Великий князь Роман Мстиславович був одружений двічі. Його перший шлюб закінчився доволі несподівано, Предслава Рюриківна була йому троюрідною сестрою. По суті Роман повернув її батьку через землі, які той же віддав владимірскому князю Всеволоду ІІІ Велике Гніздо. Друга дружина – ймовірно, Єфросинія-Анна є невідомого походження, більшість дослідників вважають, що вона була візантійською принцесою. Її походження та ім’я так і залишилися загадкою. Будь-які літописні свідчення називають її жоною Романовою. Єдине, що проливає світло на її ім’я – це нібито поховання, але проблема локалізації гробниці другої дружини галицько-волинського князя Романа Мстиславича є одною з ключових у дослідженнях сакральної топографії середньовічного Володимира.
Маємо декілька згадок про княгиню у літописі, але жодної згадки її імені. Одна з них стосується того періоду коли її син Данило воював з польським військом Лешка Білого на річці Суха Дорогва. Ця річка нібито ліва притока Західного Бугу. У цій битві загинув Клим Христинич – воїн і близький друг Данила Романовича. Хрест який споконвіку вважається, що поставлений на Климові Христиничі знаходиться поблизу села Зимне, за 10 км від м. Володимира. Кам’яний хрест зберігся до нашого часу, а річка Суха Дорогва – це болото, яке колись можна було перейти в брід. Згодом місцину стали називати Суха дорога. Саме після цієї битви матір Данила, у 1219 році, як зазначає літопис: «Тоді ж княгиня Романова прийняла монаший чин». Якщо хрест знаходиться у с. Зимне, можна вважати, що жона Романова жила у Володимирі.[3]
Єдине свідчення у Галицько-Волинському літописі від 1289 року про гробницю дружини князя Романа є прямим джерелом, яке вказує на поховання княгині Анни у місті Володимирі: «Того ж року вложив Бог Мстиславу-князю у серце його добру мисль: спорудив він гробницю кам’яну над гробом баби своєї [Анни, жони] Романової, у монастирі коло [церкви] святого […], і освятив її на честь праведників Йоакима і Анни, і службу в ній одправив.» [3]
Цей запис дає нам кілька ключових орієнтирів:
- Поховання мало характер окремої гробниці.
- Воно перебувало у монастирі, коло невідомої церкви.
- Поховання точно було у місті Володимирі.
- У роки життя Романовичів було чотири монастирі – Михайлівський, який вперше згадується в 1268 році, Апостольський – побудований Володимиром Васильковичем, Онуфріївський монастир – збудований на місці капища та, ймовірно, Спаський, хоча в офіційних документах він вперше згадується в 1508 році. Але на його території було знайдено багато матеріалів, які вказують на давню забудову. Зокрема Омелян Дверницький знайшов на території так званої «Спаської гори» дві плити невідомого походження зі слов’янськими написами, прочитати які не вдалося. Так само, як і невідомо де вони зберігаються нині.[1]
- Церква праведників Йоакима та Анни у Володимирі була.
У пізніших джерелах XV–XVI ст. згадується церква Йоакима й Анни «що в замку Володимирському», що вказує на локалізацію у межах городища. Ось, що про церкву на валах писав Микола Теодорович: «Можна вважати, що тут мова йде про ту саму церкву. Перша документальна згадка про Йоакимівську церкву відноситься до кінця XV ст. Володимирський староста Іван Юрша (1488-1489 рр.) мав намір відібрати від церкви Йоакима та Анни, що в замку Володимирському, десятину, яку міщани і люди володимирські платили за користування церковними землями і хотів цю десятину повернути назад, але потім відмінив це рішення і як колись казав ту десятину платити на церкву, що як наслідок було підтверджено грамотою Сигізмунда І в 1513р. 30 січня. (Архів пвд-зах Росії, ч.1, т.6, стр.19-20) [6, 154]
Пізніше в своєму духовному заповіті від 9 листопада 1547 р. князь Федір Андрійович Сангушко, маршалок землі Волинської, староста Володимирський і Вінницький, заповів до церкви святих праведників Йоакима і Анни, що в замку у Володимирі – п’ять коп грошей (Archiwum ks. Sanguszkow, t.4, стр.563)
В другій половині XVI ст. священиком при цій церкві був дворянин Йосиф Горян, який більше 20 років в судах захищав від захвату церковні землі. Одного разу він був сильно ображений, що вказує на те в якому безправному положенні знаходився тоді православний священик. Християни с. Фалемичі, що належали в 1566 р. князям Радзівілам, загарбали хліб на церковній землі. Поїхав священник Горян в Фалемичі до княжого управляючого, польського шляхтича Станіслава Граєвського з жалобою. Але той замість потрібного задоволення, велів попа спіймати та посадити його в в’язницю на ланцюг та в колоду посадити, а своєму дяку (писарю) і тивону (доглядач) сказав його кийками бити, а двом візникам за руки тримати. І сидів священик ув’язненим до тих пір, поки шляхтич Граєвський не винадив від нього запису на 100 маць жита.
