Я народилася 8-го червня 1949 року. Ми жили з бабусею і дідусем на хуторі, біля села Угли Перші (перейменовано на село Партизанське) у Ковельському районі. Дід працював конюхом у колгоспі. У нас була викопана землянка, зсередини укріплена плетінням з лози, щоб не обсипалася земля, поверх трохи обмурована і
накрита ребристою бляхою. Зсередини вона була доволі велика. Коло вікна з однієї сторони стояв стіл, а з другої - два ліжка і сундук, де мама складала одяг і білизну. В землянці була цегляна піч. Сіни були також зроблені з лози і засипані землею.
Потім ми перебралися в хату маминої тітки, бо її сімя перебралася до Радушева. В селі була всього лиш одна вулиця, вздовж якої стояли хати. Частина селян жила за бригадою, і та місцевість називалась Причепилівка.
Тут жило 15 сімей, і ми серед них.
Тато почав будувати свою хату. Вона була невеличка дерев’яна. Хату накривали очеретом. Тато робив з нього снопки, потім вилазив на драбину і укладав згори, а я подавала. Часом відбіжу кудись, бо то нудно стояти і
дивитися, а тато вже гукає і свариться, бо йому робота стоїть. Згодом перекрили шифером. У хаті була лише кімната і кухонька. В кімнаті стояло два залізних ліжка: на одному ми спали з сестрою, а друге було встелене
перинами і подушками, накритими тюлевими накидками. Посередині стояв стіл. На підлозі лежали хідники, що мама сама ткала. В кухні було одне, але ширше залізне ліжко для мами і тата. Тато ще побудував велику 4 х 6 метрів кв. літню кухню. Я допомагала набивати дранку, а він тинькував жовтою глиною. Глину замішували в ночвах.
Зранку батько вставав і порав худобу, а далі спішив на роботу. Всю решту мама робила. Тато з двоюрідним братом Іваном працювали ковалями у колгоспній кузні. Там кували і клепали борони, плужки, різні пристосування для сільськогосподарських робіт. А копоті скільки там було! До дому приходив весь чорний, вимазаний. Коли в сусідньому селі побудували більш механізовану кузню, він перейшов туди.
Мама працювала ланковою в колгоспі. Ми з сестрою після уроків мусили їй допомагати, бо буряків і льону було багато, але за ту роботу була мізерна плата. Нам хотілось, щоб наша мама була попереду, і коли жінки, що
працювали з нею в обід йшли до дому порати господарство, ми намагались підігнати роботу. Льон здавали в заготконтору, а щоб поставили вищий номер, мама возила то сметану, то ворок сиру. За вищий сорт давали більше грошей. Отримавши кошти мама купувала подарунки для жінок, що з нею працювали, а їх було 12 в ланці, кому матерію на спідницю, кому на блузку, кому на плаття, але всім однаково. На другий раз жінки старалися зібрати чистіший льон, щоб було менше зілля.
Мама вставала найраніше, ще до роботи розпалювала в плиті, наставляла варити їжу. Часом наварить цілу миску вареників і поставить її зверху на баняк з гарячою водою, щоб не застигали. Та і гарячої води треба було багато, щоб напоїти худобу. Капусту і борщ ставила скраю в печі, щоб довше було теплим. Швиденько годувала свиней і птаство, виганяла корову в череду. Не мала часу, як слід поїсти, на ходу хапала хліб з салом, або якого пирога, і бігла до роботи, бо то машина чекає і люди зібрались буряки грузити чи льон, і треба було все бігом. Буряки накидали на машину великими вилами – важко було. Ми вже і сварилися з нею, що не слідкує за здоров’ям, намагалися їй більше допомогти, але робота в селі ніколи не кінчалася. За роботу нагородили її Зіркою героя соціалістичної праці, також мала безліч грамот. Від важкої роботи мама захворіла і їй дали групу по
інвалідності.
Після роботи мама знову порала господарство, варила їсти, або прала. Тоді прали вручну. Добре, що колодязь був на подвір’ї, то не треба було воду здалеку носити, мама сама її набирала і гріла на плиті. На ніч замочувала в розчині з господарського мила з содою і прала руками на прачці. Для розгладжування постіль намотувала на качалку і катала по ній рублем. Для суконь, блузок та іншого одягу був "утюг" на вугіллі.
На своєму полі також вирощувала льон. Вручну виривали, зв’язували в снопки, били, потому розстеляли на полях, як підсохне, терли і тіпали, потім розчісували і вже тоді пряли нитки. Мама купляла козячий пух і сама в’язала нам хустки. Якась жінка їй підказала, що до нитки з пуху треба добавляти просту нитку, щоб хустка добре тримала форму. Ті хустки були дуже теплі, але трохи «кусалися.»
Ми з сестрою трохи підросли і стали допомагати більше. Коли мама їздила до Ковеля на цілий день, то ми господарство порали. Господарство мали велике. Тримали свиней, гусей , курей. Мама показала, як замішувати
для свиней, і я сама могла з цим впоратись. Великі двері боялась відкривати, щоб свиня не втекла, а заходила через маленькі і спочатку наливала літровим черпаком в корито, а потім вигортала ціле відро.
У нашому селі була чотирикласна школа – невеличка хатина. В кімнаті стояли парти, стільці, висіла дошка. До школи ходило троє діток і всі мали однакові прізвища - Артинюки. В другому класі до нас приєднався хлопчик
Валік, якого залишили на другий рік, ще раз вчитися у другому класі. Один вчитель в одній кімнаті проводив уроки для різного віку дітей. Прізвище його було Возний. Перших кілька днів я ходила до школи без сумки, а зав’язувала книжки і зошити в хустину, але то тільки пару разів. Потім мама їздила в Голоби, чи
то до Ковеля і купила мені маленький коричневий чемоданчик з блискучими застібками. Коли було холодно, то тато давав мені свою військову сумку через плече, щоб не мерзли руки. До школи ходили хто в чому мав. Після
четвертого класу учні ходили до школи в сусіднє село Новий Мосир. Там я вчилась до восьмого класу.
Сільські діти влітку не гуляли, як міські, а мусили допомагати батькам в колгоспі. Спочатку в колгоспі тримали коней та вівці. Коли я вже ходила до школи, то робота стала механізована, бо були трактори, грузові машини і
комбайни. Після уроків і на вихідних старші діти ходили на поле згрібати солому і колоски в рядки, а потім проходив комбайн і те підбирав. За роботу платили невеликі гроші – 36 копійок на трудодень. Ходили на бригаду і в колгоспну комору, працювали на току: підкидали зерно на транспортер. Для своїх курей могли вкрасти по жмені пшениці, а щоб не видно було, то сипали його за халяву в чоботи. Часом ходили на колгоспне поле і ламали бурячиння для свиней. Треба було якось давати раду, якщо праця була майже безкоштовною, але важкою і виснажливою. Дітей, які працювали в колгоспі, на канікулах возили на екскурсії в Ленінград, в Москву, у Севастополь, в Київ.
