Підземелля Володимира. Частина І
29-05-2024, 14:39. Разместил: orusia voznuk
Майже неймовірно знайти об’єкти матеріальної культури, які б були оповиті такою кількістю легенд та таємниць, як підземні ходи та підземні споруди минулого. Письмові свідчення про них майже неможливо віднайти в архівах, та й взагалі в будь яких історичних джерелах. До того ж свідчення випадкових очевидців можуть лише натякнути на загадкові підземні об’єкти, та подібну інформацію часом дуже важко відрізнити від звичайних міських легенд. А ще додають загадковості і численні факти провалів в землі, які час від часу виникають там, де як кажуть «ніби нічого ніколи не було» і ніби вказують вказують на загадкові підземні ходи, які пронизують древнє місто Володимир.
Будівництво підземних споруд у всі часи вимагало відповідних знань і було ознакою високої будівельної майстерності. Великі підземелля могли включати в себе підземні ходи (як правило декілька), іноді некрополі, колодязі, сховища, схованки і будувались як у військових цілях так і в громадських (для зберігання цінностей, церковних реліквій, товарів), або використовувались як в’язниці. Що стосується підземних ходів , то це були окремо прориті під землею тунелі між двома або декількома пунктами з певною метою. Значення розвинутої системи підземних споруд для оборони міста в ті часи прирівнювалося до значення міцності та боєздатності стін, башт, валів. До нас не дійшли плани середньовічного Володимира. То що вже говорити про плани підземних споруд. Їх утаємничений характер не дозволяв наносити їх на карти, або згадувати про них письмово. Та все ж одне повідомлення про такий потаємний хід прийшла до нас з тих далеких часів. Це згадка про підземний хід яким втікала княгиня Анна разом з малими Данилком та Васильком від галицьких бояр. Запис датується 1202 роком: «А назавтра княгиня Анна вчинила раду з воєводою Мирославом…і на ніч утекли вони в Ляхи… а Василька взяв піп Юрій з кормилицею і вийшов із города дірою городської стіни… (в Іпатському літописі «дырею градной», очевидно йдеться про підземний хід (потерну) під городською стіною») [1] Найімовірніше ми ніколи не дізнаємось де починалась і куди вела та «діра градная», адже з того часу минуло багато віків. Та ми можемо робити певні припущення на основі того, про що розповідають свідки певних подій.
У Володимирі у 80-х роках діяла реставраційна майстерня, під керівництвом Сергія Чапюка. Завдяки їхній праці було збережено від знищення кілька найстаріших пам’яток міста. Виконробом у цій майстерні працювала колишня співробітниця Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир» Гринчук Петруня Георгіївна. Вона розповіла, що під час реставраційних робіт на єпископському замочку, при ремонті дзвінниці було знайдено вхід в підземелля. Цей хід не був обкладений цеглою. Робочі пройшли кільканадцять метрів цим підземеллям, що вело в бік річки Луги і повернулись. Сказали, що злякались іти далі, бо земляні стіни чим далі тим здавались більш ненадійними, і могли обвалитись будь якої миті. У подальшому вхід в підземелля був закладений бетонною плитою і замурований. Можна припустити, що даний підземний хід служив для безпечного виходу з єпископського замочку на випадок небезпеки. Або для того, щоб таємно від ворога проникнути в єпископський замок. Чи може то і була та «дира градная», або ж частина її?
Це неєдиний підземний хід який є в будинку з дзвіницею. Епископський замочок має від річки льоховий партер, тобто нижній поверх розташований на кілька сходинок вище рівня землі. [2] В напівпідвальному приміщення будинку з дзвіницею, за часів Радянського Союзу було обладнано котельню, що обігрівала Успенський собор. Від котельні веде хід, що, імовірно, закінчується під олтарем собору, де є невелике і невисоке приміщення. Про це розповів мені чоловік, який був у цьому приміщенні, тобто бачив його на власні очі. Хід, що веде від котельні обкладений цеглою та такий низький, що по ньому можна рухатись тільки начетвереньки. За кілька метрів є невелика камера, де можна стояти, а потім хід знову звужується, а далі просто закладений цеглою так, що тільки проходять пропущені по підземному ходу . комунікації. Кабелі ведуть до Успенського собору, отже хід ймовірно спеціально заклали цеглою, аби ніхто не міг проникнути до нього.
Корнійчук В’ячеслав Володимирович, який у 1986 році, працював у реставраційній майстерні Володимира розповів, що під час робіт по влаштуванню каналізації на території Успенського собору на глибині трьох метрів робітники натрапили на невідкриті фундаменти, що не співпадають зі стінами будівлі собору. Ще вони виявили, що між будівлею собору і єпископським замочком був підземний хід, обкладений цеглою, що завершувався арочним склепінням. Він був діючим і використовувався, як підвальне приміщення для збереження провіанту.
Великі підземелля були і в самому соборі. Ось що писав Омелян Миколайович Дверницький в своїй статті «Археологические исследования в городе Владимире-Волынском и окресностях»: Для здійснення в майбутньому реставраційних робіт улітку 1886 року розпочалося практичне історико-археологічне обстеження Успенського собору. Його проводила спеціальна комісія, утворена відповідно до прохання волинського губернатора і єпархіального архієрея на початку того ж року. Комісію очолив голова повітового дворянства Г. Боровиков. У її складі працювали архімандрит Володимирського монастиря о. Олександр, священик Василівської церкви Д. Левицький, голова місцевого з’їзду мирових суддів О. Дверницький, архітектор церковно-будівельного комітету В. Юрченко, професор Київського університету, археолог В. Антонович, секретар Київської археографічної комісії О. Левицький, професор Петербурзького університету, історик мистецтва та археолог А. Прахов . Дослідники розкопали й детально оглянули територію, що безпосередньо прилягала до руїн храму, а також його підземелля. На основі вивчення кладки стін підтвердилося припущення, що собор є пам’яткою ХІІ століття. … У підземеллях, які, за твердженнями історичних джерел, довгий час служили місцем захоронення волинських князів та єпископів, вдалося віднайти давні поховання. Члени експедиції вивчили спосіб кладки стін, особливості й характер конструкцій – фундаментів, арок, склепінь, описали тиньк, підлогу, голосники, вікна, входи, провели обміри споруди. Дослідження підземних частин храма було розпочато зі склепу греко-католицьких епископів облаштованого в першій половині ХVІІ ст. епископом Ваковецьким довжиною 18 аршин (приблизно 12, 78м.) заходиться під південним вівтарем храму, диаконником. Другий склеп, найближчий до загальної усипальниці, знаходиться між амвоном і царськими вратами, там знаходилось поховання Іпатія Потія, яке виявилось пустим. З цього склепу був прорублений хід в якому заповів поховати себе Іоаким Мороховський. Цей склеп теж виявився пустим. Навпроти північного вівтаря був відкритий склеп з п’ятьма пустими гробницями. Крім цих головних склепів було досліджено підземелля храму, де в багатьох місцях доводилось натикатись на залишки трун та покійників. [3] Сьогодні всі ці склепи і підземелля замуровані, принаймні так говорять ті хто служить в соборі.
У Володимирі завжди було багато переказів про підземелля, які наче павутиння пронизують підземний простір міста. Я вже не памятаю, хто розповів мені те, що колись, давно у місті було 26 церков і шість монастирів, і всі ці церкви були поєднані підземними переходами. Тобто увійшовши до однієї церви, можна було підземними переходами дістатись до будь якої церкви в місті. Краєзнавець Ярослав Царук розповідав, що коли, ще за часів Радянського Союзу, в місті прокладали підземні комунікації , він на власні очі бачив два підземні ходи в районі вулиці Ковельської, між костелом Іоакима та Анни та собором Різдва Христового. Ці підземні ходи були обкладені цеглою і мали арочне перекриття. Зверху були покриті сухим очретом хрест на хрест. Ця знахідка як і всякі подібні знахідки в ті часи відразу засекречувалась.
Цьому в певній мірі сприяв Указ Сталіна 1947 року про обмеження доступу до підземних споруд, що був направлений на їх знищення. Будівельники, які під час земляних робіт потрапляли на підземні ходи, змушені були кликати не істориків і археологів, а в першу чергу співробітників КДБ, після чого в більшості випадків ходи засипалися, а інформація утаємничувалася. Залишається лише сподіватись, що з часом історики отримають доступ до архівів КДБ і СБУ , де можливо буде почерпнути цікаві факти і свідчення про виявлені підземелля.[4] Корнійчук В’ячеслав Володимирович згадує, що коли будували теплотрасу, зі сторони площі натрапили на фундаменти глибиною 1,80 м.