Коли і по якій причині була знищена церква на валах – про це немає ніяких відомостей.
Ще одна згадка про церкву Йоакима та Анни зберігається в описах першого музею Володимира, так званого Давньосховища, яке розміщувалося в єпископському замочку на території Успенського собору. Давньосховище – це по суті, приватна колекція стародруків, ікон, риз, церковного начиння, портретів та фотографій мирового суді, дворянина Омеляна Дверницького. В описі під номером 70 зазначається: Випадкові знахідки священника Данила Левицького в різний час в Володимирі: залізний обручальний перстень, знайдений на місці Св. Георгівської церкви і залізний хрест, знайдений на місці колишньої Йоакимо-Аннівської церкви. [6,214]
Якщо Теодорович припускав, що церква була на території дитинця, то Леонід Махновець вважав, що каплиця з гробом могла бути Василівською ротондою в окольному місті. Він помістив у перекладі Руського літопису фотографію цієї ротонди з підписом: «Каплиця-ротонда Василія (Іоакима і Анни) у Володимирі-Волинському, кінець XIII ст.»
Маріанна Малевська – археолог з петербурга локалізувала храм у південній частині дитинця, спираючись на згадки XV–XVI ст., тобто Теодоровича і Дверницького. Але проблему ускладнює брак безперечних археологічних підтверджень. Дослідження під керівництвом М. Малевської були у 1975–1976 рр. працювали експедиція Луцького педінституту під керівництвом Михайла Кучинка (104 кв.м розкопів, виявлено житла XI–XIII ст.); загін Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР під керівництвом М. Малевської. Основні результати загону Малевської: трасування валів дитинця (12 ділянок фундаментів стін замку Казимира III, дві - залишки веж); розкриття фрагментів оборонних конструкцій XIV ст.; знахідка золотоординської тарілі із надписом віршів Сааді (середина XV ст.). [4]
1982 р. експедиція Малевської продовжила системні дослідження з метою пошуку церкви Йоакима і Анни. Було досліджено ділянку №13 у південно-східному куті дитинця. Знову виявлено лише певні фрагменти, які можна віднести до церкви: полив’яні керамічні плитки підлоги, уламки дзвону, рештки свинцевої покрівлі. Важливим моментом є те, що на території валів і досі знаходиться приміщення старої мурованої в’язниці, яке в совєцький період використовувалося, як туберкульозна лікарня. Також було побудовано для обслуговування лікарні в 1956 році приміщення кухні і котельні. Під ними жодні дослідження не проводилися і це досить ускладнило подальші пошуки гробниці.
