dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Історія » Школи Володимира за часів середньовіччя
Інформація по новині
  • Переглядів: 1806
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-03-2016, 10:34
25-03-2016, 10:34

Школи Володимира за часів середньовіччя

Категорія: Історія

Під час розкопок археологи знаходять шиферні прясла, керамічний та металевий посуд, ливарні формочки, плінфу з написами. Найчастіше вони засвідчують власника речі: «княжа», «Спасова», «княжо есть», «Мстиславля корчага», «Давидова чара», «Молодило», «Янъка вдала пряслень Жирць». Іноді написи вказують на вміст посудини — «Ярополче вино», «гороухща»; побажання — «Благодатнеша плона корчага сия»; називають ім'я майстрів — «Максим», «Людота», «Костантин». На причорноморській амфорі-голоснику, видобутому із стін Успенського собору помітні чотири букви, що реконструюються в напис «Мстиславля», імовірно на честь засновника храму князя Мстислава Ізяславовича. [1] В.Б. Антонович та А.В. Прахов під час розкопок «Старої катедри» у 1886 р. зауважували, що на стінках голосників неодноразово зустрічалась видряпана літера «Д». На думку дослідників, ця буква поряд із виявленим тоді графіті воїна в латах та в острогах вказувала на посвяту храму Св. Дмитру. Буквенні позначення були виявлені також на плінфі зі «Старої катедри». [2]
Під час розкопок Новгорода та інших міст Північної та Північно-Східної Русі знаходять берестяні грамоти. Це листування жителів міста та його околиць з приводу різних господарських справ: купівлі землі, лихварських угод, боргових зобов'язань, духівниці на випадок смерті, повідомлення про урожай. Берестяні грамоти були поширення на всій території Київської Русі. Про це говорять знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення грамот у Звенигороді. У Володимирі-Волинському в розкопі біля Успенського собором було знайдене залізне писало довжиною 11,3 см …. Та через погану збереженість органічних решток в культурних шарах давньоруських міст сподіватись на масові знахідки берестяних грамот не доводиться. Своєрідною компенсацією їх відсутності на цих теренах є написи XI — XIII ст., зроблені прихожанами і клирошанами на стінах культових споруд. В ході реставраційних робіт у Софійському соборі у Києві, на стінах розчистили написи (графіти), зроблені у XI ст. Їх вторами були представники усіх соціальних верств населення — ченці, попи, купці, княжі люди, прочани, професійні писці. Деякі з них свідчать про існування при Софійському соборі школи оскільки зроблені учнями: «Пищанъ писалъ в дяки ходилъ ученикомъ».
Разом із берестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на території Київської Русі. Деякі ослідники висловлюють впевненість, що в середньовіччі тут існувала досить велика кількість шкіл. [3]
За князювання Володимира Святославича в Києві була школа, де навчались «постигали учение книжное» діти найближчого оточення князя «нарочитой чади». У Новгороді Ярославом Володимировичем була відкрита школа для підготовки освіченого духовенства. «Повість минулих літ» повідомляє, що Ярослав «прииде к Новугороду, собра от старост и поповых детей 300 учити книгам». Згідно з повідомленням В.М. Татищева, у 1086 р., дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. «Собравши же младых девиц неколико, обучала писанню, такаж ремеслам, пению, швению и иньщ полезным знанням».
Головні осередки освіти виникали при церквах та монастирях у великих та середніх містах. Тут культивували знання Святого Письма, творів отців церкви, благоговійне ставлення до книжок як джерел духовності. Саме в монастирях отримували освіту книжники — переписувачі й редактори книг. Відкривалися школи і при дворах князів та шляхтичів. Імовірно така школа існувала при дворі Володимира Васильковича. Відомо, що княжий тивун Петро в другій половині XIII ст. віддав свого сина Лаврентія "оучити с[вя]тымъ книгамъ" . Є всі підстави вважати, що під навчанням "святих книг" слід розуміти не освоєння грамоти, а трохи вищий ступінь освіти, куди могли входити елементи риторики, філософії, юридичних знань, можливо, і основи книгописної майстерності . [4]
Зазвичай в школах вивчали читання, письмо прості арифметичні дії, церковний спів. У деяких школах додатково навчали іконопису. Спочатку діти засвоювали основи азбуки, тоді читали Часослов і Псалтир, іноді Апостол та інші книжки. Майбутні переписувачі книжок, вивчали основні способи і види письма, зокрема устав, півустав та в’язь.