В 2023 році Волинська археологічна експедиція провадила рятівні археологічні дослідження історичного Володимира на Волині в рамках виконання проекту «Реконструкція міських телемереж». Роботи виконувались Охоронною археологічною службою України Інституту археології НАН України спільно із Волинським національним університетом імені Лесі Українки, Адміністрацією ДІКЗ «Стародавній Володимир» та спілкою археологів України. Працювали по трасі майбутніх мереж в археологічній зоні окольного міста поруч визначних памяток – Собору Різдва Христового, костелу Іоакима та Анни та центральної міської площі. Весь периметр повздовж вулиці Ковельської між собором Різдва Христового та костелом Іоакима та Анни було розкрито на глибину не менше двох метрів. Та на жаль, жодних залишок підземель не було знайдено. Можливо вони знаходяться глибше і дістатись до них, навіть при нагоді буде непросто. Якщо цей хід існує то він вів з костелу Іоакима та Анни до собору Різдва Христового. Ці два храми будувались майже одночасно і подібний підземний перехід, що вів з одного підземелля до іншого цілком міг бути прокладений.
Будівництво кам’яного костелу Іоакима і Анни у Володимирі проводилося під патронатом єпископа Адама Война Оранського і було завершено у 1752 році. Під костелом розташувалися склепінчасті підвали, які цілком вірогідно, слугувало криптою. Та всі захоронення ймовірно були вивезені під час ремонту, для використання приміщення під кафе «Ліра» у восьмидесятих роках минулого століття. Ось, що розповів Корнійчук В’ячеслав Володимирович: « Ми поглиблювали підвал Іоакима і Анни, і на глибині 1 м. знайшли до 10 черепів і багато кісток. Всі черепи були пробиті – мали ззаду отвір. Ми їх поскладали у ящики, і певний час вони там стояли. А коли вже докопались до великого захоронення біля костелу, прийшли уповноважені з райкому партії. Інструктор райкому партії - Дубина стояв з нами цілий день, поки ми не проклали і не засипали землею труби, а разом і кістки. Ящик з залишками черепів і кісток з підвалів Іоакима і Анни був захоронений аналогічним чином. Під час реставраційних робіт у костелі Іоакима і Анни було виявлено церковний одяг. Не зважаючи на те, що у підвалі певний час зберігали сіль, а зверху був меблевий магазин, все це було акуратно складено і збережено, ніхто його не викинув. Ризи ксьондзів були вишиті гладдю золотою та срібною нитками. Кафе в підвалі костелу проіснувало недовго і зараз велике підземелля костелу використовується для потреб приходу.
В середині ХVІІІ століття на невеликому підвищенні, на схід від фарного костелу Іоакима та Анни, завдяки фундації слонимського старости Ігнатія Садовського, які він зробив разом з дружиною Терезою з роду Четвертинських, єзуїти споруджують костел «Серце Ісуса». Костел єзуїтів за якістю будівельних робіт, архітектурного декору та проекту є однією з найбільш оригінальних і досконалих пам’яток епохи пізнього бароко у Володимирі. Костел однонефний. Трансепт утворює слабо виступаючі рамена хреста. По боках від нартексу розміщені дві восьмигранні у плані трьохярусні фланкуючі вежі. Кожна вежа, при вході у собор Різдва Христового, має невеликі дерев’яні двері. Ці двері ведуть до кам’яного мішка, вірніше колодяза оскільки підземелля повторює форму вежі, глибиною близько трьох-чотирьох метрів. Відразу за дверимає є дві камяні сходинки, а далі провалля. Цілком вірогідно, що тут колись могла бути в’язниця. А ще є перекази, що саме там міг бути вхід до підземних переходів, які з’єднують Христоріздвяний собор із костелом Іоакима і Анни і навіть з Зимненським монастирем. Ірина Вікентіївна Белова згадує, що за приміщенням колишньої школи, що була побудована на розі вулиць Ковельської та Шевченка, тобто поряд з собором Різдва Христового був побудований кінотеатр. Неподалік кінотеатру був розбитий невеликий скверик. За німців там бурею звалило велике дерево. І, під корінням. виявили підземний хід який, як розповідають, вів до Зимненського монастиря і до Успенського собору. Старші хлопці туди лазили. Та на жаль Ірина Вікентіївна, не памятає, що вони там побачили.
Велике підземелля є під собором Різдва Христового. Вхід до до цього підземелля обладнано в підлозі відразу біля входу в собор. Завдяки пожертвам парафіян, розповів отець Миколай, вдалось відремонтувати сходи, загіпсувати стіни входу та встановити сучасний механізм дверей, який був привезений з Німеччини. Є історичні світлини на яких зображено механізм, яким відчиняли двері сто років тому. Це була своєрідна лебідка у формі колеса, яке крутили, натягуючи трос, що відчиняв ляду. Сьогодні ж ми маємо сучасні двері на амортизаторах, відчиняти які зовсім нескладно.
Відкривши ляду і спустившись сходами ми потрапляємо до нижньої теплої церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Ця церква діяла за часів Російської імперії. І в 1991 р., коли храм було передано православній громаді, першою була відкрита саме нижня церква Покрови Пресвятої Богородиці. Відразу видно, що собор зводили професійні майстри, адже товсті стіни шириною понад два метри та масивний стовп посеред зали витримують чималу вагу наземного храму вже три століття. Масивні склепінчасті арки по обидва боки від центральної арки, яка знаходиться під вівтарем, були зроблені для того, аби вставляти труни. Зараз арки пусті, та на стіні в глибині арки можна знайти сліди цеглянох кладки, що повторює ніші центральної частини. Всі захоронення були вичищені та вивезені під час реставраційних робіт. Хоча, якщо придивитись до ніші центральної частини то можна побачити кілька запечатаних захоронень.
Донедавна сюди можна було потрапити лише через запасний вхід, який пробили у 80-х роках минулого століття під час відбудови храму . Цей вхід було пробито через крипту, що знаходилась під вівтарем храму. Вхід було пробито зі сторони ще двох великих підземель, які розміщені по боках основного підземелля. Крім того є велике підземелля і під приміщенням монастиря. Тобто ми бачимо цілий комплекс підземних камер. Центральна, найбільша частина була обладнана під крипту і деякий час під церкву Покрови. Для чого слугували бічні підземні камери дізнатись складно. Мені вдалося побачити їх тільки один раз і то при поганому освітлення, можу тільки зазначити, що вони мають значні розміри і цілком могли слугувати для господарчих потреб монастиря. Що стосується підземель під монастирськими будівлями, то за словами матушки Марії, першої настоятельки новоствореного жіночого монастиря, вони частково були засипані піском.
Івану Івановичу Пономаренку, виконробу Волинської спеціальної науково-реставраційної проектно-виробничої дільниці, першому доручили важливу місію – приступити до реставрації собору Різдва Христового.«Коли почали реставровувати храми у місті, то фактично не було ніякої матеріальної бази та робітників. І постало питання під, що пристосувати таке велике приміщення храму. На той час в храмі був склад овочів для громадського харчування. Коли ж я вперше спустився в підвали, то тут був не найкращий запах. Можете собі уявити собі цю атмосферу. Було прийняте рішення, розмістити в соборі палац урочистих подій. І це рішення тоді здавалося цілком прийнятним.
Корнійчук В’ячеслав Володимирович розповідав, щона той час Собор Різдва Христового був дуже зруйнований. При розчищанні підземної частини правої вежі знайшли фарфоровий столовий сервіз на двадцять персон. А при розчищанні підземної частини лівої вежі знайшли залишки зерна, глечик, з чимось темним всередині і три літрові пляшки запечатані сургучем. Пляшки з темного скла – не видно, що всередині. А виконроб не дозволив відкривати і спробувати, бо може там щось небезпечне або отрута. Аж тут прийшов місцевий п’яничка, а ми його і питаємо:
- Миколо, будеш?
- Звичайно буду! Яка різниця, отрута, не отрута? Однаково вмирати, що так, що так.
Випив він кружку того загадкового напою і ще просить. А ми йому кажемо, щоб зачекав. Потім налили йому другу кружку. Роздивилися, принюхалися - а там порічкове вино. А в глечику, як потім виявилося, був м’ятний лікер зеленого кольору, дуже густий і тягучий».
Згідно проекту у соборі Різдва Христового мав бути РАГС, а в будинку, де зараз живуть священики, мала бути кухня. У нижньому храмі, у підвалі, мав бути бенкетний зал, який мав сполучатися з кухнею підземним переходом.
Цілком ймовірно, що під основним підземеллям є ще один підвальний рівень. Для єзуїтів було притаманним будівництво глибоких кількаповерхових підземель. Є навіть легенда, що у підземеллях собору схована давня церковна бібліотека. Та оскільки собор Різдва ристового розташований на підвищенні поряд з «озером – болотом» яке і сьогодні не засипане повністю, то ймовірність ще одного підземного поверху є малоімовірною.
