Від Светольда до Адама Кисіля

Родовід Кисілів сягає далеких літописних часів великих князів руських Святослава і Володимира, та бере свій початок від Київського воєводи Светольда. Згідно з легендою, Кисілі отримали своє прізвище від одного літописного епізоду, що описує облогу печенігами Києва. Гідно стояв перед ворогами Стольний Град, бо так вірно і мужньо захищав його воєвода Светольд. Побачивши, що захопити місто без облоги не можливо, ворог вирішив заморити голодом мешканців міста. Воєвода Светольд зрозумів наміри ворога, наказав викопати дві ями, та наповнити одну борошном, а іншу – водою і заквасити тісто. Коли напекли хліба, воєвода попросив жителів міста налити в колодязь киселю і тільки після цього сам закликав ворожих посланців у місто, показавши їм свій хліб і колодязь з киселем. Печеніги побачили, що не можуть перемогти киян і відступили від міста. За таку кмітливість, воєводі Светольду, князь Володимир подарував герб і дав прізвисько Кисіль, чи то від квашення хліба, чи то від колодязя з киселем. Родовий герб, подарований Светольду у 1054 році, мав назву «Намет» або «Светольдич» і був із зображенням білого намету на червоному полі з хрестом і двома зірками.

Хто такі словяни? Звідки прийшов народ, що заселив величезні території Європи і Азії. Хто вони наші пращури: арії, сармати, скіфи, осетини, гуни, чи тюрки? Існує безліч теорій походження народу до якого ми з вами належимо. Ми словяни. Дуліби. Бужани. Волиняни.

Існує кілька поглядів щодо згадки в літописі даних племен, а саме – чи йдеться про три різні племені чи про зміну назви одного й того ж. Представники першого – І. Крип’якевич М. Кучінко вважали і вважають, що йдеться про одне плем’я, назви якого змінювалися в такій послідовності: дуліби – бужани – волиняни. Друга точка зору полягає в тому, що дуліби розглядаються як предки двох окремих племен – бужан і волинян. Його дотримувались М. Грушевський та Л. Нідерле. Третій належить українському археологові В. Ауліху, який вважав, що на Волині в ранньому середньовіччі проходила не зміна назв одного племені, а почергове переселення племен: дулібів, бужан і волинян. Попри різницю в поглядах, названі дослідники не заперечують існування на Волині даних племен.
Отже, в ранньому середньовіччі на Волині проживало східнослов’янське населення, відоме в різний час під назвами дуліби, бужани і волиняни. Логічно було б вважати, що це не були різні племена. Інакше незрозумілим є безслідне зникнення дулібів, що мали бути численними, бо навіть утворили свій могутній племінний союз. І куди поділися бужани, що нібито змінили їх, а згодом самі поступилися місцем волинянам? Очевидно, потрібно трактувати їх як три послідовні назви одного й того ж племени на різних етапах його історичного та суспільно-політичного розвитку.