Вересень — рум'янець року.

Вересень — рум'янець року.
Вересень - “вересовий місяць”, тобто час збирання вересового меду та винограду. Назва першого місяця осені пов'язана з вересом — рослиною,досить поширеною у нашій місцевості. Цей вічнозелений кущ, що цвіте з серпня і до кінця жовтня. Вересовий мед має гіркуватий присмак. Але у французів він вважається справжнім делікатесом.
Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов'язана з буйним цвітінням вересу.
Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася на початку минулого століття. До цього в кожному регіоні були свої, назви. У давньоруській мові цей місяць називався руєн, а по-народному — ревун. Поряд з цим вживалася і назва зарев. За твердженням мовознавців,ці назви походять від жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя) та руєнія (ревіння) оленів і лосів, які влаштовували цієї пори шлюбні герці.
На західноукраїнських землях відомі назви маїк (від слова маятися, тобто зеленіти, ранні сходи озимини) і сівень — пора масового висівання озимого збіжжя. На північно-західному Поліссі вересень називали й бабським (бабиним) літом, а також покрійником — від свята Покрови, котре припадає на 1 жовтня старого стилю. Під цю пору земля вже покривається опалим листям. Проте переважна більшість європейських мов використовують латинську назву «септембер», що означає «сьомий». У Давньому Римі він і справді був сьомим. Адже річне літочислення починалося з березня. Прийнявши новий, так званий григоріанський календар, в якому новий рік було перенесено на січень, назву місяця залишили старою, тобто юліанською.
З приходом вересня в природі відбуваються істотні зміни. Прохолодними стають ночі, на землю опускаються густі тумани, приходять нічні заморозки.
Не випадково про нього кажуть: «Вересневий час — сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, холодніє, гуде ще й згори йде!»
Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною. 14 вересня слов’яни відзначали свято Вирію (проводи птахів до Ирію). Молилися до духів Пращурів, яким птахи донесуть звістку зі світу Яви. Вирій , Буян острів, Ирій – за стародавніми легендами, сонмище богів та померлих душ, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії, згідно з віруваннями, росло першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками безсмертя на ньому. Сюди ж зліталися птахи на зиму.
Ще одне велике словянське язичницьке свято припадає на кінець місяця - Світовид Осінній - день осіннього рівнодення ,початок астрономічної осені(у цьому році припадає на 22 вересня). Осіннє Рівнодення є однією з чотирьох енергетичних точок року – (весняне й осіннє Рівнодення зимове та літнє Сонцестояння), які споконвіку відзначалися людством як свята природної сили.
Наші предки присвячували Осіннє Рівнодення Сивояру - осінньому Сонцю, або Світовиду Чотириликому, Божеству, котре, окрім всього іншого, уособлювало чотири сонячних прояви – зимове, весняне, літнє та осіннє. Сонце осіннього рівнодення в давніх слов'ян зображувалося беззбройним старцем, він мав чотири обличчя і на заході звався Святовит або Світовид.
Також це свято було пов’язане з закінченням сільськогосподарських робіт.
У цей час вже зібраний врожай , зроблені запаси на наступний рік. Засіки засипані зерном з нового врожаю.
Слов’яни відмічали це свято запалюванням вогнищ і осінніми хороводами – прощались з літом і зустрічали осінь. Веселились, пекли великі святкові пироги, щоб на слідуючий рік зібрати хороший врожай.
У давнину в цей день обновляли в печах вогонь – старий гасили, а новий запалювали. До хати приносили великі снопи. Бажали один одному, щоб і майбутній рік був таким же щедрим. Відбувалося всенічне моління у храмі Світовида. Випікався великий у зріст людини коровай. Жрець ховався за хлібом і запитутвав чи люди бачать його. Почувши відповідь, казав : “Дай, Боже, щоб і на той рік хліб родив такий високий!”
Відомий дуже цікавий обряд прадавнього слов’янського звичаю святкування Осіннього Рівнодення, який називався Святом свічки, або Весіллям свічки. Основою його було обрядове запалення вогню в домівці від освяченої свічі. Цей вогонь господарі мусили принести додому з храму і запалити ним домашню свічу, або ще більш древній посвіт-кабицю – вмістилище для дерев’яної скіпки, якою освітлювалося житло.
«Женіння свічки» відзначали з великою пишнотою як у місті так і на селі.Влаштовували цілонічні вистави при світлі свічок, а вдень виносили на ринок велику воскову свічку та людиноподібну ляльку і урочисто «вінчали» їх з усіма весільними обрядами. Цього дня молодь ворожила «на долю», що також було відголоском прадавніх звичаїв.
По селах уквітчану свічку носили по хатах, і при її світлі споживали обрядові весільні страви. Дійство тривало цілий тиждень, після чого жінки урочисто запалювало від «женильної свічки» посвіт, при світлі якого мали працювати.
В день осіннього рівнодення починається друга половина бабиного літа і, за народним повір`ям, яка погода буде цього дня, такою буде й осінь. Ще народні прикмети говорять: чим вересень сухіший і тепліший, тим кращою буде осінь, тим пізніше прийде справжня зима.


Романна Кучерява,
завідуюча відділом охорони, реставрації
та використання пам'яток "Стародавній Володимир"