Є перекази про ще один підземний хід, який нібито зберігся до сьогоднішнього дня. Цей хід веде від монастиря домініканів до костелу Іоакима та Анни. Варто зауважити, що підземелля монастиря було закрите для відвідування. Ба, навіть більше коли керівництвоЦПО, яке нині розміщено в будівли колишнього монастиря домініканів, дозволили нам, групі істориків та краєзнавців оглянути підвали, то відкрили лише невелике приміщення з великими ямами обладнаними для зберігання овочів. Кімната мала арчате склепіння. А хід, який вів далі був ретельно захаращений всіляким господарським мотлохом. Все змінила, як це не дивно – війна. У підземелля домініканів було облаштоване бомбосховище. Зявилась можливість побачити монастирське підземелля на власні очі. Вхід в підземелля знаходиться в західній стіні монастиря. Судячи з того, як влаштовані сходи, вхід автентичний та не зрозуміло чому знаходиться ззовні, а не всередині периметру. Далі ми спускаємося вниз на глибину близько двох трьох метрів.
Довгий коридор, що являє собою дві великі кімнати коридорного типу з арчастим склепінням це основний об’єм підземелля. Дуже цікаві вікна упершому коридорі. Вони нині знаходяться в дуже поганому стані та все ж їхня форма та величина говорять більше про те, що ми можливо маємо, не класичне підземелля, а щось на зразок підвального партеру. Тобто ці вікна були цілком функціональні, та з часом були замуровані. Отже цілком можливо що існує ще один вже підвальний поверх, де знаходилась крипта. На сьогоднішній день це неможливо перевірити. То ж приймемо це як версію.Далі сучасні металеві двері, за словами керівника установи, заварені, бо далі хід веде дуже далеко та він в аварійному стані і його ніхто не досліджував. Чи то і є той хід про який ходять перекази, невідомо. Навпроти входу є ще один прохід до якого ведуть сходи на метр вгору і вглиб. Невеликий майданчик який імовірно мав кілька проходів в інші приміщнння, на разі закриті різними підручним матеріалами. Один із ходів вів в приміщення з господарськими ямами, який мав власний вихід. Можливо цей хід вів в костел святої трійці який згорів в 1833році і його стан був такий, що відновленню не підлягав. На підставі чого я висловлюю таке припущення? Майже поряд в стіні дуже добре видно арковий прохід в монастирські приміщення який зносу ж таки вів з костелу до монастиря, а по тому, як костел розібрали то і прохід замурували. Цілком можливо, що це підземелля з’єднувалось з підземеллями які знаходились під костелом Св. Трійці, який згорів і вже не відновлювався.
В 2023 році було пробито хід з підземелля наверх в приміщення колишнього монастиря, на випадок небезпеки для учнів ЦПО.
А що стосується підземного ходу який вів з монастиря домініканів до костелу Іоакима та Анни, то краєзнавець Петро Заклекта, нині покійний, розповідав, що під час прокладання кабелів зв’язку у 70-х роках на вулиці Устилузькій, якраз навпроти домініканського монастиря, зв’язківці на глибині в один метр наштовхнулися на цеглу. Тоді відкопали цегляне бочкове склепіння, яке вело у напрямку до костела Іоакима та Анни. Краєзнавець пройшов декілька метрів, поки вистачило повітря. На жаль, дослідження підземного ходу, якщо це був саме він, не дозволили.[5]
Має підземелля і Василівська церква (кін. ХІІІ – поч. ХІV ст.) Це одна з найоригінальніших споруд не лише у вітчизняній, а й у світовій архітектурі. Вона розташована в південній частині міста, на мисовому підвищенні над заплавною долиною річки Луга. Підземелля знаходиться не під самою церквою, а під більш пізньою прибудовою ХІХ ст. - притвором. Вхід в підвал теж знаходиться в притворі, зліва від вхідних дверей. Підземелля Василівської церкви це довгий коридор з арочним склепінням близько п’яти метрів довжини і два метра ширини, який закінчується кладкою ХХ століття. Коли і ким була споруджена ця стіна невідомо.Так само невідомо чи є підземелля під самою церквою.
Тепер варто згадати про численні провалля які вряди годи трапляються в місті і до сьогодні. Та перед тим поговоримо про те як забудовувався Володимир. Люстрація 1789 р. вказує на те, що практично все місто забудоване деревяними будинками. Виняток складали лише костели, церкви і монастирі, споруджені з каменю та цегли. Можливо це перебільшення, бо мали бути тут і камяні будинки, що належали міській верхівці та вищому духовенству. Що ж до деревяних хат, які становили більшість у Володимирі, то вони споруджувались у традиційнфй для Волині ще з княжої доби техніці зрубної і стовпово-каркасної конструкції стін. Будівництво подібних стовпово-каркасних жител переважало і в 16 – 18 ст. Досить цікаві відомості про таке житло будування подав С. Русов під час його перебування на Західній Волині, в тому числі і у Володимирі на початку ХІХ ст. Він зауважує що будинки багатьох поміщиків нагадують палаци, звичайні будинки не кращі за шинки, а інші прості хатини. Камяні будинки досить рідкі, а деревяні споруджуються таким чином: забивають стовпи і загородивши їх короткими дошками, обмащують глиною і білять. В документах, що стосуються кінця 16 ст, згадують ринкові будинки, з яких стягувались найбільші подитки, їх у Володимирі налічувалось 15.[6]
Звичайно в контексті даного дослідження нас цікавлять саме камяні будинки. Так в останніх десятиліттях XVIII століття їх нараховується лише 200. Оскільки більшість будинків у Володимирі були деревяними, то досить частими були пожежі. Так. Наприклад, у великій пожежі 1833 року у Володимирі згоріло понад 400 різних будівель: житлові будинки, торгові контори. Ці пожежі беззаперечно завдавали збитків місту, але водночас вони дозволяли розвивати його відбудову за новими принципами. В районі Підзамча і вулиці Луцької, на площі Старого ринку з’являється більш впорядкована забудова, витримується червона лінія вулиць, площа майже правильної чотирикутної форми забудована по периметру. В подальшому ця вільна від забудови поща Старого ринку зникає. На ній зводяться торгові і громадські споруди, критий ринок. Так, в 1840 році у місті було 584 будинки. У 1861 - 317 будинків та з них лише 27 мурованих, а ще 99 торгових лавок. Через двадцять шість років у місті було 1199 будинків, з яких 113 мурованих. Місто продовжувало зростати і в наступні роки. В 1907 в місті було 1551 дерев’яний і 342 мурованих будинки.
Такі муровані будинки зазвичай мали глибокі льохи. Причому часто ці льохи мали кілька рівнів. Перший рівень (найвищий) називався пивницею. А нижчий, другий, холодником, де була стабільно низька температура. Там довгий час міг лежати лід. Тому взимку мешканці заносили туди лід і використовували цей рівень підземель як холодильник. Підземні конструкція цих підвалів повторювала наземні частини. Загалом під містом, ще в довоєнний час залишилось чимал мурованих льохів з арочним склепінням під колишніми крамницями. Ці споруди можна вважати типовими для 17-18 ст. [7]
Олександр Цинкаловський у своїй праці «Матеріали до археології Володимирського повіту» писав: «Під цілим містом залишилось багато льохів від камяниць, що погоріли,ті льохи часто провалюються так, що часом серед дороги навантажений віз впаде у великі западини. Ближчий дослід виявив, що стелі льохів, які сходяться склепінням часто обсовуються – вони не мають нічого спільного з тими підземними ходами, про які ходять чутки у нашому місті.» .[8]
Теперішня площа «Героїв» остаточно сформувалася лише в середині ХХ століття. Свідчень про розчищення підвалів будинків які колись були побудовані на цьому місці не збереглось. Можемо припустити що практично вся вона розміщується на місці такої забудови. Це підтверджують і факти просідання ґрунту а центральній площі міста Найбільше розповідають про випадок який стався у 1965 році. Це власне єдиний факт який залишається більш менш беззаперечним, а ось далі людська фантазія і єфект «зламаного » телефону зробили свою справу. Отже версія перша: «коли в місті відбувався парад, прямо на площі міста просів грунт і в один з підземних ходів провалився автомобіль «УАЗ». Яму швидко було засипано, але кілька хлопчаків встигли витягнути з неї здоровезні ковані ланцюги». Розповідали що робочі, коли спустилися в те провалля, натрапили на велику бочку з оселедцями і на сувої різних тканин, які розсипались ледве їх винесли на поверхню. А ще казали, що там знайшли золото і тому тогочасні власті швидко закрили те провалля і не дозволили нікому туди спуститись.Є перекази, що буцім то під готелем «Волинь» є величезні підземні ходи.
