Захарова Мирослава Іванівна
13-07-2023, 14:07. Разместил: orusia voznuk
Спогади про свята
Ми жили в Несвічі з татом і мачухою Марією. Було мені тоді зо три роки. Мачуха була доброю жінкою, любила мене. Я називала її мамуся. На свята любила ходити до тіток. Як тільки батько десь піде з подвір’я, я бігла з
гірки під гірку до тітки бавитися з сестрами. Якось вона фарбувала платтячка для своїх дочок. Тоді була мода купувати фарбу в порошку і фарбувати одяг в різні кольори. Саме я прибігла. Вона і каже: «Скидай, Мірочко, сукенку я і тобі пофарбую в рожевий колір». Поки ми з дівчатами Яною і Іреною гралися, одяг висохнув і додому я йшла в обновці. А мамуся дивувалася, де ж то я була, що прийшла в новій сукенці.
Фото 1. . Міречка, 1927 рік
Потім ми перебралися на хутір. Хати стояли далеко одна від одної, а в мене ще не було ні сестер, ні братів, треба було бігти до сусідського хутора до діток. То вони до мене приходили, то я до них бігла. Слободяни – їх
прізвище було. Потім їх вивезли в Сибір.
Перед великими релігійними святами завжди був піст. Люди і так не розкошували, але й не голодували. Перед самим постом до Пасхальних свят був так званий «тлустий» четвер. Це був останній день, коли можна було їсти
жирне. В цей день завжди пекли пончики. Мачуха замішувала дріжджове тісто, формувала пончики, в середину клала вишні і смажила у великій кількості олії. Потім викладала на тарілку і зверху посипала цукровою
пудрою. Найсмачніше їх було їсти зі свіжим молоком. Також в цей день робили налисники.
Пам’ятаю Пасхальні свята, коли була ще зовсім малою. Ми з мачухою прибирали та вимивали в хаті. Тато забивав кабана і смалив його на соломі. Все м'ясо акуратно розбиралося і замочувалось у маринаді. Тато готував
велику металеву бочку без дна і робив на подвір’ї коптильню. На гачки підвішували шинку, бочки, ковбаски. Не загортали в полотно, так копчене м'ясо довше зберігалося. Для коптіння заготовляли дрова тільки з фруктових
дерев. Тато весь час пильнував вогню, щоб не був завеликий. Як тільки полум’я більшало, то трошки присипав землею. Запах розносився на всю околицю.
Фото 2. Боратин,1926 р. Ірена, Броніслав, Яніна, мама Марія, тьотя Тереза, сестрича і Казік
Перед святом батьки їздили бричкою до Луцька собі за обновками. Мачуха купувала собі плаття, а батько – новий костюм. Могли собі дозволити придбати хороше взуття до свята. Я завжди чекала Пасху, бо на це свято мені купували нове плаття, нові туфельки, шкарпетки і бантик. На цей раз справили краківський костюмчик. Рожева блузка, рожева спідничка розшиті кольоровими вузенькими і широкими стрічками, темно-синя
камізелька з золотими зубчиками. На голову приготували рожевий бант. До свят купували в Несвічі пасхальні відкритки. Батько підписував і я несла їх родичам, а вони мені передавали свої для батька.
У п’ятницю мачуха розчиняла тісто, клала на полотняний рушник і підвішувала його у діжку з водою. Зверху теж прикривала рушником і ставила під стіл, щоб ніхто не зачепив. До свята випікала продовгасті
мазурки з родзинками і високі пасочки, коржики та медівник. Пекла також житній хліб на заквасці. Все мусила робити сама, бо мені було лише 6 чи 7 років.
Фарбували крашанки. Завчасу замочували цибулиння, і варили в ньому яйця. За Польщі продавалися спеціальні фарби. Їх розводили водою і фарбували вже зварені яйця в червоний, бордовий, синій і інші кольори.
Батько і мачуха писали гарні писанки. Мали писачки, над свічкою розтоплювали віск і малювали. Потім клали у гарячу фарбу, віск сходив і лишався візерунок. Дуже гарні були писанки. Мені теж хотілося зробити таку
красу. Мамуся давала мені писачок, і я теж малювала, як вміла. Може не зовсім рівно виходило, але мене хвалили.
У суботу доробляти, що там осталось. Готували великодній кошик: складали в нього мазурка, бабку, ковбаску, кусочок шинки, очищене яйце, хліб і сіль. Накривали кошик чистим білим рушничком. І ще за дня я з тим
кошиком бігла у Несвіч до костелу. Мамуся клала мені кусочок хліба з м’ясом, щоб я після освячення могла перекусити, адже дорога додому була не близькою.