До школи ходили в звичайному одязі. Плаття, сорочки і спіднички мама шила нам сама, а як було щось складніше, то носила до кравчихи. Пальта і взуття купувала готові в Ковелі. Ми в селі серед дівчат одягнуті
були краще. Мали навіть модні на той час кремплінові плаття. У село приїжджав чоловік зі Львова до своїх батьків. Вмів шити взуття, то мама замовила йому коротенькі чобітки – румунки з невеличкими каблучками і
оздоблені вишивкою. На дощову погоду мали резинові чобітки. Ми з сестрою ніколи не ходили босими. Мама купувала нам туфлі, босоніжки, чоботи. Як мені щось муляло, чи було мале, то я терпіла, а сестра плакала, що їй не добре, от їй і виросла нога до 39 розміру. Хоч вона була менша, але могла мене набити. Я ховалась за грубку, але здачі не давала. Мабуть, я їй якусь шкоду робила. Тепер то все згадуємо.
Ніколи не голодували. Завжди був свіжий суп чи борщ. Мама ліпила вареники з картоплею і сиром, тушкувала капусту. Ми завжди допомагали. Терли картоплю, приправляли її, виливали на бляшку і ставили в піч. Такий
смачний бец виходив. Його їли або зі сметаною. Або з кислим молоком. А ще мама робила тісто з вареної і натертої картоплі, ліпила зрази в середині з начинкою із сиру. Їх варили і засмачували смаженими шкварками. Часто варили «волохату» затірку на молоці. Натерту картоплю відціджували над мискою. Збирали крохмаль, добавляли його до картоплі, вбивали яйце, вимішували і ладонькою об досочку скручували маленькі своєрідні
горошини – круцяшки. Їх викладали на сито і коли молоко починало кипіти, зсипали в каструлю. Молоко загусало від крохмалу і в ньому плавали сіруваті волохаті кульки. Смачне було, солодке. А на варену картоплю в нас казали –токмачі.
На вихідних і на свята пекли пироги з квасолею, з капустою. Звечора мама тушила цілу каструлю капусти на начинку. Якось прийшла сусідка тьотя Галя і розказала, що можна класти квашену капусту сирою, тільки
приправити її січеною цибулькою, перцем і олією. Так я і по сьогоднішній день роблю. Дуже смачно. Пиріг печеться, а в середині начинка тушиться. А вже на вареники треба капусту добре просмажити в олії з цибулею. В начинку до квасолі клали мак, або й просто з маком пекли завиванці. Тоді його сіяли всі господині на городі. Спочатку мак розтирали в макітрі, потім мама купила машинку «Мрія», то вже на ній перекручували мак і добавляли юшку з вишнівки. Ще були смачні пироги з сушкою. Мама влітку випалить у печі, коцюбою згорне жар, мокрим віником чистенько повимітає попіл і насипле туди повну миску грушок. Вони припікалися і ставали коричневі.
Грушки треба було сушити довго, зате цілу зиму мали начинку в пироги. Мама варила узвар витягала грушки а ми з сестрою перекручували на м’ясорубці. Тої сушини – сливок, вишень, грушок, яблук, чорниць, то було
море. Весною робили пироги з рамбамбарою і зі щавлем. Щавель перебирали, відламували хвостики, дрібненько різали і присолювали. Теж було смачно. Влітку робили вареники з чорницями і з вишнями. Нам так не хотілося їх дрилювати. Мама часто пекла в грубці на бляшці смужки гарбузи з вишнями. Варила пшоняну кашу на молоці, або з гарбузою. Молочні продукти були свої. Мама відціджувала сир, присолювала його і складала в
каструльку – шар сиру, шар топленого масла. Воно довго зберігалося. Робили домашню локшину. Замішували тісто на самих яйцях, розкачували великі круги. На ліжко застеляли простирадло і складали їх туди підсихати. Потім різали на смужки і дрібненько кришили. На хліб мама сама замішувала тісто, а ми вже допомагали виробляти паляниці, складали на листя з капусти або на бляшки.
Влітку ходили в ліс по ягоди, бо жили за п’ятсот метрів від лісу. Особливо любили чорниці. Мама їх сушила а для начинки розпарювала. В пізніші часи ягоди накладали в банки, засипали цукром і заварювали.
Холодильника не було. Як заколять свиню, то різали сало на куски, солили і складали в дерев’яний ящик на ніжках, все зверху засипали сіллю, щоб не псувалося. Потім витягали білюсіньке, як свіже, воно зовсім не жовкло. Ребра теж засолювали і складали в ящик з другої сторони. М'ясо солили, пересипали перцем, натирали часником, складали у полотняні мішечки і підв’язували до бальків у коморі. Воно так пахнуло, що ми з сестрою не раз відрізали собі по шматочку, таке смачне було. Печену ковбаску складали у каструльки і заливали жиром, щоб на довше було. З засоленого м’яса відрізали шматки і робили котлети, голубці, часом запікали з салом. А ще робили кров’янку, паштетувку. Зазвичай свиней кололи на Різдво і на Пасху. До свят прибирали і вичищали хату, розганяли павуків, збирали пилюку, мили вікна. У нас були дерев’яні вигнуті дугою карнизи і на них
були начіплені коротенькі тюлі на пів вікна. Їх треба було попрати і акуратно знову почепити.
В нашій сім’ї прийняти було святкувати Різдво а не Новий рік. Тато з лісу приносив хорошу сосну В ступі товкли пшеницю, часом і нам дозволяли. Ми товчем, товчем, а тоді зачерпнемо жменю пшениці і біжимо до мами
питатися, чи вже готово. І так три – чотири рази, поки вся шолуха відійде. На пісну вечерю готували вареники з грибами, з капустою, варили кутю. Ставили оселедець. Смажили пончики з розпареними чорницями. Варили
кисіль і узвар. Під подушку мама клала цукерки. Мама була пробивною жінкою. Їздила в Польщу і привозила звідти для на хороші товари.
На дворі з сусідськими дітьми гралися в сніжки,каталися на санках з горки, возили один одного, ліпили снігову бабу. Тато приносив і вставляв замість очей чорні вуглини, заміст носа – моркву. Гудзики теж робили з вуглин. Ще й мітлу тато приносив для снігової баби. Весело було.На свято Михайла в нашому селі був празник. Збиралися родичі. Сідали за стіл. Було повно наїдків і напоїв. Говорили, а потім співали колишні пісні. Їздили підводою з дядьком Василем до батькових родичів у Майдан, за три кілометри від нас.
Перед Паскою знову починалося прибирання. Треба було наварити і напекти достатньо їжі. Начиняли м’ясом кишки і пекли ковбаску, шинку, бочок; варили холодець. Кілька днів готували святкову випічку – паски, мазурки, сирну бабку. Крашанки фарбували в цибулинні. Ходили з сестрою збирати жовте латаття, заодно і квіток додому приносили. Відвар з тих квіток фарбував яйця в жовтий колір. Також мама просила нарвати березового листя. На кожне яйце прикладала березовий листочок, замотувала в клаптик капронової панчохи і тоді клала у цибулиння. Ми вже не могли дочекатися того недільного ранку, коли мама принесе з церкви посвяченого кошика з наїдками. Хутенько всі сідали за стіл. Читали молитву і тоді пригощалися. Мама казала спершу їсти свячене, а потім все інше. З нетерпінням чекали тих свят, бо нам ще й обновки купували в Ковелі - одяг або взуття.