Ще одну думку про поховання Анни висунув Михайло Каргер, який у 1955-1956 роках розкопав церкву по вулиці Василівській, яка територіально була віднесена до Михайлівського монастиря, в якому в 1268 році отравили литовського князя Войшелка. На місці його поховання стоїть великий кам’яний хрест. Каргер датував церкву ХІІІ ст. Церква мала зовнішню стіну і внутрішню колонаду з якої збереглися на фундаменті сліди чотирьох колон. В товщині зовнішньої стіни викладені три апсиди. Стіни складені з брускової цегли. Нині ця територія повністю забудована, окрім частини де знаходиться хрест Войшелка.[2,29]
У Володимирі є ще одна церква. В історії вона носить назву Безіменної. На відстані 200 м на захід від Успенського собору, по вулиці Садовій, існувала церква, відкрита і досліджена Ганною Пєсковою в 1983-1984 рр. Поруч церкви був Спаський монастир, який нині не існує, та, власне, комплекс Успенського собору – родова усипальниця волинських князів. Це була невелика без стовпова будівля з однією напівкруглою апсидою і плічками, що прикривали проріз апсид. Довжина церкви разом з апсидою – 17,7м, ширина – 11,3м. Можливо, церква була знищена під час монголо-татарської навали, але чому місцезнаходження її забулося – теж невідомо. Я знайшла невелику статтю Г. Пєскової в книзі «Археологічні відкриття 1984 року» де дослідниця зазначає: «В 3 м на захід від західної стіни, була ще одна стіна, яка йшла паралельно їй. На жаль, сучасна забудова не дозволила вияснити, що це було, притвор (нартекс) чи галерея. Товщина стін на рівні фундаменту 1,5-1,7 м. В цілому план церкви, структура фундаменту, розмір і система формування плінфи, дозволяють віднести пам’ятник до групи церков, збудованих у Володимирі в 50-60 рр. ХІІ ст.» [5]
Олександр Цинкаловський в «Матеріалах до археології Володимирського повіту» за 1937 рік згадує наступне: «На Водопійній вулиці, нині це вулиця князя Романа на цвинтарі коло старого Спаського монастиря, де ще й тепер викопують з землі надгробні плити, з правого боку, як іти до річки можна помітити в розі садиби один бік фундаментів. Ця садиба лежить в самім центрі горбка. На подвір’ї є в землі отвір, яким можна спуститися до просторого льоху з круглим склепінням і забитим до його середини гаком та аркасолями в стінах».[7]
Новітні дослідження С. Панишка та О. Златогорського в 2011–2012 рр. були у східній частині дитинця, де натрапили на ймовірне кладовище XV–XVI ст., що могло належати пізнішій церкві Йоакима й Анни. Серед знахідок, знову тики фрагменти полив’яної кераміки, пальчатки, свинець, уламки дзвону.
Отже, єдиним джерелом про гробницю є літописна згадка за 1289 рік. Хоча у літописі не має взагалі дати смерті княгині. Це точно не 1289 рік, адже заміж за князя Романа вона вийшла приблизно 1200-го року. Навіть якщо її віддали за Романа у 15 років, то вона народилася десь 1185 році. Вона була жива ще коли у 1253 році Папа Інокентій ІІІ хотів коронувати її сина Данила. На той момент їй було близько 70-ти років, а на момент спорудження гробниці – більше 100. Коли помер її син Данило у 1264 році – вона не згадується в літописі. Швидше за все поперла раніше. Тому питання імені княгині, дати смерті і локалізації гробниці залишається відкритим і потребує продовження досліджень.
Список використаних джерел
1. Дверницький О.М. Археологічні дослідження в м. Володимирі-Волинському і околицях // Київська старина. – 1887. -Т.17. – с. 36-57
2. Кучинко М.М., Охріменко Г.В., Петрович В.В. Історія міста Володимира-Волинського від найдавніших часів до середини ХХ ст. (у світлі соціотопографії). – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 260 с.
3. Літопис руський / Пер. З давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. Ред. О.В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
4. Малевська М.В. Архітектурно-археологічні дослідження в м. Володимир-Волинський. / М.В. Малевська, О.В. Шолохова// Археологічні відкриття 1976 року. – М., 1977. – с.327-328
5. Пєскова Г. А. Розкопки давньоруської церкви в м. Володимир-Волинський/ Г.А. Пєскова// Археологічні відкриття 1984. М.,1986. – с. 291
6. Теодорович М.І. Город Володимир Волинської губернії в звязку з історією Волинської єпархії. Історичний нарис. – Почаїв: Типографія Почаєвсько-Успенської Лаври, 1893. – 288 с.
