Практичні поради та план подорожі по Волині
17-04-2024, 10:41. Разместил: orusia voznuk
До Дня пам'яток історії та культури, пропонується Вашій увазі «Ілюстрований путівник по Волині» виданий відомим польським мандрівником Мечиславом Орловичем у 1929 році, майже сто років назад.
Автор видання народився 17 грудня 1881 року в селі Комарно під Львовом.
Орлович вчився у Львівському університеті, вивчав право. Слухав також лекції з історії мистецтва, географії та історії у Львові та Кракові. Навчаючись і подорожуючи Європою, захопився туризмом. У 1906 р., будучи доктором права, заснував у Львові «Академічний туристичний клуб» і став його головою. Він також був співзасновником Академічної спортивної асоціації.
Підраховано, що за своє життя мандрівник пройшов майже 140 тисяч кілометрів.
Серед путівників Орловича провідне місце займає «Ілюстрований путівник по Волині». Книга видана Волинським товариством краєзнавчим та охорони визначних пам’яток в Луцьку за фінансової підтримки Міністерства громадських робіт.
Мечислав Орлович
Путівник Орловича цікавий не лише тим, що це перше видання такого характеру на Волині. Завдяки ньому ми можемо зрозуміти, якою була наша країна понад 80 років тому. Автор дає коротку географічну, демографічну, статистичну та історичну характеристику Волині, розповідає про найбільші магнатські родини, про пам’ятки архітектури та культури. Путівник також містить практичні поради для організаторів походів і мандрівників. У повному виданні описано 25 туристичних маршрутів, які стартують у Луцьку. Книга містить майже 400 сторінок, 111 ілюстрацій та карту Волинського воєводства. Цей путівник є першою спробою систематизованого включення туристичних знань та практичних порад, необхідних туристу під час відвідування Волині.
Крім Луцька, багато цікавого можна дізнатися з Путівника і про такі волинські міста як: Володимир Волинський, Рівне, Ковель, Дубно, Кремінець, Почаїв, Збараж, Острог, Корець, Горохів, Ківерці, Любомль, Ратне, Kaмінь Каширський, Сарни, Здолбунів та ін.
Карта Волинського воєводства з путівника за 1929 рік
Описовий матеріал зібрано було із «Географічного словника» та ряду пізніших праць і брошур, присвячених Волині. У книзі використано світлини Генріка Поддембського , Юзефа Пйотровського, Зигмунта Морвіца .
Підготовлений у 1923 році рукопис чекав на друк п'ять років, постійно виправлявся та доповнювався. Виданий був лише в 1929 році завдяки підтримці Волинського воєводи Генрика Юзевського та туристичної комісії в Луцьку на чолі з директором громадських робіт інженером Францішеком Ксенжопольським, Волинському товариству краєзнавчому та охорони визначних пам’яток та охорони пам’яток минулого.
Путівник Орловича по Волині вийшов польською мовою, як і всі інші його путівники. Вам пропонується переклад частини видання, що стосується опису міста Володимира, околиць та найближчих міст, сіл та містечок у міжвоєнний період.
Найкращий час для подорожі.
Найзручніший час для відвідування Волині – літні місяці, коли буйно розквітає рослинність і дні стають довшими. Подорож на Волинське Полісся, яку варто рекомендувати, має припадати на час весняної відлиги наприкінці березня, початку квітня, коли земля залита водою. Також дуже гарною на Волині є осінь.
Залізничне сполучення та автомобільний транспорт.
Залізнична мережа на Волині мало розвинена, тому деякі міста та селища віддалені від залізниці на декілька десятків кілометрів. Залізниця, збудована росіянами для стратегічних цілей, не враховує місцевих потреб і оминає цілі міста і села. Розклад руху на деяких напрямках настільки не зручний, що сприяє розвитку автобусних перевезень. Швидкісні поїзди курсують лише на головній лінії - Здолбунів – Рівне – Ковель – Люблін – Варшава, з вагонами з Луцька, Сарн і Кременця. Крім того, є пряме сполучення з Луцька до Кременця та Львова, а також зі Львова через Рівне до Вільнюса.
Крім залізничного сполучення є ще й пасажирські автобусні перевезення . Автобуси майже регулярно курсують між містами: Любомлем і Піщею (до Влодави); Ковелем і Ратно (на Брест); Ковелем і Мельницею; Ковелем та Луцьком; Луцьком і Рожищем; Луцьком і Рівним (через Олику і Клевань); Луцьком і Дубном; Луцьком і Торчином; Ківерцями і Колками, Ківерцями і Софіївкою; Рівним і Корцем, Рівним і Тучином, Рівним і Межирічем, Рівним і Дубном; Рівним і Млиновом, Демидівкою, Берестечком і Острогом; Дубном і Кременецем, Почаєвом, Вишневцем і Шумськом; Дубном та Млиновом; Демидівкою, Берестечком і Острогом; Дубном, Козином і Бродами; м. Степань та залізничною станцією Малинськ; м. Березне та станцією Моквин; м. Острог і станцією Оженіно.
Автобуси зручні і в цілому чисті; однак під час снігових заметів і під час сильних дощів рейси по ґрунтових дорогах відміняються, і тоді людей підвозять до заасфальтованих доріг підприємливі селяни на своїх возах; ціна - від 10 до 15 копійок на людину за кілометр - залежно від стану дороги та протяжності ділянок. Таксі є в Рівному, Луцьку, Ковелі, Дубно, Кремінці, Володимирі та Острозі - вартість проїзду 50 копійок за 1 км.