Я особисто бачила залишки підвалів з арковим перекриття під час копання котловану під новий Центр зайнятості по вулиці Коперника. Фрагменти цегляної кладки було виявлено під час прокладання комунікацій поряд з будинком, по тій же вулиці. У тому будинку нині розміщується Володимирська публічна бібліотека. Варто зауважити що За словами міщанина Георгія Валентиновича Коновалова, будинок побудували у 1901 році як житло для священика. А згідно зі свідченнями старожилів, у величезних підвалах цієї будівлі під час війни, чи після війни тримали ув’язнених. Можливо, через це у гуртожитку, який знаходився у будинку після визволення міста, люди відчували певний дискомфорт від різних дивних звуків, особливо в нічний час. Ці підвали існують і сьогодні та на жаль вони закладені різними речами, а тому недоступні для огляду.
На початку вересня у 2017року обвалився асфальт на вулиці Данила Галицького, навпроти автостанції, поруч з пішохідним переходом. Тоді саме тривали дорожні роботи із заміни дорожнього покриття, працювала важка техніка, котра знімає старий асфальт. Можливо саме це спричинило обвал. Провалля зацікавило Адміністрацію ДІКЗ «Стародавній Володимир». Працівники заповідника провели огляд провалля. У ході обстеження в одній частині колишньої забудови м побачили добре збережене склепіння підвалу житлового будинку. Середина засипана будівельним сміттям, що не уможливлює подальше дослідження». До дослідження залучили археолога Віктора Баюка. Було визначено, що цегляне склепіння, яке проглядалося у проваллі, може бути частиною підвалу старої цегляної будівлі. Напівзруйновані стіни та склепіння, засипані землею з домішками будівельного сміття, орієнтовно можуть бути датовані ХVІІІ-ХІХ століттям. В той час вулиця називалась Старолуцькою. Це була одна з найстаріших вулиць міста зі щільною забудовою. Тож можливо ми побачили залишки однієї з камяниць міста Володимира. На жаль відкрити підвали для широкого загалу було неможливо. З проводу технічної можливості дослідження виявленої споруди були проведені консультації з начальником ДПРУ – УДС МНС України у Волинській області Процюком В. М. Враховуючи реальну небезпеку існування провалля на головній вулиці міста для пішоходів та транспорту, прийняли рішення його засипати. [9]
У лютому 2021 року, утворилося провалля поблизу будівлі міської ради. Оскільки у проваллі було видно цегляну кладку, звернулись за консультацією до спеціалістів. На запрошення адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир" до Володимира-Волинського прибув науковий співробітник Охоронної археологічної служби України Віктор Баюк. Під час обстеження і зафіксовано наявність підземного архітектурного-археологічного об'єкта розмірами 6,3х4,2 м та висотою до 2,5 м. Приміщення обмуроване випаленою цеглою розмірами 29х15,5х6,5 см, склепіння циліндричне та хрещате. Також виявлено господарські ніші, повітряні продухи та прохід, що, ймовірно, з'єднує об'єкт з іншими підземеллями. Підземелля орієнтовно відноситься до XVIII сторіччя. [10]
Виявлене підземелля, тимчасово законсервували піщаною сумішшю, оскільки реставрація об’єкта була визнана занадто коштовною.
Коли в інформація про дане провалля зявилася в газеті то до редакції звернулась Стефанія Яблонська, одна з небагатьох на Волині жінок-виконробів. Вона керувала будівництвом багатоповерхівки на розі Ковельської і Шевченка, гуртожитку на Луцькій, будинку колишнього банку «Україна» та інших об’єктів. Журналістка «Слова Правди» Віталіна Макарик записала її спогади. Вони надзвичайно цікаві та я вибрала лише ті, що стосуються підземних таємниць Володимира. «Будівельна бригада, якою керувала Стефанія Яблонська, в середині 1970-х взялася за будівництво багатоквартирного будинку на розі Ковельської та Шевченка. Раніше на місці цієї багатоповерхівки був великий будинок, де, як розповідали, жило духовенство. Будівництво стартувало, уже почали закладати фундаменти – глибокі, 5,5 метра.“І от мене гукають до котловану, підійшла – і заніміла. В одному місці, як стати нині спиною до залізничного вокзалу, а обличчям до площі, провалилася земля. І відкрила здоровенний коридор з цегляною кладкою, який вів орієнтовно в напрямку площі”. Молода виконробка одразу побігла в міськвиконком, який тоді розміщувався в приміщенні нинішнього музею, порадитися. Партійні чиновники прийшли, подивилися, почухали голови. Незадовго до того вже мали пригоду з військовою машиною, яка провалилася у підземелля на площі. Але досліджувати те, що приховане під ногами, ніхто не збирався. Наказали закласти ту порожнину бетонними блоками – так і зробили. Стефанія Павлівна пригадує, що на це пішло дев’ять чи дванадцять блоків висотою 2,4 і шириною 0,9 метра. Звісно, мені було страшенно цікаво, що там, – зізнається жінка. – Але досліджувати самотужки страшно, та й ризиковано. Пройшла вглибину метри зо три, скільки сягало сонячне світло. Побачила, що мурування коридору добротне, але куди саме він веде, уже не дізнавалася. Втім, жінка переконана, що таємничий хід простягається набагато далі. Порожнини під землею є і досі.“Станьте на розі Ковельської і Шевченка і добре прислухайтеся: коли машини їдуть, то земля гуде”, – зауважила вона.[11]
Історія не пошкодувала будівель, але у багатьох місцях зберегла те, що було під ними, та і досі приховує чимало секретів, багато нерозгаданих таємниць і напівреальних легенд. Володимир Антонович Стемпковський розповідав, як він, після війни заходив в синагогу. Дверей тоді вже не було. Синагога, згадує він, була велика, дуже велика. Чотири стовпи стояло і підтримували височезне склепіння. А збоку був вхід в підземелля. Володимир Антонович згадував, як кидав в те підземелля каміння, і ті камені довго летіли. Дуже глибоке було те підземелля. Володимир Антонович впевнений, що те підземелля і досі існує. Та синагога була трохи вище вулиці Роксолани, частково вона захоплювала те місце, де пізніше побудували будинок побуту. Остаточно знищили синагогу в 1951 році. Пархомук Іван Кузьмович розповів, що її підірвали. Він розповідав і про підземний хід, який вів з валів городища, до Зимнівського монастиря. Казав, що його син дійшов тим ходом аж до річки Луги, а далі був хід був завалений.
З далеких часів дійшли до нас оборонні вали городища. Не одне покоління жителів Володимира у дитинстві грались на цих валах. І містом блукають перекази про підземний хід, що починався у валах городища. Та я не зустріла жодної людини яка на власні очі бачила той хід. Мої пошуки на території валів та навколо них, також не увінчалися успіхом. Насторожувало тільки невелике заглиблення з зовнішнього боку валів, зі сторони річки Луги. Дехто розповідав, що саме там цей хід і починався. Коли я підійшла максимально близько, то ніякого ходу не побачила. А потім почула, що колись там був вільний прохід до річки, щоб ходити навпростець по воду. Правда той, хто розповідав, не уточнив коли саме це було.