Вчилися писати за допомогою дерев’яних дощок – цер, на які накладався тонкий шар воску. По ньому писали за допомогою загострених стрижнів. Найдорожчі з них, т.зв. «писала», або стилюси виготовлялися з металу. Писалами користувалися для писання по березовій корі, яка була дешевим замінником дорогого пергаменту. Видряпувалися буквенні позначення на стінах амфорного посуду, на поверхнях різних побутових предметів та на стінах монументальних цегляних споруд. [5]
Значно грунтовнішу освіту здобували книжники — тогочасні письменники та упорядники рукописних збірників. Кваліфіковані вчителі надавали індивідуальні уроки слов’янської і грецької книжності. Збереглися відомості про особливо освічених людей. Серед них перемишльський єпископ Мемнон, митрополит Петро Ратенський, князь Володимир Василькович, печатник Кирило, який працював при дворі Данила Галицького, писар Федорець, що виготовляв грамоти для Володимира Васильковича. Поодинокі особи здобували освіту вищого рівня у Візантії, де вивчали богословські науки, філософію та грецьку мову. З XIV ст. вихідці з України виїжджали до західноєвропейських університетів. [6]
В 992 році Володимир Святославович засновує у Володимирі єпископську кафедру. Вірогідно в цей же час князь Володимир відкриває при єпископській кафедрі училище. Свідченням цього може служити як літописне повідомлення про заснування Володимиром кількох училищ так і те, що в 1097 році, за його власним свідченням, преподобний Нестор літописець приїздив до Володимира «смотрения ради училищъ и наставленія учителей». [7] Тут вчили не лише грамоти, але й формували рукописну бібліотеку на слов’янській, грецькій та латинській мовах. [8]
Відомо кілька богослужебних книг ХІІ – ХІІІ ст., створених на галицько-волинських землях. Одна з них має приписку, де вказано,що рукопис закінчено 26 серпня 1164 р. дяком (церкви?) Св. Апостолів Костянтином…. Для священника церкви СвюІоанна Предтечі Симеона. У 1573 р. рукопис знаходився в Москві – цим роком датований другий вкладний запис царя Івана Васильвича Грозного. Євангеліє було створене саме у Володимирі, оскільки лише тут існував як храм Св. Предтечі, так і храм Св. Апостолів Петра і Павла в урочищі Апостольщина. [9]
У Галицько-Волинському літописі під 1288 р. подано докладну розповідь про діяльність князівського скрипторію.За князювання Володимира Васильковича виготовлення книг досягло особливого розквітту. Володимир Василькович налагодив роботу скрипторію, книги з якого розходилися далеко за межі Волинської землі. Зі скрипторія Володимира Васильковича походить «Волинське євангеліє», яке тепер зберігається у Державній Третяковській галереї. Невелика за форматом книга написана на пергаменті уставом. Привертають чотири мініатюри з зображенням Євангелістів. Їх вирізняє ретельне виконання ликів. Високий рівень оздоблення книг, вироблений у скрипторії Володимира Васильковича, зберігався до початку ХVІ ст.
Зимнівський монастирський осередок виробництва книжок залишався основним на Володимирщині і в ХVІ - ХVІІ ст. Крім книгописної майстерні, тут існувала школа. Ктитори школи, князь Федір Олександрович Чорторийський та його дружина Марія Деспотівна сприяли виготовленню книжок.
Копіювання книжок відбувалося також у школі фондованій Василем Загоровським при іллінській церкві. [10] Василь Загоровський, волинський маршалок і городничий міста Володимира. 1576 року, коли кримський хан Магомет-Гірей вів орду на Волинь зібрав військо, але був розбитий татарами. Разом із багатьма володимирчанами він опинився татарської неволі. Кримський хан зажадав 500 червінців окупу. Не маючи такої суми Загоровськи звернувся листом до князя Андрія Курбського з Ковеля, щоб він заклав за нього гроші. Князь Курбський не зробив нічого, щоб врятувати Загоровського. У неволі, відчуваючи свою швидку смерть Василь Загоровський написав свій знаменитий «Заповіт» і переслав його до Володимира…. «…. В церкві св.Іллі в Володимирі дітей моїх руської (української) науки та Письма Святого щоб учили… а коли вже в науці цій добрі початки мати будуть… дати їх до Вильна до єзуїтів, бо там подають дітям добру науку… так само щоб письма руського не забували, а найбільше віри своєї, до котрої їх бог призвав…»… Помер василь Загоровський у неволі 1580 року. [11]
А церква Св. Іллі існувала у Володимирі до 1834 року, коли її було перенесено до села Бужанка на Володимирщині. [12]