Стан доріг.
Майже всі Волинські дороги, що перетинаються в колишніх містах- фортецях - Луцьк, Рівне та Дубно, були побудовані зі стратегічною метою, і подалі від населених пунктів. Росіяни не переймалися потребами будівництва доріг до дрібніших населених пунктів. Прикладом цього є дорога Рівне-Корець, що залишає осторонь всі містечка. Характерно, що, наприклад, місто Млинів залишилося кілька кілометрів осторонь перехрестя доріг. Росіяни також не добудували дорогу до Берестечка, закінчивши її за кілька кілометрів перед містом. Ці недоліки досі не усунули через брак коштів. Вже за польських часів збудовано кілька нових доріг. До них належать, зокрема, побудовані у 1928 році дороги Кременець-Вишневець і Кременець- Катербург (Катери́нівка) а також дорога Дубно-Броди. Колись волинські дороги були затінені чудовими алеями дерев, майже повністю вирубаними під час війни та після неї, а сьогодні одноманітність краєвиду порушують лише телеграфні стовпи, наприклад, на дорозі Рівне – Корець.
Місцевий рух, навіть там, де шосейні дороги є, а особливо там, де їх немає, відбувається дуже широкими, так званими, польськими дорогами. В суху пору ними дуже зручно їхати автомобілем. Але після дощів, коли чорнозем перетворюється на болото, такими дорогами важко пересуватися, навіть звичайними возами. Внаслідок цього маленькі містечка залишаються відрізаними від цивілізації, так що навіть пошта до них не завжди доставляється. Це багато в чому пов’язано з відсутністю каменю на місцях. Його для доріг доставляють з базальтових кар'єрів Берестовця та гранітних кар'єрів з Корця. Волинські дороги досить специфічні, іноді сягають 100 метрів завширшки. Оскільки вони пролягають від містечка до містечка через села, на них більше руху, ніж на шосейних дорогах. На півночі Волині ці дороги піщані, місцями заболочені, тому, їдучи ними в мокру пору року, варто спочатку поцікавитися в сусідніх селах, чи дорога проїзна. Однак у сухий сезон ці дороги доступні і для автомобілів, а під час літньої посухи на «польських дорогах» так багато пилу, що за кожним транспортним засобом його здіймається ціла хмара.
Прикордонний рух.
Звертається увага на те, що для поїздок в прикордонній зоні існують особливі обмеження. Зокрема, тридцятикілометрова прикордонна зона, де постійні мешканці мають жовті посвідчення та прикордонна зона (2 км від кордону, ширина якої подекуди може зменшуватися до півкілометра, наприклад, у передмісті Острога). Щоб потрапити в цю зону потрібен письмовий дозвіл начальника району, з візою офіцера прикордонної служби. Голови районів є лише в Корці та Острозі. Зрештою, рух через радянський кордон у 1927 році був настільки млявим через радянські обмеження, що єдина дорога в Корці, яка сполучала Волинь з Радянською республікою, на кордоні була повністю заросла травою, а шлагбаум піднімали дуже рідко, щоб пропустити мандрівників.
Водний транспорт
У 1927 році річкові пасажирскі судна за сприятливих умов курсували лише по Стиру від Луцька до Торговиці та Колків. Передбачається розширення цього сполучення від Колок до Пінська.
Готелі
Готелі на Волині загалом кращі, ніж у північно-східних регіонах, і великі позитивні зміни відбулися в цьому відношенні за часів польського панування. Майже вся готельна індустрія, особливо в менших містах і містечках, залишається в руках євреїв. У всіх великих містах, особливо в Луцьку, Кременці, Острозі та Рівному пристойні та чисті готелі. Гірша ситуація в менших містах, де є лише примітивні заїзди.
Ресторани
Кращі ресторани розташовані у великих містах. Переважно вони належать польським спілкам і польським підприємцям, часто співпрацюють з клубами, наприклад у Луцьку, Дубно, Острозі. Менші належать чехам і євреям. Тільки у найбільших містах, зокрема в Луцьку, Кременеці та Рівному є цукерні та кав’ярні.
Туристична та краєзнавча література Волині.
Путівників про Волинь, чи окремі її частини та міста, у прямому значенні слова, ще й досі не було видано взагалі. Серед краєзнавчої літератури перш за все слід відмітити «Географічний словник» (Варшава 1880 – 1904 рр.), що містить інформацію про всі міста Волині, який, на жаль, сьогодні вже частково застарів. До найкращих довоєнних монографій можна віднести опис Кардашевичем Острога та околиць. Серед робіт, опублікованих після війни, варто згадати д. Адама Войніча «Монографія Луцька» (1922), Aлександра Прусевича «Волинські замки» (1923) та монографічні зошити Землі, присвячені Загорову (1925) та Кременцю (1927). Вони видані окремо, як монографія «Кременець», що складається з десятків статей, опрацьованих різними авторами під редакцією професора Мєчислава Возновськєго.
Крім ліцею в Кременці, на Волині немає будинків відпочинку, які могли б бути опорним пунктом для групових поїздок, особливо шкільних.
У 1927 році в Луцьку було створено Волинське товариство краєзнавче та охорони пам'яток старовини, головою якого є пан інжинер. Ф. Kсєнжопольські (Луцьк, Дирекція громадських робіт).