Література
1. Літопис Руський за Іпатським списком, переклав Леонід Махновець Київ видавництво «Дніпро» 1989 р., ст.370
2. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали ХІVВолинської наукової історико-краєзнавчої конференції присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському Магдебурського права. Луцьк, 2004. ст. 208
3. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали ХІVВолинської наукової історико-краєзнавчої конференції присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському Магдебурського права. Луцьк, 2004. Ст. 242-243
4. https://mistovechirne.in.ua/tayemni-hody-volodymyra-volynskogo-pravda-chy-vymysel
5. https://mistovechirne.in.ua/tayemni-hody-volodymyra-volynskogo-pravda-chy-vymysel
6. Кучинко М. Охріменко Г. Петрович В. Історія міста Володимира-Волинського. Луцьк, 2004р. ст. 132 - 133
7. Кучинко М. Охріменко Г. Петрович В. Історія міста Володимира-Волинського. Луцьк, 2004р. ст. 134
8. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали ХІVВолинської наукової історико-краєзнавчої конференції присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському Магдебурського права. Луцьк, 2004. Ст. 195
9. https://www.volynnews.com/news/society/pid-mizhnarodnoiu-trasoiu-u-volodymyri-volynskomu-vyiavyly-davniy-pidval/
10. https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3196222-u-volodimirivolinskomu-vipadkovo-znajsli-pidzemella-xviii-storicca.html
11. https://bug.org.ua/news/volodymyr/pidzemni-sekrety-volodymyra-rozpovily-i ak-ikh-vidkryvaly-ta-khoronyly-pid-chas-budivel-nykh-robit-527764/
12. https://mistovechirne.in.ua/tayemni-hody-volodymyra-volynskogo-pravda-chy-vymysel
13. Л.Крощенко, Є.Осадчий «1996 р. Святогірський Успенський монастир у с.Зимно (спроба наукової реконструкції комплексу)»
https://www.pslava.info/ZymneS_MonSvjatogirskyj_1996SvjatogirskyjUspenskyjMonUSZ,159887.html
Матеріал підготувала Світлана Федосєєва
Будівництво підземних споруд у всі часи вимагало відповідних знань і було ознакою високої будівельної майстерності. Великі підземелля могли включати в себе підземні ходи (як правило декілька), іноді некрополі, колодязі, сховища, схованки і будувались як у військових цілях так і в громадських (для зберігання цінностей, церковних реліквій, товарів), або використовувались як в’язниці. Що стосується підземних ходів , то це були окремо прориті під землею тунелі між двома або декількома пунктами з певною метою. Значення розвинутої системи підземних споруд для оборони міста в ті часи прирівнювалося до значення міцності та боєздатності стін, башт, валів. До нас не дійшли плани середньовічного Володимира. То що вже говорити про плани підземних споруд. Їх утаємничений характер не дозволяв наносити їх на карти, або згадувати про них письмово. Та все ж одне повідомлення про такий потаємний хід прийшла до нас з тих далеких часів. Це згадка про підземний хід яким втікала княгиня Анна разом з малими Данилком та Васильком від галицьких бояр. Запис датується 1202 роком: «А назавтра княгиня Анна вчинила раду з воєводою Мирославом…і на ніч утекли вони в Ляхи… а Василька взяв піп Юрій з кормилицею і вийшов із города дірою городської стіни… (в Іпатському літописі «дырею градной», очевидно йдеться про підземний хід (потерну) під городською стіною») [1] Найімовірніше ми ніколи не дізнаємось де починалась і куди вела та «діра градная», адже з того часу минуло багато віків. Та ми можемо робити певні припущення на основі того, про що розповідають свідки певних подій.
У Володимирі у 80-х роках діяла реставраційна майстерня, під керівництвом Сергія Чапюка. Завдяки їхній праці було збережено від знищення кілька найстаріших пам’яток міста. Виконробом у цій майстерні працювала колишня співробітниця Адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир» Гринчук Петруня Георгіївна. Вона розповіла, що під час реставраційних робіт на єпископському замочку, при ремонті дзвінниці було знайдено вхід в підземелля. Цей хід не був обкладений цеглою. Робочі пройшли кільканадцять метрів цим підземеллям, що вело в бік річки Луги і повернулись. Сказали, що злякались іти далі, бо земляні стіни чим далі тим здавались більш ненадійними, і могли обвалитись будь якої миті. У подальшому вхід в підземелля був закладений бетонною плитою і замурований. Можна припустити, що даний підземний хід служив для безпечного виходу з єпископського замочку на випадок небезпеки. Або для того, щоб таємно від ворога проникнути в єпископський замок. Чи може то і була та «дира градная», або ж частина її?
Це неєдиний підземний хід який є в будинку з дзвіницею. Епископський замочок має від річки льоховий партер, тобто нижній поверх розташований на кілька сходинок вище рівня землі. [2] В напівпідвальному приміщення будинку з дзвіницею, за часів Радянського Союзу було обладнано котельню, що обігрівала Успенський собор. Від котельні веде хід, що, імовірно, закінчується під олтарем собору, де є невелике і невисоке приміщення. Про це розповів мені чоловік, який був у цьому приміщенні, тобто бачив його на власні очі. Хід, що веде від котельні обкладений цеглою та такий низький, що по ньому можна рухатись тільки начетвереньки. За кілька метрів є невелика камера, де можна стояти, а потім хід знову звужується, а далі просто закладений цеглою так, що тільки проходять пропущені по підземному ходу . комунікації. Кабелі ведуть до Успенського собору, отже хід ймовірно спеціально заклали цеглою, аби ніхто не міг проникнути до нього.
Корнійчук В’ячеслав Володимирович, який у 1986 році, працював у реставраційній майстерні Володимира розповів, що під час робіт по влаштуванню каналізації на території Успенського собору на глибині трьох метрів робітники натрапили на невідкриті фундаменти, що не співпадають зі стінами будівлі собору. Ще вони виявили, що між будівлею собору і єпископським замочком був підземний хід, обкладений цеглою, що завершувався арочним склепінням. Він був діючим і використовувався, як підвальне приміщення для збереження провіанту.
Великі підземелля були і в самому соборі. Ось що писав Омелян Миколайович Дверницький в своїй статті «Археологические исследования в городе Владимире-Волынском и окресностях»: Для здійснення в майбутньому реставраційних робіт улітку 1886 року розпочалося практичне історико-археологічне обстеження Успенського собору. Його проводила спеціальна комісія, утворена відповідно до прохання волинського губернатора і єпархіального архієрея на початку того ж року. Комісію очолив голова повітового дворянства Г. Боровиков. У її складі працювали архімандрит Володимирського монастиря о. Олександр, священик Василівської церкви Д. Левицький, голова місцевого з’їзду мирових суддів О. Дверницький, архітектор церковно-будівельного комітету В. Юрченко, професор Київського університету, археолог В. Антонович, секретар Київської археографічної комісії О. Левицький, професор Петербурзького університету, історик мистецтва та археолог А. Прахов . Дослідники розкопали й детально оглянули територію, що безпосередньо прилягала до руїн храму, а також його підземелля. На основі вивчення кладки стін підтвердилося припущення, що собор є пам’яткою ХІІ століття. … У підземеллях, які, за твердженнями історичних джерел, довгий час служили місцем захоронення волинських князів та єпископів, вдалося віднайти давні поховання. Члени експедиції вивчили спосіб кладки стін, особливості й характер конструкцій – фундаментів, арок, склепінь, описали тиньк, підлогу, голосники, вікна, входи, провели обміри споруди. Дослідження підземних частин храма було розпочато зі склепу греко-католицьких епископів облаштованого в першій половині ХVІІ ст. епископом Ваковецьким довжиною 18 аршин (приблизно 12, 78м.) заходиться під південним вівтарем храму, диаконником. Другий склеп, найближчий до загальної усипальниці, знаходиться між амвоном і царськими вратами, там знаходилось поховання Іпатія Потія, яке виявилось пустим. З цього склепу був прорублений хід в якому заповів поховати себе Іоаким Мороховський. Цей склеп теж виявився пустим. Навпроти північного вівтаря був відкритий склеп з п’ятьма пустими гробницями. Крім цих головних склепів було досліджено підземелля храму, де в багатьох місцях доводилось натикатись на залишки трун та покійників. [3] Сьогодні всі ці склепи і підземелля замуровані, принаймні так говорять ті хто служить в соборі.
У Володимирі завжди було багато переказів про підземелля, які наче павутиння пронизують підземний простір міста. Я вже не памятаю, хто розповів мені те, що колись, давно у місті було 26 церков і шість монастирів, і всі ці церкви були поєднані підземними переходами. Тобто увійшовши до однієї церви, можна було підземними переходами дістатись до будь якої церкви в місті. Краєзнавець Ярослав Царук розповідав, що коли, ще за часів Радянського Союзу, в місті прокладали підземні комунікації , він на власні очі бачив два підземні ходи в районі вулиці Ковельської, між костелом Іоакима та Анни та собором Різдва Христового. Ці підземні ходи були обкладені цеглою і мали арочне перекриття. Зверху були покриті сухим очретом хрест на хрест. Ця знахідка як і всякі подібні знахідки в ті часи відразу засекречувалась.
Цьому в певній мірі сприяв Указ Сталіна 1947 року про обмеження доступу до підземних споруд, що був направлений на їх знищення. Будівельники, які під час земляних робіт потрапляли на підземні ходи, змушені були кликати не істориків і археологів, а в першу чергу співробітників КДБ, після чого в більшості випадків ходи засипалися, а інформація утаємничувалася. Залишається лише сподіватись, що з часом історики отримають доступ до архівів КДБ і СБУ , де можливо буде почерпнути цікаві факти і свідчення про виявлені підземелля.[4] Корнійчук В’ячеслав Володимирович згадує, що коли будували теплотрасу, зі сторони площі натрапили на фундаменти глибиною 1,80 м.
В 2023 році Волинська археологічна експедиція провадила рятівні археологічні дослідження історичного Володимира на Волині в рамках виконання проекту «Реконструкція міських телемереж». Роботи виконувались Охоронною археологічною службою України Інституту археології НАН України спільно із Волинським національним університетом імені Лесі Українки, Адміністрацією ДІКЗ «Стародавній Володимир» та спілкою археологів України. Працювали по трасі майбутніх мереж в археологічній зоні окольного міста поруч визначних памяток – Собору Різдва Христового, костелу Іоакима та Анни та центральної міської площі. Весь периметр повздовж вулиці Ковельської між собором Різдва Христового та костелом Іоакима та Анни було розкрито на глибину не менше двох метрів. Та на жаль, жодних залишок підземель не було знайдено. Можливо вони знаходяться глибше і дістатись до них, навіть при нагоді буде непросто. Якщо цей хід існує то він вів з костелу Іоакима та Анни до собору Різдва Христового. Ці два храми будувались майже одночасно і подібний підземний перехід, що вів з одного підземелля до іншого цілком міг бути прокладений.