7. Цинкаловський О. М. Матеріали до археології Володимирського повіту// Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1937. – Т. 154. – с. 183-240.
Орися Вознюк - завідуюча сектору обліку, паспортизації та наукових досліджень
адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Маємо декілька згадок про княгиню у літописі, але жодної згадки її імені. Одна з них стосується того періоду коли її син Данило воював з польським військом Лешка Білого на річці Суха Дорогва. Ця річка нібито ліва притока Західного Бугу. У цій битві загинув Клим Христинич – воїн і близький друг Данила Романовича. Хрест який споконвіку вважається, що поставлений на Климові Христиничі знаходиться поблизу села Зимне, за 10 км від м. Володимира. Кам’яний хрест зберігся до нашого часу, а річка Суха Дорогва – це болото, яке колись можна було перейти в брід. Згодом місцину стали називати Суха дорога. Саме після цієї битви матір Данила, у 1219 році, як зазначає літопис: «Тоді ж княгиня Романова прийняла монаший чин». Якщо хрест знаходиться у с. Зимне, можна вважати, що жона Романова жила у Володимирі.[3]
Єдине свідчення у Галицько-Волинському літописі від 1289 року про гробницю дружини князя Романа є прямим джерелом, яке вказує на поховання княгині Анни у місті Володимирі: «Того ж року вложив Бог Мстиславу-князю у серце його добру мисль: спорудив він гробницю кам’яну над гробом баби своєї [Анни, жони] Романової, у монастирі коло [церкви] святого […], і освятив її на честь праведників Йоакима і Анни, і службу в ній одправив.» [3]
Цей запис дає нам кілька ключових орієнтирів:
- Поховання мало характер окремої гробниці.
- Воно перебувало у монастирі, коло невідомої церкви.
- Поховання точно було у місті Володимирі.
- У роки життя Романовичів було чотири монастирі – Михайлівський, який вперше згадується в 1268 році, Апостольський – побудований Володимиром Васильковичем, Онуфріївський монастир – збудований на місці капища та, ймовірно, Спаський, хоча в офіційних документах він вперше згадується в 1508 році. Але на його території було знайдено багато матеріалів, які вказують на давню забудову. Зокрема Омелян Дверницький знайшов на території так званої «Спаської гори» дві плити невідомого походження зі слов’янськими написами, прочитати які не вдалося. Так само, як і невідомо де вони зберігаються нині.[1]
- Церква праведників Йоакима та Анни у Володимирі була.
У пізніших джерелах XV–XVI ст. згадується церква Йоакима й Анни «що в замку Володимирському», що вказує на локалізацію у межах городища. Ось, що про церкву на валах писав Микола Теодорович: «Можна вважати, що тут мова йде про ту саму церкву. Перша документальна згадка про Йоакимівську церкву відноситься до кінця XV ст. Володимирський староста Іван Юрша (1488-1489 рр.) мав намір відібрати від церкви Йоакима та Анни, що в замку Володимирському, десятину, яку міщани і люди володимирські платили за користування церковними землями і хотів цю десятину повернути назад, але потім відмінив це рішення і як колись казав ту десятину платити на церкву, що як наслідок було підтверджено грамотою Сигізмунда І в 1513р. 30 січня. (Архів пвд-зах Росії, ч.1, т.6, стр.19-20) [6, 154]
Пізніше в своєму духовному заповіті від 9 листопада 1547 р. князь Федір Андрійович Сангушко, маршалок землі Волинської, староста Володимирський і Вінницький, заповів до церкви святих праведників Йоакима і Анни, що в замку у Володимирі – п’ять коп грошей (Archiwum ks. Sanguszkow, t.4, стр.563)
В другій половині XVI ст. священиком при цій церкві був дворянин Йосиф Горян, який більше 20 років в судах захищав від захвату церковні землі. Одного разу він був сильно ображений, що вказує на те в якому безправному положенні знаходився тоді православний священик. Християни с. Фалемичі, що належали в 1566 р. князям Радзівілам, загарбали хліб на церковній землі. Поїхав священник Горян в Фалемичі до княжого управляючого, польського шляхтича Станіслава Граєвського з жалобою. Але той замість потрібного задоволення, велів попа спіймати та посадити його в в’язницю на ланцюг та в колоду посадити, а своєму дяку (писарю) і тивону (доглядач) сказав його кийками бити, а двом візникам за руки тримати. І сидів священик ув’язненим до тих пір, поки шляхтич Граєвський не винадив від нього запису на 100 маць жита.
