dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Культура » Ті незабутні спогади наших бабусь про Різдво та новорічні свята
Інформація по новині
  • Переглядів: 226
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 3-01-2020, 14:38
3-01-2020, 14:38

Ті незабутні спогади наших бабусь про Різдво та новорічні свята

Категорія: Культура

І колись, і тепер найулюбленіше свято і дорослих і дітей – Різдво. Святкова атмосфера починалася за кілька днів. Хтось із чоловіків - тато або дідусь приносив з лісу ялинку, а мами і бабусі починали готували найсмачніші страви.
Захарова Мирослава Іванівна (1926 р.н.)

Ті незабутні спогади наших бабусь  про  Різдво та новорічні свята

Всі дітлахи з нетерпінням чекали Різдва. У хату приносили ялинку. Ми робили ялинкові прикраси з яєчних шкаралупок – паяци. З кольорового паперу складали ланцюжки. На ялинку купували свічки. Вішали яблука, печиво, горішки. На святвечір готували 12 страв: пісний борщ з грибами, кутю, вареники з капустою, пісні голубці, оладки, оселедець, фаршировану рибу, узвар. На тарілці лежали оплатки. Ми ними ділилися, бажали один одному здоров’я. Батько завжди на стіл під скатертину клав сіно. Стільки радості було! Наступало Різдво і всі йшли до костелу на Пастерку в Торчин. Співали колядки. Батьки під ялинку завжди клали подарунки: цукерки і щось з одягу – нову сукенку, чи блузку, або й черевички. На столі були святкові страви: м'ясо, ковбаска, бігос, кльоцкі з маком, пироги, пончики, вино. У Торчині був дуже гарний костел, стояв на підвищенні. До нього вели сходинки. Поки вийдеш по них наверх, то втомишся. Внизу росли розкішні дуби і звивалася гарна річка. Взимку вона замерзала і ми каталися на ковзанах по льоду. Спускалися з горки на санках. Мені їх тато зробив. Каталися, переверталися в снігу, гралися в сніжки, галасували, що було сили. Збиралося багато дітей. Будували фортеці, гралися в хованки, ліпили снігову бабу і шукали морковку на ніс. Було весело. Багатші діти мали навіть лижі. Як приїжджав з Варшави мій брат Едик, то вчив мене кататися на ковзанах.
Певний час після війни я працювала в інтернаті. Для дітей завжди на Новий рік ставили ялинку. Директор привозив цукерки, горіхи, яблука і з цього складали подарунки. Дід Мороз і Снігурочка їх роздавали. Учням, що мали хорошу поведінку, давали кращий подарунок . І це було стимулом для інших дітей, щоб покращити свою поведінку та підтягнутися в навчанні.


Савицька Єлизавета Григорівна (1932р.н)

За Польщі багато українських і польських діток ходили до пшедшколя (дитячий садок), і я теж. У нас була вихователька, полька за походженням. Ми гралися, нам читали казки, всі разом ходили до костелу. На Різдво ставили казкову виставу. Медик, мій двоюрідний брат, був королем, ще була королева, а я була їхньою дочкою - королівною. Зла відьма зачаклувала королівну на мишку, а добра фея розчарувала. Мама пошила мені для вистави гарне вбрання з голубої ковдри. Завжди на 25 грудня до діток приходив святий Миколай. Діти розказували віршики і він їм давав подарунки – цукерки і печиво.
Ті незабутні спогади наших бабусь  про  Різдво та новорічні свята