Після Паски наступали Зелені свята. Тато приносив і закопував біля дому берізку. Ходив на річку по леп’ях, а ми вже розкладали його кругом по хаті і на подвір’ї. В хаті чіпляли за образами і за макатками зелені гілочки з
ясена, клена і берези. Холодець, капуста і пироги то були на всі свята, бо і самі їли і гості приходили з рідні.
Старші дівчата на свята і на вихідних збиралися на моріжку біля колгоспної комори. Менші теж до них підходили, бо цікаво було підслухати про що вони говорять. Сусідські хлопці приїжджали з гармошкою. Щось там собі співали, танцювали. Мама наказувала, щоб в одинадцятій годині вже бути вдома, а то ж тільки все починалося. Як стала старша, то дозволяли на годину бути довше. Та й старші жінки виходили за ворота послухати. Гармошка грала, дівчата співали – файно було, весело. Ходили в клуб на кіно. Часом ходили в Новий Мосир, бо там був більший клуб, приїжджали актори з театру і ставили вистави. Туди вже збиралися і їздили підводою, або колгоспною машиною. Якось в дитинстві я часто могла бачити ті вистави.
Малими дітьми любили бігати дивитись на весілля. Коли молодих обсипали житом і цукерками, бігли один перед одного і збирали ті цукерки і копійки, а як стали старші , то вже встидалися. Як грала музика, то й собі
танцювали і скакали. Ми в селі першими купили телевізор. Сусіди сходилися до нас подивитися кіно, послухати концерт. То було в 1964 році.
Наша мама все вміла робити і ми коло неї всього навчились. Взимку ткала, шила, вишивала, бо було більше вільного часу. Ткала хідники і рядна.Рядна були з квітками і з оленями по боках. Мала хист до цієї роботи. В хаті
стояв верстат, він ще і зараз є. Мама сама сукала нитки. Тато зробив з грубого очерету цівки і смичок, щоб їх обертати і намотувати нитку. Нитки робили з льону і шерсті, і фарбували у потрібний колір. В чугунний баняк
сипали фарбу, лили воду, і добавляли оцет, щоб не облазило і кип’ятили. Так отримували нитки різних кольорів. Щоб мати шерстяні нитки, то тримали овець. Пізніше купували вовну в Ковелі. В сім’ї було двоє дівчат, то мама робила перини. Ми, дітвора, ціле літо і весну пасли гусей, бо треба було пір’я на подушки і стьобані ковдри. Перини прострочувала тільки поздовж і заповнювала пір’ям. На ковдру прострочувала багато полосок в одну сторону, потім закладала добру жменю пір’я і так зашивала кожний квадрат. Подушки мама робила великі – метр на метр. Наволочки мусили бути з вишивкою, тож мама і я з сестрою вишивали гарні візерунки. Така тоді мода була. Вишивали макатки (картини), рушники. Все те робили при гасовій лампі і добре було видно, не те, що тепер. У дев’ятому класі я вишивала кота, ця картина є ще і досі.
[/center]
Фото 1. Кіт вишитий в 9 класі.
Якось я вишивала і в мене сильно розболілася голова, але я терпіла. Мама запитала, чи піду до корови, я і пішла доїти. Назад ледве прийшла з тим відром, ніяк його поставити не могла, так мені боляче було. Мама
побачила, що зі мною щось не те. Розпитує мене, а я мовчу, бо вже і говорити не можу, лягла на ліжко – не допомагає. Батька вдома не було, мама вибігла на вулицю, побачила Льодіка і просила поїхати до брата Женіка, щоб той привіз медичку з другого кінця села. Медичка Оксана оглянула мене і дала якийсь порошок випити. На другий день батько повіз мене в Голоби в лікарню. Там виявили, що в мене високий тиск. Ще через день поїхала з дядьком до Луцька в лікарню, бо він там вчився і в лікарні підробляв електриком. Записав мене в чергу до лікаря, але під своїм прізвищем -Стадницька. Казав що мене покличуть, а сам десь пішов. Я повторювала, повторювала те прізвище, та й забула. Але ж вийшла медсестра і покликала мене. Я оглянулась, що більше нікого не має, то значить мене кличуть. Лікар розпитав, що сталося, дав направлення в лікарню і виписав ліки. Серед них уколи магнезії і вітаміни В-1 і В-12 – такі болючі і пекучі, що не можна було
витерпіти, я ще й досі пам’ятаю. Довго я лежала в лікарні в Голобах, мабуть з десять днів.Після восьмого класу на закінчення школи тьотя Віра пошила гарне плаття. На урочистій лінійці вручили атестати, а далі ми сіли на ровери і поїхали до дому. Тітка Анна Вікторівна, що була головою профкому на швейній фабриці намовила мене поступати в педучилище. Казала, щоб хоч на трійки поздавати, а вона вже далі поможе. У школі я вчилася не на відмінно, мала і п’ятірки, і четвірки та ще й дві трійки. Все ж я і сусідка вирішили поступати. На співах я заспівала пісню:
Среди густой смородины, среди густых кустов
Свила синичка гнездышко и вывела птенцов.
Однажды поздно вечером летит она домой,
Вдруг выстрел на несчастную, Взвилась она стрелой.
А птенчики голодные ждут мамочку домой,
Нет-нет вы не дождетесь своей мамы дорогой.
Мені поставили п’ятірку. Галя теж пройшла. Потім мала бути українська мова. Ми з сусідкою домовились, що якщо одна з нас не здасть екзамен, то обидві поїдемо до дому, бо то чуже місто, і ми тут нікого не знаємо. Так і зробили. Вона завалила екзамен, а мені попалось питання про Прометея. Галя заглянула в клас тай махнула мені рукою, щоб я виходила. Я встала і пішла, викладачка намагалась мене спинити, але де там. Ото дурна
була! Вдома не призналася, а сказала, що не знала відповіді на білет. Тітка наказала закінчувати десятий клас, і обіцяла мене після школи влаштувати на швейну фабрику.
Десятирічка була аж у Голобах. Тож дев’ятий і десятий клас я закінчувала там. Взимку, коли були великі замети, а додому було йти шість кілометрів, жила в гуртожитку. Грубки отоплювались дровами. Приходив
дядько і розпалював, а потім кілька раз підкидав дрова. На вихідні їздили або ходили пішком додому. Коли погода була хороша їздили роверами. Колись я захворіла, тато приїхав по мене кіньми. Загорнув мене в перину і так повіз. У школі була їдальня, там ми могли пообідати. Їжа була дешева, свіжа і смачна, та ще й можна було вибрати, що хочеш. В гуртожитку самі собі щось готували, або підігрівали на електричних плитках те, що привезли з дому. Мама завжди давала з собою яйця, сало, хліб, молоко, сир. Часом пекла пироги, то мали з дівчатами до чаю. Мали кип’ятильники, щоб підігріти воду.
Після уроків дівчата в’язали, вишивали, читали, або готували домашнє завдання. Кожний раз навідувалася вчителька, подивитись, чим ми займаємося. Хтось з вчителів завжди чергував в гуртожитку. До туалету
треба було бігати надвір. Було страшнувато, особливо, коли вечоріло і завивав вітер.
