dle 9.7 8DLE
Логін:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Поиск по сайту:
 
У заповіднику можна придбати сувенірну продукцію
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 24-11-2020, 10:25 | Просмотров: 437
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2011 року № 1271 зі змінами № 1131 від 5 грудня 2012 року; Положення про адміністрацію Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" у м. Володимирі-Волинському та Положення про надання платних послуг затверджених начальником управління культури ВОДА, заповідник пропонує:
- сувенірна чашка - 69 грн.;
- еко-сумка - 59 грн.;
- різноманітні магніти;
- книга дитяча "Оповідки старого міста" - 75 грн.;
- книга Макс Шехтер "Щоденник учителя" - 70 грн.;
- Книга "Археологія міста Володимира" - 130 грн.;
- Книга "Сім вечорів з Наталією Грабарчук-Цинкаловською" - 150 грн.;
- Книга О. Цинкаловського "Княжий город Володимир" - 50 грн.;
- Блокнот із символікою міста - 25 грн.

Книги та сувенірну продукцію можна придбати за адресою: вул. Ковельська, 10, ІІ поверх, тел - 3-89-89
Комментарии (0) Подробнее
Лонткевич Анна Євгенівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 5-10-2021, 14:39 | Просмотров: 346
Я, Лонткевич Анна Євгенівна народилася у Луцьку 19 листопада 1954 року. У нашій родині було прийнято багато фотографуватися, казали, що фото це пам'ять, що на кожній світлині зберігається мить, яка вже ніколи не повернеться. І під час всіх незгод у моїй родині рятували, в першу чергу, ікони і світлини, бо все інше, то наживне. А втрачені іменні родинні ікони яким по двісті по триста років і, звичайно, родинні фото, вже ніколи не повернути. Світлини тоді були дорогими, але моя родина могла собі це дозволити і в мене зберігається їх чимало, в тому числі і початку ХХ ст.
Мене виховували чотири бабусі які часто між собою сперечалися, хто буде мене доглядати. Вони жили неподалік від нашого будинку, який знаходився у Луцьку по вулиці Ковельській. І кожна з моїх бабусь вклала в мене щось хороше. Одна бабуся була росіянка. Вона ніколи жодного слова по-українськи не промовила і я з нею розмовляла тільки російською. Вона мене називала «девочка моя дорогая, мое солнышко». Інша бабця розмовляла тільки українською. Вона була дуже доброю. Вона казала до мене «доцю», незважаючи на те, що я її онука. Мені здається, що коли вона так мене називала, то ніби бачила в мені своє продовження. А може вона називала мене доцею, бо хотіла мати дочку, а мала тільки сина, мого тата.
Комментарии (0) Подробнее
Історія однієї світлини
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 16-09-2021, 16:06 | Просмотров: 191
Ми часто, гортаючи альбоми зі старими світлинами, задумуємося над тим, хто ж там зображений. Інколи нам щастить і на звороті фото є коротенький запис, але в більшості випадків таких записів не має. Хто ж застиг, посміхаючись до фотографа і чиї радісні очі споглядають на нас?
Сотні фотографій старого Володимира не мають підписів. Лише десь по знайомих обрисах будівлі можна впізнати ракурс з якого зроблене фото, але є й такі світлини де зображені люди, про долю яких ми нічого не знаємо.
Світлина на якій старша жінка з двома молодшими, очевидно доньками, біля костелу Іоакима та Анни, блукає в Інтернеті доволі давно, лише буквально вчора вдалося натрапити на інформацію, яка проливає світло і відкиває нам імена цих трьох героїнь.
Комментарии (0) Подробнее
Олянський Василь Васильович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 10-09-2021, 14:10 | Просмотров: 301
Народився у селі Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області у квітні 1934 року.
Ходив до школи в село Заліщики. Коли мені було 11 років загинула мама. Розірвався снаряд близько від неї. Ми з братом залишилися напівсиротами. Батько працював на цукровому заводі слюсарем.
У 1947 році був голод. Ми добряче голодували. У нас була корова Люся. На цукровому заводі був відкормочний пункт для корів. Односельці ходили красти сіно і жом на корм тваринам. Але завдяки корові можна було вижити. Продавали молоко, щоб купити бодай найдешевшої крупи на кашу. Діти ходили просити хліба. Голодували страшенно. Люди, хто геть бідний, ходили опухлі.