В останні рік перед війною (1938 рік) на польське Різдво ходили в гості до Трояновських. А на наше Різдво родина: мама, тато, я, тьотя Вєра, дядя Вася ходили на Тростянку. Тростянка тоді була по обидва боки дороги. Там жив мамин дядько з жінкою і сином. Ішли пішком по снігу з Устилуга через замерзле Дудерево. Мене везли на санках. В їхній хаті було дві кімнати, кухня і сіни. В кухні був мисник на тарілки. Стіл на свято був багатий: м’ясо і ковбаси, холодець і пироги, кутя і узвар. За німців їхній син був в УПА. Тітку заарештували і посадили в тюрму, а дядько помер.
А ще ходили на Хотячівську вулицю до Ліщука – мого хрещеного батька. В нього було дві дочки Лара, Юля і син Льоня. Потім їх вивезли до Сибіру. У них була велика металічна коробка, а там какао з цукром. Воно було таке смачне.
На зимові свята вдома ставили високу аж до стелі ялинку, і таку велику, що займала пів кімнати. За Польщі продавалися великі скляні різнокольорові кулі. Ланцюжки робили самі з соломки і тонкого кольорового паперу – бібули, клеїли кілечка і з’єднували їх між собою. А ще були панянки. Голова, руки і ноги продавалися у магазині, а сукенки робили з кольорового паперу. Так само робили і святих Миколайчиків, ангелочків, або купували готові. З бібули формували кулі: складали папір, певним чином його склеювали і розгортали, тобто робили об’ємну іграшку. Також чіпляли яблучка, цукерки, горішки на нитці, яку приклеювали воском. Мама пекла коржики з діркою і вони теж ішли на прикраси. Пам’ятаю, як на Св. Миколая під подушкою я знайшла тканину на сукенку.
Коли в місто пришли німці, то Новий рік ще святкували. Мама і тато отримали запрошення і ходили на вечірку, яку організували українці у будинку, де зараз базар. Ми з дєдушкою залишились вдома і прикрашали ялинку. Був сильний мороз, аж потріскував.
А за совєтів то вже не дуже то і святкували. Варили кутю, бо мали свою пшеницю, товкли її в ступі. Варили пісні голубці з пшона. Купували оселедці, смажили пісні оладки. М’яса так-то не було. Бідно жили. Та й не до того було. Мамину сестру з чоловіком і сином вислали на Сибір. Дочку дєдушкі - Трояновську і чоловіка арештували, бо він за німців був секретарем у магістраті.
Під час війни, коли ми ходили вчитися приватно до вчительки Каширіної Антоніни Федорівни, в неї теж була ялинка. Після війни за других совєтів у школі (Будинок Білянкіна) нам теж організували святкову ялинку. В школі ще залишилась польська вчителька Мєжинська, вчила дітей у першому класі. Її дівчатка мали новорічне вбрання. Ми танцювали, розказували вірші.

Ірина Вікентіївна Білова (1932 р.н.)

Ті незабутні спогади наших бабусь  про  Різдво та новорічні свята

Цікаво було на свята. Святкували Різдво і Новий рік. На Різдво ставили ялинку, яка стояла до Водохреща. Готували 12 пісних страв, коли мали з чого. Кутя у нас була. Але перше, чим ми ділилися, був оплаток – так у католиків заведено. Обов’язковим на столі мав бути печений короп, бігос, пісні голубці з пшоном, пироги. На Новий Рік, на Багатий вечір ходили перебіранці, ходили хлопчики віншувати. Наша сім’я жила досить бідно. А якось на свята ми поїхали з мамою до дядини. А вона напекла цілу миску пончиків. Мені так захотілося…Але ж виховання не дозволяло попросити. Проте дядина сама здогадалась і запропонувала мені пончика. Він був смачний, але їсти я його не змогла – солодкий, жирний. Я такого ніколи не їла.

Серьогінова Ніна Олександрівна (1941 р.н.)

На Різдво ми з бабцею ходили до костелу. Вставали о четвертій годині зранку і на п’яту вже була служба. Зими були холодні, мороз тріщав. Все було засипане снігом. Бабуся віддавала мені свою муфту, а сама мерзнула в руки. Костел був гарно вбраний. Мені там подобалось, бо вдома такого не було. Вдома на святвечір бабця готувала пироги, ліниві клюски з борошна, картоплі і яйця. Подавала їх з підливою зі смаженої цибулі з морквою, якщо було, то добавляла кріп і петрушку. Були пісні деруни без яйця, а щоб тримали форму, добавляли крохмаль. Пекли перекладанці з варенням. Варення було в невеличких глечиках. Для куті використовували перлову крупну. Мені довіряли розтерти мак в макітрі для куті. Завжди бабця варила пісний борщ на сушених грибах. А ще вона робила з суміші вареної і тертої картоплі невеликі кульки, які відварювала в молоці, або засмачувала шкварками. А ще, пригадую, були клюски з маком. Бабця замішувала туге тісто з борошна на самих яйцях, відварювала і змішувала з тертим маком. Узвар варили з сушених яблук і грушок.
Цукру у продажу не було. У бабці завжди був жовтуватий сахарин, мабуть, військові давали. А ще, коли випалиться в грубі вона клала на рушта цукрові буряки і пекла їх, знала скільки треба часу, щоб не згоріли. Потім різала на шматочки і так їли. Дуже смачно було. Часом цукровий буряк відварювали і використовували солодку воду. Пироги пекли з начинкою із варених і пропущених через м’ясорубку сушених грушок і яблук. Також начинку робили з вареної і потовченої квасолі. Варили варенички з квашеною капустою і засмачували цибулею смаженою на олії.