Службовими справами, пов’язаними з підтримкою туризму у Волинському воєводстві, займається один із чиновників Дирекції громадських робіт у Луцьку, як представник туризму. Нині цим представником є інжинер Юзеф Романовські. Крім того, при Воєводському управлінні існує Воєводська Туристична Комісія, що складається з членів різних відомств, до сфери діяльності якої входять питання, пов’язані з комунікаціями, готелями, охороною ландшафту і пам’яток старовини, тощо, та представники соціальних установ, які опікуються туризмом та краєзнавством. Головою комісії в 1925-26 був інженер Юзеф Прухнік, а тепер - директор громадських робіт інженер Францішек Ксєнжопольські.
Туристичні карти.
Для туристичних походів по Волині, до місць, віддалених від вокзалів варто користуватися військовими картами, виданими Військовим Географічним інститутом, які є у продажу у військових книгарнях, а також у книгарнях Гебетнера і Вольфа. Для велосипедистів і автомобілістів достатньо карт масштабу 1: 300 000 або l: 400 000, а для туристів знадобляться карти масштабу l: 200 000 або l: 100 000. На картах масштабу 1:300 000 територія Волині поділена на 5 частин: Люблін, Ковель, Дубровиця, Луцьк, Острог. При цьому південна частина Кременецького району розташована на «Тернопільській» карті, а Устилуг - на «Томашівській». Німецькі карти «Lemberg» і «Ostróg» масштабу 1:400 000 охоплюють всю територію Волині. Існує кілька десятків карт Волині масштабу 1:100 000.
Спеціально виданих карт для туристів по Волині немає, хоча для околиць Кременця така карта була б дуже корисною.
План подорожі потрібно скласти так, щоб залежно від часу, сезону та вподобань можна було відвідати найбільш визначні та особливі міста і містечка Волині, та найгарніші околиці.
Якщо ви плануєте подорожувати протягом тижня, варто зупинитися на пів дня в Любомлі, на другу половину дня в Луцьку і там переночувати, на другий день відвідати Олику та Клевань, на третій день – Острог, Новомалин та Межиріч Острозький, на четвертий день - Дубно та Мізоч, і нарешті, на п’ятий, шостий та сьомий дні відвідайте Кременець, Почаїв та Вишневець, а також здійсніть подорож до Волинської Швейцарії.
Якщо ви плануєте подорожувати Волинню протягом двох тижнів, то попередній план слід доповнити дводенним візитом до Володимира-Волинського, Устилуга, Низкиничів, Зимного та Порицька, одноденною поїздкою з Влодави до Світязя, два дні присвятити Волинському Поліссю, зупинившись у Чарторийську, щоб відвідати поле битви та польські військові цвинтарі біля Костюхнівки і, нарешті, провести два дні в мандрівці околицями Берестечка, що знаходяться пооддаль від залізниці.
Людям, які цікавляться кар’єрами, варто відвідати Корець і Берестовець, особливо Янову Долину біля Костополя, любителям гарних околиць варто здійснити мандрівку від Мізоча через Дермань і Верхів до Острога, відвідати околиці Кременця та долину Случі, що біля Губкова, а тим, хто захоплюється археологією варто відвідати Ґрудек.
Для мандрівок річками найбільше підходить Стир.
Мандрівка до Володимира-Волинського і околиць.
До Володимира-Волинського можна добратися потягом по залізничній лінії Ковель-Сокаль-Львів, побудованій ще під час війни, яка у свою чергу сполучається з магістраллю Варшава-Люблін-Ковель-Здолбунів.
Володимир-Волинський (55 км) повітове місто (12 000 жителів )
Готелі: Пасаж вул. Кафедральна 17, Краківський вул. Колейова 85, "Париж" Колейова 64, "Люблінський" вул. Фарна 10, Купецький вул. Миколаївська 27, "Чорна Марія" вул. Третього травня 185.
Ресторани: « спілка офіціантів» вул. Кафедральна 11, Земський вул. Пілсудського 3, Народний вул. Конституції 25.
Кавярні на вулиці. Пілсудського 7 та Пілсудського 76.
Історія міста.
Володимир є одним із найстаріших міст Волині, оскільки заснований наприкінці Х століття великим князем Київським - Володимиром. Упродовж кількох століть він був столицею удільних князівств, а з 992 року — столицею єпископів східного обряду. Найбільшої слави Володимир досяг наприкінці XII - на початку XIIІ століття, що аж затьмарив Київ і Галич за час правління князя Романа Мстиславовича (+1204). У 1340 р. під час війни з Любартом Володимир був захоплений Казимиром Великим. У XIV столітті місто уже не було столицею Володимирського князівства, занепало і залишилося в тіні Львова, Луцька і Хелма. З 1385 по 1427 Володимир був столицею латинських єпископів, а після 1596 року (після Берестейської унії) - столицею греко-католицьких єпископів, дієцезію яких росіяни скасували в 1803 році.
У колишньому Волинському воєводстві Володимир був столицею одного з трьох повітів, на які поділялося воєводство, також в ньому був князівський замок. Згідно з описами кінця XVI століття, місто було дерев'яним і оточене дерев'яним частоколом, обліпленим глиною. Місцеві перекази свідчать, що у XIIІ столітті під час найбільшого розквіту Володимир простягався від передмістя Федорівка до села Зимно.