У сьомому класі ми вирішили цілим класом кудись поступати. Я поступив у Заліщиках у сільськогосподарський технікум. А виявилось, що всі решта пішли у восьмий клас. Я закінчив І-й курс і повернувся назад до школи до своїх однокласників.
Комментарии (0) Подробнее
Бащук Олександр Юхимович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 27-08-2021, 15:01 | Просмотров: 309
Я народився на саме Благовіщення – 7-го квітня.
Мама померла в 1946 році і моїм вихованням займалася бабуся. Вона була простою селянкою, вела своє господарством. Знала багато приказок та прислів’їв: «Кому война, а кому мать родна», «Якби знав де впадеш – соломки підстелив би». Батько незабаром одружився вдруге. З мачухою відносини у мене не склалися. Дуже сварливою вона була.
Ходили в усьому домотканому. Ще з осені готували льон. До Різдва пряли, після свят ставили верстат і ткали полотно. Шили одяг спочатку вручну, а потім в мачухи появилась машинка, то вона вже більше шила.
У нашому селі школи не було, ходили у сусіднє. У піонери нас не приймали. Ми тільки в книжках читали і розглядали картинки про те, як живуть при радянській владі піонери: одягнені в білі сорочки, в пілотках, в туфлях. Ми тоді ходили в домотканому одязі і босі. Як ми їм заздрили! Думали, що то конкретні люди десь так добре живуть, і що тільки нам тут так погано. В комсомол теж боялися поступати, бо «хлопці з лісу» приходили і лякали. На той час були популярні такі плакати: під зображенням «серп і молот» був напис – «смерть і голод»; ВЛКСМ – «вибирай лопату, копай собі могилу». Ми боялися страшенно. Боялися усього. Коли підходив вік поступати в комсомол, а це десь було у 8-му, чи 9-му класі, то був жах. Директор школи отримав вказівку від партії, що всі учні старших класів мали бути комсомольцями. Для цього десятикласникам були роздані анкети і вони мусили заставити всіх старшокласників їх підписати, могли навіть побити за відмову. Ми страшенно боялися слова «анкета», але виходу не було, мусили підписувати. Потім ці анкети завезли у Камінь-Каширський райком комсомолу і викликали учнів групами, щоб вручити документи.
Комментарии (0) Подробнее
"Володимир, яким ми його пам'ятаємо. Людські долі" - сьомий круглий стіл спогадів про місто Володимир-Волинський
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 29-07-2021, 14:48 | Просмотров: 188
29 липня у приміщенні Культурно-мистецького центру відбулася презентація збірки спогадів "Володимир, яким ми його пам'ятаємо. Людські долі". Цього року до збірника увійшло 14 розповідей та 2 переклади з англійської мови. Директор адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир" Володимир Пикалюк подякував авторам книги за їх натхненні розповіді про життєві, подекуди трагічні сторінки їх власних сімейних історій та спогади про місто Володимир-Волинський.
Комментарии (0) Подробнее
Дуліба (Прокоп’юк) Зоя Іванівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 15-07-2021, 10:36 | Просмотров: 270
Мій дідусь був муляром. Серед інших робітників - брав участь у будівництві нашого залізничного вокзалу. Збудував не одну хату. Був добрим шевцем, бо родина була велика і взути та одягнути треба було всіх. Тоді сім’ї жили з городу. Вирощували цибулю, редьку, розсаду різних рослин, продавали, і так жили. Тато завжди працював на важких роботах: був слюсарем, а також ходив на тартак. Мама була домогосподаркою, бо тато вважав, що жінка має достатньо роботи по дому.
Коли розпочалась війна і почали бомбити Володимир, неподалік від нашої хати розірвалась бомба і електричний стовп, що стояв біля хати впав через вікно у кімнату. Нам дали пульмана – товарний вагон на дві сім’ї, і ми поїхали у Польщу. Там жила мамина рідна сестра - тьотя Ліда. У неї було троє дітей. Але в такій біді мусили і нас прихистити.
Комментарии (0) Подробнее
Ой, на Івана, ой, на Купала...
