було 4 місяці, батька посадили, як ворога народу. В таборах він пробув 7 років. В одному з таборів, в жіночому бараці відбувала покарання відома артистка - Лідія Русланова, батько їй акомпонував на гармошці, а вона співала для ув’язнених. Тато і сам дуже гарно співав.
Комментарии (0) Подробнее
Писанка, як символ життя
Категория: Культура
автор: orusia voznuk | 26-04-2019, 10:43 | Просмотров: 217
Старі люди говорять: «Як в народі перестануть писанки писати і «гріти Діда»..., тоді і кінець Світу настане».
Історія писанки починається з далекого минулого, коли вона була важливим елементом різноманітних обрядів і ритуалів. Писанка тісно пов'язана з релігійними віруваннями та уявленнями наших далеких предків про створення світу, з родючістю і поклонінням йому, з урочистими ритуалами, пов’язаними з річним циклом відродження природи і оспівуванням її сил. Яйце є символом початку, символом нового життя, відродження, таке значення відомо було всім народам в давнину, таким воно залишилося і до сьогодні. Малюнки древніх писанок повторюють мотиви мальованої кераміки трипільської культури. Використання і виготовлення писанок було характерним саме для етнічних груп слов'ян, які пізніше отримали назву українці.
Яке ж практичне використання мали писанка і крашанка в релігійному, святковому і буденному житті українців і чому практично зник цей дивовижний вид родового мистецтва і культури у східних і південних регіонах України?
Комментарии (0) Подробнее
Володимир-Волинський у 1889 році: два державні магазини, дві церкви та 76 дворян
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 17-04-2019, 14:49 | Просмотров: 508
Володимир-Волинський, як віддалене провінційне містечко виглядало доволі бідно. Та й ряд епідемій холери в 1831 і 1837 роках, великі пожежі 1833, 1853, 1859 років призвели до його часткового занепаду. Наприклад, у пожежі 1833 року згоріло 400 різних будівель, в тому числі кам’яні та дерев’яні житлові будинки, торгові лавки, будинок головної гауптвахти. Місто довелося відбудовувати. Ці всі негативні чинники дали поштовх до розвитку нової забудови та розробки планування міста. Так, саме на прикінці ХІХ ст. міняються межі міста. Забудова поширюється в напрямку Устилузького та Ковельського трактів, починається засипка болота та річки Смочі, освоюється район нинішнього вокзалу. У 1885 році вулиці міста були невимощені, брудні, без тротуарів, тільки в деяких місцях прокладено по дві-три дошки одна біля одної. Населення міста поступово зростає.
Комментарии (0) Подробнее
Міська дума у Володимирі-Волинському в 1889 році
Категория: Історія
автор: orusia voznuk | 11-04-2019, 12:33 | Просмотров: 482
Міська́ ду́ма — виборний розпорядчий орган міського самоврядування в Російській імперії.
Міська реформа 1870 року замість станового представництва встановила обрання строком на 4 роки гласних (членів) Міської Думи на основі майнового цензу. Правом голосу користувалися лише власники нерухомого майна. Більшість міського населення було позбавлено виборчих прав. Виконавчим органом Міської Думи була міська управа, яку очолював міський голова, він же і голова Думи. Міське самоврядування перебувало в залежності від урядової адміністрації. Голова повітового міста затверджувався губернатором, голова губернського міста – міністром внутрішніх справ.
Комментарии (0) Подробнее
Галун Анатолій Дмитрович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 5-04-2019, 15:25 | Просмотров: 325
Народився я у селі Гусаків колишньої Дрогобицьклої, а нині Львівської області. Тато працював водієм, мама була домогосподаркою. Один брат став столяром, другий – фінансистом, сестри обрали також інший фах.
На лікаря в родині вивчився я один і не пошкодував про це жодного разу. В родині Галунів були священики. Мій дядько Анатолій мав парафію в сусідньому селі Буяновичі і ми всі ходили до церкви на молитви.
Після війни батькам довелося покинути село і перебратися в місто Львів, де я закінчив середню школу. Жили ми в помешканні, вікна якого виходили на будівлю медичного інституту і я майже щодня спостерігав за життям сусідів. Було цікаво. Вирішив поступати в медінститут, але з першого разу не поступив, бо не мав 2-х років стажу. Тоді так було - не мав стажу, не міг стати студентом. То я два роки пропрацював на фармацевтичному заводі і таки поступив в медінститут.
Комментарии (0) Подробнее