У 1965 році закінчила навчання школі. Поїхали з Любою, а її батько працював у Голобах на залізниці, в Брест здавати екзамени на провідниць в поїзді. Там проходили комісію. Багато лікарів нас оглядали. Здавали екзамен
з німецької мови, може б їздили за кордон. Поступили обидві. Раді поїхали до дому. А виявилось, що мій тато і її тато не хотіли, щоб ми були провідницями, бо ж то молоді дівчата і хлопці будуть чіплятися. Потроху нас відговорили. Моя сестра в Бресті поступила на прядильну фабрику і там вчилася, а потім і працювала.Я пішла працювати на швейну фабрику у Володимирі. В будинку культури були курси швачок. Там вчилися кроїти і шити одяг. Сама спочатку боялась кроїти, то просила викладачку, а вже сама зшивала. Завжди могла пошити собі якусь обновку.Спочатку жила на квартирі в тітки. Потім з села на роботу приїхали інші дівчата, то в нас вже була компанія. Ми з дівчатами зняли квартиру і нам було добре, бо ж то сама молодь зібралася. Ходили з
дівчатами на танці в будинок офіцерів. Одного разу прийшла в «Желєзку», а там був Аркадій Лішенюк з Островка, якраз з тюрми прийшов. Він вхопив мене ззаду за плаття і почав крутити. Наші хлопці питалися в нього, чого вчепився до мене, а він сказав, що новенька, що такої не бачив. Ми більше туди не ходили, бо там завжди були «островецькі бандити». Ще один неприємний випадок зі мною стався в центрі міста. Тоді була мода носити з собою маленькі радіоприймачі на батарейках. Ми прогулювались з тітчиним сином Славком і він вирішив зайти в магазин «Електротовари» на площі. Каже: «На, потримай приймач, а я швиденько куплю, що мені треба». Стою, чекаю його і тут до мене підходить якийсь високий хлопець з одним скляним оком, Мочеброда здається, і каже, щоб я віддала йому крону. Я навіть не знала, що це таке. Він мене смикав і намагався відібрати радіо. Кругом назбиралось багато людей, але ніхто мене не боронив, ніхто не заступився за
мене, а він мене все смикав і смикав. Вийшов Славко і відігнав його.
На швейній фабриці я була комсоргом. В мої обов’язки входило проводити для робітниць зарядку, збирати внески, розглядати звернення комсомольців, проведення зборів. За роботу від райкому комсомолу
отримала путівку в Алушту. Зі швейної фабрики завжди їздили на роботу на колгоспні поля. Картоплю збирали, а найчастіше їздили обробляти буряки. Все то робили на вихідних, або після роботи, бо треба було допомагати колгоспам. Моя сестра була провідницею. Коли працювала на поштовому вагоні, то брала мене з собою в Москву. Усі дефіцитні товари – коври, посуд, одяг, дитячі іграшки і звичайно, продукти сестра привозила для всієї родини, тож жили ми не погано.
Згодом познайомилась з Володею. Мій дядько і він працювали у вуглерозвідці. Володя працював електриком-акумуляторщиком. Я часом приходила до дядька і приглянулась йому. Володя запитав в дядька, як же йому зі мною познайомитися. А дядько і каже: «Ми будемо копати картоплю, і вона там буде, приходь помогати і там побачитесь.» Картоплю копали під Ворчином, аж там були городи. Після вечері змовились піти в кіно. Так і
познайомились. Сім місяців зустрічалися. Через певний час я переїхала в Ковель на роботу на швейну фабрику. А в Володі там жила тітка. Він до неї приїжджав, і так ми продовжували зустрічатися, але тільки в суботу, бо в
неділю я їздила до дому до батьків. Ще за трохи Володя приїхав до батьків свататись.
Фото 2. Весілля Євгенії та Володимира
Весілля в нас було 17 і 18 лютого 1973 року. На Новий рік була гарна погода, що люди ходили роздягнуті, сонце світило, трава була зелена. В лютому почалися затяжні дощі, по дорогах було таке болото, що не можна
було проїхати. Батько з дядьком на подвір’ї зробили шалаш з дощок, обтягнули брезентом. Також зробили довгі столи і лавки. На дошки клали білий папір, а зверху целофан, бо стільки скатерок не було де взяти. Лавки
застелили хідниками. Наші сільські куховарки допомагали мамі готуватинаїдки в літній кухні. Пекли і тушкували в печі у тітки Жені, що жила по сусідству. Телятко і свиня пішли на м'ясо, шинки, бочок, ковбаси і холодець.
Горілку купували – 2 карбованці 50 копійок коштувала. Їжі було багато: капуста тушкована, голубці, оселедці, олів’є, консервовані огірки, помідори, перець, навіть свіжі огірки зі сметаною. Короваї були прикрашені весільними палками. Ті палки були обмотані тістом і зверху мали квітки з гофрованого паперу і стрічки. Два короваї пекли у нас вдома. Один, щоб в нашій хаті ділити, а другий - у Володіних батьків. Вони були просто обгорнуті кольоровим гофрованим папером, без прикрас. Решту поприносили гості. Один коровай був чисто білий. Другий прикрашений квітками з кольорової цукрової помадки. А ще був коровай з весільними шишечками і квітками з тіста.
Я мала гарне весільне вбрання. Ми з мамою їздили в Польщу і у Вроцлаві купили готове плаття, віночок, фату і білі туфлі на каблучку. Навіть весільний букет і свічки там придбали. Весілля було в палатці на нашому подвір’ї, а танцювати ходили до дядька на подвір’я, бо там було більше місця і росла трава. Щоб перейти через вулицю, то треба було взувати резинові чоботи. Ввечері після перепою гості дарували сервізи, посуд, постіль,
скатертини на стіл, гроші в конвертах клали. Спочатку ми жили у батьків Володі, а потім на квартирі.
Фото 3. На роботі в готелі
Після декретної відпустки пішла на роботу в готель. Там в мої обов’язки входило забрати від покоївок постільну білизну і відвезти в прачечну. Часом возили і в Ковель, і в Нововолинськ. Траплялося, білизна була вогка, то доводилось розкладати і досушувати. Ліфта не було і треба було ті важкі тюки совати по сходах на третій поверх. Через рік завідуюча готелем Слєпова дала мені премію – 10 карбованців. Співробітниці образились, що я так мало пропрацювала і вже отримала винагороду, і перестали допомагати. Через ті важкі тюки почались проблеми зі здоров’ям і я мусила перейти працювати покоївкою, а потім перейшла на подобову роботу. Вдень треба було прибирати номери, а в ночі чергувати. В готелі був буфет, де продавали чай і печиво. Влітку то не дуже той чай пили, а от взимку, то був на нього попит. Коли не вистачало печива, то треба було бігти в магазин докупити і записати в спеціальний зошит. Потім ще й пиво продавали. Були випадки, що пожильці виносили з собою постіль, і навіть, одіяла. Ми мусили перевіряти, бо інакше, то мали б сплатити збитки. В готелі
пропрацювала 29 років, завідуючі мінялись, а я все працювала і при Слєповій, і при Гайовій, і при Карпюк. Тут теж заведено було для працівників організовувати екскурсії, тож ми їздили в Чехію, Латвію, Білорусь.
