Друга театралізовану екскурсія у рамках проєкту «Князівський шлях до трону» у Володимирі-Волинському розпочалася ввечері. Світлана Федосєєва, завідуюча сектором обліку, паспортизації та наукових досліджень Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир», провела екскурсантів таємничими місцями Володимира, акцентуючи увагу на підземних ходах і підземеллях. У соборі Різдва Христового - спустилися в підземну церкву, де особливу увагу приділили єзуїтам, засновникам цього храму.

А біля воріт Городища, на екскурсантів чекав княжий охоронець, який не впускав нікого, поки не отримав відповіді на свої запитання. Та чи не роздинкою театралізованої екскурсії стала Біла пані, яка шукала свою сукню, і то тут, то там, являлася гостям дійства, наче справжній привид.

Театралізовану екскурсію у рамках проєкту «Князівський шлях до трону» провели у Володимирі-Волинському 28 вересня.

Гідом виступила Світлана Федосєєва, завідуюча сектором обліку, паспортизації та наукових досліджень Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир». Захід відбувався в супроводі акторів народного аматорського театру-студії «Різнобарв’я» та лицарського клубу «Айна Бера».

На кожній локації, обраній для екскурсії, театрали розіграли сцени з минулого міста, а екскурсовод розповіла про визначних князів, та їх роль у розбудові Волинського князівства.

Найпотужніша ініціатива культурної децентралізації "Малі міста – великі враження" цьогоріч стартувала у травні. Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" спільно з відділом проєктної діяльності Володимир-Волинської міськради перемогли в даному конкурсі з проектом "Князівський шлях до трону".
Метою проекту «Князівський шлях до трону» є інтеграція пам’ятки археології національного значення городище «Вали» у громаду Володимира-Волинського, шляхом забезпечення належних умов для проведення культурно-масових та мистецьких заходів на території пам’ятки та включення її у туристичні маршрути міста.

Я народилась 5 серпня 1931 року на Івано-Франківшині в селі Стратині, Рогатинського району, Станіславської області. Я землячка Роксолани. В дитинстві і гуси пасла, і корову. Мама Юстина ходила працювати на пана. Тато Дмитро за Польщі теж робив на пана, а потім – у колгоспі. Шив чоботи. Тато був у «Каменярах», а мама – в Союзі українок, дехто із села входив до Радикальної партії.
Дорослі частенько збиралися вечорами у нашій хаті. Поліція про це не здогадувалась, бо тато працював шевцем і, як темніло, мусив світити лампу. Люди читали книжки, сперечалися, розмірковували про життя, у розмовах часто звучало: «Таки мусить постати Україна, будемо мати свою державу…» Вдень із радянською владою, а вночі – з ОУНівською. Так жили у другій половині 40-х років й на початку 50-х. Батько лагодив взуття для наших хлопців, сестра Марина варила їжу для вояків.

Наукові співробітники Фєдосєєва Світлана та Вознюк Орися майже протягом року працювали над книгою "Сім вечорів з Наталією Назарівною Грабарчук-Цинкаловською". У книзі йдеться про родину великого дослідника історії Волині, професора, археолога Олександра Цинкаловського. Зокрема, автори книги, Світлана та Орися, намагалися якнайповніше відкрити ще невідомі сторінки історії родини.

Сьогодні жителі та гості міста мали змогу побувати в "машині часу". Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир" та Народний аматорський театр-студія "Різнобарв'я" оживили фрагменти з життя племінниці Олександра Цинкаловського Наталі Назарівни Грабарчук (Цинкаловської).
Наукові співробітники Фєдосєєва Світлана та Вознюк Орися майже протягом року працювали над книгою "Сім вечорів з Наталією Назарівною Грабарчук-Цинкаловською".