Коли і по якій причині була знищена церква на валах – про це немає ніяких відомостей.
Ще одна згадка про церкву Йоакима та Анни зберігається в описах першого музею Володимира, так званого Давньосховища, яке розміщувалося в єпископському замочку на території Успенського собору. Давньосховище – це по суті, приватна колекція стародруків, ікон, риз, церковного начиння, портретів та фотографій мирового суді, дворянина Омеляна Дверницького. В описі під номером 70 зазначається: Випадкові знахідки священника Данила Левицького в різний час в Володимирі: залізний обручальний перстень, знайдений на місці Св. Георгівської церкви і залізний хрест, знайдений на місці колишньої Йоакимо-Аннівської церкви. [6,214]
Якщо Теодорович припускав, що церква була на території дитинця, то Леонід Махновець вважав, що каплиця з гробом могла бути Василівською ротондою в окольному місті. Він помістив у перекладі Руського літопису фотографію цієї ротонди з підписом: «Каплиця-ротонда Василія (Іоакима і Анни) у Володимирі-Волинському, кінець XIII ст.»
Маріанна Малевська – археолог з петербурга локалізувала храм у південній частині дитинця, спираючись на згадки XV–XVI ст., тобто Теодоровича і Дверницького. Але проблему ускладнює брак безперечних археологічних підтверджень. Дослідження під керівництвом М. Малевської були у 1975–1976 рр. працювали експедиція Луцького педінституту під керівництвом Михайла Кучинка (104 кв.м розкопів, виявлено житла XI–XIII ст.); загін Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР під керівництвом М. Малевської. Основні результати загону Малевської: трасування валів дитинця (12 ділянок фундаментів стін замку Казимира III, дві - залишки веж); розкриття фрагментів оборонних конструкцій XIV ст.; знахідка золотоординської тарілі із надписом віршів Сааді (середина XV ст.). [4]
1982 р. експедиція Малевської продовжила системні дослідження з метою пошуку церкви Йоакима і Анни. Було досліджено ділянку №13 у південно-східному куті дитинця. Знову виявлено лише певні фрагменти, які можна віднести до церкви: полив’яні керамічні плитки підлоги, уламки дзвону, рештки свинцевої покрівлі. Важливим моментом є те, що на території валів і досі знаходиться приміщення старої мурованої в’язниці, яке в совєцький період використовувалося, як туберкульозна лікарня. Також було побудовано для обслуговування лікарні в 1956 році приміщення кухні і котельні. Під ними жодні дослідження не проводилися і це досить ускладнило подальші пошуки гробниці.