Маєвська Ольга Василівна (народилась на початку сорокових)

Як не бідували, але старалися, щоб на Пасху чи на Різдво було щось краще. Мама борошна роздобуде і приховає.
До Різдва кололи свиню. Мама все м'ясо, сало солила. Все було в ропі. Був у нас великий плетений кошик з кришкою. Його підвішували до бантини на горі. У той кошик клали шинку, що мала бути на Пасху, свинячі ножки на холодець. Другу шинку запікали і з ніжок варили холодець. Драглі ніколи ніхто не розбирав. Так з кісточками він і застигав. Як хто хотів поїсти, набирав собі ложкою в тарілку і обсмоктував кісточки. А вже потім було по сучасному. Мама мила руки, протирала самогонкою, і тоді з ложкою і ножем розбирала той холодець. Капусту на свята тушили. Пекли пироги з житнього борошна. Пекли буряка, добавляли туди розпарених вишень. І така була начинка. І кисіль варили на тому буряковому відварі. На крохмаль картоплю терли і вимивали. Багато фруктів сушили, овочі заквашували, щоб вистачили на зиму.

Рибочка Валентина Сергіївна (1942 р.н.)

У школі на Новий рік ставили ялинку, робили паперові іграшки і гірлянди. Придумували сценарій на бал-маскарад. У мене був костюм циганки, а в 10-му класі - Ночі. Мама пофарбувала тюль у чорний колір і пошила мені чорну сукню, оздобила зірками, на голову причепила золотий місяць з фольги. За організацію новорічного вечора і за костюм мене нагородили призом – дали Шевченкового Кобзаря у красивому переплеті.
Розова Ольга Михайлівна (1947р.н.)
Діти дуже любили шкільні Новорічні ранки. Вчили віршики про Зиму. На бал-маскарад рідко хто мав костюм, дівчата приходили у святкових платтячках і в бантиках. На уроках праці виготовляли ланцюжки з кольорових обкладинок зошитів, щоб прикрасити зал. Багато ялинкових іграшок робили з кольорового паперу. Із соломки робили хлопчиків і дівчаток (тепер ми знаємо, що це ангелочки). З нами в класі вчився Смичук. Його тато завідував ковбасним цехом, що був там де зараз редакція «Слово правди». Туди привозили свинячі тушки на соломі. Той хлопчина завжди нам постачав солому. Отже, підручний матеріал, з якого можна було щось зробити у нас завжди був.

Ярощук Дана Лукянівна (1938р.н.)

Ті незабутні спогади наших бабусь  про  Різдво та новорічні свята

У десятому класі зібралися в хаті однокласниці – Іри (зараз на місці тієї хати стоїть магазин «Зодіак» біля автостанції в Устилузі) зустрічати Новий рік. Не було грошей на покупки, то хто що мав з дому поприносили. Ще з літа приготували вишняк до свята. Ялинку вбрали гірляндами і іграшками з паперу, бо інших не було. На Різдво ходили колядувати. Ми такі раді були, як нам давали пиріг, або кусочок сала. Ніхто грошей не давав, люди бідно жили.

Світілова Тамара Федорівна ( народилась в кінці 20-х рр.)


Наша родина переїхала у Володимир в січні 1944 року. Я сама народилась в селі Катаївці в Росії на Уралі. Тато приїхав сюди раніше по призначенню Міністерства залізничних доріг з метою відновлення колії після проходження фронту.
31 грудня 1944 року, якраз перед Новим роком, до нас прийшов чоловік від тата, щоб допомогти нам переїхати. Нам дали «вагон-теплушку». Погрузили туди корову, свиней, курей. Мама, і нас шестеро, їхали в цьому ж вагоні. Нас супроводжував знайомий тата. В цей час була карткова система. Картками отоварилися в Горькому, в основному це був хліб на цілий місяць. Досить швидко приїхали в Москву. Наш вагон загнали в тупік, і ми 5 днів стояли в цьому тупіку. Кругом було багато поїздів на фронт і з фронту. Привозили поранених. Ми поїхали пасажирським потягом до Києва, а потім товарним - до Ковеля.
Ковель був розбитий. Лив дощ, як з відра. А ми були взуті у валянки. Ноги розпухли. Одяг мокрий. Від залізничного вокзалу залишилися одні стіни, підперті товстими колодами. Нема де сісти, нема де сховатися. Але адміністрація працювала. Начальник станції, касир, диспетчер і інші працівники виконували свої функції. Повно військових; хто з палкою, хто з милицями, у кого голова забинтована, кого несуть на ношах. Жахливе видовище... Прошло тільки 5 діб, як звільнили місто. Тато вже був в Володимирі.
Нарешті 8 січня о пів на дванадцяту ночі ми приїхали в Володимир. Нам дали красивий відомчий будинок, біля якого було озеро і верби (в сторону Острівка навпроти нафтобази). Раніше там жив польський начальник залізниці. Місцеві жителі дуже добре нас зустріли. Приносили м’ясо, сало, буряк, моркву, і навіть одяг…
Якраз були Різдв’яні свята. Мені дуже хотілося побачити, як святять воду. Наша сусідка навчала: «Це церковне свято. Перед тим як іти до річки на свято, потрібно помитися і вдіти чисту сорочку».
Ті незабутні спогади наших бабусь  про  Різдво та новорічні свята