Спогади записала Романна Кучерява
накрита ребристою бляхою. Зсередини вона була доволі велика. Коло вікна з однієї сторони стояв стіл, а з другої - два ліжка і сундук, де мама складала одяг і білизну. В землянці була цегляна піч. Сіни були також зроблені з лози і засипані землею.
Потім ми перебралися в хату маминої тітки, бо її сімя перебралася до Радушева. В селі була всього лиш одна вулиця, вздовж якої стояли хати. Частина селян жила за бригадою, і та місцевість називалась Причепилівка.
Тут жило 15 сімей, і ми серед них.
Тато почав будувати свою хату. Вона була невеличка дерев’яна. Хату накривали очеретом. Тато робив з нього снопки, потім вилазив на драбину і укладав згори, а я подавала. Часом відбіжу кудись, бо то нудно стояти і
дивитися, а тато вже гукає і свариться, бо йому робота стоїть. Згодом перекрили шифером. У хаті була лише кімната і кухонька. В кімнаті стояло два залізних ліжка: на одному ми спали з сестрою, а друге було встелене
перинами і подушками, накритими тюлевими накидками. Посередині стояв стіл. На підлозі лежали хідники, що мама сама ткала. В кухні було одне, але ширше залізне ліжко для мами і тата. Тато ще побудував велику 4 х 6 метрів кв. літню кухню. Я допомагала набивати дранку, а він тинькував жовтою глиною. Глину замішували в ночвах.
Зранку батько вставав і порав худобу, а далі спішив на роботу. Всю решту мама робила. Тато з двоюрідним братом Іваном працювали ковалями у колгоспній кузні. Там кували і клепали борони, плужки, різні пристосування для сільськогосподарських робіт. А копоті скільки там було! До дому приходив весь чорний, вимазаний. Коли в сусідньому селі побудували більш механізовану кузню, він перейшов туди.
Мама працювала ланковою в колгоспі. Ми з сестрою після уроків мусили їй допомагати, бо буряків і льону було багато, але за ту роботу була мізерна плата. Нам хотілось, щоб наша мама була попереду, і коли жінки, що
працювали з нею в обід йшли до дому порати господарство, ми намагались підігнати роботу. Льон здавали в заготконтору, а щоб поставили вищий номер, мама возила то сметану, то ворок сиру. За вищий сорт давали більше грошей. Отримавши кошти мама купувала подарунки для жінок, що з нею працювали, а їх було 12 в ланці, кому матерію на спідницю, кому на блузку, кому на плаття, але всім однаково. На другий раз жінки старалися зібрати чистіший льон, щоб було менше зілля.
Мама вставала найраніше, ще до роботи розпалювала в плиті, наставляла варити їжу. Часом наварить цілу миску вареників і поставить її зверху на баняк з гарячою водою, щоб не застигали. Та і гарячої води треба було багато, щоб напоїти худобу. Капусту і борщ ставила скраю в печі, щоб довше було теплим. Швиденько годувала свиней і птаство, виганяла корову в череду. Не мала часу, як слід поїсти, на ходу хапала хліб з салом, або якого пирога, і бігла до роботи, бо то машина чекає і люди зібрались буряки грузити чи льон, і треба було все бігом. Буряки накидали на машину великими вилами – важко було. Ми вже і сварилися з нею, що не слідкує за здоров’ям, намагалися їй більше допомогти, але робота в селі ніколи не кінчалася. За роботу нагородили її Зіркою героя соціалістичної праці, також мала безліч грамот. Від важкої роботи мама захворіла і їй дали групу по
інвалідності.
Після роботи мама знову порала господарство, варила їсти, або прала. Тоді прали вручну. Добре, що колодязь був на подвір’ї, то не треба було воду здалеку носити, мама сама її набирала і гріла на плиті. На ніч замочувала в розчині з господарського мила з содою і прала руками на прачці. Для розгладжування постіль намотувала на качалку і катала по ній рублем. Для суконь, блузок та іншого одягу був "утюг" на вугіллі.
На своєму полі також вирощувала льон. Вручну виривали, зв’язували в снопки, били, потому розстеляли на полях, як підсохне, терли і тіпали, потім розчісували і вже тоді пряли нитки. Мама купляла козячий пух і сама в’язала нам хустки. Якась жінка їй підказала, що до нитки з пуху треба добавляти просту нитку, щоб хустка добре тримала форму. Ті хустки були дуже теплі, але трохи «кусалися.»
Ми з сестрою трохи підросли і стали допомагати більше. Коли мама їздила до Ковеля на цілий день, то ми господарство порали. Господарство мали велике. Тримали свиней, гусей , курей. Мама показала, як замішувати
для свиней, і я сама могла з цим впоратись. Великі двері боялась відкривати, щоб свиня не втекла, а заходила через маленькі і спочатку наливала літровим черпаком в корито, а потім вигортала ціле відро.
У нашому селі була чотирикласна школа – невеличка хатина. В кімнаті стояли парти, стільці, висіла дошка. До школи ходило троє діток і всі мали однакові прізвища - Артинюки. В другому класі до нас приєднався хлопчик
Валік, якого залишили на другий рік, ще раз вчитися у другому класі. Один вчитель в одній кімнаті проводив уроки для різного віку дітей. Прізвище його було Возний. Перших кілька днів я ходила до школи без сумки, а зав’язувала книжки і зошити в хустину, але то тільки пару разів. Потім мама їздила в Голоби, чи
то до Ковеля і купила мені маленький коричневий чемоданчик з блискучими застібками. Коли було холодно, то тато давав мені свою військову сумку через плече, щоб не мерзли руки. До школи ходили хто в чому мав. Після
четвертого класу учні ходили до школи в сусіднє село Новий Мосир. Там я вчилась до восьмого класу.
Сільські діти влітку не гуляли, як міські, а мусили допомагати батькам в колгоспі. Спочатку в колгоспі тримали коней та вівці. Коли я вже ходила до школи, то робота стала механізована, бо були трактори, грузові машини і
комбайни. Після уроків і на вихідних старші діти ходили на поле згрібати солому і колоски в рядки, а потім проходив комбайн і те підбирав. За роботу платили невеликі гроші – 36 копійок на трудодень. Ходили на бригаду і в колгоспну комору, працювали на току: підкидали зерно на транспортер. Для своїх курей могли вкрасти по жмені пшениці, а щоб не видно було, то сипали його за халяву в чоботи. Часом ходили на колгоспне поле і ламали бурячиння для свиней. Треба було якось давати раду, якщо праця була майже безкоштовною, але важкою і виснажливою. Дітей, які працювали в колгоспі, на канікулах возили на екскурсії в Ленінград, в Москву, у Севастополь, в Київ.