Ще одну думку про поховання Анни висунув Михайло Каргер, який у 1955-1956 роках розкопав церкву по вулиці Василівській, яка територіально була віднесена до Михайлівського монастиря, в якому в 1268 році отравили литовського князя Войшелка. На місці його поховання стоїть великий кам’яний хрест. Каргер датував церкву ХІІІ ст. Церква мала зовнішню стіну і внутрішню колонаду з якої збереглися на фундаменті сліди чотирьох колон. В товщині зовнішньої стіни викладені три апсиди. Стіни складені з брускової цегли. Нині ця територія повністю забудована, окрім частини де знаходиться хрест Войшелка.[2,29]
У Володимирі є ще одна церква. В історії вона носить назву Безіменної. На відстані 200 м на захід від Успенського собору, по вулиці Садовій, існувала церква, відкрита і досліджена Ганною Пєсковою в 1983-1984 рр. Поруч церкви був Спаський монастир, який нині не існує, та, власне, комплекс Успенського собору – родова усипальниця волинських князів. Це була невелика без стовпова будівля з однією напівкруглою апсидою і плічками, що прикривали проріз апсид. Довжина церкви разом з апсидою – 17,7м, ширина – 11,3м. Можливо, церква була знищена під час монголо-татарської навали, але чому місцезнаходження її забулося – теж невідомо. Я знайшла невелику статтю Г. Пєскової в книзі «Археологічні відкриття 1984 року» де дослідниця зазначає: «В 3 м на захід від західної стіни, була ще одна стіна, яка йшла паралельно їй. На жаль, сучасна забудова не дозволила вияснити, що це було, притвор (нартекс) чи галерея. Товщина стін на рівні фундаменту 1,5-1,7 м. В цілому план церкви, структура фундаменту, розмір і система формування плінфи, дозволяють віднести пам’ятник до групи церков, збудованих у Володимирі в 50-60 рр. ХІІ ст.» [5]
Олександр Цинкаловський в «Матеріалах до археології Володимирського повіту» за 1937 рік згадує наступне: «На Водопійній вулиці, нині це вулиця князя Романа на цвинтарі коло старого Спаського монастиря, де ще й тепер викопують з землі надгробні плити, з правого боку, як іти до річки можна помітити в розі садиби один бік фундаментів. Ця садиба лежить в самім центрі горбка. На подвір’ї є в землі отвір, яким можна спуститися до просторого льоху з круглим склепінням і забитим до його середини гаком та аркасолями в стінах».[7]
Новітні дослідження С. Панишка та О. Златогорського в 2011–2012 рр. були у східній частині дитинця, де натрапили на ймовірне кладовище XV–XVI ст., що могло належати пізнішій церкві Йоакима й Анни. Серед знахідок, знову тики фрагменти полив’яної кераміки, пальчатки, свинець, уламки дзвону.
Отже, єдиним джерелом про гробницю є літописна згадка за 1289 рік. Хоча у літописі не має взагалі дати смерті княгині. Це точно не 1289 рік, адже заміж за князя Романа вона вийшла приблизно 1200-го року. Навіть якщо її віддали за Романа у 15 років, то вона народилася десь 1185 році. Вона була жива ще коли у 1253 році Папа Інокентій ІІІ хотів коронувати її сина Данила. На той момент їй було близько 70-ти років, а на момент спорудження гробниці – більше 100. Коли помер її син Данило у 1264 році – вона не згадується в літописі. Швидше за все поперла раніше. Тому питання імені княгині, дати смерті і локалізації гробниці залишається відкритим і потребує продовження досліджень.
Список використаних джерел
1. Дверницький О.М. Археологічні дослідження в м. Володимирі-Волинському і околицях // Київська старина. – 1887. -Т.17. – с. 36-57
2. Кучинко М.М., Охріменко Г.В., Петрович В.В. Історія міста Володимира-Волинського від найдавніших часів до середини ХХ ст. (у світлі соціотопографії). – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 260 с.
3. Літопис руський / Пер. З давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. Ред. О.В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
4. Малевська М.В. Архітектурно-археологічні дослідження в м. Володимир-Волинський. / М.В. Малевська, О.В. Шолохова// Археологічні відкриття 1976 року. – М., 1977. – с.327-328
5. Пєскова Г. А. Розкопки давньоруської церкви в м. Володимир-Волинський/ Г.А. Пєскова// Археологічні відкриття 1984. М.,1986. – с. 291
6. Теодорович М.І. Город Володимир Волинської губернії в звязку з історією Волинської єпархії. Історичний нарис. – Почаїв: Типографія Почаєвсько-Успенської Лаври, 1893. – 288 с.
7. Цинкаловський О. М. Матеріали до археології Володимирського повіту// Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1937. – Т. 154. – с. 183-240.
Орися Вознюк - завідуюча сектору обліку, паспортизації та наукових досліджень
адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"