Пам’ятки
На ринковій площі знаходиться парафіяльний костел, св. Іоакима та Анни, збудований у 1554 р. Анною Збаразькою. Він кілька разів горів але був відновлений, востаннє 1752 р. у стилі бароко. Всередині чудовий вівтар у стилі рококо. На стіні ліворуч від входу в костел – табличка з барельєфом і написом із зображенням лицаря у латах, що стоїть на колінах перед Дівою Марією (з XVII ст., благодійник костелу Піодгороденський). До 1920 року тут зберігалися польські коронні знаки.
З іншого боку ринкової площі – колишній єзуїтський монастир і костел (Серце Ісуса), збудований у 1719-55 роках. Скромна барокова будівля з двома вежами, фундована слонімським старостою Ігнацієм Садовським. Після розпуску ордену Єзуїтів в 1774 р. монастир і костел були передані василіанам, у 1840 р. перетворені на православний монастир, а в 1923 р. відновлені. Монастир був побудований архітектором-єзуїтом Міхалом Радзімінським. І єзуїти, і василіяни утримували тут світські школи, які свого часу були відомі на всю Волинь.
Неподалік костелу був монастир і каплиця Капуцинів (1752-1832) ліквідовані росіянами. Монастирські споруди зруйновано, на їх місці стоять приватні будівлі.
На розі вулиць Устилузької (Kонституції) і Кафедральної знаходиться вежа, що залишилася від домініканського костелу XVII ст. Вздовж вулиці Устилузької розташовані монастирські будинки, в яких розміщені земська канцелярія, пошта та скарбниця. Домініканців у 1497 році привів Олександр Ягеллончик, який заснував монастир і костел. У 1850 році монастир було ліквідовано, а костел зруйновано.
Колишній православний собор (Успенський собор) отримав свій нинішній вигляд під час реставрації, проведеної спеціально росіянами в 1895 році, щоб знищити колишній стиль бароко. Це вражаюча і багато декорована будівля. Стіни - це залишки старої церкви, заснованої в 1165 році Мстиславом Ізаславовичем. Під час останньої реставрації було виявлено залишки старої візантійської архітектури з романськими впливами. У XIIІ столітті храм зруйнували татари. У XIV столітті він, очевидно, був латинським костелом, а після Берестейської унії 1595 року - уніатським. Василіани перебудували його в XVII столітті в стилі бароко, а до останньої реставрації широкий фасад прикрашали дві восьмигранні вежі, вкриті шатровими дахами. Перед собором від вул. Кафедральної стоїть брама в стилі рококо.
За собором до дзвіниці примикають мури колишнього палацу уніатських єпископів (так званого замочку) з величезними контрфорсами ззовні та двома ґанками. Від колишнього єпископського замку залишилася лише мурована вежа.
Колись в межах княжого замку була церква. Від самого замку залишилися овальні вали, що охоплюють ділянку площею три гектари. Всередині валів стоїть будівля в’язниці, перебудована з колишньої замкової церкви, на якій ще й досі є сліди трьох нефів. Замок руських князів стояв у Володимирі уже в кінці Х століття. За правління Казимира Великого тут було споруджено новий замок, збудований каноніком Вацлавом з Течина, який зруйнували литовці під час війни з Любартом.
Старші мешканці міста розказують, що під містом є цілий лабіринт підземних ходів, які нібито простягаються аж до села Зимно. Ймовірно, вони походять з часів татарських набігів і мали служити укриттям від загарбників.
У передмісті Риловиця знаходиться православна церква св. Василія кінця XIV ст., з центральним плануванням, з напівкруглою апсидою та слідами готики. До 1916 р. у цій церкві була кам’яна плита зі старослов'янським надписом: «Помагай Боже, рабі твоїй царівні Анні» і грецька дата А. С. К. А. Російські вчені вважали, що плита датується початком XV століття і стосується княгині Анни, дружини Вітовта, як фундаторки церкви. У 1916 році австріяки її вирізали і вивезли. Згідно з народною легендою, цю церкву збудували в 992 році воїни Володимира Великого за один день після перемоги у поході на Польщу, під час якого були захоплені Червенські землі.
На вул. Ковельській є пам’ятник знак на місці колишньої православної церкви св. Параскеви, в парафії якої народився блаженний Йосафат Кунцевич, пізніше єпископ Полоцький, мученик за Унію. Неподалік знаходиться церква св. Миколая, а поруч гарна дерев'яна дзвіниця під шатровим дахом. Цю церкву збудовано у 1780 році коштом холмського уніатського єпископа Порфирія Скарбки Важинського на вшанування пам’яті уніатського блаженного Йосафат Кунцевича. Вона стоїть на місці родинного дому блаженного Йосафата. У 1800 році російська влада віддала ту церкву православному духовенству.
Недалеко від казарм військове кладовище, де знаходиться каплиця та близько 1300 могил австрійських солдатів. На російському військовому кладовищі 300 могил.
В урочищі Михайлівщина за місцевими переказами стояв найдавніший руський монастир на честь св. Михайла, а в передмісті , званому Білі береги, - монастир св. Апостолів - обидва з XVIІІ століття.
В урочищі Велесівщина була церква з монастирем Святого Онуфрія XVI століття. На Іллівчині є залишки валів і руїни колишнього руського монастиря XVI ст., названого в честь св. Іллі, спаленого у 1833 р. У районі Спаського урочища знаходиться старий цвинтар XVI ст. і руїни Преображенського монастиря XV ст. У передмісті Федорівка — залишки фундаментів церкви XІІI - XVI ст. у пізньороманському стилі на візантійській основі.
