Головна > Публікації > Частина перша. Ваврисевич Микола Михайлович

Частина перша. Ваврисевич Микола Михайлович


25-06-2020, 15:33. Разместил: orusia voznuk
У часи царизму всі школи Російської імперії були російські. Отже, батько був учителем російської школи і вдома розмовляв з нами по-російськи. Я пам’ятаю себе з третього року дитинства, коли ще не носив штанів, а ходив у льолі, сорочці. Перші штанці були в мене короткі, до коліна на помочках і гумках, з темно-синього оксамиту. Така ж була і блуза.
На літні канікули ми завжди приїздили до Городла, до бабусі Зосі, татової мами. І я мав повну волю бігати і гратися з такими ж малини хлопцями, як сам. Ми льопались в рівчаку, що протікав біля нашої хати. Одного разу, після дощу, я зайшов по нашому рівчаку далеко від хати і попав в яму та мало не втопився: капелюх сплив і мене витягли з води і занесли до тітки Марини. Вона висадила мене на піч голого і ну сушити моє вбрання. Дали знати батькові. Він прийшов і удавано спитав тітку: «Чи не бачила вона нашого Колю, бо кажуть, що він утопився і ми з мамою плачемо, як ми будемо без нього далі?» А я одізвався з печі: «Не плачте, я на печі, живий». Батько вдягнув мене в сухе убрання і привів додому.
Коли мені було 4 роки, з’явилась у мене сестричка Аня, маленька, плаксива. Казали, що її приніс лелека. Акушерка показала її мені, а я накинувся на неї з кулаками, бо вона зайняла моє місце біля мами і я мусив тепер спати з тіткою Степцею, маминою сестрою, 15 років, що жила у нас. Потім вона вийшла заміж за лісового об’їзчика, що мав 10 гайових і велике лісове державне хазяйство від Коритниці до Володимира-Волинського.
На їхньому весіллі, коли гості сиділи в залі, ми з сестричкою Анею зайшли в кімнату де були торти і короваї, та й ну виколупувати з них цукерки. Надійшла мама і дала мені підзатильника й вигнала з кімнати.
У бабусі було дві корови і вона тримала сироту-пастушку з смішним прізвищем Колошенько. Це був хлопець років 10, мудрий. У вільні від пасовиська часи, він бавився з нами та розповідав історії. Казав, що у день коронації царя Миколи ІІ, в усіх містах влаштовували народні гуляння: гойдалки, каруселі і високі мачти з
подарками-чоботами та убранням. Кошелько разом з хлопцями пішов до Грубешова та побачив мачту з подарунками, а саме з чоботами. Один парубок виліз до половини мачти і зсунувся, другий теж, бо добре
стовп тлущом намазаний. Кошелько пропхався до мачти, поплював на руки та й вище всіх виліз і схопив чоботи. Йому заплескали, а один крамар давав йому 5 руб. золотими за чоботами та він не схотів грошей, буде мати в що взутися взимку.
8 вересня в Холмі було всенародне свято Пречистої. Вже напередодні на горі ставили намети для прочан з цілої Холмщини, Волині і Полісся. Крамарі-євреї, пани і росіяни добре торгували квасом, содовою водою, ковбасами та дитячими іграшками, склалася приповідка: «Той не холмщак, хто не побував в Холмі на Пречисту хоч раз». Приїжджало кілька архієреїв і попів у блискучих ризах. Батько взяв мене малого на руки і через натовп людей поніс у собор. Співи так подіяли на мене, що я сказав, що буду архієреєм.
Батько був блюстителем єврейського хедера і взяв мене з собою. Це була школа: за довгим столом на лавках сиділи і стояли діти з підв’язаними ззаду сорочками і голими задками, а маламед-учитель, в ярмулці і з пейсами, і в лапсердаку з нагайкою з 5-ти шнурків, щось говорив дітям по-єврейськи і неуважно бив по задках.
Читати я почав ще в льолі. Пішов я в школу у Білгорай, я вже вмів читати і писати і батько віддав мене в 1-й клас до вчителя Білоусова, а на другий рік взяв у свій 2-й клас і видав свідоцтво про закінчення 2-го класу. Коли мені
виповнилось 10 років мене допустили до іспитів у Холмську гімназію.
З 1902 року став я учнем-гімназистом російської Холмської гімназії. Холмська гімназія мала 8 класів і 9 підготовчий. Містилася вона в трьохповерховому будинку в формі букви Г, зв’язаному з костелом єзуїтів, конфіскованому царським урядом за повстання. Вчителі говорили всім учням на «ви». Гімназія вважалася класичною, нового типу: з навчанням німецької та французької мови.
Коли я був в першому класі гімназії, в Холм прибув цирк Харина з слонами, левами, тиграми, мавпами, ослами і дресированими кіньми. Я в перше в житті бачив живих тропічних звірів, наїзниць на слонах і конях, жонглерів, клоуна, фокусника і гімнастів, які високо в повітрі виконували різні вправи. Дуже здивував мене фокусник, що засмажив у своєму капелюсі яєчню, а потім вийняв з того капелюха багато речей: годинника з ланцюжком, хустки, піджак і штани. Клоун хотів також підсмажити в своєму капелюсі яєчню, але капелюх його запалився і згорів. Але найбільшим трюком циркової програми було перескакування молодого Харина з одної площадки
високо в повітрі на другу над козацькими піками. А він все командував розширити площадки одна від одної і скакав ще раз і ще раз. Страшно було дивитися на його скакання над тими піками, і раптом він послизнувся і впав на гострі піки. Зойки, лемет, стогони припинили виставу. Доки вийняли піки з його тіла, він помер. Важко було чути плач молодої наїзниці-дружини Харина та його батьків. Третього дня весь Холм бачив дивну процесію на цвинтар біля собору. На катафалкові, запряженому цирковими кіньми, везли труну Харина, а за катафалком йшов весь персонал цирку – слони, осли, клітки зі левами, тиграми та мавпами. Після похорону цирк виїхав з Холма і більше тут не з’являвся.
Кожної суботи дядя Сайкевич брав нас дітей в баню. Приходив і сюди наш учитель співів з гімназії Василь Іванович Розмаїнський з братом поручником і його денщиком. Він обох їх нещадно шмагав віником.
Наш вчитель був череватим, а його брат офіцер – навпаки фігуровий і підтягнутий, молодий і красивий. Цей офіцер був завжди веселим, але через рік з’явився він знову з братом в бані, немічний до невпізнання. Роздягнув його денщик і ми всі побачили, що його тіло в виразках. Василь Іванович пояснив: «О, це панове плід беззаконного кохання». А поруччик зі сльозами на очах розповів, як на маневрах в Ковелі познайомився з красунею-полькою і заразився від неї сифілісом. Як потім розповідали – він прийшов додому з бані і
застрелився.
Був у нас такий казус в гімназії. Одного разу піп Страшкевич винайняв для своєї доньки репетитором по алгебрі гімназиста Гектора Шльому, а учні одразу склали вірш:

Гімназист Гектор Шльома,
Страшкевичів друг дома,
Так, що дочка простого архієрєя,
Вийде заміж за єврея.

Піп Страшкевич після прочитання вірша, замінив репетитора своїй донці.
Ще пригадую, як на уроці молодого вчителя історії Володимира Миколайовича Нєдєльського я запитав: «Як князь Володимир став святим, маючи багато жінок?» На це учитель відповів: «Про це спитаєте вашого
законовчителя, що має богословську освіту».
Вихід батька на пенсію збігся по часу з закінченням моїм гімназії. Батькові пощастило отримати збільшену пенсію, завдяки нововідкритій Петербургській пенсійній касі вчителів: Батько перед виходом на пенсію,
надіслав туди лише внесок - 3 рублі і за те одержав пенсію подвійну з державної скарбниці і з вчительської каси, що виносило 75 рублів в місяць. Ми перейшли уже з шкільної квартири в Городлі в свою власну хату.
Пам’ятаю, як батько отримав перший раз в Грубешівській скарбниці пенсію. Привіз нам всім подарунки, сказав мені: «Ну, синку, повезло нам з тобою. Дістанеш від мене на Університетські студії щомісяця 25 рублів. Гадаю,
вистачить тобі на прожиток?». У відповідь я поцілував батька в руку, а він мене в голову. Коли я прибув після закінчення гімназії додому, улаштували сімейну нараду, куди мені піти вчитися далі. Мама радила в духовну академію, щоб бути архіреєм, бо вона дала обіцянку, якщо матиме сина, посвятить його Богу. На те я сказав: «А яке маєте мамо право розписуватися за мене та й посвячувати мене в монахи?» Батько був на моїй стороні.
Я пішов вчитись до Києва у Київський університет св. Володимира. Перед 1 вереснем приїхав до мене, до Городла, товариш по гімназії Ясінський, що записався також на філологію (істориком) у Київський університет. Мама поклала в чемодан подарований дядьком Антоном Фомичем Прокоповичем, учителем, білизну, рушника, 2 простині, дала ковдру, подушку і я з колегою, попрощавшись, поїхали в невідоме майбутнє, у Київ. До
Володимира-Волинського їхали ми хурою дядька Онупрія Прокоповича.
У Володимирі-Волинському я й Ясінський були вперше й місто зробило на нас враження захолусного повітового міста з кількома лише двохповерховими будинками, з Мстиславським собором і з церквами та з пожежною каланчею серед міста. Був ярмарковий день.
Частина перша. Ваврисевич Микола Михайлович
Микола - уень Холмської гімназії, 1905 рік

Мемуари. 20 травня 1977 року

Повернутися назад