Ще одна школа існувала при монастирі Спаса, чи Преображення Господня. Відомостей про школу і сам монастир збереглося дуже мало. Остання згадка про монастир Спаса відома з 1760 року.При цьому згадується, що у монастирі розташовувалася давня Володимирська школа. [13] Монастир був розташований на північно-західній частині дільниці, що примикала до Успенського собору «в 60-70 сажнях от его ограды на холме». [14] Час заснування монастиря невідомий. Автор шематизму чину св. Василія стверджує, що монастир Спаса був заснований у ХІVст. [15] Церква Преображенська, або спаса – згадується в 1568 році, а достояла вона до 1760 року. Церква була на водопійнй вулиці, де до половини ХІХ століття, на її цвинтарі ховали володимирчан….[16] Згідно документу від 1590 року після встановлення церковної унії Сигизмунд ІІІ віддав прибутки з Спаського монастиря на утримання школи та проповідника Володимирського кафедрального собору. [17]
У візантійському описі церков м. Володимира 1695 року замість монастиря згадується лише церква «очень ветхая, деревянная без колокольни». [18]

Після заснування у Західній Україні впродовж другої половини XIV — першої половини XV ст. католицьких єпископських кафедр виникали і перші латиномовні католицькі школи, парафіяльні та кафедральні — при тих храмах, де були єпископські кафедри. У католицьких школах велику увагу приділяли вивченню латинської граматики (студенти мали вільно розмовляти латиною), риторики, канонічного і цивільного права. Більшість посібників були працями, писаними латинською мовою, середньовічних західноєвропейських і класичних римських авторів. Від початку XV ст. учителі більших католицьких шкіл мусили мати досить високу кваліфікацію — щонайменше звання бакалавра. Учитель без диплома міг розраховувати на працю тільки в невеликій сільській школі. [19]
В середині XVI ст. Володимир стає місцем перебуванням греко-католицьких митрополитів. Тут почав діяти вищий навчальний заклад - колегіум у якому в середині ХVIII столітті навчаловся більше 400 учнів, а також здобували освіту Феофан Прокопович та Стубелевич. [20]
Цинкаловський, у своїй книзі «Княжий город Володимир» зазначає, що школи у Володимирі, існували виключно при церквах. Була, наприклад, школа при соборній церкві Успіння, там учителі були по церковно-словянськи та по-грецьки. Її утримувала сама парохія….[21]
Школа при володимирській кафедрі існувала віддавна. Вона мала за мету підготувати кандидатів на священики передусім на Волинь, а далі і для інших українських земель. Заходами володимирського старости князя Костянтина Острожського школа ця дістала в 1588 році деякі грошові засоби, за які удержувано при ній двох бакалярів (учителів), одного – грецької, другого – церковно-славянської мови… [22]
Школа ця починає розвиватися від часу єпископа Іпатія Потія, який у 1595 р. отримав для неї королівський привілей, за яким на школу призначено доходи з монастиря св. Спаса й його земель.
Володимирська школа, разом із одночасно заснованою Віденською, була першим уніатським навчальним закладом. І.Патій опікувався цією школою і пізніше: 19.04.1609 р. він записав на її потреби 3.5 тис. злотих щорічно, а її вчителеві (бакалаврові) 350 злотих «на бакалавра якогось доброго і на оправу школи….. щоб діти мали науку». Цитований документ, внесений до Володимирських гродських книг, підписаний також протопопом Іваном Вербицьким, а також членами Володимирської капітули. Відомо, що навчання у Володимирській школі вели світські священники. Одним із перших її ректорів був Федір Мелешко, який 1626 року став холмським епископом. Функціонувала Володимирська школа до кінця ХVІІІ ст. Ще й на початку ХІХ століття на Волині памятали про Володимирську семінарію (т.з. «духовний інститут»), освіту в якій здобувала більшість волинських поміщиків. [23]
Ипатій Потій 19 квітня1609 року записав суму в 2500 злотих на утримування при соборній церкві латино-уніацької школи та запровалив особливу посаду проповідника при церкви «епископии влодимерской». Дана сумма дісталася Іпатію Потію від опікунів дітей князя Юрія Чарторийського як плату за церковну землю «Іллінщину» у Володимирському уїзді. [24]
Наступник Іпатія Потія – єпископ Мороховський – зреформував школу на зразок єзуїтських колегій. В ХVІІІ ст., коли єзуїтський орден скасовано, школа перейшла під управу василіан. Тоді вона була відома під назвою «колегії». Польський король Август ІІІ надав був цьому чинові привілей викладати всі предмети у школі, а рівночасно заборонив іншим орденам закладати свої школи у Володимирі та його околицях на п’ять миль від міста під карою 1000 злотих. В 1787 році сам король відвідав цю школу, й учні школи складали йому привітання польською, латинською, французькою, німецькою, італійською й англійською мовою. Цинкаловський пише, що молодь цієї школи була, як скрізь бутна. Як видно з люстрацій, вона влаштовувала напади на міщан. Крім цього, вона визначалася нетерпимістю супроти мешканців нелатинської віри. Люстрація 1765 року є запис: «Жиди жалуються, що студенти не дозволяють ховати небіжчиків на окопиську, яке їм привілеем королів надано…» [25]