Пам’ятаю тоді вже було досить тепло і зеленіла трава. Я відбула обряд освячення і поверталася назад. Зійшла на берег річки, сіла на горбочку, з’їла по кусочку ковбаски і мазурка, побігала босяком по траві, відпочила, взулася
і пішла до дому. До костелу ходила в буденному одязі.
В неділю уже був святковий день – Великдень. Накрили святковий стіл. Спочатку батько читав молитву «Отче наш», а я і мачуха повторювали за ним. Потім ділилися свяченим яйцем. Різали його на четвертинки і кожен
брав собі шматочок. Пили домашнє вино. Мачуха його робили з жита. Спочатку сушила зерно в печі, перекладала його в бутель, добавляла винні дріжджі і йшов процес ферментації. Дуже смачне вино виходило. Мені трошки давали попробувати. Стояв хліб нарізаний, печена шинка, ковбаска, хрін, квашені огірки і помідори.
Після обіду сідали на бричку і їхали до Костела в Несвіч на службу Божу. На другий день свят приїжджав татовий брат Фелікс з сім’єю з села Хоробрів. Уних було троє дітей: Генек, Мірек і Льодзя. Для гостей на стіл
крім м’яса подавали біґос і галярету. Заздалегіть варили компот із сухофруктів, і робили вишневий напій. Влітку, коли було багато вишень, їх накидали в бутель і засипали цукром. З соку робили напій, а вишні
використовували в пиріжки. Співали за столом: «Алелуя, Алелуя, Пан Єзус Христос з мартвих встал». Потім ми з дітьми йшли гратися: цокалися писанками, бігали по садку, по дворі. На третій день свят вони запрошували нас до себе.
Потім наступали Зелені свята. Знову мачуха пекла м'ясо, ковбаску, пироги з маком, з вишнями, і всякі тістечка. До маку добавляли дрельовані вишні без кісточок, щоб потім не плюватися кісточками за столом. У льоху в
торбинках дуже довго зберігалися яблука. Їх діставали, чистили і також робили начинку у пироги. З сиром робили рідко, бо їх не дуже любили. Зверху пироги змащували збитим яйцем, щоб були золотисті і блискучі. В
хаті розкладали леп’ях, на дворі ставили берізку. В кімнатах розвішували зелені гілочки.
Фото 3. Дядько Леон
Фото 4. Дядько Леон з тіткою Терезою і її братом
Ще у травні святкували Мойове Набоженьство. У Несвічі костел був далеко. То у когось вдома ставили ікону Божої Матері, гарно вбирали її квітами. Перед нею ставили хрест і запалювали свічки. Хтось зі старших з
книжечки читав молитву до Матері Божої. Молодь і діти клякали на коліна і читали молитви. Потім готували чай з печивом і цукерками. Розмовляли, розказували різні історії, співали пісні.
3-го травня святкували День Конституції. В школі завжди в цей день був концерт патріотичної пісні. Діти декламували вірш польського поета Владислава Белзи:
— Kto ty jesteś?
— Polak mały.
— Jaki znak twój?
— Orzeł biały.
— Gdzie ty mieszkasz?
— Między swemi.
— W jakim kraju?
— W polskiej ziemi.
— Czym ta ziemia?
— Mą Ojczyzną.
— Czym zdobyta?
— Krwią i lzami
До школи приходили вояки – стрільці (Strzelcy) і старші чоловіки з полку легкої кавалерії – Кракуси (Krakusi). На свята організовували змагання.
На стадіоні позначали доріжки – встромляли гілки в землю. Їдучи на коні, треба було шаблею зрізати вершечки гілок. За перше, друге і третє місце нагороджували. Організовували буфети. Там можна було пригоститись
солодкою водою, печивом і цукерками. Для дорослих робили каву і чай. Ми з батьком теж приїжджали на ці змагання, бо він теж був кракусом. Я пам’ятаю, як він їхав на коні Дереші, витягував шаблю, щоб зрізати лозу і тут хтось сплеснув у долоні. Кінь злякався, мотнув головою і шабля різонула йому шию. Відразу прибіг ветеринар і санітари, і зашивали рану. Такий переполох здійнявся!
У червні було велике Свято Тіла і Крові Христових.У цей день в костелі освячували віночки. Ми з мачухою Марією плели їх з різних квітів і трав: материнки, чебрецю, ромашки, м'яти, кривавнику, вплітали барвінок, та інші кольорові квіти, щоб вінок був яскравим. Старші люди казали, що треба також зробити віночок з жита, бо жито означає життя. Освячені віночки приносили до дому і вішали біля дверей або ікон, щоб охороняли хату і всіх, хто там живе.