Будівництво кам’яного костелу Іоакима і Анни у Володимирі проводилося під патронатом єпископа Адама Война Оранського і було завершено у 1752 році. Під костелом розташувалися склепінчасті підвали, які цілком вірогідно, слугувало криптою. Та всі захоронення ймовірно були вивезені під час ремонту, для використання приміщення під кафе «Ліра» у восьмидесятих роках минулого століття. Ось, що розповів Корнійчук В’ячеслав Володимирович: « Ми поглиблювали підвал Іоакима і Анни, і на глибині 1 м. знайшли до 10 черепів і багато кісток. Всі черепи були пробиті – мали ззаду отвір. Ми їх поскладали у ящики, і певний час вони там стояли. А коли вже докопались до великого захоронення біля костелу, прийшли уповноважені з райкому партії. Інструктор райкому партії - Дубина стояв з нами цілий день, поки ми не проклали і не засипали землею труби, а разом і кістки. Ящик з залишками черепів і кісток з підвалів Іоакима і Анни був захоронений аналогічним чином. Під час реставраційних робіт у костелі Іоакима і Анни було виявлено церковний одяг. Не зважаючи на те, що у підвалі певний час зберігали сіль, а зверху був меблевий магазин, все це було акуратно складено і збережено, ніхто його не викинув. Ризи ксьондзів були вишиті гладдю золотою та срібною нитками. Кафе в підвалі костелу проіснувало недовго і зараз велике підземелля костелу використовується для потреб приходу.
В середині ХVІІІ століття на невеликому підвищенні, на схід від фарного костелу Іоакима та Анни, завдяки фундації слонимського старости Ігнатія Садовського, які він зробив разом з дружиною Терезою з роду Четвертинських, єзуїти споруджують костел «Серце Ісуса». Костел єзуїтів за якістю будівельних робіт, архітектурного декору та проекту є однією з найбільш оригінальних і досконалих пам’яток епохи пізнього бароко у Володимирі. Костел однонефний. Трансепт утворює слабо виступаючі рамена хреста. По боках від нартексу розміщені дві восьмигранні у плані трьохярусні фланкуючі вежі. Кожна вежа, при вході у собор Різдва Христового, має невеликі дерев’яні двері. Ці двері ведуть до кам’яного мішка, вірніше колодяза оскільки підземелля повторює форму вежі, глибиною близько трьох-чотирьох метрів. Відразу за дверимає є дві камяні сходинки, а далі провалля. Цілком вірогідно, що тут колись могла бути в’язниця. А ще є перекази, що саме там міг бути вхід до підземних переходів, які з’єднують Христоріздвяний собор із костелом Іоакима і Анни і навіть з Зимненським монастирем. Ірина Вікентіївна Белова згадує, що за приміщенням колишньої школи, що була побудована на розі вулиць Ковельської та Шевченка, тобто поряд з собором Різдва Христового був побудований кінотеатр. Неподалік кінотеатру був розбитий невеликий скверик. За німців там бурею звалило велике дерево. І, під корінням. виявили підземний хід який, як розповідають, вів до Зимненського монастиря і до Успенського собору. Старші хлопці туди лазили. Та на жаль Ірина Вікентіївна, не памятає, що вони там побачили.
Велике підземелля є під собором Різдва Христового. Вхід до до цього підземелля обладнано в підлозі відразу біля входу в собор. Завдяки пожертвам парафіян, розповів отець Миколай, вдалось відремонтувати сходи, загіпсувати стіни входу та встановити сучасний механізм дверей, який був привезений з Німеччини. Є історичні світлини на яких зображено механізм, яким відчиняли двері сто років тому. Це була своєрідна лебідка у формі колеса, яке крутили, натягуючи трос, що відчиняв ляду. Сьогодні ж ми маємо сучасні двері на амортизаторах, відчиняти які зовсім нескладно.
Відкривши ляду і спустившись сходами ми потрапляємо до нижньої теплої церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Ця церква діяла за часів Російської імперії. І в 1991 р., коли храм було передано православній громаді, першою була відкрита саме нижня церква Покрови Пресвятої Богородиці. Відразу видно, що собор зводили професійні майстри, адже товсті стіни шириною понад два метри та масивний стовп посеред зали витримують чималу вагу наземного храму вже три століття. Масивні склепінчасті арки по обидва боки від центральної арки, яка знаходиться під вівтарем, були зроблені для того, аби вставляти труни. Зараз арки пусті, та на стіні в глибині арки можна знайти сліди цеглянох кладки, що повторює ніші центральної частини. Всі захоронення були вичищені та вивезені під час реставраційних робіт. Хоча, якщо придивитись до ніші центральної частини то можна побачити кілька запечатаних захоронень.
Донедавна сюди можна було потрапити лише через запасний вхід, який пробили у 80-х роках минулого століття під час відбудови храму . Цей вхід було пробито через крипту, що знаходилась під вівтарем храму. Вхід було пробито зі сторони ще двох великих підземель, які розміщені по боках основного підземелля. Крім того є велике підземелля і під приміщенням монастиря. Тобто ми бачимо цілий комплекс підземних камер. Центральна, найбільша частина була обладнана під крипту і деякий час під церкву Покрови. Для чого слугували бічні підземні камери дізнатись складно. Мені вдалося побачити їх тільки один раз і то при поганому освітлення, можу тільки зазначити, що вони мають значні розміри і цілком могли слугувати для господарчих потреб монастиря. Що стосується підземель під монастирськими будівлями, то за словами матушки Марії, першої настоятельки новоствореного жіночого монастиря, вони частково були засипані піском.
Івану Івановичу Пономаренку, виконробу Волинської спеціальної науково-реставраційної проектно-виробничої дільниці, першому доручили важливу місію – приступити до реставрації собору Різдва Христового.«Коли почали реставровувати храми у місті, то фактично не було ніякої матеріальної бази та робітників. І постало питання під, що пристосувати таке велике приміщення храму. На той час в храмі був склад овочів для громадського харчування. Коли ж я вперше спустився в підвали, то тут був не найкращий запах. Можете собі уявити собі цю атмосферу. Було прийняте рішення, розмістити в соборі палац урочистих подій. І це рішення тоді здавалося цілком прийнятним.
Корнійчук В’ячеслав Володимирович розповідав, щона той час Собор Різдва Христового був дуже зруйнований. При розчищанні підземної частини правої вежі знайшли фарфоровий столовий сервіз на двадцять персон. А при розчищанні підземної частини лівої вежі знайшли залишки зерна, глечик, з чимось темним всередині і три літрові пляшки запечатані сургучем. Пляшки з темного скла – не видно, що всередині. А виконроб не дозволив відкривати і спробувати, бо може там щось небезпечне або отрута. Аж тут прийшов місцевий п’яничка, а ми його і питаємо:
- Миколо, будеш?
- Звичайно буду! Яка різниця, отрута, не отрута? Однаково вмирати, що так, що так.
Випив він кружку того загадкового напою і ще просить. А ми йому кажемо, щоб зачекав. Потім налили йому другу кружку. Роздивилися, принюхалися - а там порічкове вино. А в глечику, як потім виявилося, був м’ятний лікер зеленого кольору, дуже густий і тягучий».
Згідно проекту у соборі Різдва Христового мав бути РАГС, а в будинку, де зараз живуть священики, мала бути кухня. У нижньому храмі, у підвалі, мав бути бенкетний зал, який мав сполучатися з кухнею підземним переходом.
Цілком ймовірно, що під основним підземеллям є ще один підвальний рівень. Для єзуїтів було притаманним будівництво глибоких кількаповерхових підземель. Є навіть легенда, що у підземеллях собору схована давня церковна бібліотека. Та оскільки собор Різдва ристового розташований на підвищенні поряд з «озером – болотом» яке і сьогодні не засипане повністю, то ймовірність ще одного підземного поверху є малоімовірною.
