Моя родина походить з Полтавщини. Дід Максим Іванович був інвалідом з дитинства, проте, це не заважало йому працювати і примножувати добро. Був хорошим столяром і люди до нього весь час зверталися по допомогу. Ніколи не відмовляв, не лінувався. Родина пережила і війну, і голод, але все таки стараннями дорослих вижила.
Дід був грамотним на той час. Закінчив чотири класи і добре знав математику, історію, розбирався в літературі, географії. Шевченкового «Кобзаря» знав на пам'ять. Бабуся Шура була простенькою жінкою, хоча і походила з багатої родини. Вічно зайнята коло плити: мусила наварити і напекти наїдків. Старалася в усьому догодити дідусеві. Зварить борщ, остудить і тільки тоді подає. Ніколи не сідала з ним за один стіл, а тільки, коли гості приходили. А пироги які смачні пекла! По святах вся сім’я сідала у свою кібітку, вимощену сіном, а поверху вистелену ряднами, і їхали до церкви у село, або у город, або на базар. Діти – чотири хлопчики і дві дівчини
гарно вбрані у вишивані строї, взуті, а не босі, гордовито поглядали навкруги. Сім’я могла собі дозволити купувати на базарі солодощі.