Матеріал підготувала Романна Кучерява
Подаємо світлини міста Володимира з зображенням пам'яток, описаних в путівнику Мечислава Орловича.
Автор видання народився 17 грудня 1881 року в селі Комарно під Львовом.
Орлович вчився у Львівському університеті, вивчав право. Слухав також лекції з історії мистецтва, географії та історії у Львові та Кракові. Навчаючись і подорожуючи Європою, захопився туризмом. У 1906 р., будучи доктором права, заснував у Львові «Академічний туристичний клуб» і став його головою. Він також був співзасновником Академічної спортивної асоціації.
Підраховано, що за своє життя мандрівник пройшов майже 140 тисяч кілометрів.
Серед путівників Орловича провідне місце займає «Ілюстрований путівник по Волині». Книга видана Волинським товариством краєзнавчим та охорони визначних пам’яток в Луцьку за фінансової підтримки Міністерства громадських робіт.
Путівник Орловича цікавий не лише тим, що це перше видання такого характеру на Волині. Завдяки ньому ми можемо зрозуміти, якою була наша країна понад 80 років тому. Автор дає коротку географічну, демографічну, статистичну та історичну характеристику Волині, розповідає про найбільші магнатські родини, про пам’ятки архітектури та культури. Путівник також містить практичні поради для організаторів походів і мандрівників. У повному виданні описано 25 туристичних маршрутів, які стартують у Луцьку. Книга містить майже 400 сторінок, 111 ілюстрацій та карту Волинського воєводства. Цей путівник є першою спробою систематизованого включення туристичних знань та практичних порад, необхідних туристу під час відвідування Волині.
Крім Луцька, багато цікавого можна дізнатися з Путівника і про такі волинські міста як: Володимир Волинський, Рівне, Ковель, Дубно, Кремінець, Почаїв, Збараж, Острог, Корець, Горохів, Ківерці, Любомль, Ратне, Kaмінь Каширський, Сарни, Здолбунів та ін.
Описовий матеріал зібрано було із «Географічного словника» та ряду пізніших праць і брошур, присвячених Волині. У книзі використано світлини Генріка Поддембського , Юзефа Пйотровського, Зигмунта Морвіца .
Підготовлений у 1923 році рукопис чекав на друк п'ять років, постійно виправлявся та доповнювався. Виданий був лише в 1929 році завдяки підтримці Волинського воєводи Генрика Юзевського та туристичної комісії в Луцьку на чолі з директором громадських робіт інженером Францішеком Ксенжопольським, Волинському товариству краєзнавчому та охорони визначних пам’яток та охорони пам’яток минулого.
Путівник Орловича по Волині вийшов польською мовою, як і всі інші його путівники. Вам пропонується переклад частини видання, що стосується опису міста Володимира, околиць та найближчих міст, сіл та містечок у міжвоєнний період.
Найкращий час для подорожі.
Найзручніший час для відвідування Волині – літні місяці, коли буйно розквітає рослинність і дні стають довшими. Подорож на Волинське Полісся, яку варто рекомендувати, має припадати на час весняної відлиги наприкінці березня, початку квітня, коли земля залита водою. Також дуже гарною на Волині є осінь.
Залізничне сполучення та автомобільний транспорт.
Залізнична мережа на Волині мало розвинена, тому деякі міста та селища віддалені від залізниці на декілька десятків кілометрів. Залізниця, збудована росіянами для стратегічних цілей, не враховує місцевих потреб і оминає цілі міста і села. Розклад руху на деяких напрямках настільки не зручний, що сприяє розвитку автобусних перевезень. Швидкісні поїзди курсують лише на головній лінії - Здолбунів – Рівне – Ковель – Люблін – Варшава, з вагонами з Луцька, Сарн і Кременця. Крім того, є пряме сполучення з Луцька до Кременця та Львова, а також зі Львова через Рівне до Вільнюса.
Крім залізничного сполучення є ще й пасажирські автобусні перевезення . Автобуси майже регулярно курсують між містами: Любомлем і Піщею (до Влодави); Ковелем і Ратно (на Брест); Ковелем і Мельницею; Ковелем та Луцьком; Луцьком і Рожищем; Луцьком і Рівним (через Олику і Клевань); Луцьком і Дубном; Луцьком і Торчином; Ківерцями і Колками, Ківерцями і Софіївкою; Рівним і Корцем, Рівним і Тучином, Рівним і Межирічем, Рівним і Дубном; Рівним і Млиновом, Демидівкою, Берестечком і Острогом; Дубном і Кременецем, Почаєвом, Вишневцем і Шумськом; Дубном та Млиновом; Демидівкою, Берестечком і Острогом; Дубном, Козином і Бродами; м. Степань та залізничною станцією Малинськ; м. Березне та станцією Моквин; м. Острог і станцією Оженіно.
Автобуси зручні і в цілому чисті; однак під час снігових заметів і під час сильних дощів рейси по ґрунтових дорогах відміняються, і тоді людей підвозять до заасфальтованих доріг підприємливі селяни на своїх возах; ціна - від 10 до 15 копійок на людину за кілометр - залежно від стану дороги та протяжності ділянок. Таксі є в Рівному, Луцьку, Ковелі, Дубно, Кремінці, Володимирі та Острозі - вартість проїзду 50 копійок за 1 км.
Стан доріг.
