На початку ХІХ століття Володимир був не лише давнім історичним містом, а й ареною складних фінансових і правових конфліктів між релігійними інституціями, місцевою владою та єврейською громадою — кагалом. Архівний документ 1816 року відкриває перед нами драматичну картину того, як імперська адміністрація намагалася врегулювати застарілі борги, проценти й судові суперечки, що накопичувалися десятиліттями.
У Центральному державному історичному архіві України, м. Київ у Фонді 2074, оп. 1. сп. 28 "Книга записи прихода, расхода на содержание Владимирмкого монастиря 1849 г." міститьсчя інформація про василіанський монастир у м. Володимирі.
У центрі справи - володимирський єврейський кагал, який звернувся зі скаргою до губернського правління. Причиною стало рішення Кременецької училищної комісії, яка вимагала від громади сплати значних боргів і відсотків на користь базиліанських монастирів (зокрема Зимненського) та Селецького костелу. Йшлося про тисячі злотих - суми, які перевищували фінансові можливості громади.
Кагал наполягав: ще у 1798 році, за участі повітового суду й магістрату, було здійснено офіційний розрахунок боргів. Виявилося, що відсотки, сплачені за попередні роки, у кілька разів перевищували саму капітальну суму. За логікою того часу, ці відсотки мали бути зараховані в рахунок основного боргу. Проте освітня комісія не визнала ці аргументи й винесла нові обтяжливі рішення.