Спроможність людини залишити глибокий слід в історії, а особливо в державотворенні, котра є творцем та охоронцем власної культури – це велика рідкість. Князь Роман Мстиславович зумів повною мірою приєднатись до числа тих, хто був центральною фігурою історичних реалій. С. Томашівський зазначив: «Незважаючи на те, що кожна епоха вшановує своїх героїв, критерій оцінки їх вартості сталий – це здійснення ними справ не тільки «великих» але й насамперед корисних для людей».
Роман був сином київського князя Мстислава Ізяславовича та польської княжни Агнеси. Політичну кар’єру розпочав ще будучи молодим юнаком. Київський літописець під 1168 роком занотував: «Прислали новгородці до Мстислава, просячи в нього сина, і той дав їм Романа». Це було за традицією, ще за часів київських князів. Після втрати Мстиславом престолу, він був змушений відступити у м. Володимир.

Відвідуючи незнайомі міста, ми робимо чимало знімків. На пам’ять, щоб показати рідним та знайомим. Згодом, аби поринути у приємні спогади, варто лише взяти в руки альбом зі світлинами, кожна з яких переносить нас в минуле. А як часто ми фотографуємо рідне місто? Володимир-Волинський невпинно змінюється, та ми, зустрічаючись з ним щоденно, рідко помічаємо ці зміни. І за кілька років ледве можемо пригадати, як виглядали знайомі нам з дитинства вулиці. І тільки світлини, що і донині подекуди зберігаються в старих родинних альбомах, допоможуть вам пригадати минуле та побачити те, чого вже давно не існує. У 1911 році Володимир-Волинський був невеликим повітовим містечком. «Перепис населення з 1910–11 рр. виявляє в Володимирі 15621 людей, з них – 6610 українців, 1901 – поляків, 7060 – євреїв. Були у місті 1 монастир, 5 православних церков, 1 римо-католицький костел, 1 синагога і 9 єврейських молелень. Зі шкіл слід назвати одну хлоп’ячу державну й одну жіночу приватну гімназію, міську школу й одну початкову школу. А також були ще два шпиталі, три парові млини, гута (виробництво скляних виробів), бровар (пивоварня), цегельня, 2 трачки (пилорами), 2 товариства взаємного кредиту. Бюджет міста рівнявся в 1911 році 35 тисячам карбованців» (О.Цинкаловський).

Наполеон Орда – знаменитий художник, композитор і піаніст, та в історію він ввійшов як майстер архітектурного пейзажу. Народжений у Білорусії, художник змальовував шедеври зодчества яких уже давно немає. Батько назвав свого сина на честь Наполеона Бонапарта, бо переможне ім’я французького імператора було на вустах всієї Європи. Батько – Михайло Орда був Кобринським маршалком, провідником дворянства Кобринського повіту, мати – Юзефа Бутримович, дочка пінського старости Матея Бутримовича. Батька не стало коли Наполеону виповнилося два роки і мати виховувала його одна. Навчався у Віленському університеті на фізико-математичному факультеті. Входив до складу таємного студентського товариства «Зоряни», за що був у 1826 році виключений з університету. Разом з Адамом Міцкевичем, Яном Часот, Ігнатієм Дамайко Наполеон Орда був заарештований і більше року провів у Віленській в’язниці. Чим далі тим більше життя робило свої корективи. Брав участь у повстаннях, за що був зарахований до числа «заколотників другого розряду». Після конфіскації родового маєтку у Воронцевичах (Білорусь) Наполеон Орда покинув Батьківщину і помандрував по світу.