Майже всі Волинські дороги, що перетинаються в колишніх містах- фортецях - Луцьк, Рівне та Дубно, були побудовані зі стратегічною метою, і подалі від населених пунктів. Росіяни не переймалися потребами будівництва доріг до дрібніших населених пунктів. Прикладом цього є дорога Рівне-Корець, що залишає осторонь всі містечка. Характерно, що, наприклад, місто Млинів залишилося кілька кілометрів осторонь перехрестя доріг. Росіяни також не добудували дорогу до Берестечка, закінчивши її за кілька кілометрів перед містом. Ці недоліки досі не усунули через брак коштів. Вже за польських часів збудовано кілька нових доріг. До них належать, зокрема, побудовані у 1928 році дороги Кременець-Вишневець і Кременець- Катербург (Катери́нівка) а також дорога Дубно-Броди. Колись волинські дороги були затінені чудовими алеями дерев, майже повністю вирубаними під час війни та після неї, а сьогодні одноманітність краєвиду порушують лише телеграфні стовпи, наприклад, на дорозі Рівне – Корець.
Місцевий рух, навіть там, де шосейні дороги є, а особливо там, де їх немає, відбувається дуже широкими, так званими, польськими дорогами. В суху пору ними дуже зручно їхати автомобілем. Але після дощів, коли чорнозем перетворюється на болото, такими дорогами важко пересуватися, навіть звичайними возами. Внаслідок цього маленькі містечка залишаються відрізаними від цивілізації, так що навіть пошта до них не завжди доставляється. Це багато в чому пов’язано з відсутністю каменю на місцях. Його для доріг доставляють з базальтових кар'єрів Берестовця та гранітних кар'єрів з Корця. Волинські дороги досить специфічні, іноді сягають 100 метрів завширшки. Оскільки вони пролягають від містечка до містечка через села, на них більше руху, ніж на шосейних дорогах. На півночі Волині ці дороги піщані, місцями заболочені, тому, їдучи ними в мокру пору року, варто спочатку поцікавитися в сусідніх селах, чи дорога проїзна. Однак у сухий сезон ці дороги доступні і для автомобілів, а під час літньої посухи на «польських дорогах» так багато пилу, що за кожним транспортним засобом його здіймається ціла хмара.
Прикордонний рух.
Звертається увага на те, що для поїздок в прикордонній зоні існують особливі обмеження. Зокрема, тридцятикілометрова прикордонна зона, де постійні мешканці мають жовті посвідчення та прикордонна зона (2 км від кордону, ширина якої подекуди може зменшуватися до півкілометра, наприклад, у передмісті Острога). Щоб потрапити в цю зону потрібен письмовий дозвіл начальника району, з візою офіцера прикордонної служби. Голови районів є лише в Корці та Острозі. Зрештою, рух через радянський кордон у 1927 році був настільки млявим через радянські обмеження, що єдина дорога в Корці, яка сполучала Волинь з Радянською республікою, на кордоні була повністю заросла травою, а шлагбаум піднімали дуже рідко, щоб пропустити мандрівників.
Водний транспорт
У 1927 році річкові пасажирскі судна за сприятливих умов курсували лише по Стиру від Луцька до Торговиці та Колків. Передбачається розширення цього сполучення від Колок до Пінська.
Готелі
Готелі на Волині загалом кращі, ніж у північно-східних регіонах, і великі позитивні зміни відбулися в цьому відношенні за часів польського панування. Майже вся готельна індустрія, особливо в менших містах і містечках, залишається в руках євреїв. У всіх великих містах, особливо в Луцьку, Кременці, Острозі та Рівному пристойні та чисті готелі. Гірша ситуація в менших містах, де є лише примітивні заїзди.
Ресторани
Кращі ресторани розташовані у великих містах. Переважно вони належать польським спілкам і польським підприємцям, часто співпрацюють з клубами, наприклад у Луцьку, Дубно, Острозі. Менші належать чехам і євреям. Тільки у найбільших містах, зокрема в Луцьку, Кременеці та Рівному є цукерні та кав’ярні.
Туристична та краєзнавча література Волині.
Путівників про Волинь, чи окремі її частини та міста, у прямому значенні слова, ще й досі не було видано взагалі. Серед краєзнавчої літератури перш за все слід відмітити «Географічний словник» (Варшава 1880 – 1904 рр.), що містить інформацію про всі міста Волині, який, на жаль, сьогодні вже частково застарів. До найкращих довоєнних монографій можна віднести опис Кардашевичем Острога та околиць. Серед робіт, опублікованих після війни, варто згадати д. Адама Войніча «Монографія Луцька» (1922), Aлександра Прусевича «Волинські замки» (1923) та монографічні зошити Землі, присвячені Загорову (1925) та Кременцю (1927). Вони видані окремо, як монографія «Кременець», що складається з десятків статей, опрацьованих різними авторами під редакцією професора Мєчислава Возновськєго.
Крім ліцею в Кременці, на Волині немає будинків відпочинку, які могли б бути опорним пунктом для групових поїздок, особливо шкільних.
У 1927 році в Луцьку було створено Волинське товариство краєзнавче та охорони пам'яток старовини, головою якого є пан інжинер. Ф. Kсєнжопольські (Луцьк, Дирекція громадських робіт).
