dle 9.7 8DLE
Логін:   
Пароль:
Регистрация на сайте! Забыли пароль?
Вы просматриваете мобильную версию сайта. Перейти на полную версию сайта.
Поиск по сайту:
 
Круглий стіл "Володимир, яким ми його пам'ятаємо"
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 19-07-2018, 11:32 | Просмотров: 13
Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" запрошує жителів та гостей міста на круглий стіл "Володимир, яким ми його пам'ятаємо. Людські долі", приурочений до 1030 річниці міста. Чекаємо Вас 26.07.2018 року в 11.00 год. в КМЦ (Культурно-мистецькому центрі)
Комментарии (0) Подробнее
Рибочка Валентина Сергіївна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 19-07-2018, 11:19 | Просмотров: 212
Народилася я в місті Ворошиловграді (Луганську) у 1942 році 1 травня. Мій дід по мамі був козаком. Бабуся походила з багатодітної родини. Мала п’ятеро братів і четверо сестер. Жили у Станиці Луганській. Батька свого ніколи не знала і не бачила, бо загинув у перші дні війни. У мами лишилися бабуся, мамина сестра і я. Місто було розгромлене. Мама з іншими жінками їздила аж під Сталінград, щоб виміняти якісь речі на хліб. Там маму важко поранили і ті жінки довго везли її на санках аж у Ворошиловград. Так вона з осколком і прожила коротке життя – неповних 37 років. Пізніше мама вийшла заміж за Проскурякова Сергія Івановича, та життя не склалось.
Комментарии (0) Подробнее
Малиновська Євгенія Григорівна
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 12-07-2018, 14:30 | Просмотров: 197
Народилася я у 1937 році за Бугом у Польщі. Ми з батьками прожили там сім років. Потім виїхали у Запоріжжя, бо казали, що там так добре жити, що навіть хати дають безкоштовно. Приїхали, а там самі стіни розбиті. Викопали землянки, та й так жили. Добре, що корова була. Коли настав голод, тікали хто куди міг, так ми приїхали на Волинь, а згодом і на Володимирщину. Батьки працювали в колгоспі. Мусили здати туди двох коней. Скрутно було. В сім’ї підростало восьмеро дітей. І я змалечку ходила в колгосп. Вирощували льон, коксаиіз. До школи ходила мало. Три місяці в перший клас, по два місяці в другий і третій класи, а далі запустила навчання. А як виросла, то вже соромилась іти до школи, бо діти сміялися, що така велика прийшла до школи. А не було часу вчитися. Треба було працювати, щоб вижити. Поставили мене у колгоспі ланковою. Я і ще дванадцять дівчат і гній вибирали та розвозили на поля, і попіл збирали на добриво. Всяку роботу треба було робити.
Комментарии (0) Подробнее
Буянова Тамара Степанівна
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 6-07-2018, 13:56 | Просмотров: 191
Я живу в Володимирі з 1974 року, а на Україну з Камчатки приїхала у 1963 році. Там у середині травні ще лежали метрові кучугури снігу. В кінці червня сніг танув і ми відразу садили картоплю. До вересня вона виростала, але мала тоненьку шкірку, тому кожну картоплину обережно, по одній складали у відро, і так само обережно вибирали у підвалі, щоб не поранити.
Я народилася в Росії у місті Чертков Володимирської області. Згодом батьки переїхали в Івановську область і жили в робітничому поселенні. Робітники з Мордовії, Татарії займалися видобутком торфу. В основному це були жінки. Кругом були кар’єри з водою, а між ними широкі метрові межі, де росли гриби. Змалечку ми їх там збирали.
У поселенні школи не було і я до четвертого класу ходила півтора кілометри пішком у село Колгосп. Потім ходила у місто за п’ять кілометрів від дому. Зранку йшла на базар, щоб продати молоко. Вчилися у другу зміну. Після обіду знову йшла п’ять кілометрів до школи. І так кожний день.