Фото 5. Мама, Рисік з жінкою та вітчим Кубіцький
Фото 6. Весілля Рисіка (зведеного брата)
На Різдвяні свята завідуючий клубом або хтось з вчителів разом з учнями робили ясла. Мостили в них сіно і клали ляльку, що символізувала Ісуса Христа. Комусь з учнів діставалися ролі Марії, Йосипа і королів.
Тоді я вчилася у школі в колонії Анатолія. Наш клас вчився у кімнаті, яку надавала одна пані, бо іншого приміщення не було. Я була впертою. Вивчу уроки, а коли вчитель мене питає про щось, стою і мовчу, наче стовп. Думаю, зроблю вчителю на зло. У середніх класах ходила до школи в Чарукові. І весело було і трудно.
Батько на примусових роботах в Німеччині.
Коли у війну згоріла наша хата, батько з сім’єю поїхали до дядька в Луцьк. Не довго там жили, попали під німецьку облаву. Цілі сім’ї вивозили в Німеччину на роботу. Я на той час уже жила з мамою. Мої брати по батькові - Манік і Ромек народилися в Німеччині. Батько працював на годинниковому заводі. Робітники були полонені, тому за роботу нічого не платили. Хто погано працював, того били нагайкою. Ввечері після роботи міг прийти до своєї сім’ї. Мачуха працювала в німецької господині, доглядала господарство. Вона була доброю до них. Дала їм окрему кімнату. Батько після роботи також допомагав по господарству, а отже, харчувалися в
господині. Не голодували. Вона була проста жінка, не підтримувала політику війни, але не могла нічого вдіяти. Її сини загинули на фронті.
Фото 7.Батько Ян. 1970-ті роки
Після війни батько не хотів повертатися в Україну. Мав документи на землю, на будинок, але знав що там зосталося саме згарище. Поїхав з сім’єю у Польщу. Там їм дали будинок і кілька гектарів землі.
Фото 9,10. Аусвайс Яна Тунського
Фото 11. Чоловік Мирослави Іванівни, 1949 рік
Потім Німеччина виплачувала гроші за всі роки, що вони там працювали. Дітям теж виплачували компенсацію, але так, як я жила в Україні, нічого не змогла добитись. Ми з батьком знову зустрілися після війни аж через 20 років.
Як багато часу пройшло з тої пори.
Спогади записала Кучерява Романна
Ми жили в Несвічі з татом і мачухою Марією. Було мені тоді зо три роки. Мачуха була доброю жінкою, любила мене. Я називала її мамуся. На свята любила ходити до тіток. Як тільки батько десь піде з подвір’я, я бігла з
гірки під гірку до тітки бавитися з сестрами. Якось вона фарбувала платтячка для своїх дочок. Тоді була мода купувати фарбу в порошку і фарбувати одяг в різні кольори. Саме я прибігла. Вона і каже: «Скидай, Мірочко, сукенку я і тобі пофарбую в рожевий колір». Поки ми з дівчатами Яною і Іреною гралися, одяг висохнув і додому я йшла в обновці. А мамуся дивувалася, де ж то я була, що прийшла в новій сукенці.
Потім ми перебралися на хутір. Хати стояли далеко одна від одної, а в мене ще не було ні сестер, ні братів, треба було бігти до сусідського хутора до діток. То вони до мене приходили, то я до них бігла. Слободяни – їх
прізвище було. Потім їх вивезли в Сибір.
Перед великими релігійними святами завжди був піст. Люди і так не розкошували, але й не голодували. Перед самим постом до Пасхальних свят був так званий «тлустий» четвер. Це був останній день, коли можна було їсти
жирне. В цей день завжди пекли пончики. Мачуха замішувала дріжджове тісто, формувала пончики, в середину клала вишні і смажила у великій кількості олії. Потім викладала на тарілку і зверху посипала цукровою
пудрою. Найсмачніше їх було їсти зі свіжим молоком. Також в цей день робили налисники.
Пам’ятаю Пасхальні свята, коли була ще зовсім малою. Ми з мачухою прибирали та вимивали в хаті. Тато забивав кабана і смалив його на соломі. Все м'ясо акуратно розбиралося і замочувалось у маринаді. Тато готував
велику металеву бочку без дна і робив на подвір’ї коптильню. На гачки підвішували шинку, бочки, ковбаски. Не загортали в полотно, так копчене м'ясо довше зберігалося. Для коптіння заготовляли дрова тільки з фруктових
дерев. Тато весь час пильнував вогню, щоб не був завеликий. Як тільки полум’я більшало, то трошки присипав землею. Запах розносився на всю околицю.