Не можливо побудувати щасливу країну, якщо не пропустити її крізь власне серце, якщо не зібрати ті маленькі розкидані крихти історії, не підняти з глибин та не стерти пил із забутого джерела. Ти або твориш історію, або ти сам історія. А рідкісне поєднання цих двох фактів означає, що ти зумів, здолав і переміг…
Друга частина нашої розповіді - саме про тих міщан, які писали історію і стали самі вдалим прикладом для прийдешнього покоління. На жаль, нам не відомо, як склалося подальше життя більшої частини з них, але хочеться вірити, що вони прожили довге і щасливе життя.

Цинкаловські відкрили нащадкам княжий Володимир
Саме так коротко можна охарактеризувати батька володимирської історії - Олександра Цинкаловського. Він народився 9 січня 1898 року у місті Володимирі-Волинському. Його батько Микола родом з Київщини, а мати Христина – з польської дворянської родини Нітецьких. Саме дідусь Павло Нітецький був першим збирачем історії. Тому й не дивно, що Сашко так багато часу проводив з ним, слухаючи історії про місто, мандруючи разом по курганах та городищах.
Родина Цинкаловських була шанованою у місті. Саме в будинку Цинкаловських зароджувалася культурна інтелігенція. Історія, «Просвіта», розкопки, книги, свіжі газети, музика, пісні, друзі, тихі розмови, родинні свята, виховання, освіта, театральні вистави – все це було таким звичним тоді і таким милим серцю.

Про Софію Мандрику нам розповіла Наталя Назарівна Грабарчук. Вона не була з нею знайома особисто. Її знала Тетяна Герштанська, дочка священика Василівської церкви Євгена Герштанського. Вона запам’ятала Софію Мандрику поважною дамою, навіть більше – справжньою аристократкою, і при цьому жінкою похилого віку, яка вже перестала ретельно слідкувати за своїм зовнішнім виглядом. Софія Мандрика подарувала Тетяні Герштанській порцелянові чашечки з зображенням російських імператора та імператириці. Ці чашечки були виготовлені в честь звільнення Західної України від кріпосного права. Софія Мандрика була непересічною жінкою, адже вона сподобалась відомому художнику Михайлу Врубелю і він намалював її портрет. Ця загадкова жінка до самої смерті жила у Володимирі в родині відомого художника Мирослава Зубінського і була похована на Ладомирському кладовищі.
Ця історія зацікавила нас і ми вирішили більш детально дізнатись про життя Софії Мандрики. Пошуки розпочали з портрету намальованого Врубелем. Виявилося, що портрет знаходився в колекції відомого лікаря Д. Л. Сігалова. В своїй анотації до картини він написав, що Софія Андріївна Мандрика була сестрою генерала, який служив в Києві. Йому дали направлення в інше місто і генерал вирішив замовити на пам’ять портрет своєї сестри, та не в якогось місцевого художника, а саме в Михайла Врубеля, який приїхав з Петербурга.

Народився у Ліпецькій (колишній Курській) області. Наша сім’я жила близько 6-ти кілометрів від КурськоїОрловської дуги. Мама розповідала, що коли летіли снаряди, особливо в ночі, то здавалося небо горить. Місцеве населення і німці мирно співіснували. Порядок був. Якось один німець поглумився над жінкою, то його відразу відправили у штраф-батальйон.

На площі Героїв, біля обеліску Слави у Володимирі-Волинському, згадували тих, хто загинув в роки Другої світової війни. Цього року захід відбувся без представників релігійних громад.

Після покладання квітів, учасники заходу пройшли до пам’ятника жертвам тоталітарних режимів, що знаходиться у валах городища на території Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир".

Там, теже згадали усіх, кого знищив безжальний комуністичний режим. Відомо, що в перші дні війни, в червні 1941 року на території валів городища, за наказом комуністичної влади, проводились масові розстріли в’язнів Володимир-Волинської тюрми. Лише останніми роками з території городища було ексгумувано останки 2736 людей і перепоховано на місцевому кладовищі.