Іронічний портрет Володимира: секрети та сатира міського життя у 1922 році

На початку 1920-х років Польща була в процесі формування своєї державності, втілення нових політичних і соціальних структур та боротьби з внутрішніми і зовнішніми викликами. Ці процеси не проходили гладко, та в країні спостерігалася політична нестабільність, часті урядові зміни та боротьба між різними політичними течіями. У той період у Польщі панувала "сеймократія" - жодна з політичних партій не могла здобути більшість у парламенті, коаліції були недовговічними, а уряди змінювалися по кілька разів на рік.
У виданні «Dziennik Wołyński» № 80 від 28 липня 1922 року ми натрапили на анонімну статтю дописувача, де він розповідає про Володимир. Ми подаємо її максимально близько до оригінального тексту, оскільки вона цікава тим, що демонструє погляд містянина того часу, його думки та бачення проблем міста.
«Під час останньої міністерської кризи Володимир пережив низку дивовижних явищ, які не могли уявити навіть найталановитіші автори страшних історій, особливо Едгар Аллан По.
Вони не будуть включені в міські записи, тому що з нашими міськими записами також трапляються неймовірні нещастя і вони зникають, залишаючи після себе слід у вигляді цукрових мішків і круп.
Наше місто відвідав святий Юрій, покровитель міста Володимира. Вже по дорозі з вокзалу він дізнався, що для постійного проживання у Володимирі, хоч ти є його патроном, потрібно мати посвідчення особи. Щоб знову отримати цей документ, необхідно документально підтвердити свою національність і подати довідку про моральність.
Користуючись офіційним часом (хоч Святий Юрій і не є прихильником восьмигодинного робочого дня), він пішов прямо до адміністративного секретаря, попросивши, зважаючи на посаду та похилий вік, отримати ці документи якнайшвидше.
Перш за все, секретар присудив йому, як місцевому громадянину, три тисячі марок штрафу за відсутність реєстрації коня, якого він, як лицар, повинен був мати, про що свідчить офіційна печатка магістрату. Пояснення про те, що його з'їли (коня, а не секретаря) піддані диктатора Троцького разом із сідлом, вуздечкою та копитами, як пом'якшувальну обставину враховано не було.
Покровитель лицарів не отримав особистий документ, тому що згідно з правилами, які існують у нашій країні і яких дотримується місцевий адміністративний департамент, просте подання доказів, навіть найдостовірніших, не допомагає, і вони повинні бути ще раз завірені тими ж організаціями і людьми, які вже видавали його.
Прохач після окружного управління звернувся прямо до магістрату. Зачепившись за огорожу міського саду, він лише у двох місцях розірвав частину свого лицарського одягу, і лише один раз спіткнувся об розбиту та виступаючу плиту тротуару. Не прочитавши як слід табличку на дверях, він несподівано зайшов на засідання Правління Народної Ради, де з ходу засідання дізнався, що про видачу семисотої облікової картки безземельному громадянину ліквідованого повіту і, роздратований пішов до Поміщика обідати.
Щодо вечері то це було не стільки про смак, скільки про мікроскопічність порцій, тому багато часу на її з’їдання не знадобилося. На розрахунок знадобилося трохи більше часу, тому що хоча вечеря коштує суму, визначену комісією з вивчення цін, вартість додатків у вигляді хліба, солі, серветки, зубочистки, гірчиці та сервізу - склала загальну суму всіх цифр в меню.
Таке сумлінне спустошення гаманця дуже хвилювало нашого гостя, і він був невимовно щасливий, коли, зітхнувши, подивився на небо і, побачив надруковану довгими літерами вивіску однієї з банківських кредитних установ. Тому піднявся нагору, щоб взяти позику.
Цьому незвичайному клієнту дуже ввічливо пояснили, що метою цього банку є лише надання кредитів комерційним установам на кшталт соціальних закладів, а іншим громадянам позики, як виняток, надаються під заставу доларів або під гарантії не менше десяти місцевих магнатів та й то через один рік після подання декларації в головний офіс у Любліні під 60% річних.
Стурбований лицар, відчувши на собі наслідки з’їденого обіду, пішов прямо до туалету на міській площі, якого він не міг побачити в тіні дерев, але відчув його запах, ще не досягнувши міста. Сильний, специфічний запах, що виходив із будівлі, не дозволив туди потрапити навіть гостю з потойбічного світу, який змушений був, як і місцеві жителі, займатися цією невідкладною та необхідною потребою біля стіни муніципального будинку.
Тому я переконаю навіть невіруючих, що урядова криза неприродньо яскраво проявляється у Володимирі.»

Матеріал підготувала Анастасія Бабенко