Службовими справами, пов’язаними з підтримкою туризму у Волинському воєводстві, займається один із чиновників Дирекції громадських робіт у Луцьку, як представник туризму. Нині цим представником є інжинер Юзеф Романовські. Крім того, при Воєводському управлінні існує Воєводська Туристична Комісія, що складається з членів різних відомств, до сфери діяльності якої входять питання, пов’язані з комунікаціями, готелями, охороною ландшафту і пам’яток старовини, тощо, та представники соціальних установ, які опікуються туризмом та краєзнавством. Головою комісії в 1925-26 був інженер Юзеф Прухнік, а тепер - директор громадських робіт інженер Францішек Ксєнжопольські.
Туристичні карти.
Для туристичних походів по Волині, до місць, віддалених від вокзалів варто користуватися військовими картами, виданими Військовим Географічним інститутом, які є у продажу у військових книгарнях, а також у книгарнях Гебетнера і Вольфа. Для велосипедистів і автомобілістів достатньо карт масштабу 1: 300 000 або l: 400 000, а для туристів знадобляться карти масштабу l: 200 000 або l: 100 000. На картах масштабу 1:300 000 територія Волині поділена на 5 частин: Люблін, Ковель, Дубровиця, Луцьк, Острог. При цьому південна частина Кременецького району розташована на «Тернопільській» карті, а Устилуг - на «Томашівській». Німецькі карти «Lemberg» і «Ostróg» масштабу 1:400 000 охоплюють всю територію Волині. Існує кілька десятків карт Волині масштабу 1:100 000.
Спеціально виданих карт для туристів по Волині немає, хоча для околиць Кременця така карта була б дуже корисною.
План подорожі потрібно скласти так, щоб залежно від часу, сезону та вподобань можна було відвідати найбільш визначні та особливі міста і містечка Волині, та найгарніші околиці.
Якщо ви плануєте подорожувати протягом тижня, варто зупинитися на пів дня в Любомлі, на другу половину дня в Луцьку і там переночувати, на другий день відвідати Олику та Клевань, на третій день – Острог, Новомалин та Межиріч Острозький, на четвертий день - Дубно та Мізоч, і нарешті, на п’ятий, шостий та сьомий дні відвідайте Кременець, Почаїв та Вишневець, а також здійсніть подорож до Волинської Швейцарії.
Якщо ви плануєте подорожувати Волинню протягом двох тижнів, то попередній план слід доповнити дводенним візитом до Володимира-Волинського, Устилуга, Низкиничів, Зимного та Порицька, одноденною поїздкою з Влодави до Світязя, два дні присвятити Волинському Поліссю, зупинившись у Чарторийську, щоб відвідати поле битви та польські військові цвинтарі біля Костюхнівки і, нарешті, провести два дні в мандрівці околицями Берестечка, що знаходяться пооддаль від залізниці.
Людям, які цікавляться кар’єрами, варто відвідати Корець і Берестовець, особливо Янову Долину біля Костополя, любителям гарних околиць варто здійснити мандрівку від Мізоча через Дермань і Верхів до Острога, відвідати околиці Кременця та долину Случі, що біля Губкова, а тим, хто захоплюється археологією варто відвідати Ґрудек.
Для мандрівок річками найбільше підходить Стир.
Мандрівка до Володимира-Волинського і околиць.
До Володимира-Волинського можна добратися потягом по залізничній лінії Ковель-Сокаль-Львів, побудованій ще під час війни, яка у свою чергу сполучається з магістраллю Варшава-Люблін-Ковель-Здолбунів.
Володимир-Волинський (55 км) повітове місто (12 000 жителів )
Готелі: Пасаж вул. Кафедральна 17, Краківський вул. Колейова 85, "Париж" Колейова 64, "Люблінський" вул. Фарна 10, Купецький вул. Миколаївська 27, "Чорна Марія" вул. Третього травня 185.
Ресторани: « спілка офіціантів» вул. Кафедральна 11, Земський вул. Пілсудського 3, Народний вул. Конституції 25.
Кавярні на вулиці. Пілсудського 7 та Пілсудського 76.
Історія міста.
Володимир є одним із найстаріших міст Волині, оскільки заснований наприкінці Х століття великим князем Київським - Володимиром. Упродовж кількох століть він був столицею удільних князівств, а з 992 року — столицею єпископів східного обряду. Найбільшої слави Володимир досяг наприкінці XII - на початку XIIІ століття, що аж затьмарив Київ і Галич за час правління князя Романа Мстиславовича (+1204). У 1340 р. під час війни з Любартом Володимир був захоплений Казимиром Великим. У XIV столітті місто уже не було столицею Володимирського князівства, занепало і залишилося в тіні Львова, Луцька і Хелма. З 1385 по 1427 Володимир був столицею латинських єпископів, а після 1596 року (після Берестейської унії) - столицею греко-католицьких єпископів, дієцезію яких росіяни скасували в 1803 році.
У колишньому Волинському воєводстві Володимир був столицею одного з трьох повітів, на які поділялося воєводство, також в ньому був князівський замок. Згідно з описами кінця XVI століття, місто було дерев'яним і оточене дерев'яним частоколом, обліпленим глиною. Місцеві перекази свідчать, що у XIIІ столітті під час найбільшого розквіту Володимир простягався від передмістя Федорівка до села Зимно.
Пам’ятки
На ринковій площі знаходиться парафіяльний костел, св. Іоакима та Анни, збудований у 1554 р. Анною Збаразькою. Він кілька разів горів але був відновлений, востаннє 1752 р. у стилі бароко. Всередині чудовий вівтар у стилі рококо. На стіні ліворуч від входу в костел – табличка з барельєфом і написом із зображенням лицаря у латах, що стоїть на колінах перед Дівою Марією (з XVII ст., благодійник костелу Піодгороденський). До 1920 року тут зберігалися польські коронні знаки.