До школи ходили в звичайному одязі. Плаття, сорочки і спіднички мама шила нам сама, а як було щось складніше, то носила до кравчихи. Пальта і взуття купувала готові в Ковелі. Ми в селі серед дівчат одягнуті
були краще. Мали навіть модні на той час кремплінові плаття. У село приїжджав чоловік зі Львова до своїх батьків. Вмів шити взуття, то мама замовила йому коротенькі чобітки – румунки з невеличкими каблучками і
оздоблені вишивкою. На дощову погоду мали резинові чобітки. Ми з сестрою ніколи не ходили босими. Мама купувала нам туфлі, босоніжки, чоботи. Як мені щось муляло, чи було мале, то я терпіла, а сестра плакала, що їй не добре, от їй і виросла нога до 39 розміру. Хоч вона була менша, але могла мене набити. Я ховалась за грубку, але здачі не давала. Мабуть, я їй якусь шкоду робила. Тепер то все згадуємо.
Ніколи не голодували. Завжди був свіжий суп чи борщ. Мама ліпила вареники з картоплею і сиром, тушкувала капусту. Ми завжди допомагали. Терли картоплю, приправляли її, виливали на бляшку і ставили в піч. Такий
смачний бец виходив. Його їли або зі сметаною. Або з кислим молоком. А ще мама робила тісто з вареної і натертої картоплі, ліпила зрази в середині з начинкою із сиру. Їх варили і засмачували смаженими шкварками. Часто варили «волохату» затірку на молоці. Натерту картоплю відціджували над мискою. Збирали крохмаль, добавляли його до картоплі, вбивали яйце, вимішували і ладонькою об досочку скручували маленькі своєрідні
горошини – круцяшки. Їх викладали на сито і коли молоко починало кипіти, зсипали в каструлю. Молоко загусало від крохмалу і в ньому плавали сіруваті волохаті кульки. Смачне було, солодке. А на варену картоплю в нас казали –токмачі.
На вихідних і на свята пекли пироги з квасолею, з капустою. Звечора мама тушила цілу каструлю капусти на начинку. Якось прийшла сусідка тьотя Галя і розказала, що можна класти квашену капусту сирою, тільки
приправити її січеною цибулькою, перцем і олією. Так я і по сьогоднішній день роблю. Дуже смачно. Пиріг печеться, а в середині начинка тушиться. А вже на вареники треба капусту добре просмажити в олії з цибулею. В начинку до квасолі клали мак, або й просто з маком пекли завиванці. Тоді його сіяли всі господині на городі. Спочатку мак розтирали в макітрі, потім мама купила машинку «Мрія», то вже на ній перекручували мак і добавляли юшку з вишнівки. Ще були смачні пироги з сушкою. Мама влітку випалить у печі, коцюбою згорне жар, мокрим віником чистенько повимітає попіл і насипле туди повну миску грушок. Вони припікалися і ставали коричневі.
Грушки треба було сушити довго, зате цілу зиму мали начинку в пироги. Мама варила узвар витягала грушки а ми з сестрою перекручували на м’ясорубці. Тої сушини – сливок, вишень, грушок, яблук, чорниць, то було
море. Весною робили пироги з рамбамбарою і зі щавлем. Щавель перебирали, відламували хвостики, дрібненько різали і присолювали. Теж було смачно. Влітку робили вареники з чорницями і з вишнями. Нам так не хотілося їх дрилювати. Мама часто пекла в грубці на бляшці смужки гарбузи з вишнями. Варила пшоняну кашу на молоці, або з гарбузою. Молочні продукти були свої. Мама відціджувала сир, присолювала його і складала в
каструльку – шар сиру, шар топленого масла. Воно довго зберігалося. Робили домашню локшину. Замішували тісто на самих яйцях, розкачували великі круги. На ліжко застеляли простирадло і складали їх туди підсихати. Потім різали на смужки і дрібненько кришили. На хліб мама сама замішувала тісто, а ми вже допомагали виробляти паляниці, складали на листя з капусти або на бляшки.
Влітку ходили в ліс по ягоди, бо жили за п’ятсот метрів від лісу. Особливо любили чорниці. Мама їх сушила а для начинки розпарювала. В пізніші часи ягоди накладали в банки, засипали цукром і заварювали.
Холодильника не було. Як заколять свиню, то різали сало на куски, солили і складали в дерев’яний ящик на ніжках, все зверху засипали сіллю, щоб не псувалося. Потім витягали білюсіньке, як свіже, воно зовсім не жовкло. Ребра теж засолювали і складали в ящик з другої сторони. М'ясо солили, пересипали перцем, натирали часником, складали у полотняні мішечки і підв’язували до бальків у коморі. Воно так пахнуло, що ми з сестрою не раз відрізали собі по шматочку, таке смачне було. Печену ковбаску складали у каструльки і заливали жиром, щоб на довше було. З засоленого м’яса відрізали шматки і робили котлети, голубці, часом запікали з салом. А ще робили кров’янку, паштетувку. Зазвичай свиней кололи на Різдво і на Пасху. До свят прибирали і вичищали хату, розганяли павуків, збирали пилюку, мили вікна. У нас були дерев’яні вигнуті дугою карнизи і на них
були начіплені коротенькі тюлі на пів вікна. Їх треба було попрати і акуратно знову почепити.
В нашій сім’ї прийняти було святкувати Різдво а не Новий рік. Тато з лісу приносив хорошу сосну В ступі товкли пшеницю, часом і нам дозволяли. Ми товчем, товчем, а тоді зачерпнемо жменю пшениці і біжимо до мами
питатися, чи вже готово. І так три – чотири рази, поки вся шолуха відійде. На пісну вечерю готували вареники з грибами, з капустою, варили кутю. Ставили оселедець. Смажили пончики з розпареними чорницями. Варили
кисіль і узвар. Під подушку мама клала цукерки. Мама була пробивною жінкою. Їздила в Польщу і привозила звідти для на хороші товари.
На дворі з сусідськими дітьми гралися в сніжки,каталися на санках з горки, возили один одного, ліпили снігову бабу. Тато приносив і вставляв замість очей чорні вуглини, заміст носа – моркву. Гудзики теж робили з вуглин. Ще й мітлу тато приносив для снігової баби. Весело було.На свято Михайла в нашому селі був празник. Збиралися родичі. Сідали за стіл. Було повно наїдків і напоїв. Говорили, а потім співали колишні пісні. Їздили підводою з дядьком Василем до батькових родичів у Майдан, за три кілометри від нас.
Перед Паскою знову починалося прибирання. Треба було наварити і напекти достатньо їжі. Начиняли м’ясом кишки і пекли ковбаску, шинку, бочок; варили холодець. Кілька днів готували святкову випічку – паски, мазурки, сирну бабку. Крашанки фарбували в цибулинні. Ходили з сестрою збирати жовте латаття, заодно і квіток додому приносили. Відвар з тих квіток фарбував яйця в жовтий колір. Також мама просила нарвати березового листя. На кожне яйце прикладала березовий листочок, замотувала в клаптик капронової панчохи і тоді клала у цибулиння. Ми вже не могли дочекатися того недільного ранку, коли мама принесе з церкви посвяченого кошика з наїдками. Хутенько всі сідали за стіл. Читали молитву і тоді пригощалися. Мама казала спершу їсти свячене, а потім все інше. З нетерпінням чекали тих свят, бо нам ще й обновки купували в Ковелі - одяг або взуття.
