З 1944 і до 1950-х рр. з заходу поверталися війська. В основному, це була армія Рокосовського.
Машини проходили перевірку у Володимирі.
У той час в місті було дуже багато військових. Вони жили на квартирах. Оскільки наш
будинок стоїть поблизу залізничного вокзалу, то офіцери були в кожній квартирі. А біля будинки
стояли палатки, і була розгорнута польова кухня. Мій брат часто обідав з солдатами,
казав, що у них смачніше. Машини тримали там, де зараз заготзерно, вони заповнили весь
привокзальний простір.
Пам’ятаю, тоді вугілля і дрова тримали в квартирах, сарайчики стояли порожніми. А на
сходовому майданчику рубали дрова.
Начальник залізниці Катаєв і мій батько, що тоді завідував кадрами «дистанції путі»,
швидко навели порядок, і на сходах стало чисто. Тоді люди часто збиралися вечорами, обговорювали
новини. Виносили столи, і кожний приносив все, що міг.
Вулиця біля вокзалу не раз міняла назву: Рампова, згодом Лопатіна, пізніше Привокзальна.
На цій вулиці поклали асфальт на бруківку. За сорок років цю дорогу жодного разу не ремонтували.
А по ній за ці роки пройшло немало танків та іншої тяжкої техніки.
В 1944 році Владимир був невеликим, весь в руїнах.
По вулиці Ковельській, навпроти площі, був скверик. У двоповерховому будинку, що стояв
на розі Луцької та Ковельської була швейна фабрика, її називали «Легпром»
В церкві Різдва Христового були овочеві склади. В Миколаївській церкві - склад змішторгу.
Я вчилася разом з сином В’ячеслава Лукича Ковальського. Він часто проводив нам екскурсії,
розповідав, що місто називалося раніше Ладомир. Це значило ладити мир, поєднував східний
і західний світи. Він розповідав, що тут проходили великі торгові шляхи. Князі приїжджали
на зимове полювання, тому і називається Зимне, тут було багато звірини.
Ми ходили з ним в Зимно. Тоді хлопці по підземному ходу доходили до річки. Цей підземний
хід вів від Зимно до валів.
Ковальський викладав історію в другій школі. Аби дати можливість своїм дітям навчатися
у вишах, був змушений зректися віри. Його старша дочка закінчила Смольний інститут. В них
було дуже багато книг. Багато з них були написані на пергаменті. Він їх нам показував, але в
руки не давав. Ці книги не були товсті. Одна з тих книг закривалася на маленький замочок.
Від вокзалу до центру міста ходив автобус, такий з «носиком». І від центру міста до військового
містечка теж ходив автобус, але дуже рідко.
Біля ринку, де продавали худобу і птицю, був інкубаторний цех.
Там навколо ніяких будівель тоді не було. І по Устилузькій було мало будинків, тільки далі
військове містечко і воєнторг.
В кінотеатрі дитячий білет коштував 10 копійок, дорослий - 25 копійок. Ми там дивилися
такі фільми як «Свинарка і пастух», «В шість годин вечора після війни». Там, де пожежне депо,
стояла величезна вишка, а новий кінотеатр побудовано на кошти Лизогуба, він отримав їх у
спадок.
Маленькі магазинчики, на розі Ковельської і Шевченка, знесли в 50-х роках. Біля костелу
Іоакима та Анни була дуже гарна огорожа. І взагалі весь участок навколо костелу був огороджений.
Ця огорожа доходила до Імпрези. На цій території тоді було мало дерев.
В приміщенні музею, в 1955 – 1956 роках, був райком партії.
В кірці - дитяча спортивна школа.
Богослужіння проводилося тільки в соборі і Василівській церкві.
Собор після війни не був понівечений, тільки трохи був пошкоджений будинок біля собору.
Ніна Прокопівна Горбулько з чоловіком та друзями. Початок 40-х років
Родина Горбульків
Члени гуртка по вивченю історії ВКП (б)
Біля кінотеатру Космос
Спогади записали:
Федосєєва С.А. та Вознюк О.А.
