Церква св. Параскевії П’ятниці у Володимирі

День великомучениці Параскеви святкують 10 листопада (28 жовтня за старим стилем). За церковним переказом, батьки святої довго не мали дітей. Щоп'ятниці вони зверталися до Бога з молитвою, постували і народилася в них донька. Назвали її Параскевою, у перекладі з грецької — П'ятниця. Бо цього дня дитина з'явилася на світ. Свята Параскева завжди мала у православного народу особливу любов і шанування. На іконах зазвичай зображали мученицю суворою подвижницею, високого росту, з сяючим вінком на голові. Ікони святої мучениці охороняють сімейне благополуччя і щастя. Свята мучениця – цілителька людей від найважчих душевних і тілесних хвороб. За церковними віруваннями, свята Параскева – покровителька полів і худоби. Крім того, до святої Параскеви моляться за збереження худоби від смерті.
Перекази розповідають, що дівчатам голову мити і чесатися не можна в п'ятницю, не можна співати і сміятися. "Хто в п'ятницю сміється, той в неділю плаче". Вірили, що той, хто дотримується щоп'ятниці посту, піде в Царство небесне і ніколи не хворітиме на пропасницю. У п'ятницю утримувалися від подружніх обов'язків, щоб діти не народилися каліками. А сон п'ятничний — віщий. Він збувається завжди. Хоч і через два, хоч і через 10 років. Дівчата цього дня ходили з розпущеним волоссям, вважаючи, що це сприятиме хорошому врожаю льону майбутнього року. Цей звичай дав іншу назву святу Параскеви – Льонянниця. Коли Бог розподіляв свята, то П'ятниця, за переказами, випросила собі один день на тиждень, щоб дати жінкам відпочинок. Тому вона суворо забороняє жінкам у цей день тяжко працювати, прясти, снувати, ткати і прати білизну.
Колись парубки постилися на Параскеву П'ятницю, щоб випостити собі гарну й хазяйновиту жінку. Дівчата — щоб вдало вийти заміж. «П'ятінка, моя матінка, допоможи хоч ти, щоб мені замуж піти». Дівчата просили у Параскеви П'ятниці, щоб не був муж п'яниця, щоб були діти непитущі. Для цього заносили в церкву льон або матерію, дарували рушник на ікону. До Параскеви звертались із особливими молитвами і служили їй особливу службу Божу. В церкву для освячення приносили різні плоди, а також пасмо нового льону, яке потім зберігалося вдома до наступного року. Храми на її честь в давнину називалися П'ятницями. У нашому місті теж була церква Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці. На Ковельській вулиці, між нею і нинішньою Св.-Миколаївською церквою, в саду, стоїть високий кам’яний стовп з хрестом на верху, що вказує на те, що тут колись стояла древня П’ятницька церква. Недалеко від неї в XVI-XVII ст. знаходились городські ворота, відомі під назвою брами Зап’ятницької, а місцевість, що до неї належала називалась Зап’ятницькою.[1]
Коли і ким заснована церква – невідомо. Безсумніву те, що вона існувала вже в XV ст. У 1570р. йшов судовий процес, з приводу відйому колишнім старостою володимирським (1508-1528 рр.), князем Андрієм Олександровичем Сангушком земель П’ятницької церкви і привернення їх до замкової церкви святих Іоакима і Анни. В той час колишній П’ятницькій священик Малофей представив в суд грамоту литовського князя Свидригайла, згідно з якою попереднику Малофея – священику Андрію Кацеревичу вона видана на свободу від всяких повинностей замкових і місцевих. Ці грамота була підтверджена королем Сигізмундом-Августом.[2]
Близько 1599 р. церква перейшла до священика Михайла Самсацького, дворянина за походженням. В 1599 р. 27 червня в міський Володимирський суд жалувався пресвітер церкви Св. П’ятниці Михайло Самсацький, на те, що коли він, відправивши вечірню, повертався із церкви додому то на нього напали орендатор пана Олексія Скретуського - Петро Чаплицький, називав його лайливими словами і наніс йому тяжку рану на голові. Михайло Самсацький служив при цій церкві ще в 1607р.[3]
Коли саме П’ятницька церква захвачена уніатами, точно невідомо. Відомо тільки, що в 1560 р. вона була повернута в православ’я: в дипломі на права, представленому руському народу польським королем Яном- Казимиром і Варшавським сеймом 12 січня 1650 р. на основі Зборівського договору, сказано: dobra od cerkwie swietey Paraskowey we Wlodzimirzu odebrane, przywracamy.[4]
Хоча П’ятницька церква і була повернена в православ’я, та все одно вона зазнавала різного роду утисків від латинян і уніатів. В інструкції Київських дворян послам, відправленим на коронаційний сейм 1676 р., настановляється в інтересах спокою Речі Посполитої – просити про покровительство православним, а також послам належить піклуватися «aby religia grecka circa sua privillegia et jura zatrzymana byla, …a osobliwie oycom monastera Zahorjwskiego basilianom y oycu swiaszczennikowi Piatnickiemu Wlodzimierskiemu abu w krzywdzie swey mogli miec consulacya za instancya jch mc. Panow poslow naszych».[5]
В 1798р. 8 квітня Волинська духовна Консисторія указом заявила – «трухляву Параскево-П’ятницьку церкву розібрати, замінити її Іосифатівською часовнею». Але через брак коштів на розібрання, церква простояла ще після цього ще близько 30 років. Будинок священика згорів в 1802 р., тоді і була розібрана П’ятницька церква. [6]
Із речей П’ятницької церкви, зберігся до нашого часу дерев’яний восьмиконечний хрест, величиною в 3 арш. Із нього за переказом, зійшла вогняна іскра і зачепила відомого фанатика-уніата Іосафата Кунцевича, коли він, будучи ще малим, був принесений в 1580р. своїми батьками, міщанами Володимирськими, в цю церкву для хрещення. В пам'ять про цю подію Володимирський єпископ, пізніше митрополит Феліціан-Філіп Володкович в 1761р. обложив весь цей хрест чистим сріблом, місцями визолотив його і переніс його в Успенську церкву.
1.Архів пвд-зах Росії, ч 1., т.1, стр. 87
2.Актова книга Київ. Центр. Архіву, № 941, л.416, 445, 446
3. Актова книга Київ. Центр. Архіву, № 971, л.263
4. Архів пвд-зах Росії, ч 2, т.1. стр.374
5. Архів пвд-зах Росії, ч.2, т.2, стр. 370
6. Справа Дух. Правління за 1806р., №
7.Крушинський Л. «Історичні описи Волині», стр. 117.

Орися Вознюк
науковий співробітник
відділу обліку, паспортизації
та наукових досліджень
ДІКЗ "Стародавній Володимир"