Після Паски наступали Зелені свята. Тато приносив і закопував біля дому берізку. Ходив на річку по леп’ях, а ми вже розкладали його кругом по хаті і на подвір’ї. В хаті чіпляли за образами і за макатками зелені гілочки з
ясена, клена і берези. Холодець, капуста і пироги то були на всі свята, бо і самі їли і гості приходили з рідні.
Старші дівчата на свята і на вихідних збиралися на моріжку біля колгоспної комори. Менші теж до них підходили, бо цікаво було підслухати про що вони говорять. Сусідські хлопці приїжджали з гармошкою. Щось там собі співали, танцювали. Мама наказувала, щоб в одинадцятій годині вже бути вдома, а то ж тільки все починалося. Як стала старша, то дозволяли на годину бути довше. Та й старші жінки виходили за ворота послухати. Гармошка грала, дівчата співали – файно було, весело. Ходили в клуб на кіно. Часом ходили в Новий Мосир, бо там був більший клуб, приїжджали актори з театру і ставили вистави. Туди вже збиралися і їздили підводою, або колгоспною машиною. Якось в дитинстві я часто могла бачити ті вистави.
Малими дітьми любили бігати дивитись на весілля. Коли молодих обсипали житом і цукерками, бігли один перед одного і збирали ті цукерки і копійки, а як стали старші , то вже встидалися. Як грала музика, то й собі
танцювали і скакали. Ми в селі першими купили телевізор. Сусіди сходилися до нас подивитися кіно, послухати концерт. То було в 1964 році.
Наша мама все вміла робити і ми коло неї всього навчились. Взимку ткала, шила, вишивала, бо було більше вільного часу. Ткала хідники і рядна.Рядна були з квітками і з оленями по боках. Мала хист до цієї роботи. В хаті
стояв верстат, він ще і зараз є. Мама сама сукала нитки. Тато зробив з грубого очерету цівки і смичок, щоб їх обертати і намотувати нитку. Нитки робили з льону і шерсті, і фарбували у потрібний колір. В чугунний баняк
сипали фарбу, лили воду, і добавляли оцет, щоб не облазило і кип’ятили. Так отримували нитки різних кольорів. Щоб мати шерстяні нитки, то тримали овець. Пізніше купували вовну в Ковелі. В сім’ї було двоє дівчат, то мама робила перини. Ми, дітвора, ціле літо і весну пасли гусей, бо треба було пір’я на подушки і стьобані ковдри. Перини прострочувала тільки поздовж і заповнювала пір’ям. На ковдру прострочувала багато полосок в одну сторону, потім закладала добру жменю пір’я і так зашивала кожний квадрат. Подушки мама робила великі – метр на метр. Наволочки мусили бути з вишивкою, тож мама і я з сестрою вишивали гарні візерунки. Така тоді мода була. Вишивали макатки (картини), рушники. Все те робили при гасовій лампі і добре було видно, не те, що тепер. У дев’ятому класі я вишивала кота, ця картина є ще і досі.
[/center]Фото 1. Кіт вишитий в 9 класі.
Якось я вишивала і в мене сильно розболілася голова, але я терпіла. Мама запитала, чи піду до корови, я і пішла доїти. Назад ледве прийшла з тим відром, ніяк його поставити не могла, так мені боляче було. Мама
побачила, що зі мною щось не те. Розпитує мене, а я мовчу, бо вже і говорити не можу, лягла на ліжко – не допомагає. Батька вдома не було, мама вибігла на вулицю, побачила Льодіка і просила поїхати до брата Женіка, щоб той привіз медичку з другого кінця села. Медичка Оксана оглянула мене і дала якийсь порошок випити. На другий день батько повіз мене в Голоби в лікарню. Там виявили, що в мене високий тиск. Ще через день поїхала з дядьком до Луцька в лікарню, бо він там вчився і в лікарні підробляв електриком. Записав мене в чергу до лікаря, але під своїм прізвищем -Стадницька. Казав що мене покличуть, а сам десь пішов. Я повторювала, повторювала те прізвище, та й забула. Але ж вийшла медсестра і покликала мене. Я оглянулась, що більше нікого не має, то значить мене кличуть. Лікар розпитав, що сталося, дав направлення в лікарню і виписав ліки. Серед них уколи магнезії і вітаміни В-1 і В-12 – такі болючі і пекучі, що не можна було
витерпіти, я ще й досі пам’ятаю. Довго я лежала в лікарні в Голобах, мабуть з десять днів.Після восьмого класу на закінчення школи тьотя Віра пошила гарне плаття. На урочистій лінійці вручили атестати, а далі ми сіли на ровери і поїхали до дому. Тітка Анна Вікторівна, що була головою профкому на швейній фабриці намовила мене поступати в педучилище. Казала, щоб хоч на трійки поздавати, а вона вже далі поможе. У школі я вчилася не на відмінно, мала і п’ятірки, і четвірки та ще й дві трійки. Все ж я і сусідка вирішили поступати. На співах я заспівала пісню:
Среди густой смородины, среди густых кустов
Свила синичка гнездышко и вывела птенцов.
Однажды поздно вечером летит она домой,
Вдруг выстрел на несчастную, Взвилась она стрелой.
А птенчики голодные ждут мамочку домой,
Нет-нет вы не дождетесь своей мамы дорогой.
Мені поставили п’ятірку. Галя теж пройшла. Потім мала бути українська мова. Ми з сусідкою домовились, що якщо одна з нас не здасть екзамен, то обидві поїдемо до дому, бо то чуже місто, і ми тут нікого не знаємо. Так і зробили. Вона завалила екзамен, а мені попалось питання про Прометея. Галя заглянула в клас тай махнула мені рукою, щоб я виходила. Я встала і пішла, викладачка намагалась мене спинити, але де там. Ото дурна
була! Вдома не призналася, а сказала, що не знала відповіді на білет. Тітка наказала закінчувати десятий клас, і обіцяла мене після школи влаштувати на швейну фабрику.
Десятирічка була аж у Голобах. Тож дев’ятий і десятий клас я закінчувала там. Взимку, коли були великі замети, а додому було йти шість кілометрів, жила в гуртожитку. Грубки отоплювались дровами. Приходив
дядько і розпалював, а потім кілька раз підкидав дрова. На вихідні їздили або ходили пішком додому. Коли погода була хороша їздили роверами. Колись я захворіла, тато приїхав по мене кіньми. Загорнув мене в перину і так повіз. У школі була їдальня, там ми могли пообідати. Їжа була дешева, свіжа і смачна, та ще й можна було вибрати, що хочеш. В гуртожитку самі собі щось готували, або підігрівали на електричних плитках те, що привезли з дому. Мама завжди давала з собою яйця, сало, хліб, молоко, сир. Часом пекла пироги, то мали з дівчатами до чаю. Мали кип’ятильники, щоб підігріти воду.
Після уроків дівчата в’язали, вишивали, читали, або готували домашнє завдання. Кожний раз навідувалася вчителька, подивитись, чим ми займаємося. Хтось з вчителів завжди чергував в гуртожитку. До туалету
треба було бігати надвір. Було страшнувато, особливо, коли вечоріло і завивав вітер.