Машини проходили перевірку у Володимирі.
У той час в місті було дуже багато військових. Вони жили на квартирах. Оскільки наш
будинок стоїть поблизу залізничного вокзалу, то офіцери були в кожній квартирі. А біля будинки
стояли палатки, і була розгорнута польова кухня. Мій брат часто обідав з солдатами,
казав, що у них смачніше. Машини тримали там, де зараз заготзерно, вони заповнили весь
привокзальний простір.
Пам’ятаю, тоді вугілля і дрова тримали в квартирах, сарайчики стояли порожніми. А на
сходовому майданчику рубали дрова.
Начальник залізниці Катаєв і мій батько, що тоді завідував кадрами «дистанції путі»,
швидко навели порядок, і на сходах стало чисто. Тоді люди часто збиралися вечорами, обговорювали
новини. Виносили столи, і кожний приносив все, що міг.
Вулиця біля вокзалу не раз міняла назву: Рампова, згодом Лопатіна, пізніше Привокзальна.
На цій вулиці поклали асфальт на бруківку. За сорок років цю дорогу жодного разу не ремонтували.
А по ній за ці роки пройшло немало танків та іншої тяжкої техніки.
В 1944 році Владимир був невеликим, весь в руїнах.
По вулиці Ковельській, навпроти площі, був скверик. У двоповерховому будинку, що стояв
на розі Луцької та Ковельської була швейна фабрика, її називали «Легпром»
В церкві Різдва Христового були овочеві склади. В Миколаївській церкві - склад змішторгу.
Я вчилася разом з сином В’ячеслава Лукича Ковальського. Він часто проводив нам екскурсії,
розповідав, що місто називалося раніше Ладомир. Це значило ладити мир, поєднував східний
і західний світи. Він розповідав, що тут проходили великі торгові шляхи. Князі приїжджали
на зимове полювання, тому і називається Зимне, тут було багато звірини.
Ми ходили з ним в Зимно. Тоді хлопці по підземному ходу доходили до річки. Цей підземний
хід вів від Зимно до валів.
Ковальський викладав історію в другій школі. Аби дати можливість своїм дітям навчатися
у вишах, був змушений зректися віри. Його старша дочка закінчила Смольний інститут. В них
було дуже багато книг. Багато з них були написані на пергаменті. Він їх нам показував, але в
руки не давав. Ці книги не були товсті. Одна з тих книг закривалася на маленький замочок.
Від вокзалу до центру міста ходив автобус, такий з «носиком». І від центру міста до військового
містечка теж ходив автобус, але дуже рідко.
Біля ринку, де продавали худобу і птицю, був інкубаторний цех.
Там навколо ніяких будівель тоді не було. І по Устилузькій було мало будинків, тільки далі
військове містечко і воєнторг.
В кінотеатрі дитячий білет коштував 10 копійок, дорослий - 25 копійок. Ми там дивилися
такі фільми як «Свинарка і пастух», «В шість годин вечора після війни». Там, де пожежне депо,
стояла величезна вишка, а новий кінотеатр побудовано на кошти Лизогуба, він отримав їх у
спадок.
Маленькі магазинчики, на розі Ковельської і Шевченка, знесли в 50-х роках. Біля костелу
Іоакима та Анни була дуже гарна огорожа. І взагалі весь участок навколо костелу був огороджений.
Ця огорожа доходила до Імпрези. На цій території тоді було мало дерев.
В приміщенні музею, в 1955 – 1956 роках, був райком партії.
В кірці - дитяча спортивна школа.
Богослужіння проводилося тільки в соборі і Василівській церкві.
Собор після війни не був понівечений, тільки трохи був пошкоджений будинок біля собору.
Ніна Прокопівна Горбулько з чоловіком та друзями. Початок 40-х років
Родина Горбульків
Члени гуртка по вивченю історії ВКП (б)
Біля кінотеатру Космос
Спогади записали:
Федосєєва С.А. та Вознюк О.А.