Є перекази про ще один підземний хід, який нібито зберігся до сьогоднішнього дня. Цей хід веде від монастиря домініканів до костелу Іоакима та Анни. Варто зауважити, що підземелля монастиря було закрите для відвідування. Ба, навіть більше коли керівництвоЦПО, яке нині розміщено в будівли колишнього монастиря домініканів, дозволили нам, групі істориків та краєзнавців оглянути підвали, то відкрили лише невелике приміщення з великими ямами обладнаними для зберігання овочів. Кімната мала арчате склепіння. А хід, який вів далі був ретельно захаращений всіляким господарським мотлохом. Все змінила, як це не дивно – війна. У підземелля домініканів було облаштоване бомбосховище. Зявилась можливість побачити монастирське підземелля на власні очі. Вхід в підземелля знаходиться в західній стіні монастиря. Судячи з того, як влаштовані сходи, вхід автентичний та не зрозуміло чому знаходиться ззовні, а не всередині периметру. Далі ми спускаємося вниз на глибину близько двох трьох метрів.
Довгий коридор, що являє собою дві великі кімнати коридорного типу з арчастим склепінням це основний об’єм підземелля. Дуже цікаві вікна упершому коридорі. Вони нині знаходяться в дуже поганому стані та все ж їхня форма та величина говорять більше про те, що ми можливо маємо, не класичне підземелля, а щось на зразок підвального партеру. Тобто ці вікна були цілком функціональні, та з часом були замуровані. Отже цілком можливо що існує ще один вже підвальний поверх, де знаходилась крипта. На сьогоднішній день це неможливо перевірити. То ж приймемо це як версію.Далі сучасні металеві двері, за словами керівника установи, заварені, бо далі хід веде дуже далеко та він в аварійному стані і його ніхто не досліджував. Чи то і є той хід про який ходять перекази, невідомо. Навпроти входу є ще один прохід до якого ведуть сходи на метр вгору і вглиб. Невеликий майданчик який імовірно мав кілька проходів в інші приміщнння, на разі закриті різними підручним матеріалами. Один із ходів вів в приміщення з господарськими ямами, який мав власний вихід. Можливо цей хід вів в костел святої трійці який згорів в 1833році і його стан був такий, що відновленню не підлягав. На підставі чого я висловлюю таке припущення? Майже поряд в стіні дуже добре видно арковий прохід в монастирські приміщення який зносу ж таки вів з костелу до монастиря, а по тому, як костел розібрали то і прохід замурували. Цілком можливо, що це підземелля з’єднувалось з підземеллями які знаходились під костелом Св. Трійці, який згорів і вже не відновлювався.
В 2023 році було пробито хід з підземелля наверх в приміщення колишнього монастиря, на випадок небезпеки для учнів ЦПО.
А що стосується підземного ходу який вів з монастиря домініканів до костелу Іоакима та Анни, то краєзнавець Петро Заклекта, нині покійний, розповідав, що під час прокладання кабелів зв’язку у 70-х роках на вулиці Устилузькій, якраз навпроти домініканського монастиря, зв’язківці на глибині в один метр наштовхнулися на цеглу. Тоді відкопали цегляне бочкове склепіння, яке вело у напрямку до костела Іоакима та Анни. Краєзнавець пройшов декілька метрів, поки вистачило повітря. На жаль, дослідження підземного ходу, якщо це був саме він, не дозволили.[5]
Має підземелля і Василівська церква (кін. ХІІІ – поч. ХІV ст.) Це одна з найоригінальніших споруд не лише у вітчизняній, а й у світовій архітектурі. Вона розташована в південній частині міста, на мисовому підвищенні над заплавною долиною річки Луга. Підземелля знаходиться не під самою церквою, а під більш пізньою прибудовою ХІХ ст. - притвором. Вхід в підвал теж знаходиться в притворі, зліва від вхідних дверей. Підземелля Василівської церкви це довгий коридор з арочним склепінням близько п’яти метрів довжини і два метра ширини, який закінчується кладкою ХХ століття. Коли і ким була споруджена ця стіна невідомо.Так само невідомо чи є підземелля під самою церквою.
Тепер варто згадати про численні провалля які вряди годи трапляються в місті і до сьогодні. Та перед тим поговоримо про те як забудовувався Володимир. Люстрація 1789 р. вказує на те, що практично все місто забудоване деревяними будинками. Виняток складали лише костели, церкви і монастирі, споруджені з каменю та цегли. Можливо це перебільшення, бо мали бути тут і камяні будинки, що належали міській верхівці та вищому духовенству. Що ж до деревяних хат, які становили більшість у Володимирі, то вони споруджувались у традиційнфй для Волині ще з княжої доби техніці зрубної і стовпово-каркасної конструкції стін. Будівництво подібних стовпово-каркасних жител переважало і в 16 – 18 ст. Досить цікаві відомості про таке житло будування подав С. Русов під час його перебування на Західній Волині, в тому числі і у Володимирі на початку ХІХ ст. Він зауважує що будинки багатьох поміщиків нагадують палаци, звичайні будинки не кращі за шинки, а інші прості хатини. Камяні будинки досить рідкі, а деревяні споруджуються таким чином: забивають стовпи і загородивши їх короткими дошками, обмащують глиною і білять. В документах, що стосуються кінця 16 ст, згадують ринкові будинки, з яких стягувались найбільші подитки, їх у Володимирі налічувалось 15.[6]
Звичайно в контексті даного дослідження нас цікавлять саме камяні будинки. Так в останніх десятиліттях XVIII століття їх нараховується лише 200. Оскільки більшість будинків у Володимирі були деревяними, то досить частими були пожежі. Так. Наприклад, у великій пожежі 1833 року у Володимирі згоріло понад 400 різних будівель: житлові будинки, торгові контори. Ці пожежі беззаперечно завдавали збитків місту, але водночас вони дозволяли розвивати його відбудову за новими принципами. В районі Підзамча і вулиці Луцької, на площі Старого ринку з’являється більш впорядкована забудова, витримується червона лінія вулиць, площа майже правильної чотирикутної форми забудована по периметру. В подальшому ця вільна від забудови поща Старого ринку зникає. На ній зводяться торгові і громадські споруди, критий ринок. Так, в 1840 році у місті було 584 будинки. У 1861 - 317 будинків та з них лише 27 мурованих, а ще 99 торгових лавок. Через двадцять шість років у місті було 1199 будинків, з яких 113 мурованих. Місто продовжувало зростати і в наступні роки. В 1907 в місті було 1551 дерев’яний і 342 мурованих будинки.
Такі муровані будинки зазвичай мали глибокі льохи. Причому часто ці льохи мали кілька рівнів. Перший рівень (найвищий) називався пивницею. А нижчий, другий, холодником, де була стабільно низька температура. Там довгий час міг лежати лід. Тому взимку мешканці заносили туди лід і використовували цей рівень підземель як холодильник. Підземні конструкція цих підвалів повторювала наземні частини. Загалом під містом, ще в довоєнний час залишилось чимал мурованих льохів з арочним склепінням під колишніми крамницями. Ці споруди можна вважати типовими для 17-18 ст. [7]
Олександр Цинкаловський у своїй праці «Матеріали до археології Володимирського повіту» писав: «Під цілим містом залишилось багато льохів від камяниць, що погоріли,ті льохи часто провалюються так, що часом серед дороги навантажений віз впаде у великі западини. Ближчий дослід виявив, що стелі льохів, які сходяться склепінням часто обсовуються – вони не мають нічого спільного з тими підземними ходами, про які ходять чутки у нашому місті.» .[8]
Теперішня площа «Героїв» остаточно сформувалася лише в середині ХХ століття. Свідчень про розчищення підвалів будинків які колись були побудовані на цьому місці не збереглось. Можемо припустити що практично вся вона розміщується на місці такої забудови. Це підтверджують і факти просідання ґрунту а центральній площі міста Найбільше розповідають про випадок який стався у 1965 році. Це власне єдиний факт який залишається більш менш беззаперечним, а ось далі людська фантазія і єфект «зламаного » телефону зробили свою справу. Отже версія перша: «коли в місті відбувався парад, прямо на площі міста просів грунт і в один з підземних ходів провалився автомобіль «УАЗ». Яму швидко було засипано, але кілька хлопчаків встигли витягнути з неї здоровезні ковані ланцюги». Розповідали що робочі, коли спустилися в те провалля, натрапили на велику бочку з оселедцями і на сувої різних тканин, які розсипались ледве їх винесли на поверхню. А ще казали, що там знайшли золото і тому тогочасні власті швидко закрили те провалля і не дозволили нікому туди спуститись.Є перекази, що буцім то під готелем «Волинь» є величезні підземні ходи.
Я особисто бачила залишки підвалів з арковим перекриття під час копання котловану під новий Центр зайнятості по вулиці Коперника. Фрагменти цегляної кладки було виявлено під час прокладання комунікацій поряд з будинком, по тій же вулиці. У тому будинку нині розміщується Володимирська публічна бібліотека. Варто зауважити що За словами міщанина Георгія Валентиновича Коновалова, будинок побудували у 1901 році як житло для священика. А згідно зі свідченнями старожилів, у величезних підвалах цієї будівлі під час війни, чи після війни тримали ув’язнених. Можливо, через це у гуртожитку, який знаходився у будинку після визволення міста, люди відчували певний дискомфорт від різних дивних звуків, особливо в нічний час. Ці підвали існують і сьогодні та на жаль вони закладені різними речами, а тому недоступні для огляду.