У 1965 році закінчила навчання школі. Поїхали з Любою, а її батько працював у Голобах на залізниці, в Брест здавати екзамени на провідниць в поїзді. Там проходили комісію. Багато лікарів нас оглядали. Здавали екзамен
з німецької мови, може б їздили за кордон. Поступили обидві. Раді поїхали до дому. А виявилось, що мій тато і її тато не хотіли, щоб ми були провідницями, бо ж то молоді дівчата і хлопці будуть чіплятися. Потроху нас відговорили. Моя сестра в Бресті поступила на прядильну фабрику і там вчилася, а потім і працювала.Я пішла працювати на швейну фабрику у Володимирі. В будинку культури були курси швачок. Там вчилися кроїти і шити одяг. Сама спочатку боялась кроїти, то просила викладачку, а вже сама зшивала. Завжди могла пошити собі якусь обновку.Спочатку жила на квартирі в тітки. Потім з села на роботу приїхали інші дівчата, то в нас вже була компанія. Ми з дівчатами зняли квартиру і нам було добре, бо ж то сама молодь зібралася. Ходили з
дівчатами на танці в будинок офіцерів. Одного разу прийшла в «Желєзку», а там був Аркадій Лішенюк з Островка, якраз з тюрми прийшов. Він вхопив мене ззаду за плаття і почав крутити. Наші хлопці питалися в нього, чого вчепився до мене, а він сказав, що новенька, що такої не бачив. Ми більше туди не ходили, бо там завжди були «островецькі бандити». Ще один неприємний випадок зі мною стався в центрі міста. Тоді була мода носити з собою маленькі радіоприймачі на батарейках. Ми прогулювались з тітчиним сином Славком і він вирішив зайти в магазин «Електротовари» на площі. Каже: «На, потримай приймач, а я швиденько куплю, що мені треба». Стою, чекаю його і тут до мене підходить якийсь високий хлопець з одним скляним оком, Мочеброда здається, і каже, щоб я віддала йому крону. Я навіть не знала, що це таке. Він мене смикав і намагався відібрати радіо. Кругом назбиралось багато людей, але ніхто мене не боронив, ніхто не заступився за
мене, а він мене все смикав і смикав. Вийшов Славко і відігнав його.
На швейній фабриці я була комсоргом. В мої обов’язки входило проводити для робітниць зарядку, збирати внески, розглядати звернення комсомольців, проведення зборів. За роботу від райкому комсомолу
отримала путівку в Алушту. Зі швейної фабрики завжди їздили на роботу на колгоспні поля. Картоплю збирали, а найчастіше їздили обробляти буряки. Все то робили на вихідних, або після роботи, бо треба було допомагати колгоспам. Моя сестра була провідницею. Коли працювала на поштовому вагоні, то брала мене з собою в Москву. Усі дефіцитні товари – коври, посуд, одяг, дитячі іграшки і звичайно, продукти сестра привозила для всієї родини, тож жили ми не погано.
Згодом познайомилась з Володею. Мій дядько і він працювали у вуглерозвідці. Володя працював електриком-акумуляторщиком. Я часом приходила до дядька і приглянулась йому. Володя запитав в дядька, як же йому зі мною познайомитися. А дядько і каже: «Ми будемо копати картоплю, і вона там буде, приходь помогати і там побачитесь.» Картоплю копали під Ворчином, аж там були городи. Після вечері змовились піти в кіно. Так і
познайомились. Сім місяців зустрічалися. Через певний час я переїхала в Ковель на роботу на швейну фабрику. А в Володі там жила тітка. Він до неї приїжджав, і так ми продовжували зустрічатися, але тільки в суботу, бо в
неділю я їздила до дому до батьків. Ще за трохи Володя приїхав до батьків свататись.
Фото 2. Весілля Євгенії та Володимира
Весілля в нас було 17 і 18 лютого 1973 року. На Новий рік була гарна погода, що люди ходили роздягнуті, сонце світило, трава була зелена. В лютому почалися затяжні дощі, по дорогах було таке болото, що не можна
було проїхати. Батько з дядьком на подвір’ї зробили шалаш з дощок, обтягнули брезентом. Також зробили довгі столи і лавки. На дошки клали білий папір, а зверху целофан, бо стільки скатерок не було де взяти. Лавки
застелили хідниками. Наші сільські куховарки допомагали мамі готуватинаїдки в літній кухні. Пекли і тушкували в печі у тітки Жені, що жила по сусідству. Телятко і свиня пішли на м'ясо, шинки, бочок, ковбаси і холодець.
Горілку купували – 2 карбованці 50 копійок коштувала. Їжі було багато: капуста тушкована, голубці, оселедці, олів’є, консервовані огірки, помідори, перець, навіть свіжі огірки зі сметаною. Короваї були прикрашені весільними палками. Ті палки були обмотані тістом і зверху мали квітки з гофрованого паперу і стрічки. Два короваї пекли у нас вдома. Один, щоб в нашій хаті ділити, а другий - у Володіних батьків. Вони були просто обгорнуті кольоровим гофрованим папером, без прикрас. Решту поприносили гості. Один коровай був чисто білий. Другий прикрашений квітками з кольорової цукрової помадки. А ще був коровай з весільними шишечками і квітками з тіста.
Я мала гарне весільне вбрання. Ми з мамою їздили в Польщу і у Вроцлаві купили готове плаття, віночок, фату і білі туфлі на каблучку. Навіть весільний букет і свічки там придбали. Весілля було в палатці на нашому подвір’ї, а танцювати ходили до дядька на подвір’я, бо там було більше місця і росла трава. Щоб перейти через вулицю, то треба було взувати резинові чоботи. Ввечері після перепою гості дарували сервізи, посуд, постіль,
скатертини на стіл, гроші в конвертах клали. Спочатку ми жили у батьків Володі, а потім на квартирі.
Фото 3. На роботі в готелі
Після декретної відпустки пішла на роботу в готель. Там в мої обов’язки входило забрати від покоївок постільну білизну і відвезти в прачечну. Часом возили і в Ковель, і в Нововолинськ. Траплялося, білизна була вогка, то доводилось розкладати і досушувати. Ліфта не було і треба було ті важкі тюки совати по сходах на третій поверх. Через рік завідуюча готелем Слєпова дала мені премію – 10 карбованців. Співробітниці образились, що я так мало пропрацювала і вже отримала винагороду, і перестали допомагати. Через ті важкі тюки почались проблеми зі здоров’ям і я мусила перейти працювати покоївкою, а потім перейшла на подобову роботу. Вдень треба було прибирати номери, а в ночі чергувати. В готелі був буфет, де продавали чай і печиво. Влітку то не дуже той чай пили, а от взимку, то був на нього попит. Коли не вистачало печива, то треба було бігти в магазин докупити і записати в спеціальний зошит. Потім ще й пиво продавали. Були випадки, що пожильці виносили з собою постіль, і навіть, одіяла. Ми мусили перевіряти, бо інакше, то мали б сплатити збитки. В готелі
пропрацювала 29 років, завідуючі мінялись, а я все працювала і при Слєповій, і при Гайовій, і при Карпюк. Тут теж заведено було для працівників організовувати екскурсії, тож ми їздили в Чехію, Латвію, Білорусь.
Спогади записала Романна Кучерява