Перед святом батьки їздили бричкою до Луцька собі за обновками. Мачуха купувала собі плаття, а батько – новий костюм. Могли собі дозволити придбати хороше взуття до свята. Я завжди чекала Пасху, бо на це свято мені купували нове плаття, нові туфельки, шкарпетки і бантик. На цей раз справили краківський костюмчик. Рожева блузка, рожева спідничка розшиті кольоровими вузенькими і широкими стрічками, темно-синя
камізелька з золотими зубчиками. На голову приготували рожевий бант. До свят купували в Несвічі пасхальні відкритки. Батько підписував і я несла їх родичам, а вони мені передавали свої для батька.
У п’ятницю мачуха розчиняла тісто, клала на полотняний рушник і підвішувала його у діжку з водою. Зверху теж прикривала рушником і ставила під стіл, щоб ніхто не зачепив. До свята випікала продовгасті
мазурки з родзинками і високі пасочки, коржики та медівник. Пекла також житній хліб на заквасці. Все мусила робити сама, бо мені було лише 6 чи 7 років.
Фарбували крашанки. Завчасу замочували цибулиння, і варили в ньому яйця. За Польщі продавалися спеціальні фарби. Їх розводили водою і фарбували вже зварені яйця в червоний, бордовий, синій і інші кольори.
Батько і мачуха писали гарні писанки. Мали писачки, над свічкою розтоплювали віск і малювали. Потім клали у гарячу фарбу, віск сходив і лишався візерунок. Дуже гарні були писанки. Мені теж хотілося зробити таку
красу. Мамуся давала мені писачок, і я теж малювала, як вміла. Може не зовсім рівно виходило, але мене хвалили.
У суботу доробляти, що там осталось. Готували великодній кошик: складали в нього мазурка, бабку, ковбаску, кусочок шинки, очищене яйце, хліб і сіль. Накривали кошик чистим білим рушничком. І ще за дня я з тим
кошиком бігла у Несвіч до костелу. Мамуся клала мені кусочок хліба з м’ясом, щоб я після освячення могла перекусити, адже дорога додому була не близькою.
Пам’ятаю тоді вже було досить тепло і зеленіла трава. Я відбула обряд освячення і поверталася назад. Зійшла на берег річки, сіла на горбочку, з’їла по кусочку ковбаски і мазурка, побігала босяком по траві, відпочила, взулася
і пішла до дому. До костелу ходила в буденному одязі.
В неділю уже був святковий день – Великдень. Накрили святковий стіл. Спочатку батько читав молитву «Отче наш», а я і мачуха повторювали за ним. Потім ділилися свяченим яйцем. Різали його на четвертинки і кожен
брав собі шматочок. Пили домашнє вино. Мачуха його робили з жита. Спочатку сушила зерно в печі, перекладала його в бутель, добавляла винні дріжджі і йшов процес ферментації. Дуже смачне вино виходило. Мені трошки давали попробувати. Стояв хліб нарізаний, печена шинка, ковбаска, хрін, квашені огірки і помідори.
Після обіду сідали на бричку і їхали до Костела в Несвіч на службу Божу. На другий день свят приїжджав татовий брат Фелікс з сім’єю з села Хоробрів. Уних було троє дітей: Генек, Мірек і Льодзя. Для гостей на стіл
крім м’яса подавали біґос і галярету. Заздалегіть варили компот із сухофруктів, і робили вишневий напій. Влітку, коли було багато вишень, їх накидали в бутель і засипали цукром. З соку робили напій, а вишні
використовували в пиріжки. Співали за столом: «Алелуя, Алелуя, Пан Єзус Христос з мартвих встал». Потім ми з дітьми йшли гратися: цокалися писанками, бігали по садку, по дворі. На третій день свят вони запрошували нас до себе.
Потім наступали Зелені свята. Знову мачуха пекла м'ясо, ковбаску, пироги з маком, з вишнями, і всякі тістечка. До маку добавляли дрельовані вишні без кісточок, щоб потім не плюватися кісточками за столом. У льоху в
торбинках дуже довго зберігалися яблука. Їх діставали, чистили і також робили начинку у пироги. З сиром робили рідко, бо їх не дуже любили. Зверху пироги змащували збитим яйцем, щоб були золотисті і блискучі. В
хаті розкладали леп’ях, на дворі ставили берізку. В кімнатах розвішували зелені гілочки.