Ті незабутні спогади наших бабусь  про  Різдво та новорічні свята

Ми з сестрами пішли до Успенського собору. Дивимося, багато батюшок спускаються вниз до води. А ми ніколи цього не бачили. В Росії в селі цього не було і в великих містах теж. Але там був розвинутий транспорт. А тут треба було пройти 10-15 км пішки, щоб кудись попасти. Ну ось, ми стоїмо і здивовано спостерігаємо. На річці прорубали ополонку. Над водою стоїть хрест, зроблений з льоду. Батюшка три рази обійшов ополонку і посвятив воду. Аж дивись, по річці по льоду на санях їде підвода. На ній у соломі сидить чоловік в кожусі.
- Цікаво, що ж він буде робити?
А цей чоловік зняв кожуха і голяком шубовсьнув у воду. Люди аж роти пороззявляли. А йому хоч би що! Занурився три рази, перехрестився, заліз в свій кожух і поїхав. Це було 19 січня 1945 року.
До свята мав бути наведений порядок на подвір’ї і в господарстві. Все, що було позичене, треба було повернути до дому, а все що позичали – також віддати. Лагодили знаряддя і сани. Мили і прибирали у хатах і чистили худобу, підстеляючи свіжої соломи і пахучого сінця. Перед вечерею господар заносив до стайні худобі по шматочку хліба, а курям - варену пшеницю.
До святкового столу намагалися припасти щось краще. Кожен у родині мав якісь обов’язки і завдання. Мами і бабусі заздалегідь починали клопотатися коло плити і печі, бо ця робота займала багато часу і не могла бути зроблена за один день. Пекли хліб, пироги, шинку, ковбаси. Готували медівник, пампушки. У кожного в печі мліла капуста з м’ясом, голубці. Чоловіки терли хрін. Дівчатам довіряли терти мак до куті і до начинок в пироги, при цьому не можна було облизувати верцюха, щоб чоловік не був лисим. А ще готували пісні страви на Святвечір.
Стіл застеляли святковим обрусом. По кутках святкового столу клали маківку на багатство, часник задля здоров’я, горішок – щоб любилися і горішки дарували, і - яблучко, щоб сади родили. Традиційно вважалось, що в цей вечір приходять душі померлих до родини, тому для них на столі ставили тарілку зі святковими наїдками.
Ялинка була справжнім дивом для дітей. Її прикрашали горішками, цукерками і тістечками, скляними кулями, ланцюжками з кольорового паперу, павучками з соломи. На гілочки прикріпляли свічки на спеціальних підсвічниках-жабках. Ялинка стояла в хаті аж до Водохреща. У деяких родинах почесне місце в хаті займав Дідух. Його робили з жита і вівса. Потім те зерно першим кидали на ниву, щоб був хороший врожай.
Дорослі і діти одягали чисту святкову одежу.
Діти щохвилини бігали на двір і дивились в небо. Як тільки з’являлась перша зірочка, хтось із старших чоловіків, зазвичай дідусь, вносив до хати сіно і бабуся клала його під обрус в пам'ять про те, що Ісус родився на сіні. Частину сіна клали під стіл. Кидали туди горіхи, щоб діти бавились, кудкудакали, щоб кури неслися. Долівку встеляли свіжою чистою соломою, а після свят її стелили у кубахи, щоби кури добре вигріли курчат.
За столом мала бути парна кількість людей і хоча б сім страв. Люди жили досить бідно і не могли собі дозволити зайвого. Першими за стіл сідали старші люди, а потім діти. Святкову вечерю починали з молитви. Потім по черзі частувалися кутею. На столі обов’язково була кутя, густа грибна підлива, пісні оладки, свіжа паляниця, маринований оселедець, пісні голубці з листя квашеної капусти з пшоном і узвар з сушених яблук, груш і сливок. Могли бути вареники або пироги з капустою, деруни зі смаженою цибулею і морквою. Дорослі могли випити чарку домашнього вина або наливки.
Після вечері приходили колядники.
На другий день, власне на Різдво, йшли до церкви чи до костелу, обідали, а потім відвідували родичів, знайомих.

Романна Кучерява, завідувачка сектору охорони,
використання та реставрації пам'яток
адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Січень 2020 (4)
Грудень 2019 (6)
Листопад 2019 (3)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
^