Кохання доньки власників городні володимирського замку

Чи було місце коханню у 16 ст.? Якщо хлопець чи дівчина були знатного роду, який був зацікавлений у примноженні багатства та статусу, то існувала мала ймовірність того, що між майбутнім подружжям є почуття, адже вибрати собі чоловіка чи дружину можна було з дозволу батьків. Оскільки такі шлюби укладалися за розрахунком, батьками чи опікунами – вони часто закінчувалися трагічно. Практика видавати молоду красиву дівчину за «старого» 50-ти річного вкотре овдовілого чоловіка, не викликала ні в кого підозр. Інколи, такі знатні чоловіки були справжнісінькими тиранами та гульвісами.
Матінка-історія пам’ятає й сміливців, які йшли наперекір батьківській волі та одружувались без благословіння найрідніших. Так, власне, зробила Катерина Ружинська, батьки якої тримали городню в володимирському замку. 15 липня 1567 року її мама Настасія Львівна Єсманівна, дружина покійного князя Василя Ружинського, завітала до володимирського замку городського. А саме, до Якима Василевича – підстарости м. Володимира і пожалілася на свою блудну доньку Катерину. «Згорьована» мати розповідала, що донька, не питаючи у неї дозволу, пішла заміж проти її волі за якогось там Яна Панковського. І мало того, що вона так зле вчинала, так ще разом з своїм чоловіком, захопила один з її маєтків у Роговичах, налаштувала проти неї підданих, забрала пожитки й гроші і навіть помолотила жито і пшеницю. А коли вона княгиня приїхала відбирати своє майно, то той її нелюбий зять Панковський вигнав її та мало не вбив.
Ружинські – одна з гілок литовських князів Гедиміновичів. Вперше в документах князі Ружинські згадуються у 1545 році в описі Володимирського замку де називаються Роговицькими. Князі Роговицько-Ружинські були власниками були власниками маєтків Ружино, Роговичі, Твориничі. Родовим гніздом князів було село Ружин Володимирського повіту (Турійський район). Найбільш яскраво Ружинські заявили про себе у XVI столітті – у часи формування козацтва.
Ружинські мали свій родовий герб. На ньому зображувався щит лазурного кольору зі стовбуром посередині, зверху і знизу стовбура чотири золоті хрести, котрі розходяться в різні боки. Над щитом розміщувались корона, а над нею князівська митра.
Олександр Цинкаловський у своїй праці «Стара Волинь і Волинське Полісся» писав: «Село Ружин було родовим селом князів Ружинських, яких тут перший раз згадано в 1503 році. З цього княжого роду походили козацький гетьман Євстафій Ружинський і багато політичних діячів і членів братств на Україні…»

Орися Вознюк