На початку вересня у 2017року обвалився асфальт на вулиці Данила Галицького, навпроти автостанції, поруч з пішохідним переходом. Тоді саме тривали дорожні роботи із заміни дорожнього покриття, працювала важка техніка, котра знімає старий асфальт. Можливо саме це спричинило обвал. Провалля зацікавило Адміністрацію ДІКЗ «Стародавній Володимир». Працівники заповідника провели огляд провалля. У ході обстеження в одній частині колишньої забудови м побачили добре збережене склепіння підвалу житлового будинку. Середина засипана будівельним сміттям, що не уможливлює подальше дослідження». До дослідження залучили археолога Віктора Баюка. Було визначено, що цегляне склепіння, яке проглядалося у проваллі, може бути частиною підвалу старої цегляної будівлі. Напівзруйновані стіни та склепіння, засипані землею з домішками будівельного сміття, орієнтовно можуть бути датовані ХVІІІ-ХІХ століттям. В той час вулиця називалась Старолуцькою. Це була одна з найстаріших вулиць міста зі щільною забудовою. Тож можливо ми побачили залишки однієї з камяниць міста Володимира. На жаль відкрити підвали для широкого загалу було неможливо. З проводу технічної можливості дослідження виявленої споруди були проведені консультації з начальником ДПРУ – УДС МНС України у Волинській області Процюком В. М. Враховуючи реальну небезпеку існування провалля на головній вулиці міста для пішоходів та транспорту, прийняли рішення його засипати. [9]
У лютому 2021 року, утворилося провалля поблизу будівлі міської ради. Оскільки у проваллі було видно цегляну кладку, звернулись за консультацією до спеціалістів. На запрошення адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир" до Володимира-Волинського прибув науковий співробітник Охоронної археологічної служби України Віктор Баюк. Під час обстеження і зафіксовано наявність підземного архітектурного-археологічного об'єкта розмірами 6,3х4,2 м та висотою до 2,5 м. Приміщення обмуроване випаленою цеглою розмірами 29х15,5х6,5 см, склепіння циліндричне та хрещате. Також виявлено господарські ніші, повітряні продухи та прохід, що, ймовірно, з'єднує об'єкт з іншими підземеллями. Підземелля орієнтовно відноситься до XVIII сторіччя. [10]
Виявлене підземелля, тимчасово законсервували піщаною сумішшю, оскільки реставрація об’єкта була визнана занадто коштовною.
Коли в інформація про дане провалля зявилася в газеті то до редакції звернулась Стефанія Яблонська, одна з небагатьох на Волині жінок-виконробів. Вона керувала будівництвом багатоповерхівки на розі Ковельської і Шевченка, гуртожитку на Луцькій, будинку колишнього банку «Україна» та інших об’єктів. Журналістка «Слова Правди» Віталіна Макарик записала її спогади. Вони надзвичайно цікаві та я вибрала лише ті, що стосуються підземних таємниць Володимира. «Будівельна бригада, якою керувала Стефанія Яблонська, в середині 1970-х взялася за будівництво багатоквартирного будинку на розі Ковельської та Шевченка. Раніше на місці цієї багатоповерхівки був великий будинок, де, як розповідали, жило духовенство. Будівництво стартувало, уже почали закладати фундаменти – глибокі, 5,5 метра.“І от мене гукають до котловану, підійшла – і заніміла. В одному місці, як стати нині спиною до залізничного вокзалу, а обличчям до площі, провалилася земля. І відкрила здоровенний коридор з цегляною кладкою, який вів орієнтовно в напрямку площі”. Молода виконробка одразу побігла в міськвиконком, який тоді розміщувався в приміщенні нинішнього музею, порадитися. Партійні чиновники прийшли, подивилися, почухали голови. Незадовго до того вже мали пригоду з військовою машиною, яка провалилася у підземелля на площі. Але досліджувати те, що приховане під ногами, ніхто не збирався. Наказали закласти ту порожнину бетонними блоками – так і зробили. Стефанія Павлівна пригадує, що на це пішло дев’ять чи дванадцять блоків висотою 2,4 і шириною 0,9 метра. Звісно, мені було страшенно цікаво, що там, – зізнається жінка. – Але досліджувати самотужки страшно, та й ризиковано. Пройшла вглибину метри зо три, скільки сягало сонячне світло. Побачила, що мурування коридору добротне, але куди саме він веде, уже не дізнавалася. Втім, жінка переконана, що таємничий хід простягається набагато далі. Порожнини під землею є і досі.“Станьте на розі Ковельської і Шевченка і добре прислухайтеся: коли машини їдуть, то земля гуде”, – зауважила вона.[11]
Історія не пошкодувала будівель, але у багатьох місцях зберегла те, що було під ними, та і досі приховує чимало секретів, багато нерозгаданих таємниць і напівреальних легенд. Володимир Антонович Стемпковський розповідав, як він, після війни заходив в синагогу. Дверей тоді вже не було. Синагога, згадує він, була велика, дуже велика. Чотири стовпи стояло і підтримували височезне склепіння. А збоку був вхід в підземелля. Володимир Антонович згадував, як кидав в те підземелля каміння, і ті камені довго летіли. Дуже глибоке було те підземелля. Володимир Антонович впевнений, що те підземелля і досі існує. Та синагога була трохи вище вулиці Роксолани, частково вона захоплювала те місце, де пізніше побудували будинок побуту. Остаточно знищили синагогу в 1951 році. Пархомук Іван Кузьмович розповів, що її підірвали. Він розповідав і про підземний хід, який вів з валів городища, до Зимнівського монастиря. Казав, що його син дійшов тим ходом аж до річки Луги, а далі був хід був завалений.
З далеких часів дійшли до нас оборонні вали городища. Не одне покоління жителів Володимира у дитинстві грались на цих валах. І містом блукають перекази про підземний хід, що починався у валах городища. Та я не зустріла жодної людини яка на власні очі бачила той хід. Мої пошуки на території валів та навколо них, також не увінчалися успіхом. Насторожувало тільки невелике заглиблення з зовнішнього боку валів, зі сторони річки Луги. Дехто розповідав, що саме там цей хід і починався. Коли я підійшла максимально близько, то ніякого ходу не побачила. А потім почула, що колись там був вільний прохід до річки, щоб ходити навпростець по воду. Правда той, хто розповідав, не уточнив коли саме це було.
Література
1. Літопис Руський за Іпатським списком, переклав Леонід Махновець Київ видавництво «Дніпро» 1989 р., ст.370
2. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали ХІVВолинської наукової історико-краєзнавчої конференції присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському Магдебурського права. Луцьк, 2004. ст. 208
3. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали ХІVВолинської наукової історико-краєзнавчої конференції присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському Магдебурського права. Луцьк, 2004. Ст. 242-243
4. https://mistovechirne.in.ua/tayemni-hody-volodymyra-volynskogo-pravda-chy-vymysel
5. https://mistovechirne.in.ua/tayemni-hody-volodymyra-volynskogo-pravda-chy-vymysel
6. Кучинко М. Охріменко Г. Петрович В. Історія міста Володимира-Волинського. Луцьк, 2004р. ст. 132 - 133
7. Кучинко М. Охріменко Г. Петрович В. Історія міста Володимира-Волинського. Луцьк, 2004р. ст. 134
8. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Матеріали ХІVВолинської наукової історико-краєзнавчої конференції присвяченої 13-й річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському Магдебурського права. Луцьк, 2004. Ст. 195
9. https://www.volynnews.com/news/society/pid-mizhnarodnoiu-trasoiu-u-volodymyri-volynskomu-vyiavyly-davniy-pidval/
10. https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3196222-u-volodimirivolinskomu-vipadkovo-znajsli-pidzemella-xviii-storicca.html
11. https://bug.org.ua/news/volodymyr/pidzemni-sekrety-volodymyra-rozpovily-i ak-ikh-vidkryvaly-ta-khoronyly-pid-chas-budivel-nykh-robit-527764/
12. https://mistovechirne.in.ua/tayemni-hody-volodymyra-volynskogo-pravda-chy-vymysel
13. Л.Крощенко, Є.Осадчий «1996 р. Святогірський Успенський монастир у с.Зимно (спроба наукової реконструкції комплексу)»
https://www.pslava.info/ZymneS_MonSvjatogirskyj_1996SvjatogirskyjUspenskyjMonUSZ,159887.html
Матеріал підготувала Світлана Федосєєва
Повернутися назад