Сім’я у нас була велика – п’ятеро дітей, мама, тато і бабуся. Коли почалася війна, мені було чотири роки. Я все чудово пам’ятаю, як ми проводили тата на фронт.
Комментарии (0) Подробнее
Сиротюк Ганна Антонівна. Друга частина
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 23-06-2018, 10:21 | Просмотров: 298
Мій батько працював касиром на вантажній станції. До них раз на місяць приїжджала «автолавка», привозили товари. Якось тато купив мені гумові чоботи. Це було щось неймовірне, так вони блищали. Ніяк їх з бурками не можна було порівняти. Чи з тими чунями з клеєними калошами. Я навіть в мороз ті чобітки вдягала, бо ж гарні і блискучі і ні в кого таких немає. То дурниця, що ноги промерзають. Устілку з соломи постелю, ноги заверну в «ганучу». А мама сварить:
- Вдягай валянки, мороз!
- Ні мені не холодно! – Відповідаю я їй.
Комментарии (0) Подробнее
Сиротюк Ганна Антонівна
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 23-06-2018, 10:09 | Просмотров: 185
Приїхала у Володимир в 1959 році.
Народилася 1 січня 1943 року в селі Монастирище, за 60 км від Умані. Спочатку це була Вінницької область, а потім після укрупнення – Черкаська. Зараз це вже не село, а містечко Монастирище. Родина була велика. Мама Марія Йосипівна Бондар, батько Антон Сидорович Григораш та нас п’ятеро дітей. Ми жили на околиці. Спочатку я навчалась в семирічній школі, а потім ходила в десятирічку, що була в центрі села. У Монастирищі був механічний завод всесоюзного значення.
В нас хати будували з глини. Глина хороша, тривка. Коли в нашому селі мали будувати хату, то спочатку на те місце завозили багато глини. Ту глину поливали водою посипали соломою і тоді місили. Для того використовували коней, які ходили по тій глині. Під час замішування по потребі до глини доливали води і досипали соломи. Це робили звечора. А на другий день з усього села «на вальки» сходились люди. Ніхто їх не наймав, ніхто не платив. Жінки, стоячи на колінах, підсипали солому місили і робили «вальки». При цьому дуже гарно співали, без співів тоді нічого не робилося. Чоловіки підносили солому та на ношах відносили «вальки», складаючи їх біля майбутньої хати. Тих вальок ліпили багато і складали купами, купи обсипали соломою, щоб «вальки» не висихали.
Комментарии (0) Подробнее
У валах городища вшанували жертв Другої світової війни
Категория: Новини
автор: orusia voznuk | 22-06-2018, 15:12 | Просмотров: 175
На площі Героїв, біля обеліску Слави, почергово представники різних християнських конфесій відслужили панахиди.
Хресною ходою учасники заходу пройшли до пам’ятника жертвам тоталітарних режимів, що на валах городища. Там, теж молитовно згадали усіх, кого знищив безжальний комуністичний режим. Відомо, що в перші дні війни, в червні 1941 року на території валів городища, за наказом комуністичної влади, проводились масові розстріли в’язнів Володимир-Волинської тюрми. Лише останніми роками на території городища було ексгумувано останки 2736 людей і перепоховано на місцевому кладовищі.
Комментарии (0) Подробнее
Ярмошевич Станіслав Степанович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 14-06-2018, 14:17 | Просмотров: 262
Я народився у 1938 році на Рівненщині в у прекрасному селі Велюнь Дубровицького району, де сходяться річки Горинь і Случ. Колись ці річки були судноплавними, проте, і тепер вони повноводні. Горинь несе свою воду у Білорусію і впадає в Прип’ять. Це мальовничий край, багатий лісами, озерами, піщаними горбами і заболоченими торфовищами.