Література
1. Терський С. Княже місто Володимир: Монографія. Лівів:Видавництво
Національного університету«Львівська політехніка»,2010. ст. 203
2. Там же ст.202
3. Історія Української культури. Київ: Наукова думка, 2003рік. т.2,ст.242
4. Там же.ст.242
5. Терський С. Княже місто Володимир: Монографія. Лівів:
Видавництво Національного університету «Львівська політехніка»,
2010 р. Ст.204
6. Історія Української культури. Київ: Наукова думка, 2003 р. т.2,ст.242
7. Теодорович Н. И. Город Владимир Волынской губернии в связи с
историей Волынской епархии. Исторический очерк. - Почаев, 1893. ст.6
8. Охріменко Г., Скляренко Н. Олександр Цинкаловський та
праісторія Волині. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007 р. ст.168
9. Терський С. Княже місто Володимир: Монографія. Лівів:
Видавництво Національного університету«Львівська політехніка»,
2010 р. ст.204-205
10. Там же ст. 210
11. Охріменко Г., Скляренко Н. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007 р. ст.185
12. Там же. ст.190
13. Теодорович Н. И. Город Владимир Волынской губернии в связи с
историей Волынской епархии. Исторический очерк. - Почаев, 1893. ст.161
14. Дверницкий Е.Н. Памятники древнего православья в г. Владимире-
Волынском.- К.: Тип. К.Т. Корчак-Новыцького, 1889 р. ст.37
15. Барер С.Д. Історико-архітектурний заповідник у м. Володимирі
Волинському Волинської області. Комплексні наукові пошуки.
Історична довідка.- Львів. 1985. - Т.ІІ - Кн..2.Вип.1. ст. 21
16. Охріменко Г., Скляренко Н. Олександр Цинкаловський та
праісторія Волині. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007р. ст.190
17. Дверницкий Е.Н. Памятники древнего православья в г. Владимире-
Волынском.- К.: Тип. К.Т. Корчак-Новыцького, 1889. ст.39
18. Там же ст.23
19. Історія Української культури. Київ: Наукова думка, 2003рік. т.2,ст.243
20. Охріменко Г., Скляренко Н. Олександр Цинкаловський та
праісторія Волині. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007р. ст.168
21. Там же ст.182
22. Дверницкий Е.Н. Памятники древнего православья в г. Владимире-
Волынском.- К.: Тип. К.Т. Корчак-Новыцького, 1889р. ст.111
23. Леонід Тимошенко Унійна діяльність Іпатія Потія на
Волині.Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнародної
конференції. Луцьк, 1998 р. ст.122-123
за «Історією України-Руси» М.С.Грушевського. Луцьк, 2009р. ст.40
24.Дверницкий Е.Н. Памятники древнего православья в г. Владимире-
Волынском.- К.: Тип. К.Т. Корчак-Новыцького, 1889р. ст.113
25.Охріменко Г., Скляренко Н. Олександр Цинкаловський та
праісторія Волині. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007р. ст223

Федосєєва Світлана Анатоліївна
Завідуюча сектором обліку паспортизації та наукових досліджень
Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир»



Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Жовтень 2021 (1)
Вересень 2021 (2)
Серпень 2021 (1)
Липень 2021 (4)
Травень 2021 (2)
Квітень 2021 (3)
^