В хаті в якій ми живемо було Гетто. Цю хату будувала моя бабуся. Вздовж вулиці Гайдамацької
росли дерева. Нас з хати виселили на Луцьку вулицю, навпроти хлібзаводу. Я пам’ятаю, що
ще під забором лазив до своєї хати, бо як виселяли то не дали нічого взяти. А вже після війни
нам дозволили повернутися додому. Батька забрали в армію. З фронту він повернувся без ноги.
Навпроти нашого дому, розповідала мама, жила графиня. Вона була звичайною селянкою,
тільки вийшла заміж за графа. Все господарство контролювала сама. А граф як їхав на фаритоні,
то завжди ставав та підвозив простих людей. Хороші вони були люди. Ніхто про них
нічого поганого не говорив.
На вулиці Шевченка були магазини. Перший – Ройтера. Він продавав воду та морозиво.
А другий і третій магазини були моєї бабусі. Прізвище Шепиляковська. Вона продавала свіже
м’ясо. Морозиво продавали на тарілочках. Були столики як у кафе. Пізніше побудували
дерев’яний кінотеатр. А поруч був скверик. За німців там стояла шибениця. У районі сучасного
універмагу теж була шибениця. Пам’ятаю, що не давали знімати повішених. Німці вішали
партизанів. На них були таблички. Тіла викрадали вночі.