Ще у травні святкували Мойове Набоженьство. У Несвічі костел був далеко. То у когось вдома ставили ікону Божої Матері, гарно вбирали її квітами. Перед нею ставили хрест і запалювали свічки. Хтось зі старших з
книжечки читав молитву до Матері Божої. Молодь і діти клякали на коліна і читали молитви. Потім готували чай з печивом і цукерками. Розмовляли, розказували різні історії, співали пісні.
3-го травня святкували День Конституції. В школі завжди в цей день був концерт патріотичної пісні. Діти декламували вірш польського поета Владислава Белзи:
— Kto ty jesteś?
— Polak mały.
— Jaki znak twój?
— Orzeł biały.
— Gdzie ty mieszkasz?
— Między swemi.
— W jakim kraju?
— W polskiej ziemi.
— Czym ta ziemia?
— Mą Ojczyzną.
— Czym zdobyta?
— Krwią i lzami
До школи приходили вояки – стрільці (Strzelcy) і старші чоловіки з полку легкої кавалерії – Кракуси (Krakusi). На свята організовували змагання.
На стадіоні позначали доріжки – встромляли гілки в землю. Їдучи на коні, треба було шаблею зрізати вершечки гілок. За перше, друге і третє місце нагороджували. Організовували буфети. Там можна було пригоститись
солодкою водою, печивом і цукерками. Для дорослих робили каву і чай. Ми з батьком теж приїжджали на ці змагання, бо він теж був кракусом. Я пам’ятаю, як він їхав на коні Дереші, витягував шаблю, щоб зрізати лозу і тут хтось сплеснув у долоні. Кінь злякався, мотнув головою і шабля різонула йому шию. Відразу прибіг ветеринар і санітари, і зашивали рану. Такий переполох здійнявся!
У червні було велике Свято Тіла і Крові Христових.У цей день в костелі освячували віночки. Ми з мачухою Марією плели їх з різних квітів і трав: материнки, чебрецю, ромашки, м'яти, кривавнику, вплітали барвінок, та інші кольорові квіти, щоб вінок був яскравим. Старші люди казали, що треба також зробити віночок з жита, бо жито означає життя. Освячені віночки приносили до дому і вішали біля дверей або ікон, щоб охороняли хату і всіх, хто там живе.
Фото 5. Мама, Рисік з жінкою та вітчим Кубіцький
На Різдвяні свята завідуючий клубом або хтось з вчителів разом з учнями робили ясла. Мостили в них сіно і клали ляльку, що символізувала Ісуса Христа. Комусь з учнів діставалися ролі Марії, Йосипа і королів.
Тоді я вчилася у школі в колонії Анатолія. Наш клас вчився у кімнаті, яку надавала одна пані, бо іншого приміщення не було. Я була впертою. Вивчу уроки, а коли вчитель мене питає про щось, стою і мовчу, наче стовп. Думаю, зроблю вчителю на зло. У середніх класах ходила до школи в Чарукові. І весело було і трудно.
Батько на примусових роботах в Німеччині.
Коли у війну згоріла наша хата, батько з сім’єю поїхали до дядька в Луцьк. Не довго там жили, попали під німецьку облаву. Цілі сім’ї вивозили в Німеччину на роботу. Я на той час уже жила з мамою. Мої брати по батькові - Манік і Ромек народилися в Німеччині. Батько працював на годинниковому заводі. Робітники були полонені, тому за роботу нічого не платили. Хто погано працював, того били нагайкою. Ввечері після роботи міг прийти до своєї сім’ї. Мачуха працювала в німецької господині, доглядала господарство. Вона була доброю до них. Дала їм окрему кімнату. Батько після роботи також допомагав по господарству, а отже, харчувалися в
господині. Не голодували. Вона була проста жінка, не підтримувала політику війни, але не могла нічого вдіяти. Її сини загинули на фронті.
Після війни батько не хотів повертатися в Україну. Мав документи на землю, на будинок, але знав що там зосталося саме згарище. Поїхав з сім’єю у Польщу. Там їм дали будинок і кілька гектарів землі.
Потім Німеччина виплачувала гроші за всі роки, що вони там працювали. Дітям теж виплачували компенсацію, але так, як я жила в Україні, нічого не змогла добитись. Ми з батьком знову зустрілися після війни аж через 20 років.
Як багато часу пройшло з тої пори.
Спогади записала Кучерява Романна
Повернутися назад