Головна > Культура > Зимові забави молоді у давнину

Зимові забави молоді у давнину


23-01-2014, 15:32. Разместил: orusia voznuk
Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов'язано не тільки з різдвяною обрядовістю. Зимовий період дозволяв селянам відпочити від тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу взимку було вдосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля. В рухливих іграх, танцях, змаганнях молодь вдо¬сконалювала свої природні можливості.
Отже, зараз саме час згадати про самі популярні зимові забави якими розважалася молодь у давнину.

Цар Гори
Зимові забави молоді у давнину
Зверху на горі, зробленій із снігу стояв «Цар» - досвідчений боєць, якого намагалися зіштовхнути вниз молоді гравці. «Цар» відбивався від нападаючих голими руками, або дерев’яним кийком. Бійці у свою чергу використовували налигачі. Переможець отримував чоботи або кожух і рукавиці.
Завоювання снігової фортеці
Якщо у грі приймало участь багато людей, то створювались цілі армії. Одні захищали снігову фортецю, а інші - намагались її захопити. Облога йшла за всіма правилами військового мистецтва: в бій ішли пішки та на «конях», рили підкопи та з підручних матеріалів робили зброю . Перемогти тих, хто захищав фортецю було не легкою справою. За допомогою лопат та мітел вони засипали ворогів снігом , лякали коней стріляючи холостими зарядами. Спеціально вибраний городничий слідкував аби правила бою не порушувались. За його командою бій починався і закінчувався.
Часами у грі приймали участь жінки та дівчата. В такому разі саме вони захищали фортецю, а хлопці, поділившись на «коней» та «вершників», атакували. Їх завданням було прорватися всередину і захопити дівчаче знамено. Якщо «вершника» скидали з «коня», він одразу ж вибував з гри. За правилами, «воїн», що захопив знамено мав право перецілувати всіх «захисниць». Але зазвичай жінки билися так несамовито, що чоловікам рідко перепадало таке щастя.
Зимові забави молоді у давнину
Ключки

Грали в «ключки», використовуючи деревяні кулі і «палки » з вигнутих коренів дерев. За правилами гри необхідно було загнати кулю в льодяну ямку або ж відправити її за лінію на території противника. В сучасному варіанті це хокей з м’ячем. А колись на льодові турніри збиралась маса глядачів. В руках гравців були ключки із гнучкого ялівцю а на ногах - дерев’яні, з залізними вставками ковзани. Завзятим прихильником цієї гри у свій час був Петро І.

Катання на ковзанах

У Київській Русі ковзани були відомі з давніх давен. Спочатку їх робили з кісток тварин. Проте такі ковзани були незручними. Пересуватися на них було важко. І тому їх використовували у дитячих забавах. А коли до дерев’яної підошви прикріпили металічну полозу, кататися по льоду стало значно легше. Пізніше цю конструкцію удосконалили, прибивши ковзани до чобіт.

Катання на санках

Зимові забави молоді у давнину
Поруч із штучними катками часто влаштовували льодяні та дерев’яні гірки. Каталися у санах на дощечках, на дерев’яних човниках або на ґринджолах. Часто скріпляли сакии до купи, як поїзд, і з веселим реготом та вереском мчали з гори.

Сніжки

Зимові забави молоді у давнину
Гра у сніжки – найулюбленіша і найпопулярніша забава на Русі. Як тільки перший сніг застеляв землю, діти ліпили снігові кульки і запускали їх у спину один одному. Гра була досить демократичною, оскільки можна було обходитись без правил. Але , якщо вигадували якісь певні умови, то гра набувала нового змісту і ставала цікавішою.
Котел.
Для цієї гри на льодяній площадці треба було накреслити велике коло, а в середині його – ще одне, менше. Вибирали сторожа, який стояв між великим і малим колами. Завданням гравців було загнати крижинку в котел за допомогою палок і ключок. Той, кому вдалося це зробити перетворювався в сторожа.
Вправний стрілець.
Для цієї гри треба розділитися на дві команди і вишикуватись у шеренги. Один з гравців біг до другої команди і вдаряв по витягнутих долонях першого, другого і третього учасників, а потім швидко повертався до своєї команди. Третій учасник мав кинути у втікача щойно зліпленою сніжкою, причому поки той не повернувся до своїх. Той , в кого попали переходив у «ворожий табір». Гравець, який сніжкою не влучив також переходив у «ворожий табір».

Дід Мороз – Червоний Ніс.

На великій площадці малюють контури двох будинків, в одному з яких збираються учасники гри. Ведучий, він же Дід Мороз – Червоний Ніс, стає посередині площадки і промовляє: Зимові забави молоді у давнину
Я - Мороз червоний ніс
Заморожу всіх до сліз!
А найперше того -
Хто зібрався в путь-дорогу!
Гравці кричать у відповідь:
- Не боїмся ми погроз
І не страшний нам мороз!
Тепер учасники гри мають добігти до протилежного будинку, а Дід Мороз має когось наздогнати і заморозити. Той, до кого Мороз доторкнувся, повинен завмерти. Виграє той , кого не заморозили.


РОМАННА КУЧЕРЯВА,
завідуюча відділом охорони, реставрації та
використання пам'яток

Повернутися назад