У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві зберігається архівна справа Володимирського чоловічого монастиря. Це важливі документи колишнього василіанського монастиря, які проливають світло на фінансування та утримання монастиря. Всі вони скріплені печатками та підписані відповідними урядовими та судовими представниками тогочасного міста. Приміщення василіан збереглося до нашого часу - це монастир поблизу собору Різдва Христового. Отже, про що йдеться в документі, якому майже 200 років. Викладаємо зміст адаптований на сучасну українську мову.
26 березня 1833 року у Володимирі, на засіданні повітового суду, розглядалася справа, яка проливає світло на фінансові відносини між духовенством і поміщицькими родами Волині в першій половині ХІХ століття.
У центрі подій — Ігнатій Башнянський, настоятель василіанського монастиря у Володимирі. Він звернувся до суду з проханням стягнути 1460 злотих, що належали монастирю як прибуток з фундушу — тобто майнового фонду, закладеного для потреб обителі. (Фундуш — майно або кошти, призначені для забезпечення діяльності церкви чи монастиря, наприклад, у формі відсотків з капіталу або доходів з маєтків).
Згідно з представленими документами, фундуш складався з двох частин:
• 66 500 злотих — перша сума
• 1 500 злотих — друга сума
Ці кошти були забезпечені прибутками з кількох шляхетських маєтків, зокрема сіл:
• Ласків
• Орані
• Когильне
Усі ці землі належали Варварі з роду Дембіцьких Чацькій, знаній представниці місцевої шляхти. Тут варто зазначити, що Варвара, вона ж Барбара Дембінська, походить зі шляхетного роду гербу Равіч. Вони отримали своє прізвище від села Дембяни поблизу Скальбмежа, де згадуються в історичних джерелах з 1327 року. У 1792 році Барбара вийшла заміж за одного з найяскравіших представників роду Чацьких Тадеуша Чацького. У шлюбі в них було троє дітей: Марія Чацька, яка вийшла заміж за Євгеніуша Любомирського та Йозеф Чацький, який очевино помер молодим та Віктор Казимир Чаький.
Втім, коли суд почав розгляд, з боку власників маєтків прозвучало заперечення: відповісти по суті вони не можуть, доки не побачать оригінал закладного документа. Ймовірно, це натяк на бюрократичні зволікання або спробу виграти час у вирішенні фінансової справи або ж не бажання визнавати фундуш через втрату оригіналу документу.
Попри це, суд ухвалив рішення:
• Визнати наявність фундушу, закладеного на маєтках Ласків і Орані
• Підтвердити право монастиря на 3,5% річних від вкладеної суми
• Встановити термін виплати — до 24 липня 1833 року
• У випадку сплати з інших джерел, зобов'язати надати офіційну квитанцію
• Земському суду надано окреме доручення проконтролювати виконання рішення
Виписка з протоколу справи була видана з додатком державної печатки, що надавало документу повної юридичної сили. Документ підписав Фелентій Карл Орбрачиньский.
Ця справа яскраво ілюструє, як релігійні установи того часу були тісно вплетені у фінансово-правову систему регіону та користувалися великими фундушами. Василіанські монахи не тільки молилися і навчали, але й активно захищали своє економічне становище, часом вступаючи в юридичні суперечки з місцевою шляхтою.
Матеріал підготувала Орися Вознюк
26 березня 1833 року у Володимирі, на засіданні повітового суду, розглядалася справа, яка проливає світло на фінансові відносини між духовенством і поміщицькими родами Волині в першій половині ХІХ століття.
У центрі подій — Ігнатій Башнянський, настоятель василіанського монастиря у Володимирі. Він звернувся до суду з проханням стягнути 1460 злотих, що належали монастирю як прибуток з фундушу — тобто майнового фонду, закладеного для потреб обителі. (Фундуш — майно або кошти, призначені для забезпечення діяльності церкви чи монастиря, наприклад, у формі відсотків з капіталу або доходів з маєтків).
Згідно з представленими документами, фундуш складався з двох частин:
• 66 500 злотих — перша сума
• 1 500 злотих — друга сума
Ці кошти були забезпечені прибутками з кількох шляхетських маєтків, зокрема сіл:
• Ласків
• Орані
• Когильне
Усі ці землі належали Варварі з роду Дембіцьких Чацькій, знаній представниці місцевої шляхти. Тут варто зазначити, що Варвара, вона ж Барбара Дембінська, походить зі шляхетного роду гербу Равіч. Вони отримали своє прізвище від села Дембяни поблизу Скальбмежа, де згадуються в історичних джерелах з 1327 року. У 1792 році Барбара вийшла заміж за одного з найяскравіших представників роду Чацьких Тадеуша Чацького. У шлюбі в них було троє дітей: Марія Чацька, яка вийшла заміж за Євгеніуша Любомирського та Йозеф Чацький, який очевино помер молодим та Віктор Казимир Чаький.
Втім, коли суд почав розгляд, з боку власників маєтків прозвучало заперечення: відповісти по суті вони не можуть, доки не побачать оригінал закладного документа. Ймовірно, це натяк на бюрократичні зволікання або спробу виграти час у вирішенні фінансової справи або ж не бажання визнавати фундуш через втрату оригіналу документу.
Попри це, суд ухвалив рішення:
• Визнати наявність фундушу, закладеного на маєтках Ласків і Орані
• Підтвердити право монастиря на 3,5% річних від вкладеної суми
• Встановити термін виплати — до 24 липня 1833 року
• У випадку сплати з інших джерел, зобов'язати надати офіційну квитанцію
• Земському суду надано окреме доручення проконтролювати виконання рішення
Виписка з протоколу справи була видана з додатком державної печатки, що надавало документу повної юридичної сили. Документ підписав Фелентій Карл Орбрачиньский.
Ця справа яскраво ілюструє, як релігійні установи того часу були тісно вплетені у фінансово-правову систему регіону та користувалися великими фундушами. Василіанські монахи не тільки молилися і навчали, але й активно захищали своє економічне становище, часом вступаючи в юридичні суперечки з місцевою шляхтою.
Матеріал підготувала Орися Вознюк