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 7-07-2021, 16:14 | Просмотров: 2823
Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят, яке відзначають у ніч з 6 на 7 липня – це свято молоді – Купайло, яке з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято. Проте давній сюжет свята залишився незміненим у своїй основі. Обряд Купайла – це, насамперед, самоочищення від злих духів за допомогою води й вогню. Тому напередодні влаштовували спеціальні дійства, за допомогою яких можна було позбавлятися нечистої сили. Свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші.
Комментарии (0) Подробнее
Фуга Лариса Степанівна
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 1-07-2021, 14:37 | Просмотров: 341
Мого тата звали Степан Михайлович Фуга. Народився він на території нинішньої Польщі. Його родина була великою і достатньо заможною. Мама мого тата знала французьку мову, а його батько за свій кошт побудував школу в Новосілках. І будівля цієї школи збереглася до нашого часу. Моя бабуся, тато Ніни Заклекти і тато Петра Заклекти були рідними братами й сестрами. Ще в них були брат і сестра, які залишилися в Польщі. Проживала родина в селі Новосілки Грубешівського повіту.
Татова мама, моя бабця Параска була двічі одружена. Перший раз вона вийшла заміж за Чайковського. У них було троє дітей, найстарша – Кася, Маня і Володя. Другий раз вона вийшла заміж у село Обрувці (Грубешівський повіт). Чоловіка було звати Фуга Міхал. У них народилося двоє дітей – мій тато і ще хлопчик Антон, який помер маленьким від запалення легень і похований на Ладомирському кладовищі поруч з батьками. Тато мій згадував, що його братик був дуже розумним хлопчиком. Він був слухняним і самостійним. Його навіть самого лишали вдома. І коли хтось стукав у двері, він казав: «Ма нема, та нема, дома нікого». Братик народився коли батьки тата переїхали жити в Володимир.
Комментарии (0) Подробнее
Селецький Микола Олександрович. Закінчення
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 20-05-2021, 15:10 | Просмотров: 274
Показали як переробляється деревина. Завезли у Павлівку показали розплідник і ліс. Було дуже холодно, а він був одягнений благенько, бо в них клімат тепліший, то ще й довелося йому дати шалик, щоб хоч якось зігрівся. Потім зайшли у будиночок. Там вже була заздалегідь приготовлені трилітрова банка самогону, домашня ковбаска, шматками наламана, і сало. «А що то таке?», - питає. «Та то сало, наше українське сало!» Випив він півстакана самогонки, а в нас пили двістіграмовими стаканами, і почав задихатися. Бігом простягнув йому хліб зі шматком сала, щоб закусив. А він каже що в них такого не їдять. Але ж горілку то добре закушували сальцем, а опісля вже домашньою ковбаскою. Добре його напоїли і завезли в готель ночувати.
Не вдалася йому того разу поїздка. У лісництві він купив 2 тисячі ялинок. Забрати їх мали машиною з Франції, що везла товар у Москву. Машину на кордоні не пропустили. Поїхали через Білорусію. Машина зламалась. Поки її відремонтували, поки погрузили ті ялинки і повезли до Франції, наступили Новорічні свята. У них купують ялинки до Миколая, а потім вже ні. На їхньому митному контролі їх не пропустили і ті дві тисячі ялинок там і знищили. Не повезло йому. Потім він ще приїжджав. До нього приєдналися економічні розвідники. Їздили з ним, збирали потрібну інформацію з газет і з того, що могли побачити. Складали довідки, за які їм добре платили. Я звернув увагу, що їздять одні і ті самі люди, ніякі бізнесові справи не ведуть. Якось підозріло. Мусив звернутися в КДБ і ще написав листа у наше посольство у Франції з проханням взнати, що то за люди до нас приїжджають, з якої вони фірми. Згодом вияснилось, що то була підставна фірма.
Таких різних фірм іноземних було багато. Робити не хотіли, а цікавились тільки прибутками. До Львова їздили, до Києва. Чим же займались їхні фірми? А вони були посередниками. Французька фірма купувала в Росії нафтопродукти і продавала в Україні, а в Україні купували цукор і продавали в Росії. На кожній продажі мали по 30 відсотків з кожної сторони Заробляли багато і жили на широку ногу.

Спогади записала Кучерява Романна
Комментарии (0) Подробнее