З іншого боку ринкової площі – колишній єзуїтський монастир і костел (Серце Ісуса), збудований у 1719-55 роках. Скромна барокова будівля з двома вежами, фундована слонімським старостою Ігнацієм Садовським. Після розпуску ордену Єзуїтів в 1774 р. монастир і костел були передані василіанам, у 1840 р. перетворені на православний монастир, а в 1923 р. відновлені. Монастир був побудований архітектором-єзуїтом Міхалом Радзімінським. І єзуїти, і василіяни утримували тут світські школи, які свого часу були відомі на всю Волинь.
Неподалік костелу був монастир і каплиця Капуцинів (1752-1832) ліквідовані росіянами. Монастирські споруди зруйновано, на їх місці стоять приватні будівлі.
На розі вулиць Устилузької (Kонституції) і Кафедральної знаходиться вежа, що залишилася від домініканського костелу XVII ст. Вздовж вулиці Устилузької розташовані монастирські будинки, в яких розміщені земська канцелярія, пошта та скарбниця. Домініканців у 1497 році привів Олександр Ягеллончик, який заснував монастир і костел. У 1850 році монастир було ліквідовано, а костел зруйновано.
Колишній православний собор (Успенський собор) отримав свій нинішній вигляд під час реставрації, проведеної спеціально росіянами в 1895 році, щоб знищити колишній стиль бароко. Це вражаюча і багато декорована будівля. Стіни - це залишки старої церкви, заснованої в 1165 році Мстиславом Ізаславовичем. Під час останньої реставрації було виявлено залишки старої візантійської архітектури з романськими впливами. У XIIІ столітті храм зруйнували татари. У XIV столітті він, очевидно, був латинським костелом, а після Берестейської унії 1595 року - уніатським. Василіани перебудували його в XVII столітті в стилі бароко, а до останньої реставрації широкий фасад прикрашали дві восьмигранні вежі, вкриті шатровими дахами. Перед собором від вул. Кафедральної стоїть брама в стилі рококо.
За собором до дзвіниці примикають мури колишнього палацу уніатських єпископів (так званого замочку) з величезними контрфорсами ззовні та двома ґанками. Від колишнього єпископського замку залишилася лише мурована вежа.
Колись в межах княжого замку була церква. Від самого замку залишилися овальні вали, що охоплюють ділянку площею три гектари. Всередині валів стоїть будівля в’язниці, перебудована з колишньої замкової церкви, на якій ще й досі є сліди трьох нефів. Замок руських князів стояв у Володимирі уже в кінці Х століття. За правління Казимира Великого тут було споруджено новий замок, збудований каноніком Вацлавом з Течина, який зруйнували литовці під час війни з Любартом.
Старші мешканці міста розказують, що під містом є цілий лабіринт підземних ходів, які нібито простягаються аж до села Зимно. Ймовірно, вони походять з часів татарських набігів і мали служити укриттям від загарбників.
У передмісті Риловиця знаходиться православна церква св. Василія кінця XIV ст., з центральним плануванням, з напівкруглою апсидою та слідами готики. До 1916 р. у цій церкві була кам’яна плита зі старослов'янським надписом: «Помагай Боже, рабі твоїй царівні Анні» і грецька дата А. С. К. А. Російські вчені вважали, що плита датується початком XV століття і стосується княгині Анни, дружини Вітовта, як фундаторки церкви. У 1916 році австріяки її вирізали і вивезли. Згідно з народною легендою, цю церкву збудували в 992 році воїни Володимира Великого за один день після перемоги у поході на Польщу, під час якого були захоплені Червенські землі.
На вул. Ковельській є пам’ятник знак на місці колишньої православної церкви св. Параскеви, в парафії якої народився блаженний Йосафат Кунцевич, пізніше єпископ Полоцький, мученик за Унію. Неподалік знаходиться церква св. Миколая, а поруч гарна дерев'яна дзвіниця під шатровим дахом. Цю церкву збудовано у 1780 році коштом холмського уніатського єпископа Порфирія Скарбки Важинського на вшанування пам’яті уніатського блаженного Йосафат Кунцевича. Вона стоїть на місці родинного дому блаженного Йосафата. У 1800 році російська влада віддала ту церкву православному духовенству.
Недалеко від казарм військове кладовище, де знаходиться каплиця та близько 1300 могил австрійських солдатів. На російському військовому кладовищі 300 могил.
В урочищі Михайлівщина за місцевими переказами стояв найдавніший руський монастир на честь св. Михайла, а в передмісті , званому Білі береги, - монастир св. Апостолів - обидва з XVIІІ століття.
В урочищі Велесівщина була церква з монастирем Святого Онуфрія XVI століття. На Іллівчині є залишки валів і руїни колишнього руського монастиря XVI ст., названого в честь св. Іллі, спаленого у 1833 р. У районі Спаського урочища знаходиться старий цвинтар XVI ст. і руїни Преображенського монастиря XV ст. У передмісті Федорівка — залишки фундаментів церкви XІІI - XVI ст. у пізньороманському стилі на візантійській основі.
Матеріал підготувала Романна Кучерява
Подаємо світлини міста Володимира з зображенням пам'яток, описаних в путівнику Мечислава Орловича.
Повернутися назад