Починаючи з різдвяної ночі і до Водохреща дівчата ворожили на судженого. З давніх-давен вважалося, що в ці дні людина могла наблизитись до таємниць, які приготувала їй примхлива доля.
І хоча в наш час до них ставляться як до свого роду веселої традиційної розваги, але свідомо чи несвідомо кожен з нас прагне хоч одним оком зазирнути в майбутнє.
Способів таких ворожінь було дуже багато. Існували певні правила, які потрібно було конче виконувати аби ворожіння вдалося. Перед тим, як розпочинати ворожіння необхідно було зняти з себе натільний хрестик та розв’язати пояс. Розв'язати вузли на одязі, і якщо є коса, обов'язково її розплести. Лише за цих нехитрих умов можна отримати певні «знаки» від долі та підняти завісу часу. Знаками при цьому можуть бути як випадкові звуки, сновидіння, поведінка тварини, слово перехожого, кількість чи якість предметів.
Дівчата „крали" дрова заносили їх до хати і рахували: парна кількість - чекай у цьому році сватів. Непарна - доведеться сподіватися на щастя в наступному році. Обнімали кілька штахетин у тині і теж рахували: пара - не пара. Рахували кілки тину - 9 або три рази по 9. Якщо останній кілок із корою на дівчину чекає багате життя в шлюбі, обдертий — бідне або пізній шлюб. Або рахували штахетини в огорожі – вдівець чи молодець. Із зав'язаними очима прив'язували хустку до паркану: на який кілочок причепила, таким і буде молодий.
Брали трохи пшениці й парували зерна: якщо вийде парна кількість, то задумана особа стане тобі коханою людиною, і незабаром на вас чекає щасливий шлюб.