Батьки мої були селянами від діда прадіда. Хазяйнували на землі, збирали гриби, ягоди. Мали корову і одного коня, якого звали Кручений за його неспокійний норов. Жили у маленькій дерев’яній хатинці я, моя мама Килина Яківна, тато Степан Лукашович, старший брат 1927 року народження і сестра 1929 року народження. Жили бідно. Більшість селян були бідняками. Найбільше це відчувалося ранньою весною, коли виходили запаси борошна, круп, навіть картоплі. Люди з надією чекали весну. Збирали перший щавель, молоду кропиву і так перебивалися. Хто був не лінивий, ловив рибу і варив юшку. Наш край багатий озерами і річками, тож риби було вдосталь.
Комментарии (0) Подробнее
Микита Галина Яківна
Категория: ---
автор: orusia voznuk | 7-06-2018, 11:29 | Просмотров: 194
Народилась я на світ, як в Руданського. Одного рання, світ був насичений бідою і смертю. 1943 рік – це був час коли в лісах Радович, Літина, Свинарина і рідному Туличеві мінялися декілька раз на добу німці, бульбаші, бандерівці, власівці, мельниківці.
Все було підкорене страху – вижити, зберегти дітей. А нас було четверо. У липні 1943 року горіло село. Німці з Ковеля приїхали у село в святу неділю, тільки завдяки грузькій, після дощу дорозі, частина людей, почувши гуркіт, змогла заховатись в лісах.
Село спалили, більше 80 душ малих, старих, немічних було розстріляно і вони знайшли свій спочинок в ямі біля кладовища. Село знищили, як гніздо повстанців.
Була така життєва реальність. Мати у відчаї взяла мене, тримісячну, хвору, всю в болячках, крикливу, яку ніде не брали для схову і пішла на мінне поле, під Зігмунтівкою, де люди переховувалися в схронах.
Але доля, в образі старця, завернула жінку з дитям зі страшної дороги смерті… І я вижила. Вижила в голод, холод, підросла, збирала кок-сагиз, пасла гуси, корову і співала…
Дитинство дітей війни було різноманітним і насиченим життєвими подіями. Їли мерзлу картоплю в буді разом з «братом меншим», збирали колоски по колючій стерні, рвали льон до крові на долонях і «нюхали-їли» ковбасу на Великдень і Різдво. А найбільше любили «волок» із шкварками і холодний борщ з картоплею.
Комментарии (0) Подробнее
Царук Ярослав Васильович
Категория: Публікації
автор: orusia voznuk | 31-05-2018, 15:37 | Просмотров: 237
У 44 роки я був звільнений зі служби у збройних силах СРСР. Отримав пенсію – 74 рублі 18 копійок, два оклади підйомних, медаль. Було дуже дивно, незвично, що мене ніхто нікуди не визиває, не приходять посильні. Тихо, спокійно, але по ночах я зривався зі сну, сідав на ліжку, протирав очі і приходив до тями. Так тривало більше року.
Зразу не шукав роботи, був неначе у відпустці, приводив у порядок своє особисте господарство, допомагав дружині, чим тільки міг, відвідував маму, яка проживала сама у селі Стенжаричі (вітчим Стрільчук Федір помер у 1974 році).
Я тішився волею, свободою. Так пройшло літо. Вже на осінь я почав розпитувати про роботу. Якось зустрів Соню Носко, що працювала технологом на хлібозаводі. Вона запропонувала, щоби я йшов на хлібозавод тістомісом. Я пообіцяв подумати. Але це надзвичайно важка робота, відповідальність, ні хвильки перепочинку всі 8 годин. Ні. Я ж вже пенсіонер, то потрібно щось легше, цікавіше. Тесть мовив, щоби я пішов на птахофабрику. Там хоч землю виділяють під картоплю, можна виписати солому для корови, яку він тримав, а я, звісно, допомагав шукати траву, косити, звозити, як це було два літа, ще будучи в армії, коли я викосив плац 43 полку і зібрав дві фури пахучого польового сіна.
Комментарии (0) Подробнее