Середньовічний Володимир був великим містом зі складною системою оборони. Про довершеність і масштабність міської забудови в 1231 році висловився і угорський король Андрій під час вдалого походу на руські землі, про що збереглися літописні свідчення. „І коли він прийшов до Володимира, він, здивувавшись, сказав «Гóрода такого я не знаходив навіть у німецьких землях» - такий він був з оружниками, що стояли на нім: блищали щити і оружники, подібно до сонця”. Місто складалося з дитинця і окольного граду. Причому, розглядати дитинець, як аристократичний центр, а окольний град – як осередок ремісників і торгівців, дещо спрощено. Імовірно картина заселення міста була набагато складнішою. Цікаво вже те, що в багатьох випадках будинки, виявлені на дитинці, були біднішими ніж в окольному місті. До наших днів збереглися лише мізерні залишки валів і ровів, що оточували колись наше древнє місто.Спробу реконструкції плану давніх укріплень окольного міста Володимира в 30-х рр. XX ст. зробив О. М. Цинкаловський. Окольне місто з трьох боків було захищене валом і ровом, а з четвертого – р. Лугою.Вали починалися від сходу, з урочища Михайлівщина, що неподалік від Василівської церкви, і тягнулися до вул. Луцької, де була Київська брама. Звідти вал ішов у північному напрямку до болота-озера, що, хай і в набагато меншому вигляді,а ніж в ті далекі часи, але збереглися і донині. Від півночі місто захищало болото, яке ще наприкінці XIX ст. було абсолютно непрохідним, район залізничного вокзалу. В урочищі Шкаратани, розміщеному на півострові, що вклинюється в ці болота, в частині найбільш наближеній до міста, також проходить вал. Далі лінія валу повертала на захід і доходила до Ковельського тракту, до передмістя Зап’ятниче, де була П’ятницька брама, недалеко від нинішньої Миколаївської церкви.

Святий Онуфрій Великий - єгипетський ранньохристиянський святий та пустельник, один з Отців Церкви. Постать Преподобного Онуфрія, високого тонкого чоловіка з довгою білою бородою, яка спадає до його ніг, служить глибоким прикладом для східних християн сотнями літ.
Онуфрій є покровителем подорожуючих, породіль, родин що є бездітними, покровителем достатку в родині. Фігури святого, в старовину, частенько ставили на перехресті доріг, щоб святий беріг подорожуючих; у монастирях, надбрамні церкви-каплиці називали на його честь, щоб він вимолював ласки для тих, хто приходить до монастиря, чи відходить з нього. Онуфрій мав ласку покликання від Бога, він покинув заможне життя, обрав монашу убогість, але завжди пам’ятав про потреби родин, і завжди молився за них, щоб Бог опікувався ними і їм нічого не бракувало, особливо, цінував молодь і дітей – «це цвіт майбутньої святості», - стверджує передання його слова. З теренами Галицько-Волинської держави пов'язується поширення культу св. Онуфрія серед східних християн.

Записано зі слів моєї бабусі Гринчук Петруні Георгівни.

1 квітня 1969 року моя бабуся вперше приїхала в місто Володимир-Волинський, одержавши направлення на роботу. Родом бабуся з Буковини, навчалася у Чернівецькому житлово-комунальному технікумі. За спеціальністю – промислове та цивільне будівництво. Бабуся дуже боялася, бо при розподілі на роботу, студенти говорили між собою, що на Волині одні болота і там нема, що будувати. Казали, щоб без гумових чобіт я суди не їхала, бо тут навіть асфальту нема. Приїхавши до Луцька, бабуся з подружкою Лідою, залишивши речі на вокзальному готелі, о 4 годині ранку, пішли дивитися чи асфальтовані вулиці міста. Заспокоївшись, що вулиці впорядковані, ми повернулись в готель і спокійно заснули. На другий день я поїхала у Володимир-Волинський у Рембуддільницю № 10 по вулиці Тельмана. Поселили у готель по вулиці Комсомольській, 18 (нині житло священиків по вулиці Миколаївська, 18).

Городище, град, замчище, дитинець – по різному називають вали, що їх насипали наші далекі предки на високому пагорбі над заплавою річки Луга.
Вже в прадавні часи родючі ґрунти річки Луги були привабливим місцем проживання для різноманітних етнічних груп місцевого і прийшлого населення.
Річка Луга протікала по заболоченій долині де утворювала різні за розміром водойми. Її притока Смоча витікала з озера-болота, що ще й зараз існує в північно-східній частині міста, та омивала, з двох боків, найвищий пагорб який мав природний круговий огляд. Це робило його епіцентром ландшафту.

20 червня, четвер
Володимир-Волинський культурно-мистецький центр
08.00 – від’їзд з м.Луцька
08.00-10.00 – переїзд до Володимира-Волинського
10.00-11.00 – заїзд та реєстрація учасників конференції
11.00-11.30 – урочисте відкриття конференції
11.30 - 14.00 – урочисте пленарне засідання, присвячене 1025-ій річниці першої писемної згадки про м.Володимир-Волинський

Розповів мій дідусь Кікінчук Федір Федорович.
«Готуючись відзначати знаменну дату 1000-ліття Володимира-Волинського міська влада поставила перед собою ряд завдань щодо святкування ювілею. На той час у місті планували проводити багато заходів, виставок і святкових концертів.
17-18 вересня 1988 року у центрі Володимира-Волинського,на автостанції (яку на святкування перенесли до старих корпусів технікуму) під валами старого городища проводили Володимирський ярмарок. Я був головою Управління торгівлі міста, тому організація ярмарку лягала на мої плечі й голову райспоживспілки району.
Щоб показати і продати свою продукцію з'їхалися жителі не тільки міста і району, а й ремесляни з різних куточків України. Вони привезли гуцульську кераміку, вироби з дерева, одяг, взуття, продукти харчування.
Сьогодні торговий центр «Роксолана» прикрашає чудове панно Галицько-Волинського князівства. А тоді у 1987-1988 роках, коли добудували складське приміщення універмагу, то ця будова дала тріщину. Тому на Львівській кераміко-скульптурній фабриці зробили панно, яке б закривало цю тріщину.
Роботу виконували декілька років, і тільки в теплу і хорошу погоду. А змен-шений зразок зробили на керамічних сувенірних тарілках, які вішали на стіну. Їх і продавали на ярмарку, як згадку про 1000-ліття Володимира!»

багато міст відіграли таку помітну роль в історії України та Східної Європи за доби середньовіччя, як Володимир – давній центр Західного Побужжя, перша княжа столиця Волинського краю. Місто пройшло тривалий шлях розвитку від удільного князівського столу до столиці – Галицько-Волинської держави. Столиця Волинської землі, з 988 і по 1336 роки - Володимир-Волинський по праву носить титул найстаровиннішого міста Волині.
Звичайно, що на час першої писемної згадки про Володимир у 988 році, пов’язаної з його передачею київським князем Володимиром Святославовичем своїм синам – спочатку Борису, згодом - Всеволоду, місто вже існувало. Передача влади синам була свого роду адміністративною реформою яка сприяли послабленню впливу місцевої знаті та посиленню слов’янської держави.
В період свого найбільшого розквіту Володимир був одним із найбільших міст на території Київської Русі. На початку ХІІ ст. у місті налічувалося понад 20 тис. жителів. Піклування про місто князівської верхівки сприяло формуванню у Володимирі на початку ХІІ ст. власної архітектурно-мистецької школи. У ХІІІ ст. в місті було вісім кам’яних храмів. До найзначніших пам’яток архітектури князівської доби можна віднести Мстиславів храм, церкву св. Дмитра, що знаходилася в урочищі «Стара катедра», Василівську церкву. Поступово місто ставало не лише політичним і адміністративним центром, але й торгівельним осередком. На той час це було велике, багате, торгове місто, про що можна судити по кількості колоній чужоземців, про які згадується в літописах ХІІІ ст. Про значний культурний розвиток міста свідчать і відомості про перебування в ньому літописця Нестора, письменника Клима Смолятича. У Володимирі писався Галицько-Волинський літопис, в якому описані події з